Пам'ятки Тернопільського району

Марійський духовний центр у Зарваниці – головна святиня греко-католиків України.

Народний переказ розповідає про київського ченця, якому тут з'явилася уві сні Діва Марія і наказала заснувати монастир. На цьому місці забило цілюще джерело і з'явилася ікона Божої Матері, яку назвали Зарваницькою. Тоді ж було засновано печерний монастир.

Вважається, що першу церкву в Зарваниці збудував у XIII сторіччі князь Василько Теребовлянський після свого чудового зцілення.

Письмова згадка про монастир датується 1458 роком. У XVII сторіччі татари кілька разів розоряли монастир, але чудотворну ікону вдалося зберегти.

В 1754 році граф Мйончинський відбудував храм Пресвятої Трійці, який зберігся до наших днів (у ньому зараз зберігається ікона Божої Матері Зарваницької). В 1867 році папа Пій IX коронував Зарваницьку ікону, після чого монастир став великим центром паломництва.

За часів радянської влади монастир у Зарваниці зрівняли із землею, але місцевим жителям вдалося врятувати ікону. До 1988 року богослужіння проводили таємно. Лише в 1991 році почалося відродження святині.

На схилі гори біля річки Стрипа зведено величний Собор Зарваницької Божої Матері з чотириярусною дзвіницею заввишки 75 метрів. Поруч - надбрамна церква, каплиця над джерелом та співоче поле.

Замок у Микулинцях відомий як єдиний в Україні житловий середньовічний замок. На території цієї фортифікаційної споруди XVI століття досі офіційно проживають люди.

Перші дерев'яні укріплення на пагорбі біля річки Серет існували тут ще за княжих часів. Кам'яний замок збудувала в 1550-1555 роках господиня Мікулінців Ганна Йордан (Йорданова) з роду Сенявських, дружина каштеляна краківського Спитко Йордану. Пізніше Микулинецький замок належав магнатам Зборовським, Конецьпольським.

Отримавши ушкодження під час Визвольної війни 1648-1657 років, Микулинецький замок було вдосконалено та розширено. У 1672 році фортеця була взята турками після 15-денної облоги. Тоді знищили все чоловіче населення Микулинців.

Далі фортеця належала Любомирським, Мнішекам, Потоцьким. Саме тоді вона втратила оборонне значення, а представницькі функції став виконувати побудований поруч палац. У ХІХ столітті барон Ян Конопка переобладнав її під сукняну фабрику.

Спорудження чотирикутне у плані, з чотирьох кутових веж збереглося дві. По периметру внутрішній двір замку забудований житловими та господарськими корпусами, частина з яких також збереглася.

На початку XX століття, коли Микулинці належали графині Юзефі Рей, у замку оселилася її улюблена служниця Анна. Вона залишилася жити там і після приходу радянської влади, коли графиня померла, а її син загинув. Нині власницею житлових приміщень пам'ятки архітектури залишається донька служниці Стефанія Балой.

Микулинецький замок входить до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", але доступ на територію закрито.

Невеликий заміський палац магнатів Потоцьких, яким у ХІХ столітті належали сусідні Бережани, був збудований на місці старого мисливського будиночка Синявських.

В різні часи гостями маєтку були князь Ференц Ракоці, гетьман Івана Мазепа, цар Петро І.

Нинішня будівля палацу в Раю, перебудована на початку ХІХ століття, розташована на території занедбаного ландшафтного парку.

Тривалий час приміщення займав дитячий санаторій.

В 2022 році палац Потоцьких став прихистком для людей, що постраждали від російської військової агресії в Україні.

Музей-садиба Йосипа Сліпого - духовно-меморіальний комплекс у селі Заздрість.

Тут у 1892 році, в родині селянина Івана Коберницького-Сліпого народився патріарх Української греко-католицької церкви Йосип Сліпий, у миру Йосип Коберницький-Дичковський.

Він прийняв керівництво УГКЦ в 1944 році, після смерті митрополита Андрея Шептицького. В 1945 році був заарештований і перебував у радянських таборах до 1963 року. Помер у Римі в 1984 році. За заповітом прах його було перепоховано у крипті собору Святого Юра у Львові в 1992 році.

Музей Йосипа Сліпого підтримується зусиллями сестер ордена Святого Василя Великого.

Від музею до Зарваницького Марійського духовного центру веде Хресна дорога завдовжки 28 кілометри.

Палацово-парковий комплекс у Микулинцях - один з небагатьох зразків палацової архітектури стилю ампір, що збереглися в Україні.

Палац заклала поряд із Микулинецьким замком Людвіка Потоцька у 1760-ті роки. Від первісної будівлі в палладинському стилі (ранній класицизм) збереглися оригінальні флігелі, сполучені з палацом напівкруглими галереями.

В середині ХІХ століття барон Ян Конопка вирішив створити у Микулинцях бальнеологічний курорт на джерелах сірководневих вод. Він ґрунтовно перебудував палац, надавши йому суворіші риси пізнього класицизму (ампір). Парковий фасад будівлі прикрашений восьмипіллястровим портиком коринфського ордену. Звідси ландшафтний парк крутими схилами спускається до річки, а ліворуч до нього примикають руїни замку. Парадна частина палацу підкреслена ризалітом із чотирма дерев'яними скульптурами атлантів і виходить на регулярний партер.

Останньою господаркою микулинецького палацу була графиня Юзефа Рей.

Наразі в приміщенні палацу розміщено Микулинецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню.

Пам'ятник давньоруському князю Данилові Галицькому, об'єднувачу західноукраїнських земель, встановлений у центрі Тернополя в 2002 році.

В середині XIII сторіччя Данило Галицький зумів об'єднати в своїх руках Галицько-Волинську державу, що дісталася йому в спадок від батька Романа Мстиславича, і в 1254 році став першим королем Русі. Також він був першим руським правителем, який зміг завдати поразки військам Золотої Орди. При ньому на руських землях почалося поширення західної культури, європейського типу державного та адміністративного управління.

Автор кінного пам'ятника Данилові Галицькому – скульптор Богдан Рудий.

Перший у світі пам'ятник видатній оперній співачці Соломії Крушельницькій встановлений у Тернополі в 2010 році.

Фігура прими відлита з бронзи на повний зріст. Пам'ятник висотою 3,8 метри важить 3,5 тони.

Автори композиції – скульптор Володимир Стасюк (Рівне) та архітектор Ізабелла Ткачук, які працювали спільно з тернопільськими художниками Данилом Чепілем та Анатолієм Водоп'яном.

Досі пам'ять української співачки Соломії Крушельницької, яка народилася на Тернопіллі, увічнювали лише бюсти у Львові та Мілані, де вона виступала у театрі Ла Скала.

Пам'ятник керівникові Організації українських націоналістів (ОУН), лідеру українських націоналістів Степанові Бандері у Тернополі встановлено в 2008 році до 100-річчя від дня його народження.

Знаходиться в парку імені Тараса Шевченка, навпроти будівлі Тернопільської обласної державної адміністрації.

Автор пам'ятника Степанові Бандері у Тернополі - тернопільський скульптор Роман Вільгушинський.

Підгорянський монастир розташований на південній околиці Теребовлі, на високому пагорбі у передмісті Підгора. Відомий із XVII сторіччя.

Оборонний монастир ордена василіан був оточений кам'яною стіною із чотирма кутовими вежами, три з яких збереглися. Також була триярусна надбрамна вежа. До в'їзної брами примикає одноповерховий монастирський будинок із прибудованою до нього церквою.

Підгорянський монастир припинив існування в 1789 році. Монастирський храм деякий час використовувався як парафіяльна церква. Під час Першої світової війни церкву було зруйновано, монастирський комплекс з тих пір все сильніше занепадав.

Проте в 1993 році парафіяни сіл Зеленче та Підгора під скеруванням пароха Ярослава Стрілки розпочали перші греко-католицькі богослужіння в колишній церкві отців-василіян, а в 1999 році відреставрували церкву Різдва Івана Христителя (16 сторіччя).

Плебанівський міст-віадук, також відомий як Теребовлянський міст, привертає увагу своїми високими арками на під'їзді до Теребовлі з боку Чернівців.

Дев'ятиарковий кам'яний залізничний міст збудовано у 1896 році під час прокладання залізниці Тернопіль – Копичинці.

Сконструйований австрійськими інженерами міст добре зберігся до наших днів і продовжує використовуватись за призначенням.

Скалатський замок є рідкісним зразком оборонного комплексу Пізнього Середньовіччя та Раннього Нового часу на території України, що має правильні геометричні форми.

Перші згадки про укріплення Скалата відносяться до 1503 року. Ймовірно, тоді це була дерев'яна фортеця з земляними валами. Нинішній кам'яний замок у Скалаті заклав у 1630 році галицький мечник Кшиштоф Віхровський. Замок він звів регулярний, майже квадратний у плані, оточений оборонним ровом. По його кутах розташовані п'ятигранні чотириярусні вежі з бійницями у формі замкових щілин. У підвали веж можна потрапити через тунелі.

Скалатський замок постраждав під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та під час польсько-турецької війни 1672-1675 років, у наслідок чого втратив оборонне значення. Лише наприкінці ХVІІІ століття його відбудувала нова господарка Марія Шиніонова з роду Водзіцьких. Вона розпорядилася прибудувати до східної стіни двоповерховий палацовий корпус та пишно оформити в'їзну браму (не збереглися).

Наприкінці ХІХ століття коштом графа Моріца Розенштока (Ростоцького) архітектор Теодор Маріан Тальовський зі Львова реконструював у неоготичному стилі башти та замковий костел. Споруди сильно постраждали під час двох світових воєн. У 1960 році було проведено консервацію руїн. Лише після того, як Скалатський замок увійшов до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", розпочалася його реставрація.

Зараз територія та збережені споруди замку розчищені, над вежами зведено шатрові перекриття, через оборонний рів перекинутий дерев'яний міст, центральна частина подвір'я  замощена бруківкою. У двох вежах відкрито картинну галерею і та історичну експозицію, де можна побачити вогнепальну фортечну зброю XV-XVII століть. У підвалах облаштовано експозицію замкової в'язниці. На оборонних мурах прокладено пішохідні обхідні доріжки для огляду панорами замку та містечка. Проводяться тематичні фестивалі з лицарськими боями.

Замок у Залізцях закладений у 1516 році гетьманом польним коронним Мартином Кам'янецьким, який отримав ці землі від польського короля Сигізмунда I.

Саме звідси в 1604 році розпочав свій похід на Москву Лжедмитрій I, чоловік Марини Мнішек та зять Юрія Мнішека, якому в той час належав Залозецький замок. Після повалення Лжедмитрія замок перейшов до рук Вишневецьких, які перетворили його на магнатську резиденцію.

Залозецький замок був чотирикутним, з чотирма кутовими та надбрамною вежею. У північній частині був двоповерховий палац.

У XVIII столітті Залозецький замок було переобладнано під суконну фабрику. До наших днів дійшов у руїнах. Збереглися фрагменти північної та західної стіни, а також напівпідвальний поверх з вузьким коридором.

Римо-католицький костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії побудований в Залізцях в 1889 році як каплиця монастиря сестер-шариток Святого Вікентія де Поля.

За радянської влади будівля костелу використовувалася як склад.

Нині – це чинний римо-католицький храм.

Палац Голуховських у Струсові розташований на мисі, утвореному петлею річки Серет.

Побудований у кінці XVIII сторіччя шляхтичами Лянцкоронськими, які вирішили розібрати старий, напівзруйнований струсівський замок. З каменю, отриманого під час розбирання замку, було зведено двоповерхову будівлю в стилі ампір.

В кінці ХІХ століття граф Юзеф Голуховський, син австрійського міністра внутрішніх справ та намісника Галичини Аґенора Голуховського, провів реконструкцію палацу. Інтер'єри були прикрашені ліпниною та різьбленим деревом, кришталевими люстрами та двометровими канделябрами (фрагменти декору збереглися).

Палац оточений балюстрадою, центральний портал має 6 колон, парковий фасад оформлений монументальними сходами. Від них до берега річки Серет спускається гарний парк, де росте 250-річна сосна чорна австрійська, пам'ятка природі державного значення.

Наразі на території садиби розміщена Струсівська школа-інтернат для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи.

Пивзавод "Микулинецький Бровар" у Микулинцях вважається однією з найстаріших пивоварень України.

На етикетках фірмового пива "Микулин" зазначена дата "1457", до якої відносять першу згадку про броварню в Микулинцях - при описі військового походу польського короля Яна Ольбрахта на Молдовське князівство, але насправді цей похід відбувся на 40 років пізніше.

Перша документальна згадка про Микулинецьке пиво зустрічається в австрійських джерелах у 1698 році. Промислове виробництво пива організував у Микулинцях граф Мечислав Рей у 1885 році, налагодивши випуск трьох сортів: "Лежак", "Фірмове" та "Бік".

В 1939 році завод був націоналізований, за радянських часів випускали "Жигулівське", "Українське" та "Ризьке" пиво, потім з'явилося "Подвійне золоте" та "Березневе".

В 1995 році на базі заводу було створено ТОВ "Микулинецький Бровар". Нині в асортименті близько півтора десятка сортів живого непастеризованого пива, в тому числі преміум-класу.

Проводяться екскурсії та дегустації.