Пам'ятки Коломийського району

Велика синагога у Городенці споруджена в 1743 році, коли євреї, що селилися тут із середини XVII сторіччя, отримали право займатися ремеслами і торгівлею, а також землю для будівництва храму.

У 1760-х роках у Городенці виникла група прихильників хасидизму. Одним із них був Нахман із Городенки, найближчий учень засновника руху Ізраеля Баал-Шем-Това.

Синагогу було реконструйовано в 1885 році.

Під час Другої світової війни у Городенці було розстріляно понад 2,5 тисячі євреїв. За радянських часів синагога була перебудована.

Вірменський костел - це найстаріша будівля Городенки, що зберіглася.

Суворий оборонний храм збудовано на початку XVIII сторіччя коштом вірменської громади міста, яка на той час стала дуже впливовою і до першої половини наступного століття контролювала майже всю торгівлю.

Городенківський міський краєзнавчий музей "Покуття" відкрився 2009 році в історичній будівлі ощадної каси початку XX століття, поруч із головною пам'яткою міста – костелом Непорочного Зачаття Діви Марії.

В експозиції представлені старовинні дерев'яні меблі (столи, скрині, бамбетлі), вишитий одяг, вироби з кераміки, велика колекція ікон та фотографій сторічної давнини.

Експозиція "Оселя покутського селянина" відтворює інтер'єр старовинної сільської хати. Також можна побачити колекцію цеглин зі штампами, зібраних на різних історичних об'єктах Городенки.

Одна з експозицій відтворює процес виготовлення домотканого полотна, тут проводяться майстеркласи з прядіння.

Історико-краєзнавчий музей Олекси Довбуша в Печеніжині, на батьківщині легендарного ватажка опришків, створено в 1971 році.

Експозиція з 2004 року розміщується у пристосованому приміщенні біля Михайлівської церкви.

Музей висвітлює історію селища з найдавніших часів до наших днів. Представлено багато предметів побуту, знарядь праці, народного одягу.

Основний розділ присвячений уродженцю Печеніжина Олексі Довбушу, розбійнику та народному меснику, найвідомішому ватажку повстанського руху опришків у Карпатах XVIII-XIX століть.

Печеніжинський музей Олекси Довбуша є філією Івано-Франківського краєзнавчого музею.

Катедральний собор Преображення Христового в Коломиї – найбільший греко-католицький храм Західної України.

Будівництво було розпочато в 1998 році під керівництвом архітектора Віктора Мицая. Освячення відбулося в 2012 році.

Храм двоповерховий, 50 метрів у висоту. На першому поверсі можуть розміститися 2 тисячі віруючих, на другому – 3 тисячі. Для обігріву храму використано енергозберігаючі технології, зокрема – капілярну систему опалення підлоги. Собор збудований із цегли, куполи собору виконано з міді, кошти на яку пожертвував Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого візиту до України.

Нині Преображенський собор є головним греко-католицьким храмом Коломиї. Поряд із собором планують звести 60-метрову дзвіницю.

Будівля коломийської ратуші розташована в кутку ринкової площі впівоберта до інших будинків. Годинникова вежа ратуші заввишки 33 метри домінує над невисокою забудовою центральної частини міста.

Триповерхова будівля міського магістрату Коломиї збудована в 1877 році на місці згорілої дерев'яної ратуші. Виконана в стилі неоренесансу. На вежі розміщено герб міста та куранти з трьома циферблатами. В 1880 році в приміщенні ратуші кілька годин провів під арештом Іван Франко, якого затримав жандармський пост за порушення паспортного режиму.

Як і за старих часів, зараз приміщення займає міська влада - тут розміщується Коломийська міська рада.

Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича носить ім'я засновника першого українського драматичного театру на Галичині.

Мода на театри прийшла сюди із переходом краю під австрійську владу. У 1848 році голова Коломийської ради Верещинський, бургомістр Дрималін та місцевий священик Озаркевич ініціювали створення українського аматорського театру. Він проіснував три роки.

Після невеликої перерви театр відродився в 1865 році як професійна трупа "Руський народний театр", що подорожує . З 1939 року театр набув статусу державного.

Коломийський ліцей імені Михайла Грушевського розміщений у колишній будівлі монастиря сестер урсулянок, збудованій у 1907 році.

У 1892 році депутати Галицького сейму ухвалили рішення про відкриття у Коломиї української гімназії. Спочатку було створено лише український клас при польської гімназії (в ній навчався український письменник Василь Стефаник). Громадськість домагалася відокремлення українських класів від польських, і це сталося в 1900 році. Тоді ж гімназія отримала власне приміщення (було добудовано північне крило польської гімназії).

В 1939 році українську гімназію закрили, а в її приміщеннях відкрили середню школу. У 1990 році облвиконком ухвалив рішення відродити коломийську гуманітарну гімназію. Її розмістили у комплексі будівель монастиря сестер-урсулянок, де до Другої світової війни була приватна жіноча гімназія.

Нині - це коломийський ліцей імені Михайла Грушевського.

Костел Матері Божої святого скапулярію збудований у 1721 році.

Римо-католицька парафія у Снятині була заснована ще в XV-XVI сторіччях. Спочатку храм був дерев'яний, кілька разів перебудовувався. У нинішньому вигляді відбудований та освячений у 1857 році.

У 1928-1935 роках проведено реставрацію.

У 1946 році костел було закрито радянською владою, а ченці виїхали до Польщі, забравши з собою ікону Божої Матері святого. Скапулярія.

З 1993 року костел знову діє.

Католицький костел непорочного зачаття Пречистої Діви Марії в Городенці став першим монументальним твором знаменитого італійського архітектора Бернарда Меретина на українських землях.

Його для цієї роботи запросив до Городенки впливовий польський магнат Микола Потоцький. Також це була перша спільна робота Меретина з геніальним скульптором Іваном Пінзелем. Руці Пінзеля належить іконостас, амвон, головний вівтар, над яким сьогодні знаходиться зображення Божої Матері, та два маленькі вівтарі. Після цього Меретин та Пінзель виконали ще кілька замовлень Потоцького у Городенці та Бучачі.

У 30-х роках ХІХ століття надворі костелу було добудовано дзвіницю, а навколо церкви замість оборонної стіни встановлено більш витончену ковану огорожу.

Декілька робіт Пінзеля з городенківського костелу експонуються в музеї скульптора у Львові, але перед храмом збереглася стела з оригінальною скульптурою Пінзеля – фігурою Діви Марії.

Поруч знаходиться монастирський корпус.

Католицький костел Святого Ігнатія Лойоли в Коломиї збудовано за ініціативою польської католицької громади міста, яка запросила для цього отців-єзуїтів ордена "Товариства Ісуса". Крім місіонерської діяльності, єзуїти займалися просвітництвом та благодійністю.

Будівництвом храму за проєктом чернівецького архітектора Йосипа Ляйцнера керував інженер Діонізій Кжичковський. Костел називали "панським", оскільки більшість парафіян були заможними людьми.

За радянських часів приміщення костелу використовувалося як магазин. У 1990 році храм Святого Ігнатія Лойоли повернуто римо-католицькій громаді міста.

П'ядицький літературний музей в селі П'ядики поблизу Коломиї носить ім'я українського письменника Мирослава Ірчана, який народився тут у 1897 році. Його батьківська хата під солом'яною стріхою збереглася до наших днів.

Понад сто експонатів розповідають про життєвий і творчий шлях письменника. В літературній частині музею пердставлені прижиттєві видання, автором і перекладачем яких є Мирослав Ірчан.

Поруч із приміщенням музею встановлене погруддя Мирослава Ірчана.

Русівський літературно-меморіальний музей Василя Стефаника відкрито 1947 року в рідному селі класика української літератури, майстра експресіоністичної новели.

Саме у Русові Василь Стефаник народився 1871 року в родині заможного селянина, тут ходив у початкову школу. Згодом повернувся до Русова вже з власною родиною і прожив у родовому маєтку 26 років до самої смерті.

В збудованому Стефаником чотирикімнатному будинку з бляшаним дахом на дубових підвалинах тепер розташовується меморіальна частина музею. Експозиція складається з численних предметів побутового вжитку, предметів інтер’єру, меблів, книжок, журналів, портретів, світлин та різних архівних документів. Зокрема, зберігся інтер'єр робочого кабінету Стефаника.

Літературна експозиція розташовується в окремому приміщенні в центрі села – на місці сільської школи, в якій навчався письменник. Тут представлені рукописи та прижиттєві видання творів Василя Стефаника, інші матеріали про його творчість.

На площі біля музею встановлено пам'ятник Василю Стефанику. На сільському кладовищі можна відвідати могилу письменника та його найближчих родичів.

Торговицький літературно-меморіальний музей Леся Мартовича засновано в 1971 році з нагоди сторіччя від дня народження письменника-сатирика.

Олекса Мартович народився в 1871 році в родині сільського писаря села Торговиця, що неподалік Городенки. Тут він ходив у школу. Писати почав під час навчання у Коломийській гімназії. Разом із Василем Стефаником та Марком Черемшиною Лесь Мартович входив до так званої покутської групи новелістів. Горильєф "Покутська трійця" зустрічає відвідувачів у вестибюлі музею.

За життя Мартович видав 27 новел із селянського життя, написані покутською говіркою української мови. Прижиттєві виданння творів письменника представлені в експозиції.

Також можна побачити макет хати, в якій народився письменник, його портрет роботи художника Миколи Варенні, деякі особисті речі, світлини, документи. Робочий кабінет письменника відтворено за світлиною.

В одному з музейних залів відтворено інтер'єр селянської хати початку XX століття з автентичними елементами оздоблення та ужитковими речами. Перед музеєм встановлене погруддя письменника.

Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича є філією Івано-Франківського краєзнавчого музею.

Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини відкрився 1949 року в будинку, в якому письменник жив у 1912-1927 роках.

Цю віллу в стилі класицизму він придбав у снятинського адвоката Соломона Маркусзона. Експозиція налічує близько 4000 предметів.

У восьми експозиційних кімнатах зберігаються особисті речі і книги письменника, його фотографії, статті і прижиттєві видання його творів, а також особиста бібліотека.

Збережено інтер'єр робочого кабінету письменника, де він працював і приймав відвідувачів – шафа, стіл, письмове приладдя, гасова лампа. У вітальні стоїть найбільш раритетний експонат – старий віденський рояль, на якому грала дружина письменника Наталія Семанюк.

З 1999 року при музеї діє творчий клуб імені Марка Черемшини.