Пам'ятки Київської області

Музей видатного українського художника Миколи Пимоненка відкрито в Малютянці в 1997 році на тому місці, де колись знаходилася його майстерня.

Ще в 11-річному віці Микола допомогав батькові-іконописцеві розписувати церкви в Малютянці та сусідній Боярці.

Пимоненко навчався в іконописній школі при Києво-Печерській лаврі, потім у Київській художній школі Миколи Терещенка, а в 1882 році був зарахований до Імператорської Академії мистецтв у Петербурзі.

З 1888 по 1911 рік Микола Пимоненко з родиною щоліта проводив у Малютянці, тут він створив понад 100 своїх знаменитих полотен у стилі реалізму, які тепер експонуються у музеях Києва, Харкова, Одеси, Санкт-Петербурга, Парижу та інших міст Європи. Серед основних: "Святочне ворожіння", "Додому", "Весілля в Київській губернії", "Свати", "Ворожіння", "На річці", "Брід", "Гусі, додому".

Частину експозиції музею Миколи Пимоненка склали унікальні експонати з родинної колекції, які передав музею правнук художника.

Нині це філія Боярського краєзнавчого музею.

За попередньою домовленістю музей Миколи Пимоненка проводить екскурсії-чаювання.

"Казковим яром" або "Українською Ісландією" називають популярну природну фотолокацію між Васильковом і селом Велика Бугаївка.

Це цілком типова для Васильківщини, але неймовірно мальовнича яружно-балкова система зі стрімкими схилами, висота яких подекуди сягає 30 метрів.

Вона часто слугує натурним майданчиком для кінозйомок і професійних фотосесій. Зокрема, васильківські ландшафти можна впізнати у кінофільмах "Толока" і "Захар Беркут", телесеріалі "І будуть люди". Безпосередньо у "Казковому яру" проходили зйомки кліпу Джамали та Pianoбоя на пісню "Ендорфіни".

Урочище не має природоохоронного статусу, але на схилах ярів подекуди збереглася типова типчаково-ковилова степова рослинність, водяться дикі тварини. На території "Казкового яру" розташовуються мисливські угіддя Мисливсько-рибальського клубу "Васильківщина".

Локація знаходиться праворуч від дороги з Василькова у Велику Бугаївку, до неї веде грунтовий під'їзд.

З протилежного боку від села Велика Бугаївка розташована інша яружно-балкова система – ландшафтний заказник місцевого значення "Васильківські Карпати", з яким часто плутають "Казковий яр".

Геологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка розташований у приміщенні Інституту геології КНУ.

Музей започаткований у 1834 році як Мінералогічний кабінет кафедри мінералогії та геогнозії Університету Святого Володимира. Початковим фондом для нього стали матеріали ліквідованого  Волинського ліцею, Луцької гімназії та Віленського університету. Після доєднання палеонтологічної колекції у 1997 році був створений нинішній Геологічний музей.

Експозиція розгорнута на площі 880 квадратних метрів. Геологічний музей має відділи загальної геології та геологічних процесів, історії Землі та палеонтології, мінералогії і петрографії, геології і корисних копалин України.

Експозиція музею демонструє положення Землі в космічному просторі, особливості її будови та розвитку, еволюцію органічного світу. Експонуються близько 10 тисяч зразків мінералів, гірських порід, коштовного та декоративного каміння, скам'янілих залишків фауни і флори, серед яких чимало унікальних.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – найпопулярніший у Києві.

Будівлю театру було споруджено в 1898 році на Миколаївській площі, що з'явилася на місці засипаного ставка, що розташовувався в садибі київського професора Мерінга.

Приміщення театру зводилося архітекторами Едуардом-Фердинандом Брадтманом та Георгієм Шлейфером для театру "Товариство драматичних артистів" Миколи Соловцова, який згодом став основою трупи іншого київського театру - імені Лесі Українки. Зал для глядачів оформлений в стилі рококо.

В 1919 році театр Соловцова був націоналізований та перетворений на Другий театр УРСР імені Леніна. В 1926 році будівля театру стала постійною сценою для театрального колективу імені Івана Франка. Театральний сезон 1926 року в перейменованому театрі відкрився постановкою "Вій" за мотивами твору Миколи Гоголя у переробці Остапа Вишні.

Тривалий час мистецьким керівником театру імені Івана Франка був народний артист СРСР та України Богдан Ступка.

Найвдалішими постановками із сучасного репертуару вважаються "Наталка Полтавка", "Шельменко-Денщик", "Пігмаліон", "Швейк".

Національний науково-природничий музей Національної академії наук України розташований у центрі Києва, у старовинному будинку з оригінальною архітектурою у стилі неокласицизму.

Заснований 1966 року. Зараз це великий музейний комплекс, що об'єднує 5 музеїв: археологічний, геологічний, палеонтологічний, зоологічний, ботанічний.

У 24 залах на площі 8 тисяч кваратних метрів зібрано понад 30 тисяч експонатів, що розповідають про виникнення Землі, її будову і еволюцію, рослинний і тваринний світ, а також про історію матеріальної культури племен і народів, що заселяли територію України в давні часи.

Чільне місце посідає комплекс діорам – близько 30 ландшафтних експозицій та біогруп. Зокрема, у палеонтологічній експозиції можна побачити діорами "Палеозойське море", "Північне Причорномор'я наприкінці міоцену" та "Стоянка первісної людини в печері Киїк-Коба", кістяки дейнатерія, мамонта, волохатого носорога і велетенського оленя, реконструкції жител з палеолітичних стоянок у Мезині та Межирічі.

На цокольному поверсі розміщується Археологічний музей Інституту археології НАНУ. Зокрема, тут представлено комплект розмальованих кісток мамонта доби верхнього палеоліту з Мезинської палеолітичної стоянки, інтерпретованих як найдавніші у світі музичні інструменти.

Приватний краєзнавчий музей "Садиба Зінченків" відкрила у 2021 році родина Віктора та Любові Зінченків у своєму рідному селі Дерев'яна поруч з Обуховом. Початково називався "Музей Кутка" (Кутком називають ту частину села, де розташований музей).

Етнографічна експозиція розташовується у відреставрованому сільському будинку батьків Віктора Зінченка 1934 року побудови. В інтер'єрі збережена обстановка традиційної української хати першої половини XX століття.

Чільне місце у хаті посідає традиційна піч, розписана місцевим народним художником. На мисниках виставлено керамічний і дерев'яний посуд. На стінах розвішані старовинні картини, ікони, світлини.  Представлена велика колекція вишитих рушників і вишиванок (частина вишита самою господинею). В сенях експонуються речі побутового вжитку: гасові лампи, праски, ночви, коси тощо.

Взимку на базі "Садиби Зінченків" працює Резиденція Святого Миколая.

Церква Святих Бориса і Гліба в Переяславі збудована на початку XIX століття на місці, де в 1015 році за наказом Святополка Окаянного було вбито князя Бориса, сина Володимира Хрестителя, який став одним з перших руських святих.

Перша божниця біля злиття Альти та Трубежа була поставлена ​​волею князя Володимира Мономаха. В 1125 році, як сказано в літописах, Мономах помер "біля улюбленої церкви, побудованій на Альті, сімдесяти двох років від народження". Через деякий час Борисоглібська церква була зруйнована половцями, але в 1806-1839 роках відновлена наново в стилі класицизму.

Пам'ятка архітектури національного значення. Головна святиня - кам'яний хрест, що мироточить, зроблений у 1664 році народним умільцем Харко Беспалим. Фактично Борисоглібську церкву збудовано навколо нього. Мироточити хрест почав у 1980-х роках.

До 1000-річчя загибелі святих Бориса та Гліба на церковному обійсті встановлено восьмиметровий дерев'яний хрест.

Історико-краєзнавчий музей "Батьківська хата" створено у 2016 році при Маслівському аграрному фаховому коледжі імені Прокопа Гаркавого.

Основна експозиція розповідає про етапи створення та розвитку навчального закладу з 1920 року. Тут представлені історичні документи, старі світлини, нагороди, елементи одягу, фрагменти зброї часів Другої світової війни.

Інші розділи присвячені природі Київщини, давній аграрній культурі українців, історії села Маслівка від доби Козаччини, технологіям хліборобства різних епох, життю та побуту кінця XIX – початку XX століття, особливостям традиційної української кухні. Експонуються старовинні вишиванки, вишиті рушники, хустки, художньо-декоративні вироби, побутові речі, знаряддя праці.

Музей історії Маслівського аграрного закладу "Батьківська хата" проводить екскурсії та мистецькі заходи.

Провідним центром шевченкознавства та найбагатшою скарбницею творів найбільш відомого митця України є Національний музей Тараса Шевченка в Києві.

Тут представлена найбільша в Україні колекція його малярських робіт і графічних творів, а також рукописи його поезій, рідкісні фотографії поета та його друзів, першодруки творів Шевченка з його автографами, особисті речі Кобзаря. Загалом - 4 тисячі експонатів у 24 залах.

Головними експонатами є оригінали найвідоміших картин Шевченка: "Одаліска", "Катерина", "Марія", "Циганка-ворожка", портрет Ганни Закревської, кілька автопортретів. Також великий інтерес відвідувачів викликає портрет поета Василя Жуковського роботи Карла Брюллова, який був розіграний в лотерею для викупу Тараса з кріпаків.

Експозиція Національного музею Шевченка розміщена в особняку XIX століття, що належав колись меценату та підприємцю Миколі Терещенку. Після реконструкції 2014 року внутрішні приміщення музею перетворилися на сучасний культурно-мистецький центр, де практикуються інтерактивні виставки, дитячі та освітні програми.

До складу Національного музею Шевченка також входять Літературно-меморіальний будинок-музей Шевченка та меморіальний будинок "Хата на Пріорці", що відкриті у міщанських будинках, де поет жив в 1859 року під час візиту до Києва.

Конструктивістська будівля Національного центру "Український дім" з'явилася біля підніжжя Володимирської гірки в центрі Києва в 1982 році.

Будинок призначався для розміщення Київської філії Центрального музею Леніна, який займав ці приміщення в період з 1982 до 1993 року. В 1993 році експозицію колишнього музею було демонтовано, а будівлю передано щойно створеному центру "Український дім".

З 2004 до 2012 року тут тимчасово розміщувалася експозиція Музею історії Києва, який був "виселений" із Кловського палацу, а зараз займає нову будівлю на вулиці Богдана Хмельницького.

Наразі Національний центр "Український дім" надає послуги з організації проведення самітів, симпозіумів, конгресів, з'їздів, конференцій, презентацій, науково-технічних та торговельно-промислових спеціалізованих і міжнародних виставок, бізнес-форумів, літературно-мистецьких акцій, концертів, показу фільмів, корпоративних вечірок, балів, художніх виставок, вернісажів. Є постійним партнером київського етномузичного фестивалю "Віртуози фолку" та започаткував у грудні 2019 року власний святковий фестиваль "ДоДому на Різдво", який організатори планують зробити щорічним.

Історична вулиця Андріївський узвіз здавна пов'язує Верхнє місто з Подолом.

Мощена грубим каменем дорога круто звивається між старими одно-двоповерховими будинками. Це колоритне місце, що зберігає дух старого Києва, уподобане художниками та торговцями сувенірами, тут завжди багато туристів.

У верхній частині Андріївського узвозу знаходиться Андріївська церква, нижче розташовані музеї, театри, картинні галереї, антикварні магазини, ресторани та кафе.

Музей Булгакова відкрито у "Будинку Турбіних" (Андріївський узвіз, 13), де письменник створював "Білу гвардію". Поруч із музеєм встановлено пам'ятник Булгакову.

"Замок Річарда Левове серце" (Андріївський узвіз, 15) - прибутковий будинок купця Орлова у стилі англійської неоготики. Навпроти - сходи на вершину Замкової гори (дерев'яний замок стояв за часів польсько-литовського володарювання у XV-XVII століттях).

У будинку №2Б розташований Музей однієї вулиці.

Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (у народі – Старий Ботсад) розташований за Головним (Червоним) корпусом університету.

Основними мешканцями саду є рослини-інтродуценти (переселені за межі природного ареалу), які насамперед призначалися для вивчення студентами університету. Перші посадки в саду було здійснено в 1839 році рослинами, переселеними з Кременецького ботанічного саду. Закінчилося формування основної колекції саду в 1850 році.

Нині сад займає площу 22,5 гектари. Територія поділена на зони, які здебільшого відповідають походженню рослин. Посередині розташований басейн, оточений екзотичними рослинами. Весною тут цвітуть найкрасивіші магнолії, колекція яких, що налічує 65 видів, є найбільшою в Україні та вважається однією з головних домінант саду.

Однією з найцінніших в колекції є пальма лівістона південна, яка надає неповторного колориту експозиції субтропічної флори Австралії. Вік її понад 200 років, висота майже 28 м. Центральне місце в експозиції займає унікальний екземпляр енцефаляртоса колючого, що є одним з найстаріших в країні, його вік понад 200 років. 

Доступ до відкритої частини ботанічного саду можливий без оплати через центральний вхід біля станції метро "Університет". Для проведення групових екскурсій з відвідуванням оранжерей обов'язкове попереднє замовлення. Також можна відвідати Музей історії Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна, що відкрився 2009 року в окремому приміщенні.

Будівля Боярської загальноосвітньої школи №2 збудована у 1911 році як притулок для сиріт коштом мецената Флавіана Василевського. Це була одна з перших цегляних будівель у тоді ще дачному селищі Боярка.

Будівля з червоної цегли виконана в стилі модерну за проєктом архітектора Дороганевського. Завдяки своєму декору та високій вежі будівля одночасно схожа і на казковий терем, і на середньовічний замок, і на величний собор.

У листопаді-грудні 1918 році у школі розташовувався штаб українських січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця (встановлена меморіальна дошка).

У 1921 році, коли в будівлі розмістилася залізнична школа, в ньому жила бригада комсомольців, що будували боярську вузькоколійку, а серед них і майбутній письменник Микола Островський, який потім описав ці події в романі "Як гартувалася сталь". У зв'язку з цим радянська пропаганда позиціонувала Боярку як "місто комсомольської слави", перед будівлею школи був встановлений пам'ятник герою роману Павці Корчагіну. У 2018 року пам'ятник було перенесено на сусідню територію Боярського краєзнавчого музую, а у 2024 році демонтовано.

Будівлю караїмської кенаси побудовано в Києві в 1900 році архітектором Владиславом Городецьким коштом "тютюнових королів" Когенів.

Будівництво замовила київська громада караїмів, яких вважають нащадками давніх хозар (тюрки за походженням, юдеї з віросповідання). Когени були найвпливовішими представниками караїмської громади міста.

Будівля виконана у незвичайному мавританському стилі. Вона вважалася одною з найкрасивіших у місті, вражала розкішшю оздоблення та майстерністю виконання. Зовнішня обробка виконана з найпрогресивнішого на той час матеріалу - цементу. Стіни мають товщину 1,5 метри біля основи. Будівлю вінчав купол зі шпилем.

В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр, кінотеатр, а з 1981 року - Будинок актора. Проходять спектаклі, концерти, виставки та літературні заходи.

Гарна будівля з безліччю веж-шпилів належала прибалтійському барону Володимиру Ікскюль-Гільденбанду (його герб зберігся над здвоєною аркою парадного входу та в'їзду).

Побудована в 1901 році за проєктом цивільного інженера Миколи Вишневського як прибутковий будинок, оформлена під готику. У Другу світову війну дерев'яні частини вигоріли, було втрачено готичні шпилі. Після війни будівлю відремонтували, змінивши планування. Вціліли основні деталі фасаду та красивий стильний вестибюль (його можна бачити в одному з епізодів фільму "Ад'ютант його превосходительства").

В останні роки будівлю знову реконструювали, за авторськими кресленнями, що збереглися, відновили шпилі, додали прибудову у двір.