Пам'ятки Києва

Пам'ятник першому київському трамваю встановлено до сторіччя цього виду транспорту у Києві.

Саме тут, на Володимирському узвозі, в 1892 році вперше у Східній Європі почав курсувати електричний трамвай. Ідея належала інженеру та підприємцю Амандові Струве. Він запропонував міській владі альтернативу традиційній конці, яка була неефективною на київських вулицях, що рясніли крутими підйомами та спусками.

Перша трамвайна лінія завдовжки 1,5 кілометри запрацювала на Олександрівському узвозі (нинішній Володимирський узвіз). Експеримент вважали вдалим. Вже за кілька років загальна довжина маршрутів київських трамваїв становила 50 кілометрів. Проєкт дуже швидко окупився, і невдовзі електричний трамвай повністю витіснив міський транспорт на кінній та паровій тязі.

Пам'ятник, встановлений у нижній частині Володимирського узвозу, виконали скульптор Юрій Кисельов та архітектор Володимир Собцов.

Пам'ятник військовому льотчику Петру Нестерову відкрито в 1990 році у День Києва на Берестейському проспекті біля центрального входу на авіазавод "Антонов".

Засновник вищого пілотажу Петро Нестеров у 1913 році у Києві над Сирецьким полем уперше у світі виконав на літаку "Ньюпор-4" замкнуту петлю у вертикальній площині, яка тепер відома як класична фігура вищого пілотажу "Петля Нестерова".

Автор скульптури - Євген Карпов.

Пам'ятник пожежникам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, встановлено біля будівлі Державної інспекції з питань техногенної безпеки України у Києві.

Відкритий до 25-річчя Чорнобильської трагедії. Автор пам'ятника - скульптор Микола Тихонов.

Пам'ятник захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь – одна з найоригінальніших кінних пам'яток Києва.

Він прикрашає площу перед будівлею Державної прикордонної служби України та встановлений у 2004 році з ініціативи її керівництва.

Бронзова постать козака з оголеною шаблею, котрий підвівся на стременах коня і вдивляється вдалечені у пошуку ворогів, встановлена на вузькому постаменті.

Монумент одразу заслужив гостру критику мистецтвознавців, і незмінно викликає посмішки та сміх перехожих. Вкрай спрощена фігура вершника виглядає непропорційною через низький зріст коня. Щуплий кінь, що стоїть у неприродній позі з витягнутою шиєю, загостреними вухами та піднятим хвостом, більше схожий на тонконогого собаку. Оскільки скульптор не зобразив стремена, складається враження, що козак висить над конем у повітрі.

Пам'ятник героям кінокомедії "За двома зайцями" Проні Прокопівні і Свириду Голохвастову встановлений у Києві на початку Андріївського узвозу, де знімався фінальний епізод фільму - викриття Свирида Петровича перед вінчанням в Андріївській церкві.

Фільм знято на кіностудії імені Олександра Довженка в 1961 році за однойменною сатиричною п'єсою, яка гостро висміює міщанський побут строго Києва. Весела кінокомедія з Олегом Борисовим та Маргаритою Криніциною у головних ролях завоювала всенародну любов. Актори чудово втілили образи київських міщан XIX століття, а колоритний суржик російської версії фільму органічно доповнив і так комічну мову героїв, переповнену "благородними" слівцями. "В грудях моїх - Везувій так і клекотить! Вирішуйте долю мою нещасну: прошу у вас руку і серце", - таким високим "хвасоном" цирульник Голохвастів, що стояв на колінах, звертається до випускниці "пенціона" Проні Прокопівні.

Саме цей епізод фільму зображений скульпторами Володимиром Щуром, Віталієм Сівком та Русланом Кухаренком.

Також на Андріївському узвозі є тематичний ресторан, який обігрує ексцентричну стилістику "За двома зайцями".

Монумент воїнам-танкістам на Шулявці у Києві більш відомий серед киян просто як "пам'ятник танку".

Легендарний танк Другої світової війни Т-34 встановлений на постаменті в 1968 році на честь 3-ї гвардійської танкової армії, що звільняла Київ від фашистських окупантів в часи Другої світової війни.

Пам'ятник представляє собою 43-метрову бетонну смугу (символ фронтових доріг), на кінці якої розташований середній танк Т-34-85 з бортовим номером 111, який брав участь у звільненні Києва. Цікаво, що бойова машина з повним екіпажем та розрахунком десантників на борту дісталася місця вічної стоянки і піднялася на постамент своїм ходом.

У 1982 році пам'ятник танкістам був доповнений стелами із землею з міст-героїв СРСР.

10 квітня 2022 року, одразу після деокупації Київщини в ході російсько-української війни, активісти й тероборона Києва прибрали зі стел біля пам'ятника назви білоруських та російських міст-героїв, які отримали це звання після Другої світової війни. Натомість назви на стелах замінили на назви міст-героїв України: Харків, Херсон, Чернігів, Миколаїв, Волноваха, Охтирка, Буча, Ірпінь, Гостомель та Маріуполь.

Парк культури та відпочинку "Перемога" розташований у Дніпровському районі міста Києва, неподалік станції метро "Дарниця".

Закладений у 1965 році та перепланований у 2008 році.

Парк "Перемога" має пряме відношення до військової історії. На головній алеї споруджено меморіальний комплекс із зазначенням найважливіших етапів Друої світової війни та монумент партизанам, які загинули під час оборони Києва. Головною пам'яткою є Курган Безсмертя. Землю для його створення було спеціально привезено з різних країн, де боролися українські воїни.

На території парку понад 82 гектари є сосновий ліс з парковими алеями, декоративне озеро з арковими містками та островом, атракціони, спортивні майданчики, крита ковзанка "Крижинка", концертно-танцювальний зал "Ровесник". З оглядового колеса (близько 30 метрів) відкриваються панорами столичного лівобережжя.

Печерський ландшафтний парк у Києві розкинувся на схилах Дніпра на площі 30 гектарів.

Розташований між Києво-Печерською лаврою та комплексом Національного музею історії України у Другій світовій війні. В основі композиції – регулярне планування, утворене за принципом симетрії.

Центральну частину парку займає Співоче поле і каскад сходів до Дніпровської набережної, звідки відкривається чудовий краєвид на місто.

У Печерському ландшафтному парку регулярно відбуваються виставки квітів, а на Співочому полі – музичні фестивалі.

Єдиний у світі екземпляр швидкісного довоєнного радянського паровоза ФДП 20-578 (ІС).

Розроблений у 1932 році магістральний паровоз ІС (Йосип Сталін) став найпотужнішим на той час пасажирським паровозом у Європі, за що отримав Гран-прі на Всесвітній паризькій виставці (1937 рік).

Перші паровози ІС обслуговували далекі пасажирські потяги "Червона стріла" на маршруті Москва - Ленінград, потім працювали на таких важливих напрямках, як: Москва - Курськ - Харків - Синельникове, Харків - Мінеральні Води, Москва - Смоленськ - Мінськ та інших. Під час Другої світової війни більшість паровозів ІС перекинули у східні райони СРСР.

На початку 1960-х років, у період боротьби з культом особи Сталіна, позначення серії змінилося на ФДП. Тоді ж, з переходом на дизельну та електричну тягу, почався захід сонця епохи паровозів. Більшість їх утилізували в 1970-х роках.

Зразок, встановлений на постаменті біля входу до локомотивного депо, неподалік Південного вокзалу в Києві, був збережений з ініціативи начальника Південно-Західної залізниці Петра Кривоноса.

500-річний Перунів дуб, який росте на Солом'янці в Києві, по вулиці Генерала Генадія Воробйова, - це останній дуб, що зберігся від Шулявського гаю, більш відомого як Кадетський гай.

За язичницьких часів це було священне місце, де проходили обряди поклоніння богу Перуну, священним деревом якого вважався дуб.

З 1727 року Шулявський гай відомий як місце відпочинку митрополитів, а пізніше там дозволили проводити травневі свята для студентів Києво-Могилянської академії.

У 1847 році Шулявщина відійшла до скарбниці, тут розпочалося будівництво Київського кадетського корпусу. З того часу гай стали називати Кадетським гаєм.

Більшість гаю була вирубана під час радянсько-української війни, згодом забудована. Дуб, що зберігся, має в обхваті 4,4 метри, а висоту - 10 метрів.

"Пінчук Арт Центр" (PinchukArtCentre) – це міжнародний центр сучасного мистецтва в Києві, відкрита платформа для художників, мистецтва та суспільства.

Створений одним із найбільших українських бізнесменів та меценатів Віктором Пінчуком у 2006 році.

Галерея Пінчука розташована у старовинному архітектурному ансамблі київського Бессарабського кварталу, який було відреставровано на початку ХХІ століття. Архітектурний проєкт та дизайн внутрішнього простору арт-центру був розроблений французьким архітектором Філіпом Кіамбаретта.

Центр розміщується на 6 поверхах та поєднує виставкові зали на 4-х поверхах, зал video-lounge та кафе на 6-му поверсі, а також адміністративну частину. Основні напрямки діяльності: колекціонування, виставки, проєкти, комунікація, освіта, публікація, дослідження.

Окрім масштабних проєктів, арт-центр проводить короткострокові виставки в рамках мистецького простору PAC-UA, призначеного для демонстрації виключно нових робіт українських художників.

На шостому поверсі "Пінчук Арт Центру" розташоване оформлене у винятково білих тонах SkyArtCafe, яке пропонує креативні вегетаріанські страви.

Будівля, зовні схожа на цивільну, в 1876 році була передана жіночій громаді на Печерську капітанською вдовою Матроною Єгоровою. В головній будівлі цієї громади облаштували Введенську церкву. Матрона Єгорова стала її настоятелькою та прийняла постриг. Була похована тут же, у Введенській церкві.

В 1901 році громаду було перетворено на гуртожильний жіночий монастир та відкрито церковно-парафіяльну школу для дівчаток. За радянської влади монастир закрили, дзвіницю зруйнували, у приміщеннях розмістилася районна лікарня та склади. В 1996 році створено Введенський чоловічий монастир.

Головною святинею є чудотворна ікона Божої Матері "Призри на смиренність" - список з однойменної псковської ікони 1420 року (святкування 16-29 вересня).

Свято-Іллінську церкву на Подолі називають найдавнішим православним храмом Києва.

Красива барочна церква поряд з набережною Дніпра збудована на місці найпершого християнського храму стародавнього міста. Дерев'яну церкву Святого Іллі, за легендою, заснували представники варязького роду Рюриковичів. В 945 році дружинники київського князя Ігоря принесли тут клятву під час підписання миру з греками.

В нинішньому вигляді церкву відбудовано в 1692 році міщанином Павлом Гудимою. В плані вона повторює свою попередницю. В XVIII столітті прибудовано невелику дзвіницю.

Наразі Іллінський храм належить УПЦ МП.

Біля храмової брами встановлено пам'ятний хрест на честь хрещення киян.

Свято-Макаріївський храм вважається єдиною старовинною дерев'яною церквою Києва, що збереглася. Освячений у 1897 році на честь священномученика Макарія, митрополита Київського, Галицького та всієї Русі, який жив у XV сторіччі.

Матеріалом для будівництва Макаріївської церкви стали перенесені з Байкового кладовища залишки церкви Дмитра Ростовського. Ікони для храму написав найвідоміший майстер Іван Їжакевич. Головною святинею став аналойний образ Макарія з часткою мощей святого.

До більшовицького перевороту 1917 року при храмі існувало братство, яке займалося просвітництвом та благодійністю, працювала школа, денний притулок для дітей, бібліотека. В 1922 році була закрита парафіяльна школа, але храм продовжував діяти до 1938 року. В 1939 році з церкви були зняті куполи, приміщення обладнали під майстерні. Під час німецько-фашистської окупації богослужіння відновились.

Нині храм належить УПЦ московського патріархату.

Свято-Михайлівський Видубицький монастир - один із перших київських монастирів, заснований князем Всеволодом Ярославичем в урочищі Видубичі.

За легендою, на цьому місці виплив ("видибав") на берег дерев'яний ідол верховного язичницького бога Перуна, скинутого князем Володимиром у Дніпро з капища на Старокиївській гірці. І тут же був утоплений прихильниками християнства.

Спочатку головною церквою був храм покровителя Києва архістратига Михаїла. В XVIII сторіччі був побудований новий Георгіївський собор, а також трапезна та дзвіниця.

Чудовий вид на куполи монастиря на тлі Дніпра відкривається із Центрального ботанічного саду.