Пам'ятки Вінницької області

Мінеральне джерело "Регіна", що розташоване за 5 кілометрів на північний захід від Мурованих Курилівців, у лісі на східній околиці села Житники, здавна вважається чудодійним.

За легендою, джерело названо ім'ям Регіни, дочки поміщика Олександра Собанського, якому в XIX столітті належав маєток Житники. У 1898 році Собанський привіз сюди тяжкохвору Регіну на лікування, оскільки почув від місцевих жителів про "живу воду". Кілька місяців Регіна пила лише мінеральну воду з цього джерела і повністю вилікувалась, а Собанський налагодив промисловий розлив води "Регіна" та постачання її до Європи.

Після Другої світової війни виробництво було поновлено. Наразі мінеральну воду розливає ВАТ "Мурованокуриловецький завод мінеральної води "Регіна".

Близько десяти ДОТів часів Другої світової війни збереглося в районі Мурованих Курилівців.

Неподалік звідси був північно-західний край 12-го Могилів-Ямпільського укріпрайону (МЯУР), зведеного у 1930-х роках на тодішньому південно-західному кордоні СРСР. Це була частина гігантської системи оборонних споруд "Лінії Сталіна", що простяглася від Балтики до Чорного моря.

У липні 1941 року МЯУР став кордоном оборони 18-ї армії Південного фронту. В районі Мурованих Курилівців бої вели дивізії 17-го стрілецького корпусу. Після того як німці прорвали оборону на північ, радянські війська роззброїли ДОТи і відступили на схід.

Один із ДОТів знаходиться на в'їзді до селища з боку Вінниці поряд із пам'ятником воїнам визволителям – танком ІС-2 на постаменті. Ще один ДОТ розташований перед мостом через річку Жван, а третій – на території садиби Комарів.

Замок-палац в Іванові веде свою історію з XV сторіччя, коли князь Збаразький збудував фортецю Янів.

У XVI столітті замок було перебудовано за бастіонною системою. Укріплення мали форму квадрата, по кутах якого розміщувалися бастіони з невеликими вежами, довкола був глибокий рів з водою.

У XVIII столітті, коли Янів перейшов у володіння до польських магнатів Холоневських, потреба у фортифікаційних спорудах вже відпала. Граф Адам Холоневський збудував на місці фортеці палац, використовуючи деякі стіни та вежі середньовічного замку. Палац був виконаний у стилі переходу від бароко до класицизму.

Зі старих інтер'єрів до наших днів дійшли Колонна зала із туковими колонами, Мармурова зала зі стінами, оздобленими під білий мармур, ліпні розетки на стелях, сходи на другий поверх.

Усе це можна побачити з вересня до червня, оскільки нині палац Холоневських займає школа-інтернат для сиріт та дітей із малозабезпечених сімей.

Іллінецький краєзнавчий музей засновано 1967 року з ініціативи краєзнавців району, початково розміщувався в місцевій церкві.

Наново відкрився після реконструкції у 2017 році на території спортивно-оздоровчого комплексу міста Іллінці, поруч із стадіоном "Колос".

Експозиція у п'яти залах розповідає про природу, історію і культуру краю. Зокрема, представлена археологічна колекція артефактів трипільської культури, етнографічна добірка предметів побуту та домашнього вжитку XVII-XX століть, колекції музичних інструментів, посуду, кераміки, нумізматики.

В картинній галереї експонуються роботи місцевих художників Валентини Когут, Аліни Шмигори, Анатолія Херовимчука та інших.

Іллінецька астроблема - метеоритний кратер, що виник 400 мільйонів років тому на місці падіння космічного тіла з масою близько 40 мільйонів тонн і діаметром 250-300 метрів.

Вперше Іллінецький кратер виявив у 1851 році професор Київського університету Костянтин Феофілактов, але лише в 1973 році було встановлено його космічне походження (грецькою "астроблема" - "зоряна рана", тобто ударний кратер). До того вважали, що це жерло стародавнього вулкана.

Породи, що оголюються, мають деяку зовнішню подібність з вулканічними туфами, проте насправді відносяться до зювітів - тендітних пород ударно-метеоритного походження. Протягом століть вони використовувалися місцевими жителями для виготовлення жорнів (звідси походить назва сусіднього села Жорнище).

Центр кратера внутрішнім діаметром 4 кілометри та зовнішнім діаметром 10 кілометрів розташований між селами Лугова та Іваньки. Побачити Іллінецький кратер у розрізі можна одразу за східною околицею села Лугова, де розташовані кар'єри, в яких місцеві жителі й досі видобувають будівельний камінь.

Історичний музей імені Василя Порика створений 1972 року, зараз є комунальним закладом Хмільницької міської ради.

Музей носить ім'я Героя Радянського Союзу та національного героя Франції Василя Порика (псевдонім "Базиль"), який народився 1920 року в селі Соломірка (нині село Порик).

Потрапивши у німецький полон під час Другої світової війни, він опинився в концтаборі Бомон на території Франції, де організував підпільну боротьбу з нацистами, а згодом утік та створив партизанський загін, що став частиною Руху опору.

Фонди музею налічують понад тисячу предметів. Основна експозиція розповідає про життя і бойовий шлях Василя Порика. Центральним експонатом є діорама, що відтворює розгром табору Бомон загоном Порика і звільнення в'язнів у квітні 1944 року.

Також у музеї є експонати, що розповідають про національного Героя Польщі Володимира Тушевського, прототипа одного з героїв кінофільму "Чотири танкісти і собака", який народився в селі Порик.

Костел Матері Божої святого скапулярію у Брацлаві побудований у 1865-1884 роках на пожертвування парафіян. До того в місті були дерев'яні католицькі храми, перший з яких згадується в XVI сторіччі, але часто горіли.

Новий брацлавський костел був збудований із цегли у стилі бароко. По обидва боки фасаду височіли дві готичні вежі, вкриті золоченим залізом, на яких було встановлено два залізні золочені хрести. Між вежами костелу знаходилися три кам'яні статуї: Матері Божої зі Спасителем, Святого Йосипа та Святого Іоанна. У 1889 році костел освятив єпископ Кирило Любовидський.

За радянських часів святиня була зачинена, у будівлі розміщувався будинок культури. Нині брацлавський костел знову чинний.

Костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії в Іванові входив до складу бернардинського монастиря, заснованого в 1780 році Соломією Холоневською.

Прикрашений колонами коринфського ордера та барочними вазами. Праворуч до будівлі костелу примикає Г-подібна у плані будівля костелу, фанерована за радянських часів кахельною плиткою.

Костел славився найбільшим на Вінниччині органом, який у 1943 році зруйнували німецькі окупанти.

Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Мурафі заснований у 1624 році ченцями домініканцями, які прибули до села на запрошення Ядвіги Язловецької-Белжецької, онуки великого коронного гетьмана Юрія Язловецького.

При костелі до 1850 року діяв домініканський монастир, обнесений оборонними стінами з кутовими вежами (збереглися північно-східна шестигранна цегляна вежа і ділянка південних і східних стін). Також зберігся двоповерховий корпус келій у стилі бароко.

Костел постраждав під час Визвольної війни, але був відновлений коштом графа Йоахіма Кароля Потоцького, про що нагадує його родовий герб, пам'ятна дошка та портрет у парадному мундирі над бічними дверима. Після реконструкції храм зберіг риси бароко, підкреслені архітектурою порталу із двома високими вежами.

Після закриття монастиря російською владою костел Непорочного Зачаття став парафіяльним, він залишався чинним навіть протягом майже всього радянського періоду. Завдяки цьому чудово зберігся не лише зовнішній декор, а й інтер'єри з ліпниною, вітражами, настінними фресками.

Головна святиня костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії – чудотворна ікона Матері Божої Мурафської (XVII сторіччя) у головному вівтарі.

Католицький костел Пресвятої Трійці один з перших та найбільших на Поділлі, заснований у 1603 році в Хмільнику, який в кінці XVI сторіччя був значним центром протестантизму.

Храм постраждав під час Визвольної війни, потім був сильно пошкоджений під час турецького панування в кінці XVII століття. Капітально відремонтований і розширений коштом Михайла Залеського, переосвячений в 1728 році під назвою Усікновення голови Івана Хрестителя.

Остання реконструкція проведено на початку XX століття. В інтер'єрі храму в стилі тосканського бароко зберігся олійний живопис початку XX століття.

Нині це діючий римсько-католицький костел Пресвятої Трійці Кам'янець-Подільської дієцезії.

Костел Святого Йосипа Обручника в Чечельнику заснований в 1751 році воєводою Краківським та Київським Станіславом Любомирським.

У 1786 році на місці згорілого дерев'яного храму було збудовано кам'яний, який зберігся до наших днів.

У костелі міститься чудотворна копія ікони Божої Матері Ченстоховської роботи невідомого художника.

За радянської влади костел був зачинений, дзвіниця зруйнована (зараз на її місці стоять інші будинки). Чудотворний образ ховали віруючі, проте від неналежного зберігання його було пошкоджено. У 1991 році отці-францисканці Максимілян Жидовський і Ян Дуклян Павлюк вивезли полотно до Польщі, де його було відреставровано та освячено Папою Іваном Павлом II, після чого ікона повернулася до Чечельника.

Нині костел Святого Йосипа реставрується зусиллями ченців-францисканців та сестер-альбертинок. Будиночок священика також зберігся, але перебуває в аварійному стані.

В 2015 році храм проголошений дієцезіальним санктуарієм Матері Божої Чечельницької.

Костел Марії Сніжної у Літині збудований у 1856 році на місці старого дерев'яного костелу Непорочного Зачаття Діви Марії, відомого з 1748 року.

За радянських часів храм був закритий, приміщення використовувалося як будинок культури.

Нині костел Непорочного Зачаття Діви Марії повернуто католицькій громаді Літіна, відновлено дві його втрачені вежі.

Краєзнавчий музей Гайсинщини створено в 1995 році з ініціативи ветеранської організації Гайсина.

Музей розміщується в колишньому будинку директора чоловічої гімназії – пам'ятці архітектури початку ХХ століття.

В краєзнавчому музеї зберігаються предмети матеріальної та духовної культури як минулого цього краю, так і його сьогодення.

В експозиції представлені зразки зброї часів Другої Світової війни, предмети міського та сільського побуту ХХ сторіччя, ікони XVIII–XX століть, народна кераміка Бубнівського заводу, твори українського декоративно-ужиткового мистецтва.

Погребищенський краєзнавчий музей носить ім'я видатної української фольклористки, краєзнавиці і педагогині Насті Присяжнюк, яка народилася і більшу частину життя прожила у місті Погребище на Вінничині. За життя вона зібрала понад 6000 народних пісень, 4600 казок, 6100 прислів'їв і приказок.

Початок закладу поклала у 2007 році кімната-музей Насті Присяжнюк при місцевій школі, де вона вчителювала до 1957 року. Зараз Погребищенський краєзнавчий музей є комунальною установою Погребищенської міської ради.

Має чотири експозиції: іменна зала Насті Присяжнюк (особисті речі, світлини, листи, монографії), історична і виставкова зала (тематичні стенди, твори мистецтва і народних ремесел), етнографічна зала (народний одяг, побутові предмети, знаряддя праці), зала погребищенців-героїв російсько-української війни.

Літературний музей поета-байкаря Степана Руданського відкрито 1967 року на місці хати його батьків у селі Хомутинці на Вінничині, де і народився видатний український сміхотворець.

Ініціаторкою створення закладу була місцева бібліотекарка Юлія Грош, яка тривалий час збирала різні документи й матеріали, пов'язані з видатним земляком, і ще в 1959 році відкрила кімнату-музей Руданського в місцевому клубі (відкрито меморіальну дошку). 

Зараз Літературний музей Степана Руданського є комунальною установою Калинівської міскої ради. Експозиція у двох невеликих залах розповідає про життя і творчість класика української літератури. Предсталено деякі його осоисті речі, оригінальні фото і документи, які знайомлять з дитячими та юнацькими роками, навчанням у Кам'янці-Подільському, життям у Петербурзі, ялтинським періодом життя гумориста. 

Збереглася могила батьків Степана Руданського. Перед будівлею місцевої школи у 1969 році встановлене погруддя поетп. Поряд з музеєм 2021 року відкрито гранітний пам'ятник популярній пісні Степана Руданського "Повій, вітре, на Вкраїну", яка давно стала народною.

Щороку в середині січня, на день народження поета в Хомутинцях проводять Всеукраїнське свято сатири і гумору імені Степана Руданського "І я знов живий світ оглядую".