Пам'ятки Бучанського району

Приватний ландшафтний парк сімейного відпочинку "Добропарк" відкрився 2020 року на околиці села Мотижин під Києвом.

Це один із найсучасніших дендрологічних парків України, створений відомим українським підприємцем і громадським діячем, керівником проєкту Folk Ukraine Ігорем Добруцьким.

На 300 гектарах рукотворних ландшафтів з пагорбами та озером Моне розташовуються плантації сезонних квітів, креативні квіткові фотозони, малі архітектурні форми та комплекс туристичного сервісу з рестораном і фудкортом.

Сезон "Добропарку" традиційно відкривається наприкінці квітня експозицією з мільйонів різнобарвних тюльпанів. Влітку тут відкриється сад петуній та бегоній, пізніше розцвітає "Лавандовий рай" площею 8 гектарів.

Проводяться різноманітні фестивалі та ярмарки, продається посадковий матеріал. На теріторії "Добропарку" можна орендувати котедж або намет у глемпінгу – комфортабельному кемпінгу з терасами і видом на озеро.

Інфраструктура "Добропарку" значно постраждала під час бойових дій навесні 2022 року, але парк продовжує приймати відвідувачів.

Водонапірна вежа та прилегла до неї будівля каретної в Шпитьках збудовані на початку XX століття.

Комплекс був частиною садиби Терещенка, яка не збереглася. На території садибного парку також залишився садибний льох.

Історико-краєзнавчий музей міста Вишневе заснований з ініціативи місцевої краєзнавиці Катерини Середи, офіційний статус отримав у 2004 році.

Музей поки що не має постійного приміщення, частина експозиції тимчасово розміщена в будівлі РАЦСу. Зокрема, на другому поверсі експонується рояль фірми "Беккер", на якому грав видатний композитор Ігор Стравинський, коли приїжджав до Вишневого в гості до родини Мигаїв.

Земляні вали та оборонний рів збереглися дома літописного городища Бєлгород на березі річки. Ірпінь у нинішній Білогородці.

Місто Білгород було засноване 990 році київським князем Володимиром Великим як княжа резиденція і стало одним із ключових опорних пунктів оборони стародавнього Києва від набігів печенігів і половців.

За легендою, під час однієї із тривалих печенізьких облог білгородці викопали дві криниці, опустивши в одну з них бочку з киселем, в іншу - з медом, і запросили печенігів на переговори. Побачивши, що земля сама годує обложених, і вони можуть протриматися ще довго, печеніги вирішили зняти облогу.

У 991 році в Білгороді було закладено перший храм на честь Преображення Господнього, і незабаром у Білгороді було засновано єпископську кафедру. Пізніше було споруджено кафедральний собор Дванадцятьох апостолів, залишки якого виявили археологи.

Полчища Батия в 1240 році зруйнували Білгород.

Наразі вали городища можна побачити як на в'їзді до Білогородки з боку Києва, так і на виїзді перед мостом через Ірпінь.

За 100 метрів від пам'ятного знака біля підніжжя валу поруч із мостом можна побачити джерело, яке пов'язують із легендою про криниці.

Одна з найцікавіших споруд Київського укріпленого району (КиУР) – багатоярусний ДОТ 402, розташований на крутому березі річки Ірпінь.

ДОТ №402 побудований за індивідуальним проєктом і має три яруси: наземний (класичний з двома кулеметними казематами та входом), перший підземний та основний, нижній підземний ярус з розгалуженою системою підземних комунікацій довжиною 500 метрів.

12 липня 1941 року під час німецького наступу на Київ, після невдалої спроби одразу просунутися у напрямку Житомира, генерал фон Клейст, який командував групою армій "Південь", спробував прорватися на південь від Білогородки. Його частини зустрів 402-й ДОТ КиУР. Зазнавши значних втрат, німці відступили. Наступ агресорів був затриманий до відходу основних сил Червоної армії з Києва.

У ДОТі №402 відбувалися зйомки епізодів фільму "Штольня".

Етнографічний комплекс "Українське село" знаходиться на узліссі поряд із селом Бузова на Київщині.

Являє собою "живий скансен", де автентичні будівлі поєднані з інтерактивними атракціями. В експозиції просто неба представлені традиційні житлові та господарські будівлі з різних історико-етнографічних зон України.

Відвідувачів зустрічає діючий храм Святого Дмитра Солунського, з якого розпочалося створення комплексу. Під час екскурсії можна оглянути автентичні інтер'єри шести старовинних хат, перевезених з різних регіонів України: Гуцульщини, Півдня, Поділля, Полісся, Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини. А також відвідати гончарну майстерню, кузню та винокурню, пекарню тощо.

Особливу увагу дітей привертає міні-зоопарк із свійськими тваринами: вівцями, поросятами, кроликами. Усіх тварин можна погодувати, купивши корм у сувенірній крамниці. Там можна придбати різні вироби з натуральних матеріалів.

Для відпочинку, а також проведення свят та корпоративних заходів є альтанки з мангалами на ставку, трапезна на 130 осіб, конференц-зал, готель. За попередніми заявками, проводяться етно-тренінги.

Ірпінський історико-краєзнавчий музей висвітлює історію міста Ірпеня та Ірпінської громади, знайомить із творчістю видатних земляків – художників, письменників, скульпторів, майстрів народного мистецтва. 

Музей засновано в 1977 році вчителем історії Олексієм Передерієм як краєзнавчий гурток місцевої школи. Офіційно міський музей в Ірпені було відкрито 1987 року, а за три роки він отримав нинішнє окреме приміщення.

Експозиція розміщена у чотирьох залах із сучасним мультимедійним оснащенням. Історичний розділ розповідає про становлення Ірпеня, зокрема, про Ірпінські дачі та залізницю, що дала життя місту. В другій залі можна дізнатися про найвідоміших митців міста, серед яких видатний кобзар Микола Будник, художники Матвій Донцов та Володимир Сидорук. Наявні рідкісні стародруки, колекція чорнильниць різних письменників, чиє життя і творчість були пов’язані з Ірпенем.

Окрема експозиція розповідає про події окупації Ірпеня російськими військами в лютому-березні 2022 року, коли будівля музею отримала пошкодження. Представлені докази злочинів армії Росії, особисті речі окупантів, простріляні предмети побуту місцевих мешканців, понівечені ікони, гільзи, снаряди та фрагменти військової техніки.

У виставковій залі проводяться персональні виставки, презентації, мистецькі заходи.

Краєзнавчий музей Бородянщини відкрився 2016 року в двох кімнатах на другому поверсі Бородянського районного палацу культури імені Тараса Шевченка. Ініціаторками створення музею стали громадська діячка Тамара Угнівенко та її донька, мисткиня Ольга Угнівенко.

Експозиція налічує близько 3000 експонатів, серед яких 12 комплектів і 8 виробів старовинного одягу, понад 20 старовинних вишитих рушників, понад 15 речей з домотканого полотна, близько 40 ужиткових предметів. Відвідувачі мають змогу простежити історію розвитку ремесел краю, побачивши старовинні речі, вироби, одяг. Окремі експонати датуються XII-XVIII століттями.

Родзинкою експозиції є діорама "Весілля" з 39 ляльками роботи Ольги Угнівенко, яка в 2020 році була внесена до "Книги рекордів України" як найбільша колекція ляльок ручної роботи в тематичній діорамі.

Музей отримав пошкодження внаслідок російського авіаудару в березні 2022 року, але більшість експонатів вдалося врятувати.

Приватний літературний музей поета і перекладача Григорія Кочура в Ірпені відкрили в 1997 році його син та невістка Андрій та Марія Кочури після його смерті. Марія Кочур досі живе у їхньому ірпінському будинку та особисто опікується музеєм. 

Цей будинок називали "Ірпінським університетом" – за радянських часів тут часто збиралися "шестидесятники" та дисиденти. Григорій Кочур, який сам пройшов через ГУЛАГ, був їхнім духовним лідером. Серед гостей Кочура були В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Іван Дзюба, Ліна Костенко та інші представники опозиційно налаштованої тврочої інтелігенції.

Експозиція розповідає про життя українських патріотів другої половини ХХ століття. Представлені фотографії, особисті речі, нотатники, рукописи, прижиттєві видання Кочура. Велику цінність має його особиста бібліотека, яка допомагала поетові в його творчих пошуках.

Окрема меморіальна виставка присвячена вчителю Кочура, видатному перекладачеві Миколі Зерову.

Колишній маєток "залізничних королів" - сім'ї фон Мекк, друзів та родичів Петра Чайковського, збудований в Копилові Миколою Карловичем фон Мекком у 1888 році.

Будівля дерев'яна, на цегляному цоколі. Зберігся парк на 9 гектарів з ялинової та липової алеями.

Петро Чайковський неодноразово гостював у фон Мекк.

Під час Другої світової війни в 1943-1944 роках в маєтку розміщувався військовий шпиталь, потім музична школа.

Наразі будівля в аварійному стані, потребує консервації та реставрації.

Макарівський історико-краєзнавчий музей розташований у Панському парку на валах Макарівського замку в центрі містечка Макарів. Відкрився у 1967 році з ініціативи краєзнавця і громадського діяча Германа Черешньова.

Експозиція розповідає про історію Макарова з часів Середньовіччя, про гайдамацький рух на Київщині, про події Української революції та Другої світової війни, а також про повоєнне життя містечка.

Окрема експозиція присвячена воїнам 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, які в лютому-березні 2022 року у запеклих боях звільняли Макарівську громаду від російських окупантів.

Заміський будинок графині Наталії Уварової у Ворзелі збудовано на початку XX століття фабрикантом Карлом Септером.

Модна в ті часи архітектура будівлі з романтичною вежею та флюгером сподобалася графині Уваровій (у дівоцтві Терещенко). Купивши його, графиня прикрасила свої володіння різноманітними рідкісними рослинами та деревами цінних порід. Біля будинку було влаштовано фонтан, прокладено гравійні доріжки.

Після Лютневої революції у 1917 році Уварови та вся родина Терещенків емігрувала до Англії. У будинку графині за радянських часів відкрили школу, тут навчався український письменник Валер'ян Підмогильний.

Нині це Музей історії та культури "Уварівський дім", працює виставкова зала. У вихідні проводяться концерти.

Музей українського костюма та писанки відкрився у 2007 році в одному з корпусів Немішаєвського агротехнічного коледжу з ініціативи педагогині Тамари Угнівенко. Заклад працює на базі Науково-методичного центру вищої та фахової передвищої освіти.

В експозиції представлено 50 чоловічих і жіночих національних костюмів середини ХІХ – початку ХХ століття з усіх областей України, а також близько 400 побутових та весільних рушників із традиційними орнаментами.

Значне місце в експозиції посідає колекція з 3000 писанок 27 видів. Також представлені вироби гончарства і різьбярства, ткацтва, гаптування. Особливу зацікавленість викликає експозиція оберегів.

Проводяться тематичні екскурсії та майстеркласи з писанкарства.

Руїни палацу немешаївського маєтку Остен-Сакенів розташовані в парку поряд з Немешаївським заводом біохімічних препаратів у Немішаєвому, на околиці села Мироцьке.

Хто й коли збудував палац, достеменно не відомо. Можливо, він існував вже в середині XIX століття, коли маєтком володіли графи Остен-Сакени з Курляндії. Одноповерхова будівля з вежами виконана в ренесансно-неоготичному стилі, має багатий декор і трохи нагадує казковий замок. З кінця ХІХ століття маєток належав графу Воронцову-Дашкову, потім багатому поміщику Андрію Кулику.

За радянських часів у приміщенні розмістили заводський клуб, що згорів під час пожежі. З того часу палац не відновлювався, частково розібраний на будматеріали. В 2007 році руїни було передано в оренду місцевій громаді УПЦ МП для створення храму Казанської ікони Божої Матері. Богослужіння на прилеглій території зрідка проводяться, проте реставрація так і не розпочалася.

З травня 2018 року руїни палацу Остен-Сакенів повернуто у комунальну власність Немішаївської громади.

Комплекс будівель поштової станції диліжансів зберігся в Калинівці з часів російської імперії майже в первозданному вигляді.

Побудований за зразковим проектом "Дома II розряду з готелем", характерною особливістю якого є стрілчасті вікна в стилі неоготики. Подібні станції масово будувалися країною в середині ХІХ століття, зокрема на поштовому тракті, що проходив через Київ по Брест-Литовському шосе (зараз це міжнародна траса Е40). До комплексу входить ямщицька, каретна, стайня.

Основна будівля досі використовується за прямим призначенням – у ній розташоване поштове відділення. Інші приміщення займає офіс дорожньо-експлуатаційної служби.