Пам'ятки Житомирської області

Історичний музей імені Івана Огієнка в Брусилові був заснований у 1960 році на громадських засадах в кількох кімнатах теперішнього приміщення редакції газети "Відродження".

Організатором і першим керівником музею був Яків Галайчук. В середині 1980‑х років музей отримав окреме приміщення, яке займає донині.

У 2009 році громадський музей став відділом Житомирського обласного краєзнавчого музею і йому було присвоєне ім’я уродженця Брусилова Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) – визначного вченого-історика, мовознавця та літературознавця, поета та прозаїка, редактора та видавця, політолога і теоретика канонічного права, громадсько-політичного і церковного діяча, перекладача Біблії на українську мову. 21 серпня 2010 року перед музеєм був відкритий перший в Україні пам’ятник Іванові Огієнку роботи скульптора Анатолія Бурдейного.

Експозиція музею розміщена в двох залах. Одна з них відображає основні етапи життя та громадської діяльності Івана Огієнка. В експозиції представлені багаточисленні праці митрополита Іларіона з історії України, історії української церкви, історії української мови, які були видані в Канаді в 1950-1970 роках; примірник лондонського видання Біблії 1962 року в перекладі митрополита Іларіона з дарчим написом дочці Лесі; фотографії Івана Огієнка; родинна шафа – придане дружини Івана Огієнка; інтер’єр української хати Київської губернії початку ХХ століття, яка допомагає відтворити обстановку, в якій жив сам Огієнко.

В другій залі представлені матеріали, які розповідають про історію Брусилівського краю та селища Брусилів. В експозиції представлені колекція монет солідів (перша половина ХVІ століття), яка знайдена на території краю; примірник "Євангелія" 1753 року, інструменти та вироби брусилівських ремісників, предмети побуту; сільськогосподарські знаряддя праці, традиційний український чоловічий та жіночий одяг; фотографії, документи, книги відомих людей Брусилівщини.

Двоповерхова кам'яниця з контрфорсами побудована в центрі Яроповичів в XIX столітті йімовірно коштом цукрозаводчика Терещенка.

Точно невідомо, з якою метою вона використовувалася. За одними даними, вона була промисловим об'єктом. Також є думка, що в ній була земська школа.

Донедавна будівля використовувалася під початкову школу, але після того, як у селі збудували нову школу, ця будівля порожня.

Кип'ячівський чоловічий монастир Казанської ікони Божої Матері  заснований в 1917 році в урочищі Кип'яче на правому березі річки Ірша під Чоповичами.

За легендою, в 1911 році тут було явище вогненної ікони Казанської Божої Матері, а вода тутешнього джерела закипіла і стала цілющою. Спочатку обитель іменувалася на честь Преображення Господнього, а в народі її називали Кип'ячівським монастирем.

Обитель проіснувала лише 17 років і була закрита більшовиками, дерев'яну Казанську церкву розібрано. Кип'ячівський чоловічий монастир Казанської ікони Божої Матері відновлено у 2002 році. Відновлено храм Казанської ікони Божої Матері, монастирський корпус, джерело та купальня.

Після відкриття чоловічого монастиря кілька жінок стали жити неподалік, обравши чернече життя. У 2002 році починається розвиток жіночого ставропігійного монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері, закладається храм на дванадцятьох Афонських каменях, привезених зі святої гори. Сьогодні храм на честь Афонської ікони Божої Матері має кілька унікальних святинь – це частка поясу Божої Матері, мощі 24 старців з Афона, чудотворна ікона Троєручиця.

Монумент пам'яті учасників "Коліївщини", страчених у Кодні, встановлено на виїзді із села в бік Андрушівки.

У 1768 році на цьому місці відбулася масова кара захоплених у полон українських повстанців, які боролися проти польського панування під час козацько-селянського повстання під керівництвом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Повстання разом із поляками придушили російські війська. У Кодні стратили близько 300 людей. Під керівництвом польського воєначальника Юзефа-Габріеля Стемпковського повстанцям рубали голови, садили на палю, четвертували.

До 200-річчя трагедії на козацькому кургані-могилі, оточеному щільним кільцем дерев, встановлено монумент пам'яті учасників "Коліївщини".

На трасі поворот позначений покажчиком "Козацька могила".

Коростишівський народний історичний музей засновано в 1965 році. Музей розташовується у Коростишівському будинку культури.

Його фонди налічують понад 6000 предметів зберігання. Експозиція у трьох залах розповідає про історію краю від давніх часів до сучасності, про заснування та розвиток Коростишева, про видатних мешканців міста. Зокрема, представлено знахідки трипільської культури і Давньої Русі з археологічних розкопок у селі Городське, предмети домашнього вжитку та одяг місцевих мешканців XIX - початку XX століть, особисті речі житомирських партизан часів Другої світової війни.

Окремий розділ присвячено Голодомору 1932-1933 років.

Перлиною художньої частини експозиції є добірка картин народного художника України, видатного пейзажиста Микола Максименка, що родом з Житомирщини.

Костел Пресвятого Тіла та Крові Ісуса Христа в Ружині збудований графом Калиновським у 1815 році.

За легендою, костел з'єднаний підземним ходом із поміщицькою садибою.

За радянської влади святиню закрили, купол знесли, а будівлю переробили під авторемонтні майстерні.

У 2000-2008 роках коштом родини Жебрівських проведено реставрацію. Нині костел Пресвятого Тіла та Крові Ісуса Христа діє, знаходиться під опікунством отців паулінів.

Домініканський монастир був заснований у Любарі в 1634 році. Тоді ж князь Станіслав Любомирський збудував перший домініканський костел.

В середині XVII сторіччя храм був зруйнований козаками під час Визвольної війни. У 1752 році його знову відбудував Францішек Фердинанд Любомирський, він був освячений в ім'я Святих Михайла і Яна Непомука.

У 1864 році домініканський монастир був закритий, костел став парафіяльним. За радянської влади храм також було закрито.

Нині це діючий костел святого Архангела Михаїла та святого Домініка. Йде реставрація.

Римо-католицьку парафію Святого Вацлава організували у 1907 році жителі сіл Крошня Чеська та Крошня Руська (нинішній Крошнянський район Житомира), переважно чехи та поляки.

Землю під будівництво костелу виділив Андрій Аршеневський. У 1908 році було збудовано костел Святого Вацлава.

За радянської влади храм закрили, у будівлі костелу розмістили клуб, потім бібліотеку, а з 1960 року – житомирський харчокомбінат облспоживкооперації.

Парафія Святого Вацлава була відроджена в 2001 році завдяки настоятелю отцю Людвіку Камілевському, а в 2002 році костел було повернуто віруючим. Реконструйовано каплицю та прилеглі до неї споруди, накрито дах головної будівлі, відбудовано вежу та фасад костелу. На облаштованій території костелу встановлено пам'ятний знак у вигляді хреста з нагоди 100-річчя парафії.

Римо-католицький костел Святого Власа розташований в центрі Андрушівки навпроти центрального входу до парку з палацом Терещенків.

З 1994 року службу відправляли на цвинтарі, потім у будинку парафіянки Марії Білої. У 2006 році був призначений перший настоятель отець Ян Сафінський, який розпочав будівництво в Андрушівці сучасного мурованого костелу. Завершили його спорудження в 2010 році, проте облаштування та оснащення святині продовжувалась і далі.

Семінарський костел Святого Йоана з Дуклі у Житомирі – пам'ятка архітектури національного значення.

Розташований впритул до центральної площі міста.

Будівля в стилі неокласицизму збудована в 1838-1842 роках як костел Луцько-Житомирської духовної семінарії замість згорілого храму монастиря францисканців, заснованого в 1763 році.

До 1917 року в монастирському корпусі розміщувалася духовна семінарія, а за радянської влади - військкомат.

У 1992 році костел Святого Йоана було повернено отцям-францисканцям, освячено в 1997 році. Монастир чинний.

Римо-католицький костел святого Станіслава Костки збудовано в місті Баранівка завдяки старанням майбутнього єпископа отця Станіслава Широкорадюка.

Храм було освячено в 1994 році, а в 1997 році біля католицької святині було відбудовано будинок францисканського новіціату. Костел святого Станіслава Костки належить ордену францисканців-бернардинів (орден Братів Менших).

Римо-католицький костел Святої Анни - найстаріший храм Малина, що зберігся.

Перший дерев'яний католицький костел був збудований у місті в 1784 році коштом Станіслава Кордиша. В 1869 році святиня згоріла, і в 1884 році на її місці стараннями княгині Цецилії Радзивілл було збудовано новий костел у стилі класицизму.

За радянських часів він використовувався як одне із приміщень середньої школи. В 1992 році костел Святої Анни було повернуто католицькій громаді Малина. В 2013 році розпочався капітальний ремонт храму і вже в липні 2017 року було наново освячено вівтар.

Кам'яний костел Святої Трійці збудував у 1803 році поміщик Конопацький, який з 1800 року володів селом Топори.

За радянської влади тут була бібліотека та будинок культури. Внутрішній простір для цього розбили на 2 поверхи, облаштувавши перекриття у піввисоти.

Зараз будівля костелу перебуває в напівзруйнованому стані.

Житомирський літературно-меморіальний музей Володимира Короленка відкрито до 120-річчя видатного письменника та громадського діяча в будинку, де пройшли його дитячі та юнацькі роки.

Короленко прославився як активний учасник народницького руху та автор безлічі літературних творів, найвідоміші з яких: "Ліс шумить", "Сліпий музикант", "У поганому суспільстві", "Судний день", "Без мови", "Діти підземелля".

Експозиція розміщена в семи залах за хронологічним принципом, налічує 10 тисяч експонатів: особисті речі, прижиттєві видання Короленка та письменників-сучасників, твори графіки, живопису, скульптури, прикладного мистецтва.

Романівський літературно-меморіальний музей–садиба родини Рильських на Житомирщині розташований у селі Романівка, яке зараз належить до Квітневої сільської громади.

Саме тут від середини XIX століття мешкала родина українських культурних і громадських діячів Рильських. Придбавши Романівку в 1844 році, маршалок сквирського шляхетства Теодор Рильський заснував тут родовий маєток і збудував садибу. Серед його нащадків Романівським маєтком володіли етнограф та економіст Тадей Рильський, педагог і перекладач Іван Рильський, поет і мовознавець Максим Рильський.

За радянської влади в садибному будинку Рильських розмістилася школа, в якій Максим Рильський вчителював у 1921-1923 роках. Ще у 1965 році при школі була створена музейна кімната, а в 1991 році відкрився літературно-меморіальний музей. Частково відтворено інтер'єр кімнати Рильського, експонуються меморіальні речі, книги, фотографії та документи, представлено інтер'єр класної кімнати старої сільської школи.

В парковій частині музею-садиби встановлено бюст Максима Рильського.

Щороку у травні на території музею проводиться літературно-мистецьке свято "Романівська весна".