Пам'ятки Тернопільської області

Особняк відомих польських юристів Громницьких у Підволочиську збудовано у ХІХ столітті.

На віллі Громницьких у 1919 році відбулася нарада Симона Петлюри з командуванням Української Галицької армії.

Наразі в особняку розташовується Підволочиський краєзнавчий музей імені Омеляна Ковча.

Дві зали музею присвячені історії визвольного руху ОУН-УПА. В експозиції 281 експонатів – особисті речі повстанців, зброя, фотографії, документи, макети, картини, триптих "Україна – непереможна".

Палац у стилі англійської неоготики збудований у Білокриниці поміщиком Чосновським у середині ХІХ століття на місці оборонного замку, закладеного в XVI князями Збаразькими.

Перший дерев'яний замок спалили татари, після чого Юрій Збаразький відбудував його у камені (збереглися стародавні підвали, земляні вали та один бастіон). На початку ХІХ сторіччя замок повністю згорів. Поміщик Чосновський, викупивши Білокриницю у Радзивіллів, реконструював одну із частин замку під парадну резиденцію.

Останнім господарем палацу був чиновник київського генерал-губернатора, таємний радник, граф Олександр Воронін. Після смерті Вороніна, згідно з його заповітом, Білокриницький палац було передано до сільськогосподарського училища. Нині це Кременецький лісотехнічний коледж.

У приміщенні гуртожитку коледжу відкрито невеликий музей історії Білокриниці, коледжу та самого палацу.

Палац Голуховських у Струсові розташований на мисі, утвореному петлею річки Серет.

Побудований у кінці XVIII сторіччя шляхтичами Лянцкоронськими, які вирішили розібрати старий, напівзруйнований струсівський замок. З каменю, отриманого під час розбирання замку, було зведено двоповерхову будівлю в стилі ампір.

В кінці ХІХ століття граф Юзеф Голуховський, син австрійського міністра внутрішніх справ та намісника Галичини Аґенора Голуховського, провів реконструкцію палацу. Інтер'єри були прикрашені ліпниною та різьбленим деревом, кришталевими люстрами та двометровими канделябрами (фрагменти декору збереглися).

Палац оточений балюстрадою, центральний портал має 6 колон, парковий фасад оформлений монументальними сходами. Від них до берега річки Серет спускається гарний парк, де росте 250-річна сосна чорна австрійська, пам'ятка природі державного значення.

Наразі на території садиби розміщена Струсівська школа-інтернат для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи.

Занедбаний палац у Колиндянах із двома вежами, що нагадують замкові, справді побудований на основі середньовічного замку, закладеного шляхтичами Стаменськими у XV сторіччі (за іншими даними у XVII столітті).

На початку ХІХ століття напівзруйнований на той час замок у Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від яких його успадкував шляхтич Корнел Городиський. Новий власник у 1840 році реконструював замкові вежі, а між ними спорудив двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму. Його парадний фасад прикрашає великий портик із чотирма колонами іонічного ордера, а з боку парку розташований ризаліт, на якому раніше був балкон з видом на ландшафтний парк. В'їзна брама, ймовірно, збереглася від колишнього замку.

Під час Першої світової війни палац сильно постраждав, але у міжвоєнний період його відновив останній власник Людвік Городиський.

За радянських часів у будівлі розмістили технікум. До останнього часу біля садиби розташовувалася тракторна бригада, але зараз палац покинутий.

Палац графині Кароліни Дзембовської збудований у стилі неокласицизму архітектором Юзефом Гофманом до 1750 року.

Будівля витримана в романтичному стилі з елементами мавританського колориту. Навколо вілли англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито парк.

В кінці ХІХ століття садиба належала графу Павлові Демидову. Нині – це середня школа №2.

Палацово-парковий комплекс у Микулинцях - один з небагатьох зразків палацової архітектури стилю ампір, що збереглися в Україні.

Палац заклала поряд із Микулинецьким замком Людвіка Потоцька у 1760-ті роки. Від первісної будівлі в палладинському стилі (ранній класицизм) збереглися оригінальні флігелі, сполучені з палацом напівкруглими галереями.

В середині ХІХ століття барон Ян Конопка вирішив створити у Микулинцях бальнеологічний курорт на джерелах сірководневих вод. Він ґрунтовно перебудував палац, надавши йому суворіші риси пізнього класицизму (ампір). Парковий фасад будівлі прикрашений восьмипіллястровим портиком коринфського ордену. Звідси ландшафтний парк крутими схилами спускається до річки, а ліворуч до нього примикають руїни замку. Парадна частина палацу підкреслена ризалітом із чотирма дерев'яними скульптурами атлантів і виходить на регулярний партер.

Останньою господаркою мікулінецького палацу була графиня Юзефа Рей.

Наразі тут розміщено Микулинецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню.

Пам'ятник давньоруському князю Данилові Галицькому, об'єднувачу західноукраїнських земель, встановлений у центрі Тернополя в 2002 році.

В середині XIII сторіччя Данило Галицький зумів об'єднати в своїх руках Галицько-Волинську державу, що дісталася йому в спадок від батька Романа Мстиславича, і в 1254 році став першим королем Русі. Також він був першим руським правителем, який зміг завдати поразки військам Золотої Орди. При ньому на руських землях почалося поширення західної культури, європейського типу державного та адміністративного управління.

Автор кінного пам'ятника Данилові Галицькому – скульптор Богдан Рудий.

Пам'ятник українському письменнику та громадському діячеві Іванові Франку встановлено у Тернополі в 1995 році.

Знаходиться у сквері за Домініканським костелом, на місці колишньої гімназії №1, де в  1902 році письменник зустрічався з тернопільськими гімназистами.

У Тернополі Франко бував неодноразово, зокрема. як кореспондент газети "Кур'єр львівський" на крайовій етнографічній виставці. У приміщенні Міщанського братства (тепер філармонія) він читав "Мойсея", часто зупинявся у готелі "Подільський" дорогою до села Вікно.

Автор пам'ятника Іванові Франку у Тернополі – скульптор Іван Сонсядло.

Пам'ятник Івану Георгію (Йогану-Георгу) Пінзелю встановлено в 2014 році біля Бучацької ратуші з ініціативи та коштом місцевого підприємця Василя Балабали.

Видатний скульптор середини XVIII сторіччя Іван Георгій Пінзель, представник пізнього бароко та рококо, є засновником Львівської школи скульпторів. У Бучачі він жив і працював на запрошення господаря міста Миколи Потоцького, створивши тут у співпраці з архітектором Бернардом Меретином безліч видатних творів: вівтарі Успенського костелу та Покровської церкви, фасади Бучацької ратуші, придорожні фігури та інше.

Пам'ятник скульптору в експресивній манері, характерній для школи Пінзеля, створив Роман Вільгушинський. Пінзель зображений з різцем у руці під час роботи над скульптурою Діви Марії. Висота пам'ятника сягає 3 метрів.

Перший у світі пам'ятник видатній оперній співачці Соломії Крушельницький встановлений у Тернополі в 2010 році.

Фігура прими відлита з бронзи на повний зріст. Пам'ятник висотою 3,8 метри важить 3,5 тони.

Автори композиції – скульптор Володимир Стасюк (Рівне) та архітектор Ізабелла Ткачук, які працювали спільно з тернопільськими художниками Данилом Чепілем та Анатолієм Водоп'яном.

Досі пам'ять української співачки, яка народилася на Тернопіллі, увічнювали лише бюсти у Львові та Мілані, де вона виступала у театрі Ла Скала.

Пам'ятник керівникові Організації українських націоналістів (ОУН), лідеру українських націоналістів Степанові Бандері у Тернополі встановлено в 2008 році до 100-річчя від дня його народження.

Знаходиться в парку імені Тараса Шевченка, навпроти будівлі Тернопільської обласної державної адміністрації.

Автор пам'ятника Степанові Бандері у Тернополі - тернопільський скульптор Роман Вільгушинський.

Пам'ятник Тарасовы Шевченку роботи скульптора Миколи Невеселого встановлений у Тернополі в 1982 роцы біля обласного драмтеатру, який носить ім'я поета.

Знаходиться у сквері праворуч від драмтеатру.

Комплекс із трьох гумористичних пам'ятників відкрито у центрі Тернополя біля торгового центру "Атріум" у 2010 році на День Незалежності України.

Два з них присвячені літературним творам, а третій – працівникам комунальних служб. Пам'ятник 12-му стільцю навіяний сатиричною книгою Ільфа та Петрова "12 стільців". Пам'ятник людині-невидимці відсилає до однойменного роману Герберта Веллса. Пам'ятник сантехніку присвячений працівникам тернопільського водоканалу.

Концептуально пам'ятники поєднує лише гумор автора ідеї – тернопільського мецената, власника торговельного центру. Автор робіт – тернопільський скульптор Дмитро Мулярчук.

У селі Постолівка вздовж траси на сільському цвинтарі стоїть старий напівзруйнований костел.

Неоготичний храм XVIII сторіччя ймовірніше за все збудовано на честь святих Апостолів Петра і Павла, оскільки по обидва боки над входом збереглися статуї апостолів.

Гипсова печера Млинки – одна з найбільших карстових печер України.

Виявлена на початку XX століття місцевими жителями, які добували гіпс на околиці села Залісся. Названа за місцем розташування - на хуторі Млинки, де колись працював водяний млин. Перше повідомлення у пресі виникло в 1960 році.

Печера Млинки має загальну протяжність близько 40 кілометрів. Температура цілий рік тримається на рівні +11 градусів. Усередині печери є невелике озеро з прісною водою, мешкає велика колонія кажанів.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, проте проводяться екскурсії у супроводі професійних спелеологів. Для відвідування необхідно мати спецодяг та спорядження. Екскурсії тривалістю близько 3 години організовує Тернопільський турклуб, необхідна домовлятися заздалегідь.