Пам'ятки Одеської області

Одеський археологічний музей - один із перших на території України музеїв.

Заснований Іваном Бларамбергом, який передав частину своєї колекції старовини. Розвитку сприяло створене в 1839 році Одеське Товариство Історії та Старожитностей, яке мало право вести розкопки на півдні росії.

В колекції - понад 150 тисяч предметів: пам'яток історії та культури Північного Причорномор'я, Стародавньої Греції та Риму. Найкращі в Україні колекції єгипетських старожитностей (саркофаги, мумії людей та тварин, ювелірні прикраси тощо).

В "Золотій кладовій" експонуються справжні речі з дорогоцінних металів, найдавніші з них відносяться до початку другого тисячоліття до нашої ери.

Перед входом встановлено копію давньогрецької скульптури "Лаокоон".

В ніч на 20 липня 2023 року, в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну, будівля Одеського археологічного музею зазнала значних пошкоджень в результаті масованої ракетної атаки Одеси російською армією.

Одеський історико-краєзнавчий музей розташований у колишньому палаці промисловця Олександра Новікова, побудованому в 1876 році за проєктом архітектора Фелікса Гонсіоровського. В архітектурі використано форми пізнього італійського ренесансу.

Після радянсько-української війни початку ХХ століття в "будинку Новікова" розташовувався клуб, бібліотека, партійні курси тощо.

Перша музейна експозиція про оборону Одеси розмістилася тут у 1948 році. А в 1956 році відкрився Одеський державний історико-краєзнавчий музей.

Зараз зібрання музею налічує близько 120 тисяч експонатів. Основу експозиції складають документи, друковані видання, твори прикладного та образотворчого мистецтва, нумізматичні колекції, зброя XVII-XIX століть із зібрань Музею Одеського товариства історії та старожитностей, Музею книги, Музею Старої Одеси та інших.

Відтворено інтер'єр парадного кабінету генерал-губернатора початку XIX століття.

Особливо цікавим є внутрішній двір музею з мініатюрним парком та витонченим фонтаном "Грот".

Одеський літературний музей - один із найбільш відвідуваних музеїв Одеси, розташований у палаці ХІХ століття (архітектор Луї Сезар Оттон), що належав князю Дмитру Гагаріну.

В другій половині століття Гагаріни передали палац місту, в 1899-1903 роках тут проходили засідання Літературно-Артистичного товариства. Збереглися шикарні інтер'єри.

Музей заснований в 1977 році. Кожна з 20 зал відображає художній образ десятиліття, якому він присвячений.

У музейному дворику знаходиться сад скульптур із клумбами, фонтаном, середньовічними статуями та сучасними жартівливими бронзовими мініатюрними пам'ятниками на честь героїв одеського фольклору: Вічному єврею Рабиновичу, Прийдешньому генію, Михайлу Жванецькому, Джинсовому Дюку, Кості-моряку тощо.

В ніч на 20 липня 2023 року, в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну, будівля Одеського літературного музею зазнала значних пошкоджень в результаті масованої ракетної атаки Одеси російською армією. Вибуховою хвилею пошкоджено більшість вікон, постраждали інтер'єри музею, впала стеля в двох залах, заподіяно шкоду експонатам.

Перший в Україні спеціалізований нумізматичний музей з'явився в Одесі до 205-річчя міста.

Засновником є ​​найстаріша в Одесі громадська організація - Одеське міське товариство колекціонерів.

Музейна колекція налічує понад 2,5 тисячі монет та інших експонатів. Представлені всі періоди в історії зародження цивілізації та державності на українській землі, а також історії монетної справи та грошового обігу України від античних часів до періоду незалежного розвитку держави.

Також експонується антична кераміка та давньоруська дрібна пластика. Зокрема металеві нагрудні підвіски-жетони зі знаками князівської влади будинку Рюриків.

Одеський муніципальний музей особистих колекцій створено на основі особистих зібрань творів мистецтва знаменитого радянського альпініста Олександра Блещунова.

В його комунальній квартирі проходили збори одеської інтелігенції, представники якої допомагали йому збирати колекцію живопису та антикваріату.

В 1989 році колекціонер подарував свої колекції місту і до смерті в 1991 році залишався завідувачем музеєм.

В експозиції представлені виставки "Російська старовина", "Буддистський схід", "Західна Європа", "Мусульманський схід", "Одеситка" та інші.

Мистецькі скарби Одеси зберігає та популяризує Одеський національний художній музей (OFAM).

Він володіє видатною колекцією всіх видів образотворчого мистецтва: живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, іконопису українських і російських майстрів від XVІ століття до сучасності, нараховуючи більше 10 тисяч оригінальних робіт.

Музей розмістився у старовинному палаці Потоцьких-Наришкіних, який збудувала у 1823-1826 роках графиня Ольга Потоцька (у шлюбі Наришкіна), донька Станіслава та Софії Потоцьких. Будівництвом керував італійський архітектор Франческо Боффо. Це типова дворянська садиба у стилі класицизму з двоповерховим центральним корпусом і бічними флігелями, які з'єднані округлими галереями. Збереглося художнє оформлення стелі, мармурові та паркетні підлоги з інкрустацією. У підвалі будівлі влаштовано штучну печеру з гротом, що з'єднується підземними ходами з одеськими катакомбами (відвідування виключно у супроводі екскурсовода).

У 1888 році палац придбав одеський міський голова Григорій Маразлі, а у 1899 році з ініціативи Одеського товариства образотворчих мистецтв у ньому відкрили Міський музей витончених мистецтв, який функціонує досі, вже як Одеський національний художній музей.

В експозиції представлені роботи Василя Тропініна, Тараса Шевченка, Івана Айвазовського, Олексія Саврасова, Івана Шишкіна, Іллі Рєпіна, Миколи Пимоненка, Олександра Мурашка, Архипа Куїнджі, Михайла Врубеля, Миколи Реріха, Олександра Бенуа, Зінаїди Серебрякової та інших. Шедевром світового рівня вважається "Вулиця, освітлена сонцем" Василя Кандинського.

Ввечері 5 листопада 2023 року росія завдала масованого ракетного удару по історичному центру Одеси. Внаслідок удару ракетами "Онікс" та "Іскандер-М" Одеський національний художній музей, який є частиною світової спадщини ЮНЕСКО, зазнав значних ушкоджень. У музеї пошкоджено стіни, вибито шибки та скло, пошкоджений водогін високого тиску.

Одеський фунікулер, розташований поруч із Потьомкінськими сходами, створений у 1902 році за проектом Миколи П'ятницького.

Це перший фунікулер в Україні. Спочатку тут працювали вагончики із зубчастою передачею, які були виписані з Парижа. Нині - сучасні похилі ліфти, тобто кабінки рухаються незалежно одна від одної роздільними шляхами.

Верхня станція Одеського фунікулера знаходиться на Приморському бульварі, поряд із пам'ятником Дюку. У павільйоні працює сувенірна крамниця. У приміщенні нижньої станції відкрито кафе.

Палац родини Курісів в Ісаєвому побудований в 1905 році, коли колишній садибний будинок виявився занадто малим для сімейства, що розросталося (у 1903 році в родині народилася п'ята дитина).

Господар маєтку Олександр Куріс був нащадком волинського губернатора Івана Куріса, сподвижника Олександра Суворова, грека за національністю.

Прекрасний палац у стилі модерн з елементами романтизму гармонійно пов'язаний із навколишнім ландшафтом. У будівлі було водяне опалення та електропроводка. На початку ХІХ століття у Курісів кілька місяців гостював французький художник Люсьєн Монод, який писав портрети членів родини.

З 1924 року у палаці розміщувалися різноманітні навчальні заклади: трудова школа, агрономічний технікум, а тепер – професійний аграрний ліцей.

Збереглися фрагменти внутрішньої обробки: дерев'яні сходи, ліпні прикраси стелі, плитка для підлоги, оригінальний круглий розсувний стіл на красивих різьблених ніжках.

З 1991 року палац Куріса в Ісаєвому є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Руїни колись розкішного палацу Дубецьких-Панкеєвих на березі ставка привертають увагу всіх, хто проїжджає Кишинівською трасою через Василівку.

Садиба у Василівці була заснована в 1845 році генерал-майором Василем Дубецьким. Будівництво палацу, за деякими даними, було завершено в 1854 році. Не виключено, що архітектором був автор Потьомкінських сходів, одеський архітектор Франц Боффо. За красою садибний будинок, як то кажуть, не поступався Зимовому палацу в Санкт-Петербурзі. Він був оточений парком із фонтанами та екзотичними деревами.

В кінці ХІХ століття садибу купив у нащадків Дубецького таврійський купець Костянтин Панкеєв, який переїхав до Одеси з Каховки. Тут жив і його син Сергій, який увійшов в історію як "Людина-вовк", один із найзнаменитіших пацієнтів основоположника психоаналізу Зигмунда Фрейда.

Будівля палацу не пережила часи революції та радянсько-української війни, але руїни добре збереглися.

Руїни палацу підполковника Івана Куріса в Курісовому, сподвижника Суворова, який прославився під час 2-ї турецької війни, часто називають "Петрівський замок" або "Замок Куріса".

Садибу Покровське (нинішнє Курісове) підполковник отримав в нагороду за участь у Причорноморській кампанії. Палац він почав будувати в 1810 році, оселившись у Покровському після звільнення зі служби. За формою будівля нагадувала середньовічний замок, в оформленні були використані елементи готики та мавританської архітектури.

В 1892 році нащадки Івана Куріса реконструювали палац, запросивши знаменитого одеського архітектора Миколу Толвінського. Був надбудований третій поверх, з'явилася широка тераса та величні дзеркальні сходи, нові вежі, балкончики та мінарети.

Після більшовицького перевороту садибу Курісів займала сільськогосподарська школа, а під час Другої світової війни - румунська комендатура.

Після пожежі 1990 року палац не відновлювався, проте руїни досі вражають величчю. Також зберігся парк в англійському стилі з каналами та ставком. Наразі "Палац Куріса" знаходиться на території Тилігульського аграрного фахового коледжу.

В 2020 році палац-садибу Курісів визнано пам’яткою культурної спадщини України.

Пам'ятник легендарному засновнику села Липованське, від якого бере початок сучасне Вилкове, встановлено на міському причалі до 250-річчя міста.

Його заснували в XVIII сторіччі православні старообрядці-липовани, що ховалися від гонінь реформованої російської православної церкви. Вважається, що традиції мореплавання у Вилковому були закладені запорозькими козаками-утікачами, що теж селилися тут.

Пам'ятник роботи одеського скульптора Олександра Токарєва зображує липована-першопрохідця з хрестом у руках, що сходить на берег з човна. Скульптура встановлена біля причалу, від якого зазвичай відправляються екскурсії вилківськими каналами-еріками і в дунайські плавні.

Кінний пам'ятник полководцю Суворову, який керував в 1790 році взяттям турецької фортеці Ізмаїл, був виконаний в 1913 році одеським скульптором Борисом Едуардсом для меморіалу в Римнику (Румунія).

Незабаром після початку Першої світової війни скульптуру евакуювали. Довгий час вона простояла у майстерні скульптора в Одесі. За іншою версією, скульптура з Римника безвісти зникла під час війни, а в майстерні Едуардса зберігалася копія, яку він створив спеціально для встановлення пам'ятника в Ізмаїлі. Лише в 1945 році статую було перевезено до Ізмаїла і встановлено на центральному проспекті міста. Копію цієї пам'ятки встановлено у Тульчині (Вінницька область).

1 грудня 2022 року, під час повномасштабної російсько-української війни, пам'ятник Суворову в Ізмаїлі був демонтований рішенням депутатів Ізмаїльської міськради. Подальшу долю цього пам'ятника має визначити Міністерство культури України.

Ізмаїльський меморіальний парк-музей "Фортеця" створено 1991 року для охорони історичної території фортеці Ізмаїл XVI-XIX століть та інших пам'яток архітектури міста.

Адміністрація та виставкові зали музею розташовані в старовинному одноповерховому будинку в центрі міста. Експозиція складається з однієї великої зали і трьох кімнат, де показано історію становлення та розвитку фортеці Ізмаїл, відображене життя середньовічного міста.

На подвір'ї музею представлено Парк мініатюр, де експонуються макети об'єктів, які мали місце в турецькому Ізмаїлі XVI-XVIII століть: загальний вигляд фортеці, Броська брама, кам'яний бастіон Табія, Червона мечеть у татарських кварталах, Мала мечеть (нинішня діорама "Штурм фортеці Ізмаїл"), Свято-Миколаївська церква, житлові будинки, караван-сарай, міський фонтан. Мініатюри виконані у масштабі 1:30.

Пропонується оглядова екскурсія головними пам'ятками міста Ізмаїла.

Подільський міський краєзнавчий музей відкрився у тодішньому Котовську в 1961 році.

Початково розміщувався в історичному будинку початку XX століття та був присвячений переважно більшовицькому ватажку Георгію Котовському, командиру червоноармійських загонів та активному учаснику "червоного терору" на території України, який загинув на Одещині та був похований у мавзолеї в Подільску. Також експозиція розповідала про історію міста, його господарський та культурний розвиток.

В 1980 році була відкрита картинна галерея, де представлена творчість місцевих художників: Леоніда Григоращенка, Миколи Сліпченка та інших.

З 2008 року Подільський краєзнавчий музей розташовується в міському будинку культури. Має три експозиційні зали з історії та природи краю. Картинна галерея також використовується для виставок робіт народних умільців.

Приморський бульвар – одна з найкрасивіших вулиць Одеси, улюблене місце прогулянок городян та туристів.

Засаджений столітніми платанами, каштанами, кленами та липами, пішохідний бульвар проходить над урвищем паралельно берегу моря.

Серед ряду будівель в стилі класицизму та раннього італійського ренесансу, що формують парадний морський фасад Одеси, особливе місце займає готель "Лондонський", в якому зупинялося багато знаменитостей.

Головною окрасою Приморського бульвару є Потьомкінські (Приморські) сходи (1841 рік) в 192 ступені, що спускаються до Морвокзалу (поряд працює фунікулер). Над сходами встановлено пам'ятник найзнаменитішому одеському градоначальнику Арману де Рішельє (Дюку).

На бульварі виявлено фрагменти античного поселення V-III сторічь до нашої ери, над археологічним розкопом споруджено скляний павільйон.