Пам'ятки Черкаської області

Свято-Троїцький кафедральний собор відновлений у Черкасах в 1991 році поряд із Замковою горою, на якій раніше знаходився головний православний храм міста.

Дерев'яна козацька Троїцька церква в Черкасах була збудована в 1671 році. Неодноразово перебудовувалася. Кам'яний храм було споруджено в 1863 році на території колишнього Черкаського замку.

У 1961 році Свято-Троїцький храм було знесено, оскільки на цьому місці розпочиналася споруда меморіального комплексу "Холм слави".

Троїцький собор відновили в 1990-х роках, але його довелося перенести в інше місце, прибудувавши до однієї з будівель на площі Слави. Належить Православній церкві України.

Дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці в селі В'язівок ​​побудована в 1771 році замість старого Успенського храму, відомого з 1723 року.

У плані церква побудована у формі хреста, завершується центральним куполом.

За радянських часів купол було знято. Під час німецької окупації приміщення використовувалося як склад.

Нині Успенську церкву знову прикрашає купол, розписаний зсередини київськими художниками. У 1996 році всю покрівлю церкви перекрили новою бляхою. Під час цих робіт над ризницею було знайдено заховані хрести, які колись були на куполах.

При храмі працює бібліотека духовної літератури.

Будівництво церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Іваньках почалося в 1910 році. Кошти на будівництво збирали всім селом, а будівельні роботи велись толокою. Освячено церкву в 1914 році.

Іконостас було виготовлено майстрами Києво-Печерської Лаври, а сам храм мав форму великого хреста. В 1936 році будівлю передали колгоспу під склад, але купол і дзвіницю не знесли. В 1941 році, під час наступу, німці спалили церкву. В 1962 році будівлю переробили під Будинок культури.

Наприкінці 2000-х років церкву було повернуто релігійній громаді села, а в 2010 році розпочався процес реконструкції. Парафія Свято-Успенської церкви в Іваньках належить до Православної церкви України. Було зведено купол, знесено частину стін. Реконструкція продовжується.

Величний Свято-Успенський собор на честь Успіння Божої Матері збудували в Золотоноші на початку XX століття, але історія його починається з дерев'яної церкви, спорудженої ще в XVIII сторіччі.

Через сто років храм згорів, і на його місці в 1845 році збудували кам'яну соборну церкву, але й вона згоріла через 60 років. Новий собор став однією з найбільших храмових споруд центральної України.

В 1937 році Успенський собор було закрито, з нього зняли бані.

Зараз - знову діючий храм православної церкви.

Смілянський краєзнавчий музей розташований у будівлі філії Санкт-Петербурзького позичкового банку, збудованого в 1909 році в стилі провінційного модерну.

Основні фонди музею налічують понад 3,5 тисячі одиниць зберігання. В експозиції представлені картографічні матеріали ХІХ-ХХ століття; експонати, які розповідають про сім'ю колишніх власників міста графів Бобринських; археологічні знахідки, зроблені на Наддніпрянщині.

Серед унікальних експонатів – скринька роботи італійських ювелірів XVIII століття, висячий замок середини ХІХ століття тощо.

Незвична з архітектури Спасо-Преображенська церква була збудована в Мошнах у 1830-1840 роках міським архітектором Одеси Джорджо Торрічеллі на замовлення графа Михайла Воронцова.

Тим, хто бачив Воронцовський палац в Алупці, відразу стане зрозумілою архітектурна спорідненість кримського палацу та сільського православного храму. Фахівці визначають цей стиль як романтичну суміш тюдорівської готики та східних мотивів.

Преображенська церква – храм унікальний. Незважаючи на східний декор, у будівництві дотримано принципів православної "хрестовокупольності". Бічні гілки хреста сильно укорочені, а центральна, навпаки, подовжена. За модою ХІХ століття, вона з'єднує храм із 39-метровою дзвіницею в єдине ціле. Над середохрестям - найбільший, по-східному плескатий купол. Особливу чарівність споруді надають численні витончені вежі, які разом зі стрілчастими вікнами роблять високу чотирикутну дзвіницю готичною.

Старий міст в урочищі Надеждівка неподалік Мельниківки та Ротмістрівки, за деякими даними, побудований німцями під час Другої світової війни.

Також є припущення, що це залишки старої панської садиби.

Будівництво гідроелектростанції на порогах річки Рось у Стеблеві було розгорнуто в 1931 році згідно з планом ГОЕЛРО, що передбачив створення цілої мережі малих ГЕС по всій країні.

Внаслідок спорудження греблі та підйому рівня води у річці суттєво змінився ландшафт – дві третини мальовничих скель та порогів опинилися під водою.

Дамба постраждала під час Другої світової війни. У 1952 році була відновлена та виведена на потужність 2,8 тисяч кВт. Наразі перебуває в оренді у приватного підприємства.

Водоспад, який утворює станція, називають одним із найпотужніших рівнинних водоспадів країни.

Гранітний камінь із поглибленнями, що нагадують відбитки босих ніг, називають "Стопою Божої Матері".

Він розташований на південно-західній околиці села Коржовий Кут за 1,5 кілометри від Коржової.

Місцеві жителі вірять, що сліди залишили Божа Матір та Святий Миколай, приписуючи їм чудодійні риси. Свідчення чудесних зцілень люди записують у зошит, що зберігається у каплиці Святого Миколая поруч із гранітними слідами.

До каменю ведуть круті та довгі сходи, які збудували жителі села. Поруч знаходиться цілюще джерело.

Суботівський історичний музей розташований на замчищі родового маєтку гетьмана Богдана Хмельницького в Суботові.

Маєток заснував у 1616 році батько гетьмана Михайло Хмельницький (Хміль). Після смерті батька Богдан Хмельницький успадкував маєток та збудував тут свою укріплену резиденцію з оборонним валом, фортечною вежею та Іллінською церквою, яка також відігравала роль фортифікаційного елемента фортеці.

В 1648 році, під час відсутності господаря, суботівський маєток захопив чигиринський підстароста Данило Чаплинський, до смерті запоров малолітнього сина Хмельницького та силою заволодів його нареченою Мотроною (Геленою), що стало поштовхом до повстання козаків під керівництвом Богдана Хмельницького.

Керуючи козацькою державою з Чигирина, Хмельницький часто жив у Суботові. Через кілька років після смерті гетьмана маєток був зруйнований поляками, фортеця знищена. Зберігся фундамент фортечної вежі, над яким зведено павільйон. Реконструйовано дерев'яну сторожову вежу та в'їзну браму садиби.

Музейний комплекс також включає дві садиби кінця ХІХ – початку ХХ столття "Українська хата", в одній із яких відтворено інтер'єр майстерні гончаря. На замчищі встановлено козацьку гармату.

Комплекс торгових приміщень (торгові ряди) збудовано в 1780 році за проєктом архітектора Тепінгера коштом Потоцьких.

Будівля була квадратною в плані, мурованою з цегли, мала просторий внутрішній двір із чотирма в’їздами. Зсередини двору було понад 40 комор для зберігання товарів приїжджими купцями. Східне та західне крила торгових рядів мали по два поверхи та вежі на кожному розі будівлі. З підвалів під будівлею йшли підземні ходи. Основна торгівля велась у внутрішньому дворі, в центрі якого було збудовано кам’яні лавки. Таке планування будинків для торгівлі відноситься до періоду будівництва дворів-фортець кінця XVII- початку XVIII століть і зустрічається дуже рідко.

В 1838 році Фессінгер повністю перебудував будівлю, пристосувавши його для розміщення міської ратуші, повітового суду, присутніх місць, скарбниці, а також в’язниці. Пізніше було розібрано чотири кутові вежі та другі поверхи над північним та південним проїздами.

Будівля торгових рядів досі використовується за призначенням - це частина міського ринку Умані.

"Три криниці" в Суботові - колодязі, що збереглися з часів Богдана Хмельницького, що постачали водою козацький шпиталь. Знаходяться на дні глибокої балки на південно-західній околиці села.

За легендою, викопані трьома козаками на місці джерела, водами якого зцілив їх після поранення місцевий старець.

Вважається, що смак води з кожної криниці дещо відрізняється від інших.

Старовинний православний Троїцький Мотронинський монастир у Холодному Яру розташований на місці давньоруського городища та ще більш давніх скіфських поселень (збереглися скіфські вали).

За легендою, за часів Ярослава Мудрого тут стояла фортеця княжого воєводи Мирослава. Повертаючись із походу на печенігів в 1036 році, Мирослав вирішив перевірити охорону фортеці, яку доручив своїй дружині Мотроні. Атакувавши фортецю під виглядом ворогів, Мирослав був випадково вбитий самою Мотроною. Дізнавшись про те, що сталося, Мотрона прийняла чернецтво і заснувала монастир, який назвали її ім'ям.

Офіційно датою заснування Мотронинського монастиря прийнято вважати 1198 рік, коли в Симеонівському літописі згадується переяславський єпископ Павло, який у Мотронинському монастирі заклав церкву Іоанна Предтечі. В 1568 році почалося відродження обителі після монголо-татарського руйнування, вона опинилася під заступництвом козацтва.

В XVIII сторіччі Мотронинський монастир став одним із центрів боротьби проти унії, а також оплотом гайдамацького руху. В 1768 році 3 тисячі гайдамаків отримали тут благословення на боротьбу з польською шляхтою, з чого почалася Коліївщина. Ці події описані в поемі "Гайдамаки" Тараса Шевченка, який побував у монастирі в 1845 році. У період Української революції у 1919-1922 роках Мотронинський монастир слугував опорним пунктом повстанських загонів Холодноярської республіки

Збереглася Троїцька церква, збудована в 1727 році та реконструйована в 1805 році. Келійний корпус зведено останніми роками. Встановлено пам'ятний хрест на могилі сотника Івана Компанійця.

Від входу в монастир починається спуск до чудотворного джерела Святого Онуфрія. Поруч знаходиться Гайдамацький (Монастирський) став, у якому гайдамаки освячували зброю.

Тясминський каньйон у Кам'янці – ландшафтний заказник місцевого значення.

Круті, практично прямі скелі на лівому березі річки Тясмин піднімаються вгору місцями на 12-15 метрів. Скелі густо поросли молодим лісом (татарський та американський клен, глод, рідкісні папороті та мохи).

Чудове поєднання річки, каміння, лісу та степу створюють найкрасивіші краєвиди.

"Уманською Ямою" називають місце, де в 1941 році нацистами був створений пересилочний табір "Шталаг-349", один із перших на території України концентраційних таборів.

Від 50 до 70 тисяч військовополонених та мирних жителів Умані утримували в нелюдських умовах на дні глиняного кар'єру цегельного заводу. Тисячі з них загинули від ран, хвороб та голоду, тисячі було розстріляно.

"Уманська Яма" проіснувала до 1943 року, поки не було знято окупацію. На братській могілі встановлено пам'ятник загиблим.