Пам'ятки Київської області

Білоцерківський краєзнавчий музей представляє велике зібрання предметів матеріальної і духовної культури Південної Київщини.

Музей заснував у 1924 році краєзнавець Степан Дроздов-Мишківський на основі власної колекції старожитностей. Зараз музей розташовується в оригінальній будівлі у стилі конструктивізму, зведеній у 1983 році на Замковій горі навпроти костелу Святого Івана Хрестителя, поруч із фундаментами давнього храму Святого Георгія часів князя Ярослава Мудрого.

Експозиція скдадається з дев'яти розділів, які розповідають про природу Південної Київщини, давню історію краю, події польсько-литовської доби та Козаччини, період розквіту міста у XVIII-XIX століттях, розвиток промисловості та освіти, радянську добу та сучасність.

Серед найцінніших експонатів музею: скіфський меч акінак, унікальний черняхівський світильник із зображенням обличчя людини, давньоруські жіночі прикраси. Цінними реліквіями часів козацтва є прапор козацької сотні Білоцерківського полку, булава, бунчук, литаври та зброя. Основу колекції нумізматики складають римські монети, київські гривні, гроші козацької доби. У відділі мистецтва представлені ікони, картини та скульптури ХVII-XX століть з колекції Браницьких. Особливу зацікавленість відвідувачів викликають відтворені інтер’єри житла різних верств населення того часу.

На Замковій горі стародавнього Юр'єва поруч із Білоцерківським краєзнавчим музеєм збудована сучасна реконструкція храму Святого Георгія, який дав місту нинішню назву. На оглядовому майданчику над річкою Рось встановлено пам'ятник засновнику міста, князю Ярославу Мудрому.

Бориспільський державний історичний музей засновано в 1967 році з ініціативи краєзнавця Віктора Йови.

Зараз колекція музею налічує більше 13 тисяч експонатів, які всі зібрано в стилізованій під старовинну архітектуру будівлі на Київському Шляху, збудовану спеціально для музею в 1980-х років.

Експозиція розповідає, зокрема, про знаменитих бориспільців: козацькі родини Сулим та Безбородьків, поета Івана Некрашевича, вченого-етнографа Павла Чубинського.

Також в експозиції представлені матеріали трипільської культури, діорама "Будівництво Летської синагоги", фрагмент половецької кам'яної баби, велика кількість зброї, знарядь праці, прикрас і домашнього начиння, інтер'єр селянської хати.

Окремі експозиції розповідають про Бориспіль в період татарської неволі та польського панування, про економічний розвиток міста, про історичні події Української революції 1917-1921 років, Другої Світової війни, Голодомору, післявоєнного відродження, сучасності.

Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (у народі – Старий Ботсад) розташований за Головним (Червоним) корпусом університету.

Основними мешканцями саду є рослини-інтродуценти (переселені за межі природного ареалу), які насамперед призначалися для вивчення студентами університету. Перші посадки в саду було здійснено в 1839 році рослинами, переселеними з Кременецького ботанічного саду. Закінчилося формування основної колекції саду в 1850 році.

Нині сад займає площу 22,5 гектари. Територія поділена на зони, які здебільшого відповідають походженню рослин. Посередині розташований басейн, оточений екзотичними рослинами. Весною тут цвітуть найкрасивіші магнолії, колекція яких, що налічує 65 видів, є найбільшою в Україні та вважається однією з головних домінант саду.

Однією з найцінніших в колекції є пальма лівістона південна, яка надає неповторного колориту експозиції субтропічної флори Австралії. Вік її понад 200 років, висота майже 28 м. Центральне місце в експозиції займає унікальний екземпляр енцефаляртоса колючого, що є одним з найстаріших в країні, його вік понад 200 років. 

Доступ до відкритої частини ботанічного саду можливий без оплати через центральний вхід біля станції метро "Університет". Для проведення групових екскурсій з відвідуванням оранжерей обов'язкове попереднє замовлення. Також можна відвідати Музей історії Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна, що відкрився 2009 року в окремому приміщенні.

Будівля Боярської загальноосвітньої школи №2 збудована у 1911 році як притулок для сиріт коштом мецената Флавіана Василевського.

Це була одна з перших цегляних будівель у тоді ще дачному селищі Боярка. Будівля з червоної цегли виконана в стилі модерну за проєктом архітектора Дороганевського. Завдяки своєму декору та високій вежі будівля одночасно схожа і на казковий терем, і на середньовічний замок, і на величний собор.

У листопаді-грудні 1918 році у школі розташовувався штаб українських січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця (встановлена меморіальна дошка).

У 1921 році, коли в будівлі розмістилася залізнична школа, в ньому жила бригада комсомольців, що будували боярську вузькоколійку, а серед них і майбутній письменник Микола Островський, який потім описав ці події в романі "Як гартувалася сталь". 

Поруч знаходиться Боярський краєзнавчий музей.

Боярський краєзнавчий музей відкрито в 1974 році як літературно-меморіальний музей Миколи Островського на честь 70-річчя письменника.

Музей знаходиться в окремому приміщенні на території місцевої школи, в будівлі якої в 1921 році Островський жив серед комсомольської бригади будівельників боярської вузькоколійки.

Хоча у 1992 році музей було перепрофільовано на краєзнавчий, досі основу його експозиції складають речі, пов'язані з творчістю Островського: документи, фотографії, особисті речі, перші видання його книги "Як гартувалася сталь" тощо.

Броварський краєзнавчий музей розміщений у сучасній будівлі в центрі міста.

В 6 експозиційних залах представлені колекції, що розповідають про природу краю, його історію та етнографію.

Історико-археологічна експозиція зокрема розповідає про часи Козаччини та про перебування на Броварщині поета Тараса Шевченка.

Серед подій XX століття докладно висвітлюється визвольна боротьба українців із 1917 року до кінця Другої світової війни.

Окремі вітрини присвячені періоду колективізації, Голодомору 1932-1933 років, роботі видатного педагога Антона Макаренка у Броварській дитячій трудовій колонії № 5 у 1936-1937 роках.

Також виставлено роботи місцевих художників, макети зруйнованих броварських храмів.

Будівлю караїмської кенаси побудовано в Києві в 1900 році архітектором Владиславом Городецьким коштом "тютюнових королів" Когенів.

Будівництво замовила київська громада караїмів, яких вважають нащадками давніх хозар (тюрки за походженням, юдеї з віросповідання). Когени були найвпливовішими представниками караїмської громади міста.

Будівля виконана у незвичайному мавританському стилі. Вона вважалася одною з найкрасивіших у місті, вражала розкішшю оздоблення та майстерністю виконання. Зовнішня обробка виконана з найпрогресивнішого на той час матеріалу - цементу. Стіни мають товщину 1,5 метри біля основи. Будівлю вінчав купол зі шпилем.

В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр, кінотеатр, а з 1981 року - Будинок актора. Проходять спектаклі, концерти, виставки та літературні заходи.

Гарна будівля з безліччю веж-шпилів належала прибалтійському барону Володимиру Ікскюль-Гільденбанду (його герб зберігся над здвоєною аркою парадного входу та в'їзду).

Побудована в 1901 році за проєктом цивільного інженера Миколи Вишневського як прибутковий будинок, оформлена під готику. У Другу світову війну дерев'яні частини вигоріли, було втрачено готичні шпилі. Після війни будівлю відремонтували, змінивши планування. Вціліли основні деталі фасаду та красивий стильний вестибюль (його можна бачити в одному з епізодів фільму "Ад'ютант його превосходительства").

В останні роки будівлю знову реконструювали, за авторськими кресленнями, що збереглися, відновили шпилі, додали прибудову у двір.

Будівлю Будинку вчителя побудовано спеціально для педагогічного музею на початку XX століття.

У 1917-1918 pоках тут проходили засідання революційного українського парламенту - Центральної Ради, яка проголосила незалежність України та створення УНР.

Сьогодні у приміщеннях Будинку вчителя розміщено Педагогічний музей України та деякі організації.

В 2009 році відкрито Музей УНР, який розповідає про події Української революції 1917-1921 років. Центром експозиції є 4-й Універсал Центральної Ради, яким проголошено повну державну самостійність УНР 22 січня 1918 року.

Поряд із Будинком вчителя встановлено пам'ятник видатному історику, голові Центральної Ради Михайлу Грушевському. 29 квітня у приміщенні Будинку вчителя Центральна Рада обрала Грушевського президентом Української Народної Республіки, що дає підставу вважати його і першим президентом України, проте на цій посаді Грушевський не пропрацював жодного дня - внаслідок державного перевороту влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського.

Цей будинок на замовлення чиновника з особливих доручень Ковалевського спроєктував та збудував у Києві архітектор Павло Альошин.

Виконаний у стилі середньовічного замку, з величезним переважанням елементів романського стилю в декорі фасадів. При проєктуванні особняка перед архітектором стояло непросте планувальне завдання: на невеликій ділянці розміром 46 на 35 метрів розмістити садибу зі стайнею, корівником, гаражем та садом. Архітекторові довелося використати навіть підземний простір - під замощенням двору знаходилися погріб із льодовиком та сарай для дров та вугілля.

Цікаві особливості - гранована вежа з шоломоподібним куполом прикрадає, що будівля збудована під кутом 78 градусів, під яким вулиці примикають одна до одної; водостічні труби заховані в стіну, щоб їхня тінь візуально не розбивала фасад; а на барельєфі з боку вулиці Шовковичної зображено архітектора власною персоною в образі кота.

"Будинком ксьондза" в Ржищеві називають колишню будівлю орденської консисторії, єдиної споруди монастиря католицького ордену тринітаріїв, що збереглася.

Тринітарський монастир-фортеця був заснований в Ржищеві в 1740 році для протистояння татарським набігам і антипольським повстанням місцевих жителів, що почастішали. Це була потужна фортифікаційна споруда зі стінами двометрової товщини, сторожовими вежами та бійницями, що служила цитаделлю Ржищева. Головною спорудою та архітектурною домінантою всього міста був костел Святої Трійці. Три підземні ходи з'єднували підвал костелу з келіями Тринітарського монастиря всередині фортеці, районом Горянщина за межами фортеці та польським цвинтарем неподалік. У монастирі розміщувалася орденська консисторія, а також польська митна та прикордонна адміністрації.

За радянських часів монастир було закрито, костел знищено вибухом у 1984 році. В двоповерховому будинку консисторії ("будинку ксьондза") зараз розміщується загальноосвітня школа №2.

Письменницький будинок кооперативу "Робітник літератури" (Роліт) на перехресті вулиці Богдана Хмельницького та вулиці Михайла Коцюбинського - "найпам'ятніший" будинок Києва. На його фасаді встановлено 29 меморіальних дощок – своєрідний рекорд.

Будівля в стилі конструктивізму та класицизму за проєктом Василя Кричевського побудована в 1934 році житловим кооперативом Спілки письменників. У різний час тут мешкали близько 130 літераторів та інших митців, серед яких Олесь Гончар, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Остап Вишня та інші. Тут створювався "Собор" Олеся Гончара та була написана "Пісня про рушник" Андрія Малишка.

Письменницький будинок також згадується у кількох літературних творах та мемуарах письменників.

У 1970 році будинок "Роліт" було оголошено пам'яткою історії.

"Замком барона" іноді кияни називають одну з найкрасивіших та найромантичніших будівель дореволюційного Києва - будинок Підгорського.

Будинок на розі Ярославова Валу та вулиці Лисенка, поряд із Золотими воротами, збудований у кінці ХІХ століття на замовлення польського поміщика Михайла Підгорського (архітектор Микола Добачевський) у популярному тоді стилі модернізованої готики. Будинок увінчаний високим шпилем, фасад прикрашений скульптурами фантастичних тварин. "Замком барона" його прозвали не лише за характерний "лицарський" вигляд, а й оскільки сусідній з ним будинок справді належав барону Рудольфу Штейнгелю, і багато хто вважав, що барон володіє обома будинками.

Будинок Підгорського був прибутковим. На першому поверсі розташовувалося кафе-кондитерська "Біля Золотих воріт" (потім кінозал), а на решті поверхів - житлові квартири, які здавались в оренду.

До наших днів екстравагантна будівля дожила у майже незмінному вигляді. В багатьох приміщеннях будинку збереглася ліпнина, красиві каміни та інші елементи декору. Протягом усього радянського періоду у ньому розміщувалися комунальні квартири.

Наразі будинок Підгорського у приватній власності, йде реставрація. На першому поверсі розмістилася Галерея-різниця "Чудотворні ікони Афона" з копіями (списками) найзнаменитіших афонських ікон: "Ігуменя Святої Гори Афонської", "Солодке лобзання", "Всецариця", "Відрада і втіха", "Гідно є", "Скоропослушниця”, “Іверська” (або “Воротарниця”), “Триручниця” та інші.

Особняк у стилі модерн був збудований у 1907 році архітектором Едуардом-Фердинандом Брадтманом на замовлення полтавського купця 2-ї гільдії Сергія Аршавського.

В 1918 році будівля була націоналізована, донині в ній розміщуються урядові структури.

Фасад прикрашає сумне жіноче обличчя, яким під час дощу стікає вода, і здається, що маска плаче. Звідси народна назва особняка.

Житловий будинок купця Покраса в центрі Богуслава збудований в 1887 році.

На той час це була найімпозантніша будівля в місті. Покрас був успішним комерсантом, і на початку XX століття став власником богуславської сукняної фабрики, яка раніше належала поміщику Юзефову.

Зараз у будинку Покраса розміщена Богуславська міська рада.

В 2009 році у сквері поруч із ним встановлено пам'ятник князю Ярославу Мудрому, засновнику Богуслава. Скульптура бронзова, висота - 2,6 метрів. На гранітному постаменті відтворено орнамент саркофагу Ярослава Мудрого, який зберігається у Софії Київській.