Пам'ятки Черкаської області

Приватний історико-етнографічний музей-заповідник "Козацькі землі України" заснував в селі Вереміївка у 2006 році мистецтвознавець, історик, художник Володимир Недяк на кошти Шевченківської премії, яку він отримав за книгу "Україна – козацька держава".

На даний момент практично закінчено "Козацький хутір полковника Тараса Бульби": діючі млини, стайні, кошари, хлів для волів, колодязь, комори, льох. Завершується будівництво "Гетьманської кам'яниці".

У музейній експозиції представлено велику етнографічну колекцію. Виставлено кілька автентичних половецьких (скіфських) баб.

Родзинка скансену – тварини. Вівці, корови, кози, кролики, коні, воли та буйвол пасуться на спеціально засіяній ділянці степу. З тваринами можна пограти, а на конях – покататися.

Згодом планується ресторан, готель та інша інфраструктура для відпочинку та розваг.

Трипільське поселення-гігант, на базі якого в 2003 році створено Державний історико-культурний заповідник "Трипільська культура", знаходиться між селами Легедзине та Тальянки. Належить до III-IV тисячоліть до нашої ери. Займає площу 450 гектірв.

Це було найбільше відоме поселення людей того часу – тут мешкало до 15 тисяч осіб. До 3 тисяч дерев'яних жител трипільців розташовувалися концентричними колами, які були оточені захисним валом.

Зараз до складу заповідника входять 11 городищ у межах Черкаської області.

В Легедзиному створено Музей поселень-гігантів, де представлено трипільську кераміку та інші археологічні знахідки. Триває створення скансену (музею просто неба), де відвідувачі вже можуть пожити в реконструйованих трипільських будинках і взяти участь в археологічних розкопках.

Будинок керуючого маєтком у Кам'янці - частина колишньої садиби родини декабриста Василя Давидова.

Будинок збудований сином декабриста Левом. Оскільки його батько був засланий до Сибіру і позбавлений майна, син не мав права на батьківську спадщину. Тоді його запросили на посаду головного керуючого Кам'янським маєтком. Тобто де-факто він керував своїм маєтком, але де-юре воно йому не належало.

На виділеній йому ділянці він збудував будинок для родини та службові приміщення. В цьому будинку часто зупинявся Петро Чайковський, сестра якого була одружена з Давидовим.

У 1920-х роках тут знаходилася Кам'янська ЧК, пізніше поліклініка та дитяча музична школа імені Чайковського.

Наразі тут розташовані Кам'янський історичний музей, Кам'янська картинна галерея та офіс Кам'янського історико-культурного заповідника.

Головний корпус Черкаської політехніки до 1923 року був казенним винним складом, тобто лікеро-горілчаним заводом.

Такі склади масово створювалися у російській імперії на межі XIX і XX століть в рамках "Винної монополії", введеної з ініціативи міністра фінансів Сергія Вітте у 1896 році.

Основна будівля комплексу в стилі еклектики була побудована в 1905 році (за іншими даними – у 1887 році). Спочатку фасад був неоднаковим за висотою: мав дво- та триповерхові частини. Декор виконаний з облицювальної цегли. Збереглося керамічне покриття підлог із клеймом "Товариство Геренгейм, Харків", ковані металеві баки у підвалах, фрагменти каналізаційної та вентиляційної систем.

Нині це один із корпусів Черкаського політехнічного фахового коледжу.

Канівська ГЕС – молодша гідроелектростанція Дніпровського каскаду, є його другим ступенем.

Гребля ГЕС утворює Канівське водосховище площею 675 квадратних кілометрів. У ході створення водоймища багато жителів суміжних селищ було примусово переселено, деякі селища затоплено.

Станція введена в експлуатацію в 1972 році, повної потужності досягла через 4 роки (444 МВт). Також планувалося створення гідроакумулюючої станції, але роботи було припинено в 1992 році.

До складу споруд гідровузла входять: будівля ГЕС, комплекс судноплавних та шлюзових споруд, земляні греблі та захисні споруди правого берега та інші. Зверху прокладено мостові переходи автомобільної та залізниці.

З греблі видно опори зруйнованого під час Другої світової війни залізничного мосту через Дніпро.

Рішення про створення історичного музею в Каневі було прийнято в 1963 році, проте реально він був відкритий лише через 28 років. Знаходиться у старовинному будинку в центрі міста.

Перша експозиція була присвячена трипільській культурі, наступна - історії Канівщини від палеоліту до Давньоруської держави.

Також відкрито постійну виставку "Старожитності Канева" з етнографічним матеріалом XIX століття, кілька тематичних виставок.

Канівський природний заповідник створений у 1923 році для охорони еталонних та унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття лісів на придніпровських пагорбах та островах у районі Канева.

Флора заповідника налічує 990 видів судинних рослин (20% флори України), з них 5 видів занесено до Європейського червоного списку, 29 – до Червоної книги України.

На території заповідника зустрічаються 26 видів тварин занесених до Європейського червоного списку, 83 – до Червоної книги України.

Центральна садиба Канівського природного заповідника розташована на території колишньої садиби академіка Миколи Біляшевського, який виявив на Княжій горі у Каневі городище літописного Родня, племінного центру ранніх слов'ян.

У старовинному меморіальному будиночку Біляшевського відкрито музей природи Канівщини.

Римо-католицький костел у Мошнах збудовано в 1850-х роках коштом Єлизавети Воронцової, вдови графа Михайла Воронцова.

За радянських часів храм було закрито. До цього часу будівля використовується як один з виробничих корпусів млина.

Корсунь-Шевченківська ГЕС – одна з перших малих гідроелектростанцій в Україні.

Введена в експлуатацію в 1934 році. За своїми технічними показниками була однією з найкращих станцій того часу, стала основою першої в СРСР сільської енергосистеми.

Гребля розташована на річці Рось, утворюючи невелике водосховище.

У 2007 році проведено реконструкцію греблі Корсунь-Шевченківської ГЕС. На сьогоднішній день потужність електростанції становить 100 кВт.

Колишній католицький костел у Монастирищі зараз використовується як міський будинок культури.

Костел у стилі класицизму був збудований у XIX столітті.

В радянські часи його суттєво перебудували: знесли вежі-дзвіниці, звели бічні прибудови, усередині обладнали актову залу.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії розташований у центрі Сміли, на території міського парку культури та відпочинку.

Храм у неокласичному стилі споруджено на місці старого дерев'яного костелу у 1818-1827 роках коштом Антонія Совецького.

В радянські часи костел, позбавлений центральної вежі та двох дзвін, використовувався як будинок культури, потім районна бібліотека.

У 2003 році Успенський костел повернуто римо-католицькій громаді Сміли, ведеться реставрація. Поруч розташована будівля парафіяльного будинку.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Умані збудовано за ініціативою графа Андрія Потоцького на місці старого дерев'яного храму Святого Антонія.

За радянських часів було знято дві вежі з банями та хрестами. Приміщення використовувалося у різних цілях, а в 1977 році в ньому відкрили художню галерею.

В постійній експозиції два відділи: “Західноєвропейське та українське мистецтво ХІХ - початку XX століття (роботи західноєвропейських художників Джузеппе Беццуолі, Жана-Батіста Греза, Симона, польських майстрів Станіслава Рейхана, Казіміра Мардзевича, Крижановського, німецького художника Буша), а також ”Сучасне українське мистецтво”.

Щонеділі в костелі Успіння Пресвятої Діви Марії проводяться богослужіння.

Краєзнавчий музей села Залізнячка відкрився у 2024 році у приміщенні Залізняцької сільської бібліотеки-філії Єрківської публічної центральної бібліотеки.

В експозиції представлено макет традиційної пічи з усім належним реманентом, керамічні горщики, горнятка та миски, старовинні предмети народного вжитку, долівки та діжки, вишиті сорочки, рушники та подушки, картини народних художників. Всі ці речі зібрані небайдужим мешканцям села.

Стародавній Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир розташований на схід від села Лебедин у мальовничому та відокремленому місці, оточеному лісом та озерами.

Заснований черницями Магдалиною та Трифілією в 1779 році на землях князя Франциска Ксаверія Любомирського. Збереглося цілюще джерело, відкрите святителем Опанасом. У народі Джерело називають "Магдалинінським" на згадку про першу ігуменю монастиря.

Спочатку всі монастирські споруди були дерев'яними, але у ХІХ столітті більшу частину їх замінили кам'яними. Серед них Миколаївська церква (1800 рік) та Варваринська церква (1839 рік), яку зруйнували за радянських часів, але у 1990-х роках вона знову була відбудована. У 1837 році на місці дерев'яної було збудовано нову цегляну дзвіницю заввишки 34 метри, через яку було влаштовано головний вхід до монастиря (збереглася лише третина).

У 1929 році монастир було закрито, на його території утворили комуну "Червоний Жовтень", потім інтернат для безпритульних дітей, а згодом і для дітей репресованих. Під час Другої світової війни німецька влада відродила монастир, але у 1961 році він був знову закритий. Цінності було вивезено, дзвони передано до музею міста Черкаси. На території розмістили туберкульозну лікарню, а потім інтернат.

Відродження Лебединського монастиря почалося в 1992 році. Нині у стінах обителі розташовані дві церкви, каплиця, корпуси келій, а трохи осторонь - комплекс господарських споруд. Усі споруди, крім північної стіни, перебувають у відмінному стані. Монастир належить московському патріархату.

Лисянський історичний музей створено в 1967 році, а в 1992 році йому було надано статус державного.

Експозиція, яка розгорнута в 5 залах, розповідає про всі періоди історії Лисянського краю. В першій залі представлено археологію, праісторію, трипільську культуру, князівську епоху, козацтво.

В наступних залах можна ознайомитися з подіями періоду XVIII-ХХ століть, колективізації та Голодомору, Другої світової війни та сучасності.

Представлено етнографічну колекцію, нумізматику, вироби місцевих майстрів, цінні історичні колекції.