Пам'ятки Житомирської області

Семінарський костел Святого Йоана з Дуклі у Житомирі – пам'ятка архітектури національного значення.

Розташований впритул до центральної площі міста.

Будівля в стилі неокласицизму збудована в 1838-1842 роках як костел Луцько-Житомирської духовної семінарії замість згорілого храму монастиря францисканців, заснованого в 1763 році.

До 1917 року в монастирському корпусі розміщувалася духовна семінарія, а за радянської влади - військкомат.

У 1992 році костел Святого Йоана було повернено отцям-францисканцям, освячено в 1997 році. Монастир чинний.

Римо-католицький костел святого Станіслава Костки збудовано в місті Баранівка завдяки старанням майбутнього єпископа отця Станіслава Широкорадюка.

Храм було освячено в 1994 році, а в 1997 році біля католицької святині було відбудовано будинок францисканського новіціату. Костел святого Станіслава Костки належить ордену францисканців-бернардинів (орден Братів Менших).

Римо-католицький костел Святої Анни - найстаріший храм Малина, що зберігся.

Перший дерев'яний католицький костел був збудований у місті в 1784 році коштом Станіслава Кордиша. В 1869 році святиня згоріла, і в 1884 році на її місці стараннями княгині Цецилії Радзивілл було збудовано новий костел у стилі класицизму.

За радянських часів він використовувався як одне із приміщень середньої школи. В 1992 році костел Святої Анни було повернуто католицькій громаді Малина. В 2013 році розпочався капітальний ремонт храму і вже в липні 2017 року було наново освячено вівтар.

Кам'яний костел Святої Трійці збудував у 1803 році поміщик Конопацький, який з 1800 року володів селом Топори.

За радянської влади тут була бібліотека та будинок культури. Внутрішній простір для цього розбили на 2 поверхи, облаштувавши перекриття у піввисоти.

Зараз будівля костелу перебуває в напівзруйнованому стані.

Житомирський літературно-меморіальний музей Володимира Короленка відкрито до 120-річчя видатного письменника та громадського діяча в будинку, де пройшли його дитячі та юнацькі роки.

Короленко прославився як активний учасник народницького руху та автор безлічі літературних творів, найвідоміші з яких: "Ліс шумить", "Сліпий музикант", "У поганому суспільстві", "Судний день", "Без мови", "Діти підземелля".

Експозиція розміщена в семи залах за хронологічним принципом, налічує 10 тисяч експонатів: особисті речі, прижиттєві видання Короленка та письменників-сучасників, твори графіки, живопису, скульптури, прикладного мистецтва.

Романівський літературно-меморіальний музей–садиба родини Рильських на Житомирщині розташований у селі Романівка, яке зараз належить до Квітневої сільської громади.

Саме тут від середини XIX століття мешкала родина українських культурних і громадських діячів Рильських. Придбавши Романівку в 1844 році, маршалок сквирського шляхетства Теодор Рильський заснував тут родовий маєток і збудував садибу. Серед його нащадків Романівським маєтком володіли етнограф та економіст Тадей Рильський, педагог і перекладач Іван Рильський, поет і мовознавець Максим Рильський.

За радянської влади в садибному будинку Рильських розмістилася школа, в якій Максим Рильський вчителював у 1921-1923 роках. Ще у 1965 році при школі була створена музейна кімната, а в 1991 році відкрився літературно-меморіальний музей. Частково відтворено інтер'єр кімнати Рильського, експонуються меморіальні речі, книги, фотографії та документи, представлено інтер'єр класної кімнати старої сільської школи.

В парковій частині музею-садиби встановлено бюст Максима Рильського.

Щороку у травні на території музею проводиться літературно-мистецьке свято "Романівська весна".

Лугинський народний краєзнавчий музей відкрито в 1980 році з ініціативи місцевої вчительки Зої Сульської.

Музей розташовується поруч із будинком культури та має 8 експозиційних залів. Експозиція розповідає про давню історію краю, про заснування та розвиток містечка Лугини, про традиційний побут місцевих мешканців, а також про природу Полісся.

Зокрема, представлені кам'яні знаряддя праці, сокири та меч часів Давньої Русі, предмети побуту поліщуків кінця ХІХ - початку ХХ століття, вишиті рушники, жіночий та чоловічий одяг, килими.

Особливу увагу привертає стіл з видовбаними мисками.

Лютеранська кірха в Житомирі була збудована в 1896 році біля комплексу Житомирської чоловічої гімназії.

Землю під будівництво лютеранського храму виділила для лютеранської громади Житомира вдова німецького колоніста Вільгельма Кнаака. Проєкт кірхи у стилі модернізованої готики розробив архітектор Арнольд Єнш.

Будівля складена з червоної цегли. Архітектору вдалося досягти чудової пластичності та гармонійності архітектурних форм.

На органі в кірсі грав Даніїл Ріхтер, дід знаменитого піаніста Святослава Ріхтера, який народився в Житомирі в 1915 році і мешкав у невеликому будинку поряд з кірхою.

За радянських часів у будівлі розмістили спортзалу.

З 1996 року кірха належить Незалежній церкві "Різдво" євангельських християн-баптистів. Проведено реставрацію, відкрито недільну школу. Орган відновити поки що не вдалося - його замінює макет.

Дерев'яна будівля лютеранської кірхи в центрі Коростишева мало нагадує храм. Кірха збудована в XIX столітті німецькими поселенцями, що працювали на місцевих промислових підприємствах.

Нині тут знаходиться молитовний будинок євангельських християн-баптистів.

Митрополичі палати були збудовані у Радомишлі в XVII столітті, коли місто перейшло у володіння єпископа Анастасія Шептицького і незабаром стало резиденцією уніатських митрополитів.

Після переходу Радомишля під владу росії, митрополичі палати деякий час не використовувалися та занепадали. Царський уряд мав намір використатити колишнй будинок митрополитів для народного училища, проте католицькій громаді міста вдалося повернути собі будівлю. Митрополичі палати перебудували спочатку на каплицю, а згодом, у 1804 році, коштом княгині Цецилії Радзивілл відкрили римо-католицький костел.

За радянської влади костел був перебудований до невпізнання - вежу дзвіниці прибрали, перед входом встановили портал з колонами і будівля колишніх митрополичх палат та костелу набула типових рис радянського монументального класицизму, втративши всі ознаки архітектурної пам’ятки XVIII століття. З 1954 року тут розміщується Будинок культури.

Будівля двокласного міського училища в Радомишлі побудована в 1890-1893 роках. Чоловіче та жіноче відділення училища комплектувалися із дітей заможних верств населення: купців, заводчиків, повітових поміщиків.

У 1913 році Радомишльське двокласне міське училище було реорганізовано до Вищого початкового училища, а після більшовицького перевороту 1917 року - до трудової школи, потім до середньої школи.

Наразі в будівлі колишнього міського училища розміщується Радомишльський ліцей № 3. Це один із найстаріших освітніх закладів району, який протягом усього свого існування ніколи не змінював профілю та зберігся у первісному вигляді.

Монумент Вічної Слави на честь воїнів-визволителів Житомира встановлено на одній із найвищих точок міста та видно здалеку.

Монумент є високою масивною колоною циліндричної форми, висіченою з житомирського лабрадориту, на якій встановлена скульптурна композиція - воїн Радянської Армії, партизан і жінка-патріотка. Над ними майорить прапор. Скульптурна композиція відлита із бронзи. На гранітному постаменті висічено найменування частин Радянської Армії, партизанських з'єднань та загонів, підпільних організацій, прізвища воєначальників, партизанських командирів, керівників партійного підпілля. Біля монумента горить Вічний вогонь.

Від підніжжя монумента відкривається чудовий краєвид на місто, що оточують його ліси, греблю, що утворює Житомирське водосховище.

Овруцький історично-краєзнавчий музей "Древлянські джерела" працює з 2006 року при Центрі дитячої та юнацької творчості Овруцької міської ради.

В етнографічній залі представлені предмети традиційного побуту поліщуків, у тому числі унікальні рушники-завіски з древлянськими узорами. Чільне місце посідають ікони, одна з яких виготовлена в 1904 році в Києво-Печерській Лаврі.

Наступна експозиція знайомить з давніми поліськими ремеслами - бортництвом і льонарство. Зокрема, представлено справжню борть і бортний інвентар, а також давній ткацький верстат.

В останній музейній кімнаті зібрані матеріали про шкільництво Овруччини від часів Київської Русі до сучасності, а також про видатних людей краю. Тут відтворено інтер’єри класної та піонерської кімнати, представлено старі підручники, серед яких буквар 1861 рікоку авторства Тараса Шевченка.

Музей українського побуту "Поліська хата" в селищі міського типу Полянка поблизу Баранівки на Житомирщині є відділом Баранівського історико-краєзнавчого народного музею.

Приватний етнографічний музей заснував в 2004 році місцевий житель Микола Кобилянський, придбавши автентичну поліську хату 1905 року поряд з родинним будинком. В хаті відтворено інтер'єр столітньої давнини. Експозицію становлять зібрані в Полянці та навколишніх селах предмети селянського побуту, найдавнішому з яких близько 250 років. Зокрема, можна побачити дерев'яний верстат для виготовлення постронків (елемент кінської упряжі), ткацький верстат, приладдя для роботи з льоном, гончарне коло тощо. Більшість знарядь праці перебувають у робочому стані, ними можна спробувати скористатися під час екскурсії. Також представлено старовинних колекцію цеглин місцевого заводу з клеймами різних європейських міст. На подвір'ї встановлено макет вітряка.

За попереднім замовленням господарі пригощають відвідувачів традиційними поліськими стравами, влаштовують народні свята.

Музей історії Овруччини засновано в 1975 році при Овруцькому будинку культури. Зараз музей розташовується в історичному двоповерховому будинку райвиконкому поруч із Міським парком.

Експозиція у трьох залах розкриває культуру та історію краю, починаючи від періоду палеоліту. Серед унікальних експонатів – знаряддя праці первісних людей, давньоруський меч XII-XIII століть, козацький пістоль та порохівниця кінця XVIII століття.

Представлені документи репресованих земляків, листи остарбайтерів, вивезених до Німеччини під час Другої світової вій­ни, особисті речі людей, що покинули свої домівки після аварії на ЧАЕС, фотографії овручан, які брали участь у Революції Гідності та російсько-українській війні.

В етнографічному відділі експонуются предмети побуту поліщуків, зокрема традиційний одяг і взуття, ткані та вишиті рушники, дерев’яні вироби народних майстрів. Відтворено інтер’єр сільської хати XIX століття "Поліська світлиця".