Пам'ятки Звягельського району

Баранівський історико-краєзнавчий народний музей розташований у приміщенні міського будинку культури імені Анатолія Пашкевича.

Музей у Баранівці відкрився в 1970 році. Основна експозиція побудована на матеріалах археологічних досліджень міських територій понад берегами річок Случ та Душнівка. Представлені кам’яні знаряддя праці, глиняні вироби, старовинні речі домашнього вжитку, одяг, взуття, меблі, піч, жіночі прикраси.

Друга експозиція висвітлює долю баранівчан в часи Голодомору, репресій і Другої світової війни. Також у музеї можна дізнатися, як із Баранівкою пов'язані долі Лесі Українки, Анатолія Пашкевича, Івана Степанюка та інших видатних українців.

Експозиція "Назавжди у наших серцях" розповідає про сучасних героїв російсько-української війни.

Приміщення музею частково пристосовано для потреб маломобільних відвідувачів.

Відділами Баранівського історико-краєзнавчого народного музею є Музей баранівського фарфору і музей "Поліська хата" в Полянці.

Городницький Свято-Георгіївський ставропігійний чоловічий монастир заснований у 1891 році при дерев'яній Георгіївській церкві, побудованій у 1744 році.

Спочатку обитель була жіночою. У 1903 році було збудовано новий кам'яний Георгіївський храм, а стара церква перейменована на честь преподобного Симеона Стовпника.

В 1923 році обитель закрили, дерев'яний храм знищили. З 1945 року собор діяв як парафіяльний. У 1979 році при ньому неофіційно почалося відродження монастиря, що складався з чоловічої та жіночої громад. В кінці 1980-х років на місці церкви преподобного Симеона побудовано однойменну каплицю-вівтар. У 1994 році монастир отримав ставропігію. У 1997 році в одному з корпусів обителі створено теплий храм на честь ікони Божої Матері "Втамуй мої скорботи".

Належить УПЦ московського патріархату.

Музей військової фортифікації "ДОТ- артилерійський напівкапонір" створений на базі однієї з фортифікаційних споруд Ємільчинського батальйонного району оборони (БРО) Коростенського укріпрайону (КоУР), що збереглася на околиці селища міського типу Ємільчине.

Ємільчинський БРО - це система довготривалих укріплень, споруджена у 1931-1939 роках як частина КоУР для прикриття тилів розташованого на південний захід Новоград-Волинського укріпрайону. Складався з 25 ДОТів, у тому числі 6 артилерійських напівкапонірів 1938-1939 років побудови, які призначалися кожен для двох 76-мілімітрових гармат.

Силами ентузіастів один із напівкапонірів, АПК № 25, у 2010 році було розчищено та облаштовано під музей, присвячений обороні Ємільчинщини влітку 1941 року. В експозиції представлено залишки обладнання, озброєння та військового спорядження гарнізону укріпрайону, картами-схемами КоУР та окремого Ємільчинського БРО.

Музей "ДОТ – артилерійський напівкапонір" є відділом Ємільчинського народного краєзнавчого музею.

Ємільчинський народний районний краєзнавчий музей заснований 1973 року з ініціативи місцевих краєзнавців. Розташовується в колишньому приміщенні Будинку дитячої творчості поруч із центральним парком.

Експозиція розповідає про природу Полісся, історію краю від найдавніших часів, етнографію та побут полещуків. Зокрема, представлені кам'яні знаряддя праці первісних людей, глиняні вироби давніх археологічних культур, залізні речі часів Давної Русі, предмети селянського побуту XIX століття, матеріали про події Української революції, Голодомору, Другої світової війни, повоєнної відбудови, російсько-української війни.

Серед унікальних експонатів - оригінали посвідчень та актів на право власності земельними ділянками та інші архівні документи другої половини XIX - початку XX століття. 2015 року відкрита музейна кімната, присвячена творчості народної артистки України, Героя України Ніни Матвієнко, яка народилася 1968 року в селі Неділище неподалік Ємільчиного.

Відділом Ємільчинського народного краєзнавчого музею є музей військової фортифікації "ДОТ – артилерійський напівкапонір", що розповідає про історію Ємільчинського батальйонного району оборони Коростенського укріпрайону.

Краєзнавчий музей Звягеля створено на базі музею бойової слави, який функціонує з 1975 року.

Окремий розділ присвячений історії стародавнього Звягеля у XIII-XVIII столітях. У музеї зберігається багата колекція письмових документів та старовинних книг. Основу нумізматичної колекції становлять римські монети, гроші епохи козаччини, царські монети.

Етнографічний відділ представляє колекцію рушників, вишиванок, предметів домашнього вжитку Поліського краю.

У майбутньому планується перенесення експозиції до приміщення колишньої в'язниці (XIX століття; вулиця Волі, 52).

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Звягелі створено в маленькому будинку, в якому в 1871 році народилася майбутня поетеса.

Простий одноповерховий будинок міщанина Окружка в 1870 році орендувала родина Косачів: голова з'їзду мирових суддів Петро Косач та його дружина Ольга, яка відома під літературним псевдонімом Олена Пчілка. Маленька Лариса провела тут перші два роки життя, після чого родина переїхала.

В інтер'єрах батьківського будинку Лесі Українки, що збереглися, відновлено обстановку дитячої кімнати та кабінету батька, в інших кімнатах представлені реліквії родини Косачів, у тому числі особисті речі Лесі Українки.

Перехідна галерея веде до сусіднього будинку (колишнього господарського), де розгорнуто літературно-меморіальну експозицію.

На подвір'ї встановлено бюст Лесі Українки.

З 2023 року Літературно-меморіальний музей Лесі Українки є комунальним закладом Звягельської громади. Має філію - Музей родини Косачів- Драгоманових.

Музей українського побуту "Поліська хата" в селищі міського типу Полянка поблизу Баранівки на Житомирщині є відділом Баранівського історико-краєзнавчого народного музею.

Приватний етнографічний музей заснував в 2004 році місцевий житель Микола Кобилянський, придбавши автентичну поліську хату 1905 року поряд з родинним будинком. В хаті відтворено інтер'єр столітньої давнини. Експозицію становлять зібрані в Полянці та навколишніх селах предмети селянського побуту, найдавнішому з яких близько 250 років. Зокрема, можна побачити дерев'яний верстат для виготовлення постронків (елемент кінської упряжі), ткацький верстат, приладдя для роботи з льоном, гончарне коло тощо. Більшість знарядь праці перебувають у робочому стані, ними можна спробувати скористатися під час екскурсії. Також представлено старовинних колекцію цеглин місцевого заводу з клеймами різних європейських міст. На подвір'ї встановлено макет вітряка.

За попереднім замовленням господарі пригощають відвідувачів традиційними поліськими стравами, влаштовують народні свята.

Фарфоровий завод "Баранівка" відкрив у 1802 році підприємець Михайло Мезер, викупивши під нього землю у магнатів Любомирських-Валевських.

Сировиною служила глина, яку добували неподалік. Виготовлений на фабриці посуд прикрашав палаци вельмож та імператорів.

Змінивши кілька господарів, баранівська фарфорова фабрика продовжувала діяти за радянських часів і до початку 2000-х років залишалася провідним у країні підприємством цього профілю. Наразі підприємство не працює, проте у місті функціонують приватні міні-заводи з виробництва фарфора.

При баранівській фабриці з 1952 року діє музей, в експозиції якого зразки продукції, вік яких перевищує сто років.

Будинок-музей родини Косачів-Драгоманових відкрито в Звягелі в 1999 році в реконструйованому будинку Завадських, у якому літературна родина Лесі Українки прожила 6 років.

Основу експозиції складають прижиттєві видання Олени Пчілки (матері Лесі Українки), Михайла Драгоманова (дядька Лесі Українки), самої Лесі Українки.

У приміщенні також розташовано музичну школу.

Фрагменти фортечних стін та реконструйована оборонна башта фортеці Звягель розташовані на високому березі річки Случь у самому центрі міста.

Зведення замку було розпочато в XVI сторіччі князем Костянтином Острозьким на східних кордонах його волинських володінь. У 1600 році поруч був збудований костел (зараз на його місці Палац культури імені Лесі Українки). Замок зруйновано в 1648 році під час Визвольної війни українського народу.

За радянських часів територію замчища було перетворено на зону відпочинку, реконструйовані фрагменти оборонних споруд не мають нічого спільного з оригіналом. Підмурки стін, що збереглися, можна оглянути з боку річки.