Пам'ятки Київської області

Урочище Феофанія - мальовнича місцевість на південній околиці Києва, де розташований парк "Феофанія" та Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир.

Вперше згадується у 1471 році як урочище Лазарівщина, що належить київському розпоряднику Ходику. У 1803 році тут оселився єпископ Чигиринський Феофан, і хутір був названий Феофанією. Тоді ж було збудовано перший дерев'яний храм на честь Чуда Михайла Архангела та архієрейський будинок. У 1861 році в Феофанії було засновано скит, а в 1912 році тут збудували величний Пантелеймонівський собор.

Обитель була закрита радянською владою у 1930-х роках, тут розмістилися лікувальні заклади різних відомств, головна обсерваторія та польова експериментальна лабораторія Інституту ботаніки НАН України. Тільки в 1990 році понівечена будівля собору була повернута православній церкві. Через три роки Феофанія стала скитом Покровського жіночого монастиря, а в 2002 році обитель стала самостійною.

Територія урочища має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва, підпорядкованого Державному заповідному господарству “Феофанія” НАН України. З 2003 року ведеться реконструкція зони відпочинку біля ставків з облаштуванням водопостачання, дренажу, альтанок, фонтанів, прокладанням доріжок, облицюванням берегів тощо. Реконструкцію ще не закінчено, але вже зараз парк Феофанія користується популярністю серед містян.

Парк імені Тараса Шевченка розташований у центрі Києва перед Червоним корпусом Київського національного університету. Вважається найзатишнішим і найвпорядкованішим у столиці.

Відкритий в 1860 році як "Університетський сквер" на місці пустиря. В 1896 році в центрі скверу було встановлено пам'ятник російському цареві Миколі I. На його місці в 1939 році, до 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка, було відкрито пам'ятник поетові роботи Матвія Манізера.

У парку можна побачити фонтан у формі Чорного моря. Це улюблене місце київських шахістів-аматорів. Тут знаходиться найстаріший у місті громадський туалет, збудований ще до більшовицького перевороту 1917 року.

Пейзажну алею в історичному серці Києва прокладено на початку 1980-х років за проєктом архітектора Аврама Мілецького.

Алея пролягає над урочищем Гончарі по лінії оборонних споруд Х–ХІІІ сторічь. Звідси, з височини історичного Верхнього міста, відкриваються мальовничі краєвиди Подолу.

З 2009 року скульптор Костянтин Скретуцький почав прикрашати Пейзажну алею казковими персонажами: коти-сороконіжки, слони-фонтани та гігантські горобці тощо. Колекція постійно поповнюється новими скульптурами.

Пішохідно-велосипедний скляний міст через Володимирський узвіз у Києві називають "Мостом Кличка" на честь ініціатора проєкту, київського міського голови Віталія Кличка.

Відкритий до Дня міста Києва у 2019 році, і відтоді одразу став однією з найпопулярніших туристичних атракцій столиці. Залізобетонній міст на чотирьох опорах має довжину 212 метрів (у деяких джерелах – 216), висота найвищої опори становить 32 метри. Міст має звивисте полотно, на кожному з двох основних вигинів облаштовані оглядові майданчики зі скляними вікнами у підлозі та оглядовими біноклями.

Пішохідно-велосипедний міст з'єднує Володимирську гірку з Аркою дружби у Хрещатому парку. Він є ключовою частиною туристичного маршруту київськими парками від Пейзажної алеї до Києво-Печерської Лаври.

Мале Ходосівське (Кругле) городище на Планерній горі в Ходосівці є частиною Ходосівського археологічного комплексу – групи пам’яток археології у південних київських передмістях, що налічує близько 30 об'єктів культурної спадщини, зокрема знамениті "Змієві вали".

Перші літературні згадки про Кругле городище, укріплене валом і ескарпом, датовані ще XIX століттям. Протягом XX століття його неодноразово досліджували археологи. Тут знайдено багато археологічних матеріалів скіфської доби, зарубинецької культури і давньоруського часу.

2023 року Планерна гора отримала статус ландшафтного заказника місцевого значення. Заказник охороняє цінний природний комплекс площею 31 гектар, який включає пагорб з лучно-степовою рослинністю, де зростають популяції ковили волосистої та ковили пірчастої, занесених до Червоної книги України.

Планерна гора висотою 157 метрів є улюбленим місцем любителів параглайдингу, дельтапланінгу та авіамодельного спорту. Також це один із найкращих оглядових майданчиків, звідки відкриваються панорами пагорбів Придніпровській височині з урбаністичними пейзажами столичних житлових масивів на горизонті.

Біля північного підніжжя Планерної гари розташоване аутлет-містечко "Мануфактура".

Дерев'яна Покровська церква збудована в Мотовилівці в середині ХІХ століття на місці кам'яної, що завалилася, але в менших розмірах. 

У 1930-х роках храм був закритий радянською владою, приміщення використовувалося як зерносховище. Під час німецької окупації богослужіння відновилися та більше не припинялися.

Нині Покровська церква належить Православної церкви України.

Поштова площа в Києві - сполучна ланка між Верхнім містом, Печерськом та Подолом. На цьому місці розташовувалися причали стародавнього Києва, місце яких згодом зайняв Річковий вокзал.

Назвою площа завдячує Поштовій станції (1850-1860 роки), від якої збереглася головна будівля. Окрасою Поштової площі є Церква Різдва Христового (1809-1814 роки), відновлена в роки незалежності. Через дорогу від неї розташована нижня станція Фунікулера (1905 рік), що пов'язує Поділ з Верхнім містом.

Навесні 2015 року під час будівництва підземного торгово-розважального центру на Поштовій площі була розкопана вулиця доби Київської Русі (ХI–XII століття), після чого будівництво було заморожене. З ініціативи громадських активістів почалося створення "Музею на Поштовій площі".

В останні роки вигляд Поштової площі сильно змінився внаслідок висотної забудови.

Поштовий будинок на Подолі – найстаріша поштова станція у Києві. Єдина споруда Подільської поштової станції, що збереглася до наших днів, розташована на Поштовій площі біля колишньої Київської гавані.

Одноповерхова будівля в стилі класицизму збудована у 1853-1865 роках як головна будівля комплексу Подільської поштової станції, яка мала особливе значення завдяки своєму розташуванню у найжвавішому торговому районі міста з найбільшими базарами, кустарними та промисловими підприємствами, Контрактовим ярмарком та пристанню.

З 1999 року в Поштовому будинку розміщувалася виставка "До історії самоврядування у Києві" – Музей Магдебурзького права. Колекція музею включала різноманітні рідкісні фотографії Києва, архівні документи, ікони, картини, листівки старого міста.

Будівля постраждала під час будівництва підземного торгового центру на Поштовій площі. Планується реставрація.

Невеликий одноповерховий будиночок на вулиці Олександрівській (нині Петра Сагайдачного) здавна належав до купецької родини Балабух.

Балабухи прославилися завдяки виробництву цукерок із фірмового "київського сухого варення" (цукатів), які називали "балабухами" або "балабушками". Ці ласощі постачалися навіть до імператорського двору.

Судячи з розташування щодо вулиць, будинок Балабух був збудований до пожежі 1811 року. В 1839 році поряд з'явився новий двоповерховий будинок у стилі пізнього класицизму з рисами українського бароко, збудований за проєктом архітектора Людвіка Станзані, в якому працювала кондитерська.

За радянських часів в садибі Балабух відкрився ресторан "Запоріжжя" (зараз - ресторан "Хачапурі та Вино"). В гарному сквері між будинками встановлені скульптури козака та кобзаря.

Лише залишки парку та чудові краєвиди на Дніпро збереглися від садиби "Липки" родового маєтку Долгоруких-Фадєєвих у Ржищеві.

В XVIII сторіччі садиба належала генерал-поручику Адольфу Францовичу де Бандре дю Плессі. Його дочка Генрієтта де Бранде ю Плессі вийшла заміж за генерал-майора, князя Павла Долгорукого, який пішов у відставку на початку царювання Павла I. Після франко-російської 1812 року в ржищівському маєтку Долгоруких гостювали майбутні декабристи Бестужев-Рюмін, брати Муравйови-Апостоли, князь Трубецький.

Тут народилася княжна Олена Долгорукова, що вийшла заміж за Андрія Фадєєва. Деякий час вони мешкали в Ржищеві. Їхніми онуками є державний діяч Сергій Вітте та письменниця-теософ Олена Блаватська (у Ржищеві народилася мати Блаватської – письменниця Олена Фадєєва-Ган).

На високій кручі над Дніпром збереглася частина садибного парку "Липки" зі старою липовою алеєю. Це місце чудово підходить для пікніків.

Меморіальний музей-садиба відомої народної художниці Катерини Білокур створений в сільській хаті в Богданівці, де вона прожила майже все своє життя - з 1909 до 1961 року.

Тут вона і почала малювати в своєму неповторному, тільки їй властивому стилі. Відсутність свідоцтва про закінчення середньої школи не дозволила їй отримати художню освіту, але його замінив природний талант, завзятість і любов до мистецтва. Вона самостійно опанувала техніку живопису та композиційну майстерність, знайшовши себе в жанрі натюрморту. Картини Білокур експонувалися на багатьох обласних і республіканських виставках.

У садибі-музеї Катерини Білокур збережено інтер'єри, представлено особисті речі художниці, численні фотоматеріали та документи, а також деякі картини.

Перед будинком встановлено пам'ятник Катерині Білокур.

Козацька Свято-Миколівська церква у Синяві – один із найстаріших дерев'яних храмів Київщини, єдина п'ятибанна дерев'яна церква Наддніпрянщини. Попередній синявський храм існував з 1649 року, але був спалений татарами у 1711 році.

Нову церкву Святого Миколая, п'ятизрубну, п'ятибанну, хрестову в плані, збудували в 1730 році, використавши центральні та бічні зруби XVII століття, що збереглися. Фундаментами послужили надзвичайно масивні дубові колоди.

В інтер'єрі багатство пластики посилюється декількома різьбленими скобами, які виступають із площини стіни, і клинами, що скріплюють верхні зрубини бокових прибудов з центральним зрубом.

Миколаївська церква в Синяві вважається одним із найяскравіших зразків сакральної дерев'яної архітектури Наддніпрянщини. Пам'ятка архітектури національного значення.

Дерев'яна церква Святого Архістратига Михаїла у Боярці збудована в 1901 році на валах слов'янського городища "Перетворення", яке також називають Будаївським городищем за старою назвою Боярки - Будаївка.

З 1756 по 1894 рік на цьому місці знаходилися церкви Святих Жон Мироносиць, Воскресіння Христового та Архістратига Михаїла, які згодом зруйнувалися. Після відкриття залізничної станції "Боярка" та зі зростанням селища було затверджено проєкт дерев'яної церкви архітектора Миколи Горденіна.

З приходом радянської влади Свято-Михайлівська церква була закрита, але збереглася неушкодженою, і під час Другої світової війни знову стала чинною.

У храмі зберігається ікона Спасителя, з якою пов'язане диво - у 2005 році на склі, яке закриває ікону, сам по собі виник відбиток її контуру.

Біля Свято-Михайлівської церкви розташоване давнє церковне кладовище, на якому похований український письменник Володимир Самійленко.

Свято-Михайлівський Золотоверхий кафедральний собор було споруджено в XII сторіччі князем Святополком (Михайлом) Ізяславичем на місці Дмитрівського монастиря. Присвячений архангелу Михайлу, який вважається захисником та покровителем Києва.

В 1240 році собор був зруйнований татаро-монголами, але незабаром знову став соборним храмом однойменного монастиря. Неодноразово перебудовувався (велика реконструкція проведена в 1710 році). Майже повністю був знищений за радянської влади в 1934-1937 роках для розчищення місця під урядовий квартал.

В 1999 році Михайлівський Золотоверхий монастир було відбудовано наново, а в 2001-2004 роках собору повернули фрески, що зберігалися в Ермітажі.

В приміщеннях дзвіниці та Варваринських келій функціонує Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Представлені унікальні старожитності ХІ-XIХ століть, що були знайдені на території монастиря, зокрема мідний позолочений горельєф Архистратига Михаїла з чільного фронтону собору. Співробітники проводять екскурсії по музею і території монастиря.

На Михайлівській площі перед собором встановлено пам'ятник княгині Ользі в оточенні фігур апостола Андрія та Святих Кирила та Мефодія (1911-1996 роки).

За Михайлівським собором розташований парк "Володимирська гірка" з верхньою станцією фунікулера та знаменитим пам'ятником Святому Володимиру Хрестителю.

В серпні 2015 року на мурах Свято-Михайлівського монастиря з'явилася Стіна пам'яті загиблих захисників України.

15 грудня 2018 року, після Об'єднавчого собору українських православних церков, Михайлівський Золотоверхий монастир перейшов у підпорядкування Православної церкви України та став Кафедральним собором Православної церкви України.

Свято-Покровську церкву на Подолі в Києві збудовано архітектором Іваном Григоровичем-Барським на місці давнього вірменського храму Покрови Пресвятої Богородиці.

Церква виконана у характерному стилі українського бароко. Поруч - дзвіниця XVIII сторіччя. Навпроти - дзвіниця знищеної в радянські часи церкви Миколи Доброго (1716 рік), в якій вінчався письменник Михайло Булгаков.