Пам'ятки Закарпатської області

Готичний костел Серця Ісуса у селі Бене – пам'ятка архітектури національного значення.

Перша письмова згадка про костел, розміщений на головній дорозі на правому березі річки Боржави, зустрічається в 1333 році, але швидше за все йшлося про більш давню споруду, на місці якої в кінці XIV сторіччя був споруджений монументальний кам'яний католицький костел Серця Ісуса.

Ймовірно, храм мав оборонне значення, оскільки невеликі вікна масивної вежі схожі на бійниці, на північній стіні храму вікна відсутні зовсім, а решта стін має невеликі стрілчасті вікна. Однонефна базиліка посилена контрфорсами.

В 1593 році жителі села приєдналися до реформаторської віри, костел був перебудований.

У 70-х роках XVII століття храм було реконструйовано після руйнації під час придушення поляками повстання князя Ференца Ракоці. Внаслідок останньої реконструкції XIX століття вежа, яка спочатку була у вигляді готичного шпиля, була перебудована у стилі бароко з центральним декоративним ліхтарем.

У 1999 році угорськими майстрами проведено реставрацію, яка повернула храму практично початковий готичний стиль. Дах споруди, як і контрфорси, вкриті гонтом (дерев'яною черепицею).

Костел Серця Ісуса діючий

Римо-католицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії в селі Верхній Коропець заснований в 1704 році, після того, як тут осіла велика група німецьких колоністів.

Нинішня будівля костелу належить до ХІХ століття.

Невеличкий краєзнавчий музей працює при Будинку культури закарпатського села Дерцен.

Експозиція розповідає про історію та культуру села.

В етнографічному розділі представлені сільські старожитності: старовинні меблі, керамічний посуд, традиційний одяг, закарпатські килими, знаряддя праці.

Приватний краєзнавчий музей "Сріберна земля" в селі Грушово відкрився 1994 року в будинку закарпатського художника Василя Тегзи, який протягом життя зібрав чималу колекцію старожитностей.

Після смерті художника музейну справу продовжила його дружина Людмила.

Сьогодні музей налічує понад 5000 експонатів у 12 відділах. Серед них – рукописне "Євангеліє" XV століття та ще 65 стародруків, старовинна церковна чаша, ікона закарпатської школи живопису, монети римського періоду, рідкісні марки багатьох країн.

В етнографічній експозиції представлено понад 200 зразків одягу, переважно гуцульського, 250 домотканих рушників, прялки з мотовилами, велика кількість предметів домашнього вжитку (діжки, маслобойки, глечики, бербенички, розписані  тарілки).

Також експонуються деякі картини Василя Тегзи, зокрема, закарпатські пейзажі.

Старовинну будівлю пивоварні "Совине гніздо", що в центрі Ужгорода навпроти будівлі міськради, іноді називають "підвалами Ракоці", "винним погребом", "Богольваром" або просто "амбаром".

Вважається, що будинок пивоварні з підвалами для бочок з пивом було закладено в XVII сторіччі за князя Ференца II Ракоці, хоча на фасаді зараз можна побачити дату "1781". Будівництво пивоварні пов'язують із сплеском промисловості, торгівлі та виноробства на Закарпатті. Для зберігання продуктів та напоїв склад використовувався до кінця XX століття.

До останнього часу будівля була занедбана, але в 2011 році приміщення розчистили та підготували до проведення винного фестивалю "Закарпатське Божоле". Після проведеної реставрації тут розмістився Ужгородський культурно-історичний центр "Совине гніздо", який швидко став популярним майданчиком для проведення різних фестивалів, ярмарків та винних дегустацій.

Під час російсько-українськой війни 2022 року в "Совиному гнізді" облаштували Центр гуманітарної допомоги для вимушених переселенців.

Найдовша в Європі липова алея простяглася на 2,2 кілометра вздовж річки Уж у місті Ужгород. Алея починається від Театральної площі і тягнеться набережними Незалежності та Студентській до стадіону "Авангард".

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення "Липова алея" площею 1 гектар закладений у 1928 році чеськими ботаніками під час спорудження набережної Ужа. Зараз алея налічує 191 липу, а також 4 туї західні та 2 дуби. Завдяки тому, що тут зібрано липи різних сортів, цвіте алея протягом усього літа від початку червня, наповнюючі повітря медовими ароматами.

Окремою ботанічною пам'яткою природи місцевого значення є "Ясен Масарика", що росте на початку набережної Незалежності. Обвитий ліаною 120-річний ясен звичайний висотою 30 метрів названий на честь першого президента Чехословацької Республіки Томаша Масарика, який виступав на захист прав українців.

Мала синагога побудована в Береговому на початку 1920-х років.

Також збереглася будівля єврейської ритуальної лазні.

Нині синагога чинна.

"Медовий дім" у Мукачеві - одна з визначних пам'яток "Медового шляху Закарпаття", що входить до туристичного маршруту "Солодке Закарпаття".

Мукачівський музей меду відкрито в 2010 році родиною бджолярів Переста. В експозиції представлений живий вулик із прозорими стінками, інструменти пасічників, колекція іграшкових бджіл, унікальна карта України в сотах, воскові свічки, зразки меду із 60 країн світу.

Відвідувачам "Медового дому" пропонують дегустацію 4 видів закарпатського меду, а також деяких медових напоїв: медовухи та медового бальзаму на травах.

Музей закарпатського художника Андрія Коцки відкрито в ужгородському будинку, в якому він жив з 1945 року.

Експозицію побудовано на матеріалах, зібраних сестрою художника Анною. В його майстерні представлені деякі роботи Коцки – портрети та пейзажі післявоєнного періоду.

З іншими роботами майстра можна ознайомитись у меморіальній частині музею, де збережено житлову обстановку будинку.

В саду навколо будинку ростуть плодові дерева та чагарники, а також рідкісні декоративні види європейської та місцевої флори.

Меморіальний будинок-музей Андрія Коцки є філією Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая.

Будинок-музей народного художника України Федора Манайла присвячений життю та творчості одного із основоположників Закарпатської школи живопису.

Музей відкрито в 1981 році в будинку, в якому Манайло жив в середині XX століття в Ужгороді. Тут він викладав декоративне мистецтво в Ужгородській школі ремесла та Ужгородському училищі прикладного мистецтва, працював головним художником Закарпатського обласного будинку народної творчості.

Музейна експозиція налічує понад 2 тисячі експонатів, серед яких особисті речі художника, документи з його особистого архіву, а також художні твори, що знайомлять із творчістю Федора Манайла: живопис, графіка, декорації та інші.

Збережено інтер'єр майстерні та вітальні художника.

Меморіальний будинок-музей Федора Манайла є філією Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая.

Дерев'яна церква Святого Миколая Чудотворця є яскравим взірцем марамороської готики.

Розташована на пагорбі в центрі села Данилово, її високий і тонкий шпиль помітний здалеку.

Побудована, згідно з написами на двері, в 1779 році, Миколаївська церква є молодшою з готичних церков Хустщини. Складена з дуба на кам'яному фундаменті. Всередині знаходиться погано збережений іконостас із дев'ятьма іконами ХVІІІ століття. Стіни вкриті розписом, виконаним у 1828 році художником Корнмаером.

Джерело лікувальної мінеральної води "Поляна Квасова" розташоване на території сааторію. "Сонячне Закарпаття".

Бювет відкритий разом із санаторієм у 1965 році.

Полянське родовище мінеральних вод знаходиться за два кілометри від центру села Поляна на лівому березі річки Велика Піня в урочищі Кваси. Джерело відоме з XVIII століття. На Закарпатті мінеральні води, що містять природну вуглекислоту, називають квасними, квасом.

Спочатку вода з полянського джерела вивозилася бочками, а в 1840 році вже розливалася у пляшки та експортувалася до Європи під назвою "Полянська". Новий промисловий розлив води "Поляна Квасова" було запущено в 1946 році.

Вміст гідрокарбонатів у ній значно більший, ніж у знаменитій "Боржомі". Однієї склянки достатньо для того, щоб позбутися відчуття печії. Вода застосовується для профілактики та лікування захворювань шлунково-кишкового тракту, суглобів.

Одне з мінеральних джерел води "Буркут", на честь яких села Кваси отримало свою назву.

"Квасною" водою на Гуцульщині називають мінеральну воду з високим ступенем природного газування. Тільки в Квасах на території України зустрічається подібна вуглекисла миш'яковиста мінеральна вода, що відноситься до типу "Арзні" та "Єсентуки".

Цілющі властивості води позитивно впливають на відновлення опорно-рухового апарату, покращують обмін речовин, виводять із організму радіонукліди та зайві солі.

Джерело мінеральної води "Колочава" (інша назва - "Боркут") розташоване на виїзді із села Мерешор у бік Колочави.

До джерела веде пішохідний місток через річку. Місцеві жителі називають цю воду "боркут". Вуглекисло-маломінералізована хлоридно-гідрокарбонатна кальцієво-натрієва вода камчатського типу відрізняється високим вмістом кальцію, магнію, заліза та брому.

Застосування мінеральної води "Колочава" стимулює кислотоутворюючу функцію шлунка, сприяє виведенню шлаків з організму.

Музей-меморіал воїнам-інтернаціоналістам присвячено мешканцям села Колочава, які брали участь у радянсько-афганській війні 1979-1989 років.

Меморіальний комплекс складається з кам'яно-металевого бункера, над яким встановлено радянський БРДМ, та фігури військовослужбовця поруч. Приміщення всередині бункера оздоблені маскувальними сітками та великими панорамними світлинами зі сценами афганської війни, під стелею розтягнуто парашют.

В експозиції представлені зразки радянської зброї другій половині ХХ століття, біноклі, перископ, польовий телефон, військова форма та елементи солдатського спорядження.