Пам'ятки Києва

Свято-Покровський чоловічий монастир у Голосієві більше відомий як Голосіївська пустинь.

Скит заснований архімандридом Петром Могилою, на місці, де "на голій землі" було закладено ("посіяно") лісопарк. Був літньою резиденцією київських митрополитів. В 1845 році святитель Філарет (Амфітеатров) збудував кам'яний храм із двома вівтарями: Трьох Святителів та Іоанна Сучавського. В 1910-1912 роках був побудований кам'яний храм на честь ікони Божої Матері "Живоносне Джерело".

В 1950-1960 роках всі будівлі, крім літнього будинку митрополитів, було знищено. Наразі Голосіївська пустинь відроджується.

Свято-Покровський жіночий монастир заснований в Києві великою княгинею Олександрою Петрівною в 1889 році.

Головна споруда - чудовий шестипрестольний собор Святого Миколая (1911 рік), спроєктований архітектором Володимиром Ніколаєвим за ескізом великого князя Петра Миколайовича з використанням традиційних форм давньоруського зодчества. Це найбільший храм Києва - при розмірах 58 на 38 метрів він вміщує понад 2 тисячі осіб. Висота 15-купольного храму досягає 64 метрів.

В 1893 році при Покровському монастирі було відкрито безкоштовну амбулаторну лікарню для незаможних, яка приймала до 500 хворих на день, притулок на 50 ліжок для сліпих, бараки для інфекційних хворих. Також було організовано церковно-парафіяльну школу з гуртожитком для учнів.

Обитель була закрита в 1925 році, проте відроджена вже в 1942 році. Частину приміщень донедавна займали різні міські установи.

Окрім Миколаївського собору, зараз до комплексу Покровського монастиря входить також трипрестольний Покровський храм, трапезний храм Архангела Михаїла, храм преподобного Агапіта Печерського та храм на честь ікони Божої Матері "Всіх скорботних Радість" при монастирській лікарні.

Свято-Троїцький Іонінський монастир розташований у Києві в місцевості, яку з давніх часів називають Звіринцем (тут стояв мисливський "Червоний Двір" князя Всеволода Ярославича, в окрузі князь полював диких звірів).

У 1071 році була побудована церква в ім'я архістратига Михайла, яка не збереглася після монголо-татарської навали. В середині ХІХ століття, на найвищій горі Києва, оселився ієромонах Іона. Після неодноразового явлення Господа та Божої Матері він став будівельником та архімандритом Свято-Троїцького монастиря. В обителі було збудовано 2 храми: Покровський (влаштований преподобним Іоною на місці явлення йому Божої Матері) та Свято-Троїцький собор.

До 1917 року Іонинський монастир із 800 осіб братії був серед київських обителів другим за величиною після Лаври. В 1934 році обитель закрили, Покровський храм зруйнували. На території Звіринця було засновано Ботанічний сад, монастирські споруди опинилися на його території. У Свято-Троїцькому соборі розміщувалися лабораторії, а потім – склад та звалище. В 1966 році мощі преподобного Іони були перенесені на Звіринецький цвинтар.

Богослужіння відновлено в 1991 році, а через чотири роки одночасно з місцевою канонізацією преподобного Іони монастирю повернули статус самостійного.

До монастиря відноситься Звіринецький печерний скит ХІ сторіччя (вулиця Ломаківська, 22).

Свято-Троїцький Китаївський монастир (Китаївська пустинь) усамітнено розташований у районі, який через складний рельєф називають Мишоловкою.

Засновником вважають князя Андрія Боголюбського (XII сторіччя), прозваного Китаєм. За іншою версією, назва походить від тюркського слова "китай", що означає "стіна" або "фортеця".

До XVII століття тут був невеликий лаврський скит із печерами. В 1767 році збудовано Свято-Троїцький храм, потім дзвіницю, трапезну, житлові корпуси, богодільню та інші будівлі.

Вхід у печери вільний.

Коштовний літопис України у ювелірних виробах із дорогоцінних металів та коштовного каміння від епохи бронзи й античності до сучасності пропонує для ознайомлення Скарбниця Національного музею історії України в Києві.

Це музей українських історичних коштовностей, що є філією Національного музею історії України. Розташовується в Ковнірівському корпусі Києво-Печерської лаври – пам'ятці архітектури доби українського бароко, зведеній у середині XVII століття за проєктом київського архітектора Стефана Ковніра.

Скарбниця заснована у 1963 році як Золота комора Державного історичного музею. Основою експозиції стала колекція золотих прикрас, знайдених археологом Олексієм Тереножкіним у 1954 році під час розкопок скіфського кургану IV сторіччя до нашої ери в Мелітополі. Близько 1500 експонатів різних епох надійшли з колекції київського мецената Богдана Ханенка.

З творчістю українського, російського та західноєвропейського золотарства знайомлять ювелірні прикраси, посуд, предмети церковного призначення, виконані талановитими майстрами в стилях бароко, рококо та класицизму. Також представлена унікальна колекція єврейського церемоніального срібла.

Зараз фонди музею налічують понад 56 тисяч предметів археології та ужиткового мистецтва з золота, срібла і коштовного каміння. Експозиція в дев'яти залах побудована за історико-хронологічним принципом.

Гордістю музею є найбільша за обсягом колекція скіфського золота, зокрема славетна золота пектораль IV сторіччя до нашої ери з розкопок кургану Товста Могила. також представлені пам’ятки ювелірного мистецтва доби раннього середньовіччя, Давньої Русі, українського ювелірного мистецтва XVI – першої чверті XX століття.

Крім оглядової екскурсії експозицією, відвідувачам Cкарбниці Національного музею історії України також пропонують театралізовану екскурсію "Таємниці степових курганів".

Сквер імені Гейдара Алієва відкрито в Києві в 2013 році на території перед будівлею посольства Азербайджану.

Названий на честь культового національного лідера цієї закавказької країни Гейдара Алієва, який обіймав посаду президента Азербайджану в 1993-2003 роках.

Центром паркової композиції стала виконана зі муранського скла та кераміки копія килима "Шейх Сафі" - національного символу Азербайджану. Вниз від неї спускається каскад фонтанів. Паркова стіна символізує фортецю Ічері-шехер – найдавнішу пам'ятку Баку.

У парку висаджені традиційні для Азербайджану дерева: магнолія, клен, тис, сакура, айва, барбарис, кизильник, слива та акація. З цих рослин створена унікальна ландшафтна композиція - карта Азербайджану, яка символізує мир і єдність народу.

Завдяки унікальному художньому освітленню парк особливо гарний у вечірній час.

Сквер створено як подарунок киянам від азербайджанського народу з нагоди 90-річчя Гейдара Алієва. На його території розташований пам'ятник Алієву, встановлений у 2004 році.

Скульптурна композиція "Сходи" - триметровий арт-об'єкт, встановлений на Русанівській набережній у Києві.

Являє собою сходи з дітьми і собакою, що крокують нею, символізуючи прагнення юності назустріч життю.

Автор роботи скульптури - Олександр Лідаговський, який створив для Пейзажної алеї композицію "Любов-ріка".

Храм святого великомученика Георгія Побідоносця має статус Собору залізничників України.

Розташований на Привокзальній площі Київського залізничного вокзалу (Південний термінал). Храм був збудований при спорудженні Південного вокзалу в рекордно короткі терміни (за 72 дні), за що був занесений до Книги рекордів Гіннесса. Ще 40 днів знадобилося, щоб зробити внутрішнє оздоблення храму.

Храм висотою 42 метри виконаний у візантійському стилі. Автором проєкту став визначний український архітектор Роман Сивенький. Доповненням до храму стала дзвіниця в стилі модерн, у вигляді двох арок, що перетинаються. Настінні розписи, виконані майстрами Художньої академії України під керівництвом відомого українського академіка Миколи Титова, вдало поєднують у собі мальовничі біблійні сюжети та яскраві візерунчасті орнаменти. Інтер'єр прикрашає дерев'яний іконостас із різьбленим куполом над вівтарем та позолоченими фігурами ангелів.

Тут зберігається частка мощей Святого Георгія Побідоносця.

Стадіон "Динамо" імені Валерія Лобановського – домашній клубний стадіон футбольного клубу "Динамо Київ", який до останнього часу залишався однією з головних спортивних арен України.

Побудований у 1932-1934 роках на місці теплиць Маріїнського палацу, де після радянсько-української війни почала розвиватись спортивна інфраструктура. Після реконструкції до Олімпійських Ігор 1980 року в Москві місткість зменшилася з 23 до 18 тисяч глядачів.

До Другої світової війни стадіон "Динамо" був спортивною базою однойменної футбольної команди НКВС. У 1942 році в окупованому Києві відбулася серія футбольних матчів між сформованою з "динамівців" командою "Старт" та різними командами німецьких окупантів, які незмінно закінчувалися перемогою киян. Останній поєдинок між "Стартом" та збірною німецьких зенітників Flakelf увійшов до історії як "Матч смерті". За легендою, за відмову програти німцям четверо "динамівців" було розстріляно. На території встановлено пам'ятник загиблим футболістам.

З 2002 року стадіон "Динамо" носить ім'я легендарного тренера Валерія Лобановського, котрий привів ФК "Динамо" до висот європейської футбольної слави.

Стадіоном проводять екскурсії, в ході яких можна побачити роздягальні, приміщення Фан-клубу, конференц-зал, виставку завойованих трофеїв, поле стадіону та його трибуни.

Південний тунельний перехід під Дніпром – один із об'єктів так званого "Будівництва №1", як значився у секретних документах, проєкт підземної транспортної системи, що дублює залізничні мости через Дніпро в районі Києва.

Два залізничні тунелі на південь і на північ від Києва (зараз у межах міста) призначалися для забезпечення надійного, безпечного і таємного перекидання військ і вантажів між правим і лівим берегами Дніпра. Рішення про початок "Будівництва №1" було прийняте в 1938 році. Оскільки ініціатива належала Йосипу Сталіну, а будівництво вели мтеробудівці, згодом об'єкт прозвали "Сталінським метро".

Загальна кількість задіяних робітників та службовців становила від 5 до 10 тисяч осіб. Були споруджені надземні тунелі та залізничні насипи. Прохідниками під Дніпром на південь від Києва, в районі Жукова острова, було пройдено понад 240 метрів Південного тунелю (труби) діаметром 6 метрів. Північний тунель почали споруджувати пізніше.

З початком Другої вітової війни, в 1941 році, усі роботи припинили, а техніку та обладнання затопили у Дніпрі. Після війни об'єкт вважали нерентабельним і будівництво не відновили.

Наразі Південна труба "Сталінського метро" на Жуковому острові - одна з найдоступніших і видовищних конструкцій "Будівництва №1". Є залізобетонним тунелем зі зниженням у бік Дніпра. Західний кінець височить над землею майже повністю, східний – зовнішньою поверхнею лише на десяток сантиметрів над рівнем озера (виходить під воду). Загальна довжина - 600 метрів. Тунель затоплений, взимку можна пройти льодом від західного до проміжного входу.

Також доступні залишки тунелю та оголовок на Осокорках. На Оболоні зберігся кесон Північного тунелю (так званий "Бетонний корабель").

Труханів острів - одне з найулюбленіших місць відпочинку киян.

За легендою, острів названо ім'ям половецького хана Тугорхана, оскільки наприкінці XI століття на ньому була резиденція його доньки - дружини київського князя Святополка.

Довгий час ця земля була безлюдною, з XIX століття стала набувати популярності як зона відпочинку з Центральним пляжем. У 1950-х роках була з'єднана з Правим берегом Дніпра підвісним Пішохідним мостом, який відчутно вібрує під ногами при великому скупченні народу.

Публічна експозиція "Подарунки президентам України" є загальнодоступною частиною Фонду президентів України, що функціонує на базі Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського в Києві.

Фонд заснований у 1996 році. Колекція музею подарунків президентам України нараховує близько 2000 предметів і документів, пов’язаних із життям та діяльністю керівників української держави. Тут є подарунки з різних куточків світу.

Серед експонатів різноманітні твори мистецтва, як, наприклад: предмети народних промислів (вишиванки, дерев’яні скриньки, килими, вази, посуд тощо), музичні інструменти, декоративна зброя (шаблі, мечі, булави тощо), картини (виконані різними техніками на полотні, шовку, папірусі, з використанням каміння, гаптовані тощо), предмети одягу (мантії, національний одяг тощо), макети військової техніки, почесні нагороди та відзнаки президентів України, скульптури та нумізматичні експонати тощо.

Особливу увагу привертає килим з портретами 12 президентів пострадянських країн, подарований Леоніду Кучмі таджицьким колегою Емомалі Рахмоном у 1997 році.

Світло-музичний фонтан зі скульптурною композицією "Груша" відкрили у київському парку "Позняки" у 2012 році.

У центрі композиції - чотириметрова скульптура із нержавіючої сталі. За задумом автора проєкту, київського скульптора Олексія Золотарьова, груша, як символ солодкого життя, поділена на 7 нерівних частин, що символізує руйнування та водночас створення, об'єднання.

Поліровані поверхні скульптури дають можливість взаємодії з глядачем.

Борщагівський храм Казанської ікони Божої Матері "Живоносне Джерело" заснований в середині XVII сторіччя, одразу після заснування села Братська Борщагівка (нинішній район Києва) на землях, подарованих Київському Братському Богоявленському монастирю козацьким гетьманом Іваном Петражицьким-Кулагою.

Головною святинею був чудотворний образ Божої Матері Борщагівської, за легендою знайдений сліпим ченцем поруч із старовинним колодязем.

Нинішня кам'яна будівля церкви Живоносного Джерела у псевдовізантійському стилі споруджена у 1872 році. Храм хрестоподібний у плані, п'ятиголовий, з великим центральним куполом та триярусною дзвіницею. Пізніше були прибудовані два бічні притвори.

За радянських часів храм був закритий, використовувався як зерносховище. В 2002 році відроджений храм Казанської ікони Божої Матері "Живоносне Джерело" освятив Патріарх Київський та всієї Русі Філарет.

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України створений 1966 року за сприяння голови правління Спілки письменників України Олеся Гончара.

Розташовується в історичній будівлі Бурси Софійського монастиря (1763-1767 роки), на території Національного заповідника "Софія Київська". 

У фондах архіву-музею зберігаються документи з літератури, мистецтва й культури України XVIII–XX століть, біографічні та епістолярні матеріали, рукописи творів, графічні праці та світлини багатьох українських письменників, художників, композиторів, діячів театру та кіно. Деякі з цих матеріалів представлені в експозиційних залах музею. 

Особливий інтерес становлять відтворені інтер'єри робочих кабінетів з особистими речами видатних діячів української культури. Серед них мемтріальні кабінети кінорежисера Олександра Довженка, письменників Юрія Яновського, Михайла Стельмаха, Івана Микитенка, поета Андрія Малишка, художника Миколи Глущенка. 

При державному архіві-музеї працює читальний зал, де можна замовити для ознайомлення архівні документи.

Відділом Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України є музей "Літературно-мистецькі Плюти" на околиці Києва.