Пам'ятки Києва

Перший стаціонарний цілорічний дельфінарій "Немо" розташовувався в Києві у районі ВДНГ. Був відкритий в 2009 році, закритий в 2017 році.

Київський дельфінарій "Немо" був складною інженерною спорудою, що повністю відповідає світовим стандартам роботи з морськими ссавцями. Щодня відбувалися вистави за участю дельфінів-афалін Шкіпера, Фліпера, Боцмана, Каспера, а також морських котиків Клепи, Боні та Норми. Трибуни дельфінарію вміщували 900 глядачів, які розміщувалися навколо 20-метрового басейну з морською водою. Окрім вистав, пропонувалися купання та дайвінг з дельфінами. Проводилися сеанси дельфінотерапії, що є ефективним методом безмедикаментозного оздоровлення та реабілітації дітей із функціональними обмеженнями.

Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник у Києві створено 1994 року на базі комплексу пам’яток історії та культури Лук’янівського цивільного кладовища, заснованого в 1878 році.

На території понад 20 гектарів збереглися надгробки, виготовлені в кінці XIX – на початку ХХ століть у майстернях дореволюційного Києва. Авторами деяких надгробків є відомі скульптори і архітектори Іван Кавалерідзе, Василь Кричевський та інші. Збереглися родові усипальні багатьох видатних родин: Симиренків, Полуботків, Леонтовичів, Самойловичів, Грушевських, Огієвських та інших.

На Лук’янівському кладовищі поховано багатьох київських митців, науковців і громадських діячів. Також збереглися поховання жертв репресій 1918-1944 років. 2017 року на Лук’янівському кладовищі перепоховано останки українського письменника Олександра Олеся і його дружини Віри Кандиби.

Проводяться оглядові екскурсії по території, працює музейна кімната.

Державний музей іграшки у Києві – підрозділ Міністерства освіти і науки України. Колекція, понад 15 тисяч експонатів якої, збиралася близько 70 років.

Представлені іграшки різних років: ляльки-міліціонери 30-х років, перші трансформери 30-х років, целулоїдні фігурки 40-х років, ретроведмежата 50-х років, неваляшки 60-х років, заводні тварини 60-х років.

Окрім промислових зразків, можна побачити авторські та українські народні іграшки.

Тут же виставлено єдину в Україні колекцію настільно-друкованих ігор.

Дуб Грюневальда – одне із найстаріших дерев України (900 років).

Названий на честь середньовічного німецького художника Матіаса Грюневальда, який малював дуби. Дерево виглядає казково та незвично, як і картини цього автора.

Висота дуба – 20 метрів, обхват стовбура – 7 метрів.

Знаходиться він на території санаторію "Жовтень" (Столичне шосе).

На Всеукраїнському конкурсі "Національне дерево України", проведеному в 2010 році Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Дуб Грюневальда було визнано одним із найестетичніших дерев України.

Архангело-Михайлівський Звіринецький печерний монастир - давньоруська підземна обитель, заснована в Києві в X-XI сторіччях на території Звіринця – заміських мисливських угідь Київського князя Всеволода.

Монастир був зруйнований половцями в 1096-1097 роках. Печери відкриті в 1888 році українським художником Дмитром Зайченком.

Внутрішній устрій комплексу подібний до печер Києво-Печерської лаври. Неподалік входу в печери виявлено невелику келію, ліворуч від неї - прямий підземний коридор із 40 нішами-усипальницями. Також виявлено печерну церкву. У печерах знайдені кипарисові дошки від гробниць, шиферні плити та плінфа, залишки повстяного та шкіряного взуття, кераміки та інше. На стінах збереглися давньоруські малюнки та написи, в тому числі знаменитий Звіринецький хрест, який став у Києві найпопулярнішим православним символом московського патріархату.

В кінці ХІХ століття монастир був частково відновлений як скит Іонинського монастиря з церквою Різдва Богородиці. Нині це самостійний Архангело-Михайлівський Звіринецький монастир.

Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва "Київська опера" на Подолі у Києві більше відомий як Музичний театр.

Саме ця назва досі зберігається на фасаді будівлі, зведеної в 1933 році в стилі радянського конструктивізму за проєктом відомого архітектора Миколи Шехоніна як робітничий клуб профспілки працівників м'ясорибоконсервної промисловості "Харчовик".

Певний час будівля мала назву Палац культури "Славутич".

Сьогодні глядацький зал Київської опери має 436 місць, враховуючи балкон. У 2016 році у Круглій залі було відкрито камерну сцену для показу вистав та концертів.

Нині в репертуарній афіші театру близько 60 вистав. Найпопулярнішою дитячою виставою є мюзикл "Пригоди Буратіно" Олександра Білаша. Високих оцінок глядачів та критиків дістали комічна опера Франсіса Пуленка "Перси Тіресія" та сучасна постановка опери  Джузеппе Верді "Травіата".

Інформація про доступність:
- вхід до театру обладнано пандусом, ширина дверного отвору на вході дозволяє безперешкодний доступ осіб на крісліх колісних
-  чоловічі та жіночі вбиральні, розташовані на першому поверсі театру, оснащені кабінами для людей з інвалідністю
- партер театру доступний для осіб на крісліх колісних: вхід до зали позбавлений сходів, широкі проходи між рядами.

Конча-Заспа - курортна зона на березі Дніпра, елітне дачне селище в межах Києва.

Охоплює лісопаркову місцевість між Столичним шосе і Дніпром до села Козин. Назва походить від урочища Конча і хутора Заспа, які тут знаходилися. До революції належало Видубецькому та Введенському монастирям.

Після перенесення столиці України з Харкова до Києва Конча-Заспа була перетворена на закритий заповідник, був побудований відомчий санаторій і містечко урядових дач. Зараз це найпрестижніше передмістя Києва, де живуть представники верхівки політичної і бізнес-еліти.

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського відкрився у 1966 році в будинку поруч із Голосіївським парком у Києві, де видатний український поет прожив останні 13 років життя, з 1951 по 1964 рік.

Саме тут він написав свої найвідоміші поетичні збірки "Троянди й виноград", "Зимові записи", "Вечірні розмови".

В будинку збережена обстановка вітальні, кабінету й бібліотеки Максима Рильського. Ще у трьох залах представлена біографічна експозиція, що висвітлює життя і творчий шлях поета.

Загалом фонди музею налічують понад 10 тисяч одиниць. Є можливість прослухати записи голосу поета.

Будинок оточує сад і квітники, створені руками Максима Рильського. Перед будинком встановлено пам'ятник поету.

Київський літературно-меморіальний музей-квартира Миколи Бажана відкрився 2004 року до сторіччя від дня народження поета в будинку, в якому сім'я Бажанів прожила близько сорока років.

В квартирі збережено оригінальні інтер'єри робочого кабінету, вітальні, мистецької бібліотеки, кімнати дружини та батька поета. Старовинні меблі, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, інші особисті речі поета передають особливу атмосферу інтелігентського побуту другої половини ХХ сторіччя.

Представлена колекція творів образотворчого та декоративного ужиткового мистецтва, зібрана самим господарем та його дружиною, зокрема картини Миколи Пимоненка, Федора Кричевського, Івана Труша, Катерини Білокур, Миколи Глущенка та інших митців.

Літературна частина експозиції висвітлює творчий шлях Бажана. Експонуються прижиттєві видання поезій митця, рукописи, переклади, фото з кінофільмів, знятих за його сценаріями тощо. Особиста бібліотека Миколи Бажана налічує понад 8000 книг.

Музей-квартира Миколи Бажана є філією Національного музею літератури України.

В цьому ж будинку розташований Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини, який був сусідом Бажана.

Луганський обласний краєзнавчий музей - один із найстаріших музеїв Донбасу.

В березні 2015 року музей було переміщено з Луганська на підконтрольну Україні територію міста Старобільськ. Музей розташований у приміщеннях колишнього ремісничого училища, побудованого в 1895 році коштом дворянки Домни Деменкової, і є пам'яткою архітектури XIX століття.

З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році, Луганський обласний краєзнавчий музей знайшов прихисток у Львові та два роки функціонував на базі Меморіального музею тоталітарних режимів "Територія Терору". Тепер музей перемістився до Києва в Гуманітарний хаб "Луганщини моя", де й працюватиме найближчий час. На жаль, музей не має власного приміщення та виставкових просторів для повноцінного відновлення музейної діяльності.

Комплекс будівель Миколаївського артилерійського училища було збудовано в Києві в 1915-1917 роках архітектором Дмитром Зайцевим, який використав у своєму проєкті елементи романо-готичного стилю.

Училище встигло підготувати 5 випусків. У 1919 році на його базі були відкриті Київські артилерійські курси, потім Київська артилерійська школа, Київське артилерійське училище, Київське найвище зенітне ракетне інженерне училище (КВЗРІУ).

До 2013 року це був головний корпус Національного університету оборони України. З 2013 року в ньому розміщується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та з 2017 року розташовується Касаційний цивільний суд Верховного Суду України.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну в 2022 році, на загальний розсуд підняте питання про повернення Національному університету оборони України будівлі колишнього Миколаївського артилерійського училища з метою повноцінної підготовки офіцерських кадрів Збройних Сил України.

Чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці - самотня обитель в урочищі Церковщина (Хутір Вільний) на виїзді з Києва Новообухівською трасою.

Виникнення в ХІ сторіччя пов'язують з ім'ям одного із засновників Києво-Печерської лаври преподобного Феодосія Печерського, який під час Великого посту таємно усамітнювався тут, у Гнилецьких печерах. Згодом у печерах було засновано Пречистенський Гнилецький монастир із підземною церквою, зруйнований у XIII-XV сторіччях.

У топоніміці збереглися назви: урочище Церковщина та село Ходосівка - спотворене Феодосіївка.

Знову відкрив печери Святий Інокентій тільки в XIX столітті, а в 1902 році при печерах засновано монастир Різдва Богородиці, який отримав назву "Скита Пречистої".

У радянські часи тут розмістили колонію для малолітніх, табір для військовополонених, потім лікарню, санаторій МВС (діє досі). Один із храмів був зруйнований, у приміщенні іншого влаштували актову залу.

Богослужіння у Церковщині відновлено в 1999 році під опікою Голосіївської пустині, відновлюється Миколаївська церква. Ченці проводять екскурсії до печер.

Монітор "Желєзняков" - легендарний бойовий корабель часів Другої світової війни, що прославився під час бойових дій на Дунаї, на Чорному морі та на Азові. Пройшов всю війну, отримавши в народі прізвисько "невловимий".

Монітори – це низькобортні броньовані артилерійські кораблі, призначені для бойових дій на мілководді. Монітор СБ-37 збудовано в 1934 році на київській верфі. Названий радянською владою на честь російського анархіста і заколотника Анатолія Желєзнякова.

Другу світову війну монітор "Желєзняков" зустрів у складі Дунайської флотилії та воював до перемоги.

В 1965 році встановлений на постамент на Рибальському острові, одразу за Гаванським мостом.

Мотузковий парк пригод Seiklar знаходиться на Лівому березі, у Дарницькому районі Києва, на території Парку партизанської слави.

Відвідувачі мають змогу подолати п'ять маршрутів різної складності, пересуваючись між деревами за допомогою мотузкового спорядження на висоті до 12 метрів та здійснюючи швидкісні спуски (до 30 кілометрів на годину!).

Перебуваючи на стежці, відвідувач пристебнутий до надміцного троса "лінія життя", який прокладено по всьому маршруту. Мотузковий парк розрахований як на підготовлених любителів екстремальних розваг, так і на новачків у світі активного відпочинку.

Планується відкриття двох дитячих стежок.

Музей "Садиба на Кудрявці" (колишній музей Пушкіна) відкрито у Києві в двоповерховому будинку 1816 року, в якому в дитинстві жив письменник Михайло Булгаков.

Інтер'єри помешкання відтворюють атмосферу та репрезентують життя та побут міста першої половини ХІХ століття. Тут можна побачити меблі, тканини, фарфор, скло, бісерні вишивки, гравюри ХVIII-XIX століть та інші речі, що характерні для побуту тогочасного дворянства.

В основу експозиції лягла колекція "Пушкініана" дослідника Якова Бердичевського, який подарував її місту у 1987 році. Загалом представлено понад 1200 експонатів. Перлиною колекції є екземпляр журналу "Современник" (1836, том другий) з цензурним дозволом за підписом цензора Крилова. Не менш цінними є прижиттєві видання поета, такі як окремі розділи роману у віршах "Євгеній Онєгін", що видавалися так званими "зошитами" протягом семи років до виходу повного тексту твору в березні 1833 року.

Наразі колектив музею "Садиба на Кудрявці" працює над розробкою структури та наповненням нової експозиції, частково ведуться ремонтно-реставраційні роботи, яких вкрай потребує приміщення музею.