Пам'ятки Івано-Франківської області

Гошівський монастир Преображення Господнього отців василіян – місце масового паломництва греко-католиків з різних країн.

Перша історична згадка про монастир біля Гошева датована 1509 роком. Спочатку Гошівський чоловічий монастир знаходився в урочищі "Чорний Ділок", але в XVII сторіччі його спалили татари, і знову обитель відбудували на Ясній горі, де він розташований і зараз.

У 1835-1842 роках були розібрані дерев'яні споруди монастиря та збудовані кам'яні. В 1842 році завершено будівництво церкви Преображення Господнього, яка збереглася до наших днів.

Розквіт обителі припав на часи митрополита Андрея Шептицького.

До Першої світової війни Гошівський монастир вважався одним із найбільших духовних центрів Галичини. Але з 1939 році почалися переслідування греко-католицьких ченців та спроби закрити монастир. Він зміг протриматися до 1950 року, коли його повністю ліквідували. У приміщеннях розміщувався дитячий будинок, потім армійський склад, потім — база відпочинку.

На початку 1990-х років обитель була відроджена. На пожертвування віруючих було відремонтовано монастирські приміщення та церкву. Німецькі реставратори відновили 5 великих полотен XVIII століття, створили 15 нових картин. Електронні дзвони Гошівського монастиря – єдині в Україні.

Головна святиня – чудотворна ікона Гошівської Божої Матері (XVIII сторіччя; копія Ченстоховської ікони), яку називають "Царицею Карпат". Ікона коронована в 2009 році Папою Римським Бенедиктом XVI.

Хата-музей кінофільму "Анничка" у Верховині відкрився в 2016 році в історічній гуцульській хаті-ґражді, в якій у 1968 кінорежисер Борис Івченко знімав деякі епізоди цієї відомої кінострічки виробництва Кіностудії імені Довженка.

Відкриття музею відбулося під час кіномистецького фестивалю "Тіні забутих предків: стежками фільму "Анничка".

Приміщення музею – це одна з небагатьох гуцульських ґражд, що збереглися в Карпатах з початку XX століття. Являє собою комплекс житлового будинку та господарських будівель, які утворюють замкнутий дворик із брамою, що забезпечує мешканцям найкращий захист від негоди й диких звірів.

Експозиція відображає побут, звичаї та традиції гуцулів, а також містять інтерактивні елементи. Представлені світлини колишніх власників ґражди та акторів, що були задіяні у фільмі "Анничка", зняти тут кадри з фільму, деякі предмети кінореквізиту.

Дегустаційна зала "Копальня бриндзи" у Верховині пропонує дегустації традиційної полонинської сирної продукції та аналогів європейських сирів власного виготовлення.

Сири за традиційною технологією виготовляються на полонині "Кринта", де у сезон випасаються корови і працює гірська сироварня. У міжсезоння працює домашня мініферма.

На дегустаціях, зокрема, представлені два українські сири із зареєстрованим географічним зазначенням: Гуцульська овеча бриндзі та Гуцульська коров'яча бриндза. Також можна скуштувати вурду (легкий сир з сироватки), копчений будз (сир із незбираного молока), тверді сири Каччота і Чорногора з витримкою по 2 місяці. Крім сирів та бринзи, до дегустаційного сету додатково входять полонинське сало, мед, хліб, вино, самогон.

Дегустаційна зала "Копальня бриндзи" є об'єктом Культурно-туристичного маршруту "Гуцульські сирні плаї".

Дегустаційна зала "Сирна лавка на горищі" відкрилася 2020 року в центрі Верховини, поруч з міським ринком. Лавка пропонує дегустації крафтових продуктів з власного полонинського господарства для груп до 45 осіб.

Тутешню сертифіковану гуцульську коров'ячу бриндзу виробляють за традиційною технологією з цільного молока корів, які випасаються на гірській полонині на висоті понад 700 метрів над рівнем моря.

Під час екскурсії на полонину можна ознайомитися з процесом виробництва полонинських сирів і продегустувати їх в оточенні гірських краєвидів. У міській дегустаційній залі також можна скуштувати готову продукцію полонинської сироварні: коров'ячу бриндзу, овечу бриндзю, вурду, звичайний та копчений будз. Додатково можна замовити вино, карпатський чай, гуслєнку та кулешу. У крамниці, крім сирів, можна придбати гриби сушені та мариновані, мед і медову продукцію, чаї з карпатських трав.

Дегустаційна зала "Сирна лавка на горищі" є членом Асоціації карпатських ватагів та бере участь у Культурно-туристичному маршруті "Гуцульські сирні плаї".

Краєзнавчий музей у Делятині на Івано-Франківщині розташовується у старовинній віллі адвоката Миколи Лагодинського, депутата австрійського парламенту. Це асиметрична одноповерхова споруда в австрійському стилі, на одному з кутів якої знаходиться двоповерхова вежа, а на іншому – невелика мансарда.

На початку XX століття тут жив відомий український письменник Марко Черемшина, що працював у адвокатській конторі Лангодинського. Саме він заснував у Делятині товариство "Просвіта", організації "Руська каса" та "Сільський господар", брав участь у розвитку товариства "Січ".  Постаті Черемшини присвячений один з експозиційних залів Делятинського краєзнавчого музею.

Також музейна експозиція висвітлює історію Делятина та його околиць, знайомить з особливостями культури і побуту його мешканців. Серед експонатів – старовинні ікони, скульптури та картини, давні знаряддя праці, традиційний одяг. Представлено фрагмент дерев'яного водогону.

Мистецьку резиденцію "Дідова хатчина" заснувала 2015 року родина Олега та Дарини Луканюків на місці старовинної гуцульської садиби у Яворові на Косівщині.

Садиба розташована на полонині над селом за кілометр від центральної вулиці. Творці "Дідової хатчини" поставили собі за мету збереження автентичного побуту та культури Гуцульщини. Тут проводять народні свята, творчі заходи, майстеркласи, лекції, творчі заняття для дітей.

З 2022 року комплекс також надає послуги проживання у комфортабельних умовах.

На базі "Дідової хатчини" функціонує майсетрня гуцульських ліжників "Ґушка"  та виробництво полонинської бринзи з власного овечого молока.

Католицький костел заснований у Богородчанах у 1691 році коштом графині Констанції Потоцької.

Перший храм був дерев'яний. У 1742-1762 роках збудовано новий кам'яний костел Відвідин Пресвятої Діви Марії у стилі бароко, а також комплекс домініканського монастиря з палатами духовенства, огорожею та воротами.

Комплекс сильно постраждав у роки Першої світової війни. У богородчанському костелі зберігалася чудотворна ікона Богоматері, яку в 1944 році вивезли до Польщі.

У 1990-х роках місцева влада передала храм УПЦ московського паріархату, спричинивши таким чином конфлікт з громадою римо-католиків міста. У будівлі костелу діяв православний храм Петра і Павла, а в палатах була розміщена музична школа.

У 2020 році костел нарешті був повернений до Римо-католицької церкви.

Екоферма "Гуцульська сироварня" у Яворові спеціалізується на виробництві козячих сирів з молока кіз зааненської, альпійської, ламанчської та нубійської порід. Це один із нових об'єктів гастрономічного туризму на Прикарпатті, що сповідує принцип Slow Food.

Козину ферму з сироварнею заснував у Яворові місцевий підприємець Назарій Вепрук. Зараз його стадо нараховує понад 60 кіз чотирьох порід.

На фермі виготовляють 15 видів сиру – дев’ять твердих і шість м’яких (пармезан, гауда, каччота, бергкезе, чеддер, сулугуні, халумі, фета, моцарелла, бринза, вурда, рікотта та інші). У 2019 році на фермі відкрилася колиба з магазином і дегустаційною залою.

Для відвідувачів проводять екскурсії територією та демонстраційними залами, де можна познайомитися з процесом перетворення козячого молока на сироватку і сири різних видів. Наприкінці екскурсії проводиться дегустація, під час якої можна скуштувати готову продукцію екоферми "Гуцульська сироварня". До сирів також подають мед, сметану, чорничне варення, насіння і банош.

Етнографічний музей Калущини створений у 1994 році при Вищому професійному училищі №7 міста Калуш з ініціативи викладача Валерія Сердюка.

В експозиції представлено зібрані учнями та викладачами етнографічні колекції предметів традиційної культури Бойківщини і Прикарпаття, зокрема ужитково-побутові й мистецькі предмети XVIII-XX століть. У розділі "Народні промисли і ремесла" представлені вироби гончарства, ткацтва, ковальства.

Колекція сільськогосподарських знарядь праці розповідає про старовинні способи землеробства і тваринництва. Відтворено інтер’єр сільської хати кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Багатими є колекції вишивки, народного одягу, художніх виробів народних ремесел. У розділі "Сакральні пам’ятки Бойківщини" представлені церковні старожитності ХVІІІ–ХХ століть.

Етнопарк "Гуцул Ленд" у Поляниці на Прикарпатті відтворює традиційний побут горян Українських Карпат: гуцулів, бойків та лемків. Цей етнографічний комплекс, розташований на території ТК "Буковель" біля Озера Молодості, поєднує в собі різноманітні зони для відпочинку та розваг. 

В основі комплексу "Гуцул Ленд" – інтерактивний музей просто неба (скансен), де представлені автентичні дерев'яні хати і господарські будівлі горян. Усі вони є пам’ятками народної архітектури ХІХ – початку ХХ століття, що перевезені на територію комплексу з різних районів Карпат. Серед них – хата з села Рожанка Львівської області 1860-1880 років, гуцульська хата заможних вівчарів з Ворохти кінця ХІХ століття і традиційна гуцульська хата-ґражда закритого типу. 

В усіх будівлях детально відтворено інтер'єр, представлено побутові речі і твори народного мистецтва. Всі вони доступні для відвідування – тут можна присісти на лаву, подивитися на вогонь у печі, змолоти борошно із пшениці у жорнах, виготовити доріжку на справжньому ткацькому верстаті, побачити процес приготування сиру в сироварні та навіть взяти участь у театралізованому дійстві гуцульського весілля.

На території "Гуцул Ленду" розміщений контактний зоопарк, де у природних умовах проживають свійські, екзотичні й дикі тварини та птахи. У зоні для творчих майстерень та пізнавальних майстеркласів можна навчитись народних ремесел. В артгалереї "Скриня" розташовані зони для відпочинку, розваги, клуб українського кіно.

Женецький водоспад Гук знаходиться на р. Женець неподалік Микуличина на висоті 900 метрів.

Утворився в післявоєнні роки внаслідок повені. Вода вільно падає з висоти близько 15 метрів.

Місцеві жителі називають водоспад Гуком через сильний гул, що він видає.

Рослинне життя навколо водоспаду Женецький Гук надзвичайно різноманітне.

Рожнятівський замок графа Скарбека (Скарбка) може вважатися визначною пам'яткою лише з великою натяжкою, оскільки у зовнішньому вигляді від його середньовічної історії майже нічого не залишилося.

Ймовірно, перший замок у Рожнятові був закладений у XV сторіччі. Він мав дві вежі та оборонний рів. У XVIII столітті граф Рафаїл Скарбек герба "Абданк", який отримав ці землі в посаг за своєю дружиною Юлією Магдаленою Беное, перебудував замок у неоготичному стилі, перетворивши його на парадну магнатську резиденцію.

Пізніше в приміщенні замку розміщувався повітовий суд та поліцейське управління. За радянських часів будівля була ще раз майже повністю перебудована. Від неоготичного декору збереглося лише оформлення шестикутної кутової башти. Наразі у будівлі розміщується відділення Національної поліції України.

Маріямпільський замок на високому лівому березі Дністра збудував у 1691 році відомий польський полководець, великий коронний гетьман Станіслав Яблоновський.

У XII-XV сторіччях на цьому місці існувало давньоруське поселення Чортопіль, а пізніше – дерев'яний замок Божий Видок. Замок Яблоновського отримав назву Маріямпіль на честь ікони Діви Марії "Переможниці", яка супроводжувала гетьмана у всіх військових походах. Твердиня мала чотири оборонні вежі, дві в'їзні ворота, житловий будинок і казарми гарнізону, облоговий колодязь.

У XVIII-XIX століттях частину оборонних споруд розібрали для будівництва нового палацу, який зберігся донині (зараз - лікарня). Перед палацом росте 600-річний дуб, а за будинком розташований старовинний парк.

Біля підніжжя Замкової гори є цілюще джерело.

Історико-етнографічний музей "Берегиня" в Бурштині засновано 1987 року з ініціативи викладачки Бурштинського енергетичного коледжу Тамари Гусар. Експозиція розташована в актовому залі гуртожитку коледжу.

Колекція музею налічує понад 1500 експонатів – переважно це етнографічні та археологічні матеріали.

В археологічному розділі представлені матеріали з розкопок в околицях Бурштина: кам'яні сокири, кістки вимерлих тварин тощо. Колекція опільської вишивки налічує близько 250 рушників та 160 сорочок. В розділі "Опільське житло" представлено інтер'єр сільської кімнати і комори, що наповнені знаряддями праці, речами побуту, меблями та старовинним одягом. Наступний розділ знайомить з історією краю від давньоруських часів до Другої світової війни.

Історико-краєзнавчий музей селища Ворохта відкрито 2006 року в приміщенні Будинку культури.

Музей присвячений українському політичному діячеві, міністру фінансів УНР Степану Федаку, життя якого пов'язане з Ворохтою.

Експозиція розповідає про виникнення селища, про визвольний рух у цих краях у різні періоди. Також представлені матеріали про розвиток лісової промисловості, спорту та туристичної індустрії, біографії видатних уродженців Ворохти тощо.

УВАГА! Наразі Історико-краєзнавчий музей селища Ворохта не працює.