Пам'ятки Івано-Франківської області

Великий розважальний центр "Бука" входить до складу туристичного комплексу "Буковель", пропонує різноманітні розваги: дискотека, боулінг, більярд, гральні автомати та інше.

Нічний клуб "Бука" - найбільший танцювальний зал у Карпатах (3000 квадратних метрів), професійні діджеї, тематичні вечірки. Боулінг-зал налічує 5 доріжок. У більярдному залі розміщено 6 високоякісних столів для гри в російський та американський більярд (пул). В ігровій залі - 16 гральних автоматів та 3 апарати для гри в аерохокей.

До комплексу "Бука" входить паб "Кухель" та кальянна зала. Безкоштовний Wi-Fi.

Рушірський водоспад (Рушірський Гук), що на південній околиці села Люча, розташований на річці Рушір, яка впадає у Лючку.

Водоспад висотою 4 метри утворився на місці прориву річки Рушір крізь складку Мегури та Тарниці.

Садиба графського роду Реїв у Приозерному (в минулому - село Псарі) створювалася у XVIII-XIX століттях.

Реї були нащадками стародавнього роду Потоцьких. Початковий палацовий комплекс (класичний, з колонадою та портиком) виник у Псарях у другій половині XVIII сторіччя. В 1880 році старий палац розібрали, і графиня Вільгельміна Рей почала зводити новий палац. Спроєктував садибу відомий львівський архітектор Юліан Захаревич. Садибу оточував ландшафтний парк із платанами площею близько 8 гектарів.

Останнім власником маєтку був Людвік Рей. З початком Другої світової війни граф виїхав до Франції, а його маєток потрапив до колгоспних рук. За радянської влади використовувалося для господарських потреб. Згодом – як психіатрична лікарня. В 1955 році у палаці оселилися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу. За часів незалежної України тут діяв жіночий монастир, а згодом садибу передали УПЦ Київського патріархату.

Наразі садиба Реїв у жалюгідному стані, хоча нею вже зацікавився українсько-польський фонд "Псарі", який очолює Мартін Рей, онук останнього власника.

Санктуарій Матері Божої Більшівецької в Більшівцях – одна з найпрекрасніших пам'яток пізнього бароко на Галичині.

Споруджений у 1624 році ченцями ордена кармелітів, яких запросив до себе господар містечка гетьман Мартином Казановський.

За легендою, одного разу гетьман виловив із Дністра образ Богородиці, а невдовзі здобув перемогу у битві з татарами. Порахувавши це божим знаком, Казановський розпорядився побудувати чудовий храм, до якого було поміщено чудодійну ікону Матері Божої святого Скапулярію, яку в народі називають Більшівецькою Божою Матір'ю.

У 1669 році костел довелося ремонтувати від пошкоджень, отриманих ним під час Визвольної війни, а в 1718 році - після турецької навали. Храм освятили на честь Відвідування Єлизавети Пресвятою Дівою Марією. Більшівецька ікона була коронована Папою Пієм VI.

До Першої світової війни монастир кармелітів у Болшівцях був одним із найбільших на Галичині. Більшовики закрили храм в 1947 році, ікону ченці вивезли до Польщі. Лише 2002 році її копія повернулася до Большовців і була поміщена у відродженому санктуарій Матері Божої Більшівецької.

Колишня кармелітська святиня тепер перебуває під опікою отців-францисканців. Ведеться реставрація коштом Міністерства культури Польщі в рамках операційної програми "Культурна спадщина", за підтримки Митрополичої Курії Львівської Єпархії Римо-Католицької Церкви в Україні, а також меценатів та добродіїв з України та Європи.

Синагога у Більшовцях збудована у XVIII сторіччі в стилі класицизму, в ХІХ столітті її дещо розширили.

За переказами, вона мала не тільки чоловіче, але й жіноче приміщення.

Між Першою та Другою світовими війнами єврейське населення у Більшівцях сягало близько 2 тисяч осіб, містечко мало три синагоги, одна з яких вціліла. Однак не зберегла свого первісного вигляду – радянські окупанти її дещо перебудували та перетворили на Будинок культури, що і досі є чинним.

В 2014 році коштом селищної ради розпочато реставрацію.

Реформаторська синагога Темпель була збудована в Івано-Франківську з ініціативи членів товариства "Громадський прогрес".

Перший камінь було закладено в 1895 році, будівництво тривало чотири роки під керівництвом архітектора Вільгельма Штясни. Будівля виконана у мавританському стилі з елементами ренесансу. Спочатку по кутах розташовувалися чотири вежі, прикрашені зірками Давида.

Під час двох світових воєн будівля постраждала, але була відреставрована. У 1990-х роках частину приміщень повернули міській юдейській громаді.

Поруч в 2003 році встановлено пам'ятник на місці страти 27 українських патріотів, членів ОУН, розстріляних німцями в 1943 році.

Скелі Довбуша в урочищі Бубнище, які здавна вражають людей своїми фантастичними формами, називають Карпатськими Сфінксами.

Група скельних останців висотою до 80 метрів розкидана посеред буково-ялинового лісу поблизу села Бубнище на площі 100 гектарів. Масив скель пісковика шириною близько 200 метрів і завдовжки 1 кілометр утворився понад 70 мільйонів років тому на дні теплого моря.

За дохристиянських часів тут було язичницьке святилище. Ймовірно, в XIII сторіччі, за часів короля Данила Галицького, тут була створена скельна фортеця, що витримала монголо-татарську навалу і проіснувала до XVI століття.

В середині XVIII сторіччя в цій місцевості активно діяли повстанці-опришки, а в 1743 році в скельних печерах розташовувався табір загону легендарного народного месника Олекси Довбуша, звідки походить нинішня назва.

Скелі Довбуша є комплексною пам'яткою природи загальнодержавного значення та входять до складу Поляницького регіонального ландшафтного парку. По скелях прокладено безліч скелелазних маршрутів різних категорій складності, регулярно проводяться змагання зі скелелазіння.

Снятинська ратуша нарівні з бучацькою вважається однією з найкрасивіших в Україні.

Будівництво розпочалося в 1861 році. Автор проєкту – чернівецький архітектор Йосип Шрейбер.

Будівля ратуші кілька разів перебудовувалась, остання реконструкція була проведена в 1909 році (цю дату можна побачити на флюгері).

Триповерховий будинок у стилі класицизму прикрашає 50-метрова годинникова вежа, що поєднує у собі різні архітектурні стилі. Вона використовувалася як пожежна дзвіниця. Механізм курантів виготовлений годинниковим майстром Міхелем Менсовичем із Кросно (Польща). Під циферблатами розміщено герби Снятина.

На балкон ратуші можна піднятися 252 сходинками.

До Другої світової війни у ратуші розміщувався магістрат. Нині будівля використовується як адміністративна. Проведено реставрацію.

Греко-католицький собор Святого Архистратига Михаїла збудований у Коломиї в 1855 році на місці давнього домініканського монастиря та святого джерела.

В 1871 році споруджено дзвіницю. З того часу зовнішній вигляд "Руської церкви" (руської, русинської, тобто української) практично не змінювався.

Авторами первісного іконостасу та образів були відомий український художник Корнило Устиянович та угорський художник Міклош. Внутрішні розписи виконав місцевий художник Валеріан Крицінський.

При храмі Архистратига Михаїла діяло кілька церковних братств.

За радянської влади Михайлівську церкву було передано православній громаді Коломиї, але у 1990 році повернуто греко-католикам. В 1996 році завершилася реставрація.

Через дорогу зі зворотного боку собору б'є життєдайне джерело, яке зберегло давню назву "Кляштор" (монастир). Вода з нього вважається цілющою. Щорічно на Богоявлення Господнє відбувається освячення джерела.

Історико-краєзнавчий музей у селищі міського типу Солотвин заснований 1958 року відомим прикарпатським краєзнавцем Олександром Феданком.

У 1964 році музей отримав офіційний статус. Зараз експозиція розташовується у двоповерховому будинку в центрі селища.

В основі музейної колекції – експонати, зібрані Олександром Феданком під час краєзнавчих експедицій Прикарпаттям. Зокрема, представлено старовинні речі з Манявського скиту та макет вхідної брами Краснопільського замку. Також в експозиції чимало археологічних знахідок.

В етнографічній добірці – рушники, вишиті сорочки, побутові речі, знаряддя праці та сільськогосподарський інвентар.

На фасаді музею встановлено меморіальну дошку Олександру Феданку роботи скульптора Володимира Довбенюка.

Сріблясті водоспади в Шешорах - один із найвідоміших та найвідвідуваніших водоспадних каскадів у Карпатах.

Води невеликої річки Пістинки (права притока Прута) протягом кількох сотень метрів долають тут масивні валуни пісковика, створюючи два паралельні водоспади заввишки 5 і 3 метри (Великий і Малий Гук). Свою назву вони отримали завдяки потужному голосу та тому, що бризки дуже яскраво поблискують на сонці.

З 2003 по 2006 рік тут проводився фестиваль етнічної музики та лендарту "Шешори".

Сріблясті водоспади послужили декораціями для кількох фільмів та відеокліпів.

Фрагмент оборонної стіни з бастіоном - все, що залишилося від старовинних міських укріплень фортеці Станіславів у сучасному Івано-Франківську.

Фортецю було закладено в 1662 році київським воєводою Андрієм Потоцьким за проєктом Франсуа Корассіні. Перші укріплення були дерев'яними, проте в 1672 році вони допомогли місту витримати турецьку облогу. В 1679-1682 роках Станіславівську фортецю значно зміцнили під проводом архітектора Шарля Бенуа. З усіх боків місто було оточене оборонними ровами, валами з вісьма бастіонами та кам'яними фортечними стінами заввишки до 10 метрів. Укріплення були майже повністю розібрані в XIX столітті на вимогу австрійської влади.

В даний час у казематах відреставрованого бастіону розташована галерея "Бастіон" - торгово-розважальний комплекс з терасою для прогулянок, сувенірними лавками, бутіками, кафе та рестораном. Постійно діє виставка скульптур, картин та фотографій.

Великий кам'яний арочний залізничний міст-віадук австрійських часів прокладено в долині річки Прут у Ворохті в 1895 році при будівництві залізниці Станіслав (Іавно-Франківськ) – Яремча – Ворохта – Рахів.

Міст знаходиться на вигині залізниць і в місці, де річка має широке русло, тому його довелося зробити дуже довгим – 130 метрів. Довжина найширшого прольоту досягає 65 метрів.

Це один із двох великих аркових мостів у Ворохті (під другим проходить автомобільна траса Яремча -Верховина), він вважається одним із найдовших кам'яних залізничних мостів у Європі.

В даний час міст не діє - поруч збудовано новий міст.

"Стометрівкою", чи просто "Соткою", мешканці Івано-Франківська називають пішохідну частину вулиці Незалежності – від Вічевої площі до вулиці Івана Франка.

Її реальна довжина – близько півкілометра. У XVI столітті вона називалася Тисменицькою дорогою, оскільки з'єднувала Станіславів (колишня назва Івано-Франківська) з Тисменицею. У 1869 році була перейменована на Сапежинську на честь Леона Сапеги. На початок XX століття це була головна та найжвавіша вулиця міста. Тут будувалися найдорожчі будинки, відкривалися найкращі готелі та магазини.

Тепер це найпопулярніша прогулянкова зона міста. Тут багато вуличних кафе та ресторанів, книгарень та бутіків. Щороку на "Стометрівці" та прилеглих вулицях з'являються нові ковані скульптури, які відкривають під час проведення фестивалю "Свято ковалів".

Страусина ферма "Саванна" в селі Ловаги на Івано-Франківщині займається розведенням та продажем африканських страусів. Є однією із найбільших страусиних ферм України.

Серед напрямків діяльності ферми: зелений туризм, виробництво виробів зі страусиної шкіри, виготовлення сувенірної продукції, міні-гольф, тир.

На фермі "Саванна" проводяться екскурсії, які веде власник ферми. Під час екскурсії можна побачити весь процес розвитку страуса від яйця в інкубаторі до дорослого страуса.