Пам'ятки Києва

Київ-Пасажирський – головна пасажирська залізнична станція Києва. Належить до Центральної залізниці, що діє з 1860-х років. Складається зі старого Центрального, нового Південного та Приміського залізничних вокзалів. В безпосередній близькості від Приміського вокзалу розташована станція метро "Вокзальна".

Закладка центральної будівлі відбулася в 1927 році на місці старого вокзалу, спорудженого у формі англійської готики в 1868-1870 роках. Перша черга почала працювати в 1932 році.

Під час Другої світової війни вокзал було частково зруйновано, а після війни - відновлено. У 1954-1955 роках були прокладені пішохідні тунелі від Вокзальної площі до платформ, у 1967-1969 роках споруджено навіс над першою платформою, а два первісні переходи на рівні другого поверху замінено великою залою очікування з виходами на платформи.

Вокзал розраховувався на 72 пари поїздів та 40 тисяч пасажирів на добу. Основний об'єм має загальну симетричну композицію, у центрі якої – вестибюль відправлення площею понад 1200 квадратних метрів і висотою 32 метри.

У 2001 році було проведено генеральну реконструкцію вокзалу, в ході якої було оновлено фасад центральної будівлі, а вестибюль став значно просторішим. Його стіни обробили гранітом та мармуром різних кольорів, а під склепіннями виклали панно з краєвидами історичних пам'яток столиці. Біля центрального входу встановили великий ескалатор, який доставляє пасажирів на другий поверх. Тоді ж було зведено простору семиповерхову будівлю Південного вокзалу, яка вважається одним із найкрасивіших залізничних терміналів у Східній Європі.

Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього на Подолі у Києві закладена в 1746-1748 ppках київськими ремісниками, які мешкали у слободі Гончарі-Кожем'яки (нинішній мікрорайон "Воздвиженка").

Перший храм був дерев'яний. У 1811 році на його місці почали будувати нинішню дворівневу Хрестовоздвиженську церкву. Нижній теплий храм був освячений в ім'я Михаїла Архангела. Верхній поверх освятили в 1841 році в ім'я Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

У цій церкві в 1891 році був охрещений майбутній письменник Михаїл Булгаков.

Наразі Хрестовоздвиженська церква належить до УПЦ московського патріархату.

Парафіяльний храм Воскресіння Христового розташований в Києві поряд з територією Києво-Печерської лаври, у Старій Печерській фортеці.

Побудований в 1698 році коштом козацького полковника Костянтина Мокієвського в формах українського бароко. Дзвіниця прибудована в 1860-1862 роках.

У радянські часи його закрили, використовували як архівосховище, згодом - приміщення реставраційних майстерень. В 1978-1985 роках було проведено реставрацію з відновленням автентичних архітектурних форм. Збережено й реставровано старі розписи в інтер’єрі.

З листопада 1991 року в Воскресенській церкві відновилися богослужіння. Нині церква відома як "Афганська", оскільки належить громаді УПЦ, яка складається з сімей загиблих ветеранів Афганістану (у сквері встановлено пам'ятник афганцям).

Церкву Покрови Пресвятої Богородиці на Пріорці у Києві споруджено в 1902-1906 роках на місці дерев'яного Димитрієвського храму.

Назва цієї місцевості пов'язана зі словом "пріор", тобто настоятель католицького монастиря на Подолі, скасованого в XIX столітті.

П'ятикупольний храм виконаний у нео-руському стилі з використанням наличників, кокошників та цегляного орнаменту. У західній частині знаходиться дзвіниця, також увінчана куполом. У храмі три престоли: головний - на честь Покрови Пресвятої Богородиці, у північному боці - в ім'я Святого Миколая Чудотворця, в південному - в ім'я Святого Великомучеників Георгія Побідоносця та Дмитра Солунського.

У 1920-ті роки Покровська церква належала Українській автокефальній церкві, потім старослов'янській громаді, а тепер – УПЦ московського патріархату.

Церква преподобного Серафима Саровського збудована у дачному селищі Пуща-Водиця під Києвом у 1910 році на пожертвування дачевласників, серед яких було чимало заможних киян.

Архітектор Іполит Ніколаєв спроєктував храм у формах неоренесансу на кшталт існуючої у Києві на Липках Олександро-Невської церкви.

Серафимівська церква була закрита радянською владою в 1930-тих роках і знову відкрита в 1943 році, після чого богослужіння не переривалися. Після Другої світової війни іконостас було відновлено та реконструйовано. У 2000-2003 роках проведено реставрацію.

За переказами, у каплиці на церковному подвір'ї поховано банкіра Володимира Козакевича, який зробив найбільший внесок у будівництво церкви.

На території є святе джерело.

Церква Святителя Миколая на Татарці “Пам'яті жертв Чорнобиля”(також відома як Чорнобильська церква) побудована на початку ХХІ століття.

Церква є архітектурною домінантою Меморіального комплексу пам'яті жертв Чорнобиля, створеного за проєктом Миколи Жарикова. Форма фасадів церкви нагадує обриси першого саркофага над четвертим енергоблоком ЧАЕС, що робить її архітектуру унікальною. У плані має вигляд восьмикутної зірки, що робить її схожою одночасно на Вифлеємську зірк і на Зорю Полин. Щороку до роковин Чорнобильської трагедії тут відбуваються урочисті заходи.

До церкви прилягає регіональний ландшафтний парк “Смородинський”, створений в 2016 році (загальна площа 22 гектари).

Парафія святого Миколая “Пам'яті жертв Чорнобиля” на Татарці належить до Православної церкви України.

21 березня 2024 року під час масованого ракетного удару росіянами по Києву, в Свято-Миколаївський храм влучили уламки російської балістичної ракети - розпʼяття посічене, ікони побиті склом, вікна і двері вибиті, капличка поряд понищена, біля храму - вирва.