Пам'ятки Закарпатської області

"Парк Шенборна" в урочищі Воєводино поруч із Тур'єю Пасікою створений у 2013 році меценатом Сергієм Мошаком до 285-річчя передачі в дар імператором Австрії закарпатських земель архієпископу Лотареві Францу Шенборну.

Вхідна брама парку, побудована на старовинних фундаментах будівлі XVIII століття, символізує портал між австро-угорською епохою Закарпаття та сучасною Україною.

"Парк Шенборна" розбитий серед гір Турянської долини навколо запрудного озера Тур із островом у формі кордонів Австро-Угорщини 1867 року, куди можна дістатися на плоту. Кожен елемент паркової архітектури має певне символічне значення. Наприклад, 7 ліхтарів різної форми відповідають дням тижня, 12 містків сомволізують знаки зодіаку. У Кельтському гаю можна побачити календар друїдів у рунічному колі та різні дерева, що відповідають датам народження людей. Над озером стоїть водяний млин Святого Яна зі старовинними жорнами. Міст Чотирьох Євангелістів у стилі бароко прикрашають скульптури святих Луки, Іоанна, Марка та Матвія. Також у парку можна знайти кілька мініскульптур кельтів роботи скульптора Михайла Колодка.

Для гостей курорту "Воєводино" вхід у парк безкоштовний.

Провулок "Гірчичне зерно" (Гірчичний провулок) в Ужгороді - реконструйований куточок старого міста.

Колоритний торговий пасаж у центрі Ужгорода створено в 2010 році для сімейного відпочинку. 70-метровий пішохідний провулок з'єднує площу Корятовича та вулицю Олександра Фединця.

Архітектурне рішення Гірчичного провулка, спроектованого Михайлом Колодком, виконане в єдиному старовинному стилі, притаманному Ужгороду 1930-х років. Уздовж пасажу розташовані кафе та кондитерські, маленькі магазинчики, дитяча перукарня, а також музей кави з кавовою картою Ужгорода. Передбачено місце для сцени.

Особливо романтична атмосфера тут панує вечорами, коли запалюються теплі вогні ліхтарів у ретро-стилі.

Найбільший в Україні реабілітаційний центр бурих ведмедів створений у 2011 році на території Національного природного парку "Синевир" на Закарпатті. Сюди потрапляють на відновлення ведмеді, які зазнали травм через жорстоке поводження чи утримання в неналежних умовах у неволі.

У реабілітаційному центрі понад 30 ведмедів живуть у напіввільних умовах на площі 12 гектарів посеред карпатського лісу. У верхній його частині є 6 кліток та 2 секції для утримання груп та одиночних тварин різного віку та стану здоров’я, 24 штучні барлоги, кілька штучних водойм. Наявні природні плантації чорниці, малини і ожини, які полюбляють тварини. Всю територію обгороджено електропарканом.

Центр відкритий для туристів, про історію кожного вихованця можна дізнатися детальніше на спеціальних стендах. Кожна тварина має власну дієту, для них розроблений індивідуальний раціон.

Під час відвідування реабілітаційного центру слід дотримуватися правил безпеки. Ведмедів заборонено годувати.

Найстаріша алея сакур в Ужгороді тягнеться вздовж вулиці Бращайків від площі Пушкіна на набережній Незалежності до перехрестя з вулицею Ференца Ракоці. Це найпопулярніша туристична локація міста під час цвітіння сакур у другій половині квітня.

Сакуру визнано туристичною візиткою Ужгорода. Декоративну японську вишню завезли сюди в 1923 році з Відня, і зараз вона росте по всьому місту. Але перша алея сакур була висаджена саме вздовж вулиці Бращайків і на прилеглих вулицях – у так званих чеських кварталах, які були забудовані у 1920-х роках у стилі міжвоєнного модернізму. Навесні тут зацвітають неймовірно пишним рожево-білим кольором сотні дерев сакури. Це захоплююче видовище щороку приваблює до Ужгорода тисячі туристів.

Нові алеї сакур в Ужгороді були висаджені у 2009-2011 роках на протилежному березі річки Уж – на Слов'янській, Київській та Православній набережних.

Майже одночасно із сакурами зацвітають магнолії, розпускаються квіти японської айви та яблунь Недзвецького, флоридської та китайської.

Приватна сироварня "Селиська сироварня" в селі Нижнє Селище - соціальний проект Закарпатської асоціації місцевого розвитку та Європейського кооперативу "Лонго Май".

На Селиській сироварні за допомогою сучасного обладнання виготовляють чотири сорти сиру за швейцарською технологією, переробляючи екологічно чисте молоко, яке постачають приватні господарства місцевих селян.

На сироварні проходять екскурсії з дегустаціями всіх чотирьох сортів: "Селисьий", "Хуст", Менчул та "Нарцис Карпат". Бажано записуватися заздалегідь і приїжджати на день, поки триває процес сироваріння.

Винні підвали у Середньому – найстаріший та найбільший центр виноробства на Закарпатті.

Підвали були закладені в 1557 році магнатами Франциском Стефаном і Домініком Добо з Руської, що володіли на той час Середнянським замком, про що свідчить кам'яна табличка біля старого входу в підземелля.

Будівництво підвалів велося силами полонених турків. Їхня загальна довжина склала 4,5 кілометри. Спочатку підвали відігравали роль підземного притулку при нападі ворогів, проте поступово перетворилися на виносховище.

Тунелі висічені в туфі – пористій породі вулканічного походження. Всередині постійно підтримується температура +12 градусів, що є ідеальними умовами витримування вина.

Середнянські вина були відомі багатьом монархам Європи, їх постачали до двору російського царя Петра I. У радянські часи підвали були націоналізовані, на їх основі було створено радгосп-завод "Середнянський", що прославився знаменитими марочними винами "Середнянське", "Перлина Карпат", " Троянда Закарпаття". Наразі завод належить АПФ "Леанка".

Проводяться екскурсії до підвалів, де вино витримується у величезних дубових бочках, відвідувачам пропонують продегустувати найкращі середнянські вина. Продукцію заводу можна придбати у фірмовому магазині.

Колочавський музей народної архітектури та побуту просто неба (скансен) "Старе село" знаходиться у мальовничій місцевості на околиці закарпатського села Колочава.

Музей налічує близько десяти автентичних житлових та господарських споруд із предметами домашнього побуту та художніми роботами місцевих мешканців ХIX-XX століть. Зокрема, представлено чеську жандармерію, сільську школу, кузню, гуцульську колибу, хати ремісників, єврейську корчму та інші будівлі. У музеї об'єднані культури гуцулів, бойків, лемків, угорців, румунів, чехів, словаків, німців, євреїв.

На території музею "Старе село" також знаходиться Музей карпатської вузькоколійної залізниці, де можна оглянути німецький паровоз, кілька старовинних вагонів, мотодрезину та іншу раритетну залізничну техніку.

Крім того, на території скансену відтворено підземний бункер повстанців УПА Михайла Штаєра, в якому відкрито музейну експозицію "Бункер Штаєра". 

Поруч створено окрему експозицію "Колочавський бокораш", де можна побувати у лісорубській колибі, ознайомитися з автентичними знаряддями праці лісорубів та бокорашів, побачити відтворені ризи для спуску деревини з гір, сфотографуватися на величезному плоті-бокорі.

За попереднім замовленням у скансені проводяться театралізовані дійства з дегустацією колочавських напоїв у єврейській "Корчмі у Вольфа". Працює сувенірна крамниця.

Торунський перевал (941 метр) розташований на виїзді із села Торунь в бік Долини, на кордоні Закарпатської та Івано-Франківської областей.

На перевалі розташований залізобетонний угорський ДОТ часів Другої світової війни (ймовірно, 1940 рік) та цвинтар австро-угорських воїнів, які загинули під час захисту перевалу під час Першої світової війни у 1914-1918 роках.

Також на перевалі обладнано зону відпочинку з альтанками.

Дирекція Ужанського національного природного парку розташована у Великому Березному на північному заході українських Карпат.

Ще в 1908 році для охорони реліктових лісів на околицях Великого Березного було створено заповідники "Стужица" і "Тиха". Наразі це частина першого у світі тристороннього українсько-польсько-словацького міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати", який включено до Всесвітньої мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО. Займає площу майже 40 тисяч гектарів.

Ужанський національний парк відрізняється різноманітністю природних ландшафтів, унікальністю лісових екосистем, багатством флори та фауни, великою кількістю культурно-історичних пам'яток. На території парку виростають 863 види рослин, 80 з яких занесені до Червоної книги Закарпаття, 52 включені до Червоної книги України, 2 – до Міжнародного Червоного списку.

Основні пам'ятки розташовані в районі села Стужиця: карстові печери, мінеральні джерела, дерев'яні церкви та місце падіння знаменитого Княгиненського метеорита.

Ужгородський замок - одна з найбільш збережених середньовічних оборонних споруд на території України.

Виникнення укріпленого поселення слов'янського племені білих хорватів на Замковій горі над річкою Уж дослідники відносять до VII століття, проте вперше воно згадується в угорських хроніках у IX сторіччі.

В нинішньому вигляді Ужгородський замок відбудовано після 1322 року, коли місто перейшло у володіння італійського роду Другетів. Графський палац-цитадель був оточений потужними стінами з п'ятьма бастіонами та широким ровом. За легендою, під час будівництва у стіну було замуровано за зраду дочку графа Другета.

На розкішну резиденцію фортецю було перетворено в XVII столітті графом Міклошом Берчені. В 1704 році Ужгородський замок ненадовго перейшов під контроль угорських повстанців Ференца II Ракоці, а після повернення австрійської влади на території відкрили духовну семінарію.

Зараз у приміщенні Ужгородського замку розміщені експозиції Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького: народного мистецтва, духовної культури, етнографії, вогнепальної зброї та інші.

У дворі - 36-метровий облоговий колодязь і дві скульптури ХІХ століття: "Геракл, що вбиває Лернейську гідру" і "Гермес, що відпочиває". У підвалах - експозиція "Кімната тортур", в якій представлені експонати, відтворені за малюнками, середньовічними ескізами, гравюрами та фотографіями.

В приміщенні замкової охорони відкрито ресторан "Ужгородський замок" із літнім майданчиком над оборонним ровом, працює дегустаційна зала закарпатських вин.

Ужоцький перевал знаходиться на кордоні Закарпаття та Львівської області поблизу кордону з Польщею.

Висота перевалу досягає 889 метрів. З боку села Ужок на перевал веде крутий серпантин траси Ужгород-Самбір. З оглядових майданчиків відкриваються чудові панорами головного карпатського хребта.

За часів Першої та Другої світових воєн на Ужоцькому перевалі відбувалися запеклі бої. Встановлено пам'ятник героям Другої світової війни, які загинули в 1944 році, звільняючи Карпати. Також встановлено пам'ятний знак на честь українських січових стрільців, які, воюючи на боці Австро-Угорщини, в 1914 році прийняли на Ужоцькому перевалі свій перший бій із кубанськими козаками.

Хрестовоздвиженський греко-католицький кафедральний собор здавна був головним християнським храмом Ужгорода.

Ініціатором його створення в 1640 році став граф Янош X Другет, який запросив для цього ченців-єзуїтів. Будівництво велося 6 років. Після ліквідації ордена єзуїтів у 1773 році Хрестовоздвиженський собор перейшов до греко-католицької єпархії. Єпископ Андрій Бачинський у 1779 році перебудував його в стилі бароко відповідно до східного обряду. Нинішні форми, що поєднують класицизм із необароко, храм набув після реконструкції 1878 року.

Інтер'єри в стилі рококо розписані закарпатськими художниками. У криптах поховано багато релігійних діячів, зокрема вбитого радянськими спецслужбами єпископа Теодора Ромжу.

В 1991 році Хрестовоздвиженський собор було повернуто греко-католикам.

Поруч знаходиться колишня єпископська резиденція, в якій було відкрито перший закарпатський вищий навчальний заклад - єзуїтську колегію. До останнього часу тут розміщувалася бібліотека Ужгородського держуніверситету, але зараз будівлю повернуто церкві. Триває реставрація, планується відкриття єпархіального музею.

Руїни середньовічного Хустського замку видно на Замковій горі поряд із центром Хуста.

Замок зведений у ХІ-ХІІ сторіччях для контролю над "соляним шляхом" із Солотвина. Назва легенда пов'язує з воєводою на ім'я Хуст. Замок на вершині 150-метрової гори вирізнявся потужністю, яку забезпечували 14-метрові стіни, високі вежі та облоговий колодязь.

В 1378 році угорський король подарував Хустський замок двоюрідним братам Балку та Драгу з молдавського роду Драгошів. Легенда пов'язує їх спорідненістю із волоським господарем Владом III Цепешем (Дракулою), який став прототипом героя популярного роману Брема Стокера.

Після 1526 року Хустський замок відійшов до Трансільванського князівства, був одним із опорних пунктів повстанців під час визвольної війни угорців. Проіснував до 1776 року, коли від удару блискавки вибухнув пороховий льох. З того часу не відновлювався.

Доступ вільний.

Популярний серед туристів сувенірний ринок, де торгують переважно виробами з лози.

Село Іза прославилося як центр лозоплетіння ще в XIX столітті. Одним із його родоначальників був ремісник Іван Кашко. Він навчив цьому ремеслу двох синів, а потім воно поступово стало основним заняттям мешканців села. Свої вироби вони продавали на базарі у Хусті та інших місцях.

Зараз просто неба вздовж центральної вулиці торгують протягом року. На містках біля будинків можна побачити викладені на продаж кошики, крісла, стільці, столики, етажерки, шафи, будиночки для кошенят, ящики, абажури, страви, тарілки, вази, шкатулки.

Дерев'яний храм Вознесіння Господнього в Ясині називають Струківською церквою на ім'я легендарного засновника селища пастуха Івана Струка.

За легендою, у XVI сторіччі на цьому місці пастух побудував каплицю на подяку Господу за чудове спасіння його отари.

Нинішній Вознесенський храм зведено в 1824 році. Вважається одним із найдосконаліших дерев'яних храмів Гуцульщини. У Струківській церкві знайдено вдале співвідношення центрального купола та чотирьох прирубів із двосхилими дахами. Не поступається їй архітектурними та художніми якостями та двоярусна дзвіниця.

Інтер'єр храму відрізняється особливим затишком і водночас не позбавлений урочистості. У церкві збереглося кілька ікон XVIIстоліттяв.

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".