Пам'ятки Івано-Франківської області

Природний заповідник "Ґорґани" створений для збереження у природному стані гірських ландшафтів центральної частини Українських Карпат.

Перший резерват сосни кедрової європейської (раніше цю породу називали кедром) у Карпатах було створено у верхів'ї річки Лімниці біля села Ясен у 1919 році. Нинішній заповідник "Ґорґани" площею 5344,2 гектари заснований у 1996 році. До його складу увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Джурджі" та "Садки", заповідні урочища "Чорник", "Гниляк", "Новобудова", "Ельми", "Довжинець", "Столи".

Гори Ґорґани займають центральну частину Українських Карпат і важкодоступні через дуже круті схили та кам'янисті розсипи. Заповідник охоплює схили гір від 710 до 1754 метрів над рівнем моря (гора Довбушанка).

Унікальністю території заповідника є висока безпека природних лісів та пралісів, що відрізняються твердістю своєї природної структури. Панують хвойні ліси. Широколистяні ліси займають приблизно 1% площі. Флора налічує понад 450 видів. На території заповідника поширені 42 види ссавців та 104 види птахів. Зустрічаються благородний олень, лісовий кіт, бурий ведмідь та інші.

Прутський (Говерлянський) водоспад розташований біля витоку річки Прут між відрогами гір Говерла та Брескул (Чорногорський масив Українських Карпат).

Каскадний водоспад загальною висотою 80 метрів складається з шести каскадів, найвищий з яких досягає 12 метрів.

До водоспаду найзручніше підходити по пологій стежці від спортбази "Заросляк" (2,5 кілометри). Також є підходи зі стежки, яка веде на Говрелу.

Конструктивістська будівля ратуші на площі Ринок – найвідоміший символ Івано-Франківська. На момент побудови в 1932 році це була найвища будівля міста (49,5 метрів).

Першу дерев'яну ратушу на цьому місці було споруджено невдовзі після заснування міста в XVII столітті, проте потім вона неодноразово перебудовувалася. Найцікавішою з архітектурної точки зору була ратуша австрійських часів, що існувала в 1871-1915 роках.

У нинішньому вигляді ратушу зведено у міжвоєнний період. Монолітні залізобетонні стіни так і не змогли висадити в повітря німецькі окупанти перед відступом у 1944 році.

В квітні 1990 року над будівлею Івано-Франківської ратуші вперше був піднятий національний український прапор.

У приміщенні розміщено кілька експозицій Краєзнавчого музею: природи, історії, народного мистецтва, археології. Представлені багаті колекції зброї та книг, а також старовинних меблів. Разом – 120 тисяч предметів. Цікавим експонатом є макет старого Станіславова доби Потоцьких.

Філіями Івано-Франківського краєзнавчого музею є Літературний музей Прикарпаття в Івано-Франківську, Історико-краєзнавчий музей "Гуцульщина" у Верховині, Літературно-меморіальний музей Івана Франка у Криворівні, Історико-краєзнавчий музей музей Михайла Грушевського у Криворівні, музей "Хата-ґражда" у Криворівні, Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича у Торговиці, Історико-краєзнавчий музей Олекси Довбуша у Печеніжині.

Щонеділі у вестибюлі проходять зустрічі нумізматів.

Митрополича резиденція "Кедрові палати", відома також як "Дача Андрея Шептицького" – рекреаційний комплекс в урочищі Підлюте на річці Лімниця, яка вважається найчистішою в Європі.

В 1892 році львівський митрополит Української греко-католицької церкви Сильвестр Сембратович купив 6 гектарів землі на схилі гори Люта поряд із цілющими сірководневими джерелами та збудував тут літню митрополичу резиденцію.

Назву “Кедрові палати” будинок отримав, оскільки був побудований з кедрів, які й досі ростуть у цій місцевості.

Було обладнано три басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрій та Тіт. В урочище Підлюте приїжджали відпочивати та лікуватися аристократи з усієї Австро-Угорщини, а згодом Польщі.

Під час Першої світової війни резиденція згоріла, але невдовзі її відновив митрополит Андрей Шептицький. Було зведено 5 будинків, у яких могло одночасно мешкати до 400 осіб. Навпроти резиденції був кам'яний грот, на якому височів хрест.

В радянські часи дача використовувалася партійною елітою як мисливський будиночок.

В 1999 році "Кедрові палати" повернули Івано-Франківській єпархії Української греко-католицької церкви. Нині це єпархіальний реколекційний центр "Урочище Підлюте".

Рогатинський історико-краєзнавчий музей "Опілля" заснований у 1941 році як Музей мистецтв Рогатинщини з ініціативи місцевої інтелігенції, але тоді він проіснував недовго.

Музей відроджено у 2018 році в історичному будинку, що є пам'яткою архітектури XVIII століття. Експозиція у п'яти залах розповідає про історію Рогатинського Опілля від найдавніших часів до ХХ століття. Зокрема, представлені фрагменти кераміки давніх археологічних культур, давньоруські прикраси, колекції куль та монет часів Речі Посполитої, традиційний опільський одяг та вишивка, предмети побуту тощо.

Історію міста розкривають графічна візуалізація оборонних укріплень давнього Рогатина, копія привілею про перенесення міста на нову локацію у 1415 році, портрети рогатинки Насті Лісовської (Роксолани) і типовий турецький одяг XVII століття, карта Європи британського картографа Вільяма Фадена 1791 року, предмети традиційної єврейської культури.

Окрема експозиція присвячена історії та видатним постатям Рогатинщини в першій половині ХХ століття.

Є можливість замовити майстер-клас з гончарства.

Великий розважальний центр "Бука" входить до складу туристичного комплексу "Буковель", пропонує різноманітні розваги: дискотека, боулінг, більярд, гральні автомати та інше.

Нічний клуб "Бука" - найбільший танцювальний зал у Карпатах (3000 квадратних метрів), професійні діджеї, тематичні вечірки. Боулінг-зал налічує 5 доріжок. У більярдному залі розміщено 6 високоякісних столів для гри в російський та американський більярд (пул). В ігровій залі - 16 гральних автоматів та 3 апарати для гри в аерохокей.

До комплексу "Бука" входить паб "Кухель" та кальянна зала. Безкоштовний Wi-Fi.

Рушірський водоспад (Рушірський Гук), що на південній околиці села Люча, розташований на річці Рушір, яка впадає у Лючку.

Водоспад висотою 4 метри утворився на місці прориву річки Рушір крізь складку Мегури та Тарниці.

Садиба графського роду Реїв у Приозерному (в минулому - село Псарі) створювалася у XVIII-XIX століттях.

Реї були нащадками стародавнього роду Потоцьких. Початковий палацовий комплекс (класичний, з колонадою та портиком) виник у Псарях у другій половині XVIII сторіччя. В 1880 році старий палац розібрали, і графиня Вільгельміна Рей почала зводити новий палац. Спроєктував садибу відомий львівський архітектор Юліан Захаревич. Садибу оточував ландшафтний парк із платанами площею близько 8 гектарів.

Останнім власником маєтку був Людвік Рей. З початком Другої світової війни граф виїхав до Франції, а його маєток потрапив до колгоспних рук. За радянської влади використовувалося для господарських потреб. Згодом – як психіатрична лікарня. В 1955 році у палаці оселилися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу. За часів незалежної України тут діяв жіночий монастир, а згодом садибу передали УПЦ Київського патріархату.

Наразі садиба Реїв у жалюгідному стані, хоча нею вже зацікавився українсько-польський фонд "Псарі", який очолює Мартін Рей, онук останнього власника.

Санктуарій Матері Божої Більшівецької в Більшівцях – одна з найпрекрасніших пам'яток пізнього бароко на Галичині.

Споруджений у 1624 році ченцями ордена кармелітів, яких запросив до себе господар містечка гетьман Мартином Казановський.

За легендою, одного разу гетьман виловив із Дністра образ Богородиці, а невдовзі здобув перемогу у битві з татарами. Порахувавши це божим знаком, Казановський розпорядився побудувати чудовий храм, до якого було поміщено чудодійну ікону Матері Божої святого Скапулярію, яку в народі називають Більшівецькою Божою Матір'ю.

У 1669 році костел довелося ремонтувати від пошкоджень, отриманих ним під час Визвольної війни, а в 1718 році - після турецької навали. Храм освятили на честь Відвідування Єлизавети Пресвятою Дівою Марією. Більшівецька ікона була коронована Папою Пієм VI.

До Першої світової війни монастир кармелітів у Болшівцях був одним із найбільших на Галичині. Більшовики закрили храм в 1947 році, ікону ченці вивезли до Польщі. Лише 2002 році її копія повернулася до Большовців і була поміщена у відродженому санктуарій Матері Божої Більшівецької.

Колишня кармелітська святиня тепер перебуває під опікою отців-францисканців. Ведеться реставрація коштом Міністерства культури Польщі в рамках операційної програми "Культурна спадщина", за підтримки Митрополичої Курії Львівської Єпархії Римо-Католицької Церкви в Україні, а також меценатів та добродіїв з України та Європи.

Синагога у Більшовцях збудована у XVIII сторіччі в стилі класицизму, в ХІХ столітті її дещо розширили.

За переказами, вона мала не тільки чоловіче, але й жіноче приміщення.

Між Першою та Другою світовими війнами єврейське населення у Більшівцях сягало близько 2 тисяч осіб, містечко мало три синагоги, одна з яких вціліла. Однак не зберегла свого первісного вигляду – радянські окупанти її дещо перебудували та перетворили на Будинок культури, що і досі є чинним.

В 2014 році коштом селищної ради розпочато реставрацію.

Реформаторська синагога Темпель була збудована в Івано-Франківську з ініціативи членів товариства "Громадський прогрес".

Перший камінь було закладено в 1895 році, будівництво тривало чотири роки під керівництвом архітектора Вільгельма Штясни. Будівля виконана у мавританському стилі з елементами ренесансу. Спочатку по кутах розташовувалися чотири вежі, прикрашені зірками Давида.

Під час двох світових воєн будівля постраждала, але була відреставрована. У 1990-х роках частину приміщень повернули міській юдейській громаді.

Поруч в 2003 році встановлено пам'ятник на місці страти 27 українських патріотів, членів ОУН, розстріляних німцями в 1943 році.

Готичні або Яремчанські складки – це виходи флішевих (шарових) осадових гірських порід на західному схилі гори Маковиці на правому березі річки Прут поблизу центру Яремчі.

За характерну форму це скельне оголення також називають скелею "Слон".

Складки виникли в міоценовий період (за іншими даними - від 60 до 75 мільйонів років тому) в результаті деформації при переміщенні гірських порід у східному напрямку після їх перетворення з осаду в породу. Структура складок викликає асоціацію з готичною архітектурою.

Снятинська ратуша нарівні з бучацькою вважається однією з найкрасивіших в Україні.

Будівництво розпочалося в 1861 році. Автор проєкту – чернівецький архітектор Йосип Шрейбер.

Будівля ратуші кілька разів перебудовувалась, остання реконструкція була проведена в 1909 році (цю дату можна побачити на флюгері).

Триповерховий будинок у стилі класицизму прикрашає 50-метрова годинникова вежа, що поєднує у собі різні архітектурні стилі. Вона використовувалася як пожежна дзвіниця. Механізм курантів виготовлений годинниковим майстром Міхелем Менсовичем із Кросно (Польща). Під циферблатами розміщено герби Снятина.

На балкон ратуші можна піднятися 252 сходинками.

До Другої світової війни у ратуші розміщувався магістрат. Нині будівля використовується як адміністративна. Проведено реставрацію.

Собор Святих Жінок Мироносиць побудована в Болехові в 1908 році на місці старої дерев'яної церкви.

Храм збудований трикупольним, один з куполів має великі розміри, а два інших - трохи менше і абсолютно однакові між собою. Церковні вікна виконані у витягнутій арочній формі, що надає їм витонченості. Праворуч від центрального входу до церкви розташована досить велика каплиця, побудована в такому ж стилі, що і храм. Зовні церква має сірий окрас, а її центральний вхід прикрашають три картини-ікони. Куполи на церкві також мають незвичайне забарвлення: верхня частина кожного з куполів пофарбована в блакитний колір, а нижня - золота.

Зведенням нового храму займався священик Іван Озаркевич, який приїхав у Болехів у 1884 році. В 1909 році будівлю нової церкви освятив митрополит Андрей Шептицький.

В радянський час церква не діяла й була закрита для прихожан. Навесні 2009 року на честь святкування столітнього ювілею храму, церква Святих Дружин Мироносиць отримала статус собору. Належить до Православної церкви України.

Собор Святих Жінок Мироносиць є пам‘яткою архітектури місцевого значення.

Історико-краєзнавчий музей у селищі міського типу Солотвин заснований 1958 року відомим прикарпатським краєзнавцем Олександром Феданком.

У 1964 році музей отримав офіційний статус. Зараз експозиція розташовується у двоповерховому будинку в центрі селища.

В основі музейної колекції – експонати, зібрані Олександром Феданком під час краєзнавчих експедицій Прикарпаттям. Зокрема, представлено старовинні речі з Манявського скиту та макет вхідної брами Краснопільського замку. Також в експозиції чимало археологічних знахідок.

В етнографічній добірці – рушники, вишиті сорочки, побутові речі, знаряддя праці та сільськогосподарський інвентар.

На фасаді музею встановлено меморіальну дошку Олександру Феданку роботи скульптора Володимира Довбенюка.