Пам'ятки Тернопільської області

Літературно-меморіальний музей Олени Кисілевської засновано в 1999 році на батьківщині письменниці – у місті Монастириська на Тернопільщині.

Видатна українська письменниця, журналістка, видавчиня, громадсько-політична та культурно-освітня діячка Олена Кисілевська була активісткою жіночого руху на Галичині. Перебуваючи в еміграції, вона очолювала Світову федерацію українських жіночих організацій.

Кімната-музей Олени Кисілевської розташовується у приміщенні Монастириської центральної районної бібліотеки. В музейній експозиції представлено рукописи праць письменниці, світлини, оригінали документів, прижиттєві видання її книг "Вражіння з дороги" (1910), "Швайцарія" (1933), "Українська селянка при праці: як вести працю в жіночих секціях УОТ" (1942).

Експозицію доповнюють вишиті рушники, скатертини, сорочки, запаски, предмети побуту.

Літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького відкрито в Кременці в садибі Янушевського (діда поета), в якій він провів дитячі роки в 1814-1828 роки.

Словацький - один із найвідоміших польських поетів часів романтизму. В Кременці він народився й прожив багато років, а потім неодноразово оспівував рідне місто у своїх творах. Багато об'єктів у місті пов'язані з ім'ям Словацького: рідний дім, ліцей, в якому викладав його батько, могила матері на Туницькому цвинтарі.

Музейна експозиція розміщена у восьми кімнатах, кожна з яких відбиває певний етап творчого шляху поета. Фонди музею становлять 1500 експонатів. З 2004 року в музеї діє розгорнута експозиція "Година думки Юліуша Словацького".

Парк маєтку Ґолуховських у Скалі-Подільській – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Закладений в кінці ХVІІІ сторіччя польським старостою Адамом Тарло.

До 1939 року це була садиба графа Агенора Ґолуховського. За легендою, граф розбив парк у формі імені своєї коханої Олени.

В 1968 році на фундаменті графського палацу було збудовано турбазу "Збруч" (зараз дитячий оздоровчий комплекс). З оригінальних садибних споруд зберігся флігель, стилізований під середньовічний замок, де зараз розміщується поліклініка.

У парку на 26 гектарах землі ростуть понад 100 видів екзотичних та рідкісних дерев, завезених з різних країн світу, серед яких: червоний японський дуб, чорний клен, ялина срібляста, кедр європейський, сосна чорна та Веймутова, ялівець Віргінський, туя західна та східна, магнолія, платан кленолистий та інші. Перлина парку - стара липа віком понад 550 років і завтовшки стовбура в 7 обхватів.

Марійський духовний центр у Зарваниці – головна святиня греко-католиків України.

Народний переказ розповідає про київського ченця, якому тут з'явилася уві сні Діва Марія і наказала заснувати монастир. На цьому місці забило цілюще джерело і з'явилася ікона Божої Матері, яку назвали Зарваницькою. Тоді ж було засновано печерний монастир.

Вважається, що першу церкву в Зарваниці збудував у XIII сторіччі князь Василько Теребовлянський після свого чудового зцілення.

Письмова згадка про монастир датується 1458 роком. У XVII сторіччі татари кілька разів розоряли монастир, але чудотворну ікону вдалося зберегти.

В 1754 році граф Мйончинський відбудував храм Пресвятої Трійці, який зберігся до наших днів (у ньому зараз зберігається ікона Божої Матері Зарваницької). В 1867 році папа Пій IX коронував Зарваницьку ікону, після чого монастир став великим центром паломництва.

За часів радянської влади монастир зрівняли із землею, але місцевим жителям вдалося врятувати ікону. До 1988 року богослужіння проводили таємно. Лише в 1991 році почалося відродження святині.

На схилі гори біля річки Стрипа зведено величний Собор Зарваницької Божої Матері з чотириярусною дзвіницею заввишки 75 метрів. Поруч - надбрамна церква, каплиця над джерелом та співоче поле.

Комплекс-музей "Молотківська трагедія" відкритий в 1985 році як центральна частина меморіального комплексу на згадку про вбитих, спалених живцем та замордованих 29 квітня 1943 року німецькими фашистами 617 мирних жителів села. Автори проєкту - архітектор Іван Осадчук і скульптор Борис Рудий.

Між двома великими земляними валами, що символізують братську могилу, дорога веде на символічну вулицю Смерті - вулицю спаленого села, яка в свою чергу веде до музею „Молотківська трагедія”. Обабіч неї - спалені хати, червоні долівки кольору крові.

В експозиції музею - діорама "Спалення села" (художник Степан Нечай), фрагменти спаленої хати: обгорілі двері, обвуглені колиска та ікона тощо (дизайн - Богдана Бошка і Степана Мамчура), Книга пам'яті, що містить спогади молотківців про трагедію. На стендах - фотографії та списки страчених у Молоткові та сусідніх селах. Зібрані тут експонати розповідають про історію села, участь його жителів у Другій світовій війні.

Меморіальний музей Івана Пулюя відкрито в 1990 році в селищі Гримайлів, де він народився в 1845 році.

Український фізик та електротехнік Іван Пулюй прославився як першовідкривач так званих Х-променів (рентгенівського випромінювання) та винахідник першого у світі рентгенівського апарату.

Невелика експозиція, присвячена життю та роботі вченого, розміщена в одній із кімнат у приміщенні Гримайлівської загальноосвітньої школи.

Меморіальний музей-садиба Соломії Крушельницької був відкритий 1963 року в одному з будинків маєтку Крушельницьких у селі Біла поблизу Тернополя (нині територія Білецької загальноосвітньої школи).

Тут пройшли дитячі та юнацькі роки видатної української оперної співачки й педагога Соломії Крушельницької, сюди вона неодноразово приїжджала у гості до батьків і сестри.

Музейна експозиція в хронологічному порядку розповідає про життя і діяльність актриси. Представлені особисті документи співачки, афіші, програми, запрошення, листи, рукописи спогадів сучасників, сценічні прикраси, одяг, предмети побуту та меблі. Зокрема, можна побачити оригінальну платівку фірми Columbia (США) із записом української народної пісні у виконанні Соломії Крушельницької, а також почути голос співачки на першому записі, здійсненому електричним способом з використанням мікрофону.

Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса розташований в селі Старий Скалат, де збереглася меморіальна хата його діда, священика Пилипа Курбаса.

Тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього видатного українського режисера.

Біля церкви, де служив Пилип Курбас, поховані рідні Леся Курбаса: дід та бабуся, батько, молодший брат Нестор.

Меморіальний музей-садиба Іванни Блажкевич був створений на громадських засадах у селі Денисів у рідній садибі письменниці в 1986 році з ініціативи Тернопільского обласного краєзнавчого музею і за згодою рідних. У цьому будинку і надалі проживають нащадки Іванни Блажкевич, проте дві кімнати та ганок віддано під експозицію музею.

У першій кімнаті, в якій письменниця провела останні роки життя, зберігаються її особисті речі, старовинні меблі, книгозбірня, картини і фотографії. У скриньках – листи письменниці, рукописи спогадів, творів, виступів, статей, фотографії. У кімнаті також є стенди, на яких експонуються твори письменниці, видані за життя та після смерті.

У другій кімнаті знаходиться портрет Іванни Блажкевич та інші картини, книги, сувеніри, подаровані особисто письменниці, а також музею.

В 1997 році музей отримав статус "Народного музею". В саду встановлений пам'ятник поетесі.

Меморіальний музей-садиба письменниці Іванни Блажкевич є філією Денисівського краєзнавчого музею.

Церква Святого Миколая в Скалі-Подільській збудована у 1882 році на місці старого дерев'яного греко-католицького храму, заснованого в 1720 році.

Нова кам'яна церква була зведена стараннями отця Келестина Костецького. Це був перший кам'яний греко-католицький храм на околицях.

У 1896 році в Миколаївській церкві історик Михайло Грушевський повінчався з Марією Вояківських, яка працювала в Скалі вчителькою.

У 1946 році храм було передано православній церкві. Вівтарний мур з 2011 року прикрашає мозаїчне панно Святого Миколая. Поруч б'є джерело "Королівка", з якого, за легендою, пив воду князь Данило Галицький.

Замок у Микулинцях відомий як єдиний в Україні житловий середньовічний замок.

Перші дерев'яні укріплення на пагорбі біля річки Серет існували тут ще за княжих часів. Кам'яний замок збудувала в 1550-1555 роках господиня Мікулінців Ганна Йордан (Йорданова) з роду Сенявських, дружина каштеляна краківського Спитко Йордану. Пізніше Микулинецький замок належав магнатам Зборовським, Конецьпольським.

Отримавши ушкодження під час Визвольної війни 1648-1657 років, замок було вдосконалено та розширено. У 1672 році фортеця була взята турками після 15-денної облоги. Тоді знищили все чоловіче населення Микулинців.

Далі фортеця належала Любомирським, Мнішекам, Потоцьким. Саме тоді вона втратила оборонне значення, а представницькі функції став виконувати побудований поруч палац. У ХІХ столітті барон Ян Конопка переобладнав її під сукняну фабрику.

Спорудження чотирикутне у плані, з чотирьох кутових веж збереглося дві. По периметру внутрішній двір забудований житловими та господарськими корпусами, частина з яких також збереглася.

На початку XX століття, коли Микулинці належали графині Юзефі Рей, у замку оселилася її улюблена служниця Анна. Вона залишилася жити там і після приходу радянської влади, коли графиня померла, а її син загинув. Нині власницею житлових приміщень пам'ятки архітектури залишається донька служниці Стефанія Балой.

Микулинецький замок входить до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", але доступ на територію закрито.

Невеликий заміський палац магнатів Потоцьких, яким у ХІХ столітті належали сусідні Бережани, був збудований на місці старого мисливського будиночка Сенявських.

В різні часи гостями маєтку були князь Ференц Ракоці, гетьман Івана Мазепа, цар Петро І.

Нинішня будівля, перебудована на початку ХІХ століття, розташована на території занедбаного ландшафтного парку.

Тривалий час приміщення займав дитячий санаторій.

В 2022 році палац Потоцьких став прихистком для людей, що постраждали від російсько-української війни.

Кармелітський монастир-фортеця з ренесансним Успенським костелом споруджено в Теребовлі на березі річки Гнізна в 1617 році коштом Петра Ожиги.

Обнесений фортечною стіною із чотирма кутовими вежами з бійницями. Найпримітнішою спорудою монастиря є колишній теребовлянський парафіяльний костел, будівництво якого було завершено в 1639 році. Тут зберігалася чудотворна ікона Божої Матері, яка зараз знаходиться у Гданську.

За радянських часів у приміщеннях монастиря кармелітів розміщувалася фабрика ялинкових іграшок.

В 1990 році комплекс передали громаді Української автокефальної православної церкви. Костел переосвятили на православну церкву Святого Володимира, у монастирських приміщеннях відкрилася духовна семінарія.

Величний монастир Воздвиження Чесного Хреста Господнього височить на протилежному від Бучацького замку пагорбі, що в урочищі Федір.

Побудований для батьків василіан, яких у XVIII сторіччі запросив до міста Стефан Потоцький для заснування богословської школи.

Центральною спорудою комплексу є барочна Хрестовоздвиженська церква із дзвіницею (архітектор Йоган Шільцер). З двох боків до неї примикають корпуси келій та василіанської гімназії (зараз Бучацький колегіум імені Святого Йосафата).

За радянських часів монастир був закритий та руйнувався, проте після 1991 року проведено повну реставрацію. Усі будівлі, включаючи гідроелектростанцію на річці Стрипа, відновлені та використовуються за призначенням.

Перший на Заході України музей ретро-автомобілів "Ретро-Кортеж" відкрито в Тернополі в 2016 році з ініціативи підприємця Тараса Демкура.

Представлено понад 20 старовинних автомобілів, частина з яких має цікаву історію. Зокрема, в колекції є автомобіль "Ягуар", який належав президенту США Річарду Ніксону, а також "Майбах" зі ставки Гітлера "Вервольф". Найстаріший автомобіль датується 1933 роком.

Також представлені відреставровані мотоцикли, стара радіотехніка, колекція міні-автомобілів із різних куточків світу, військова техніка.