Пам'ятки Дніпропетровської області

Свято-Покровський храм у селі Орлівщина було збудовано в кінці XX століття на місці зруйнованого дерев'яного храму, заснованого в 1782 році.

В 1920-ті роки Свято-Покровська церква була зруйнована більшовиками. З 1992 року почалося відродження і через 6 років відбулося урочисте освячення нового кам'яного Свято-Покровського храму.

Святині: стародавня Афонська ікона Покрови Божої Матері, образ із часткою мощей священномученика Миколи Іскрівського.

Діє парафіяльна недільна школа, храм опікується сиротами, які проживають у дитячому інтернаті "Горобиночка".

Свято-Тихвінський жіночий монастир у Дніпрі заснований у 1866 році на землях, пожертвуваних громаді колишнім священиком катеринославської цвинтарної Недільної церкви Зосимовичем, а також державним селянином Юхимом Шапошниковим та Федором Габаненком.

У 1868 році побудовано церкву Святої Варвари, келійний корпус та трапезну. В 1874 році завершилося будівництво кам'яного трипрестольного соборного храму в ім'я Тихвінської ікони Божої Матері.

За свою історію монастир двічі закривався владою (1925 рік, а потім після 17 років жіяльності - в 1959 році). У його приміщеннях була школа-інтернат №1 для дітей з інвалідіністю. Свято-Тихвінський соборний храм, який постраждав під час Другої світової війни, в 1959 році був підірваний, на його місці збудували інтернат для людей з порушеннями слуху.

З 1999 року Свято-Тихвінський жіночий монастир знову діє. Належить УПЦ московського патріархату.

Свято-Хрестовоздвиженський храм на Діївці – один із найстаріших у Дніпрі.

Закладений у 1803 році. Збудований у класичному стилі із застосуванням традицій українського зодчества.

За радянських часів Хрестовоздвиженська церква була закрита, в ній розташовувався клуб.

Сьогодні церква знаходиться серед висотної забудови житлового масиву "Покровський". Нещодавно храм капітально реставрували та відкрили для відвідувачів.

Собор Різдва Пресвятої Богородиці в Малій Петриківці засновано в 1772 році з ініціативи кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, якого вважають засновником села.

Згідно з церковними записами, храм перенесли на місце нового поселення із села Курилівка. В 1812 році церкву Різдва Богородиці було відбудовано в камені. Тричастинний храм, з прямокутною в плані центральною частиною, напівкруглою апсидою і виступаючим притвором. На західному фасаді - чотириколонний портик, завершений трикутним фронтоном.

Пам'ятка архітектури національного значення.

Наразі відбувається оформлення права власності на собор за Петриківською селищною громадою, яка зможе вирішити кому та на яких умовах передати його у користування відповідній релігійній громаді.

Вкрай потребує реставрації.

Солоне озеро на околиці Самарського лісу між селами Знаменівка та Новотроїцьке.

За формою озеро наближено до кола з діаметром близько 1,8 кілометри. Площа озера – близько 3,5 квадратних кілометрів, довжина берегової лінії – близько 11,5 кілометрів. У центрі озера розташований витягнутий острів, на берегах - кілька невеликих заток.

Солоний Лиман є місцем зростання рідкісних видів солончакової і приморської флори. Тут гніздяться багато видів водоплавних птахів, зокрема рідкісні: шилоклюв, степова дерихвостка, журавель сірий, ходулочник.

На дні озера залягають грязі, що мають лікувальні властивості. На березі зведено грязесховище, що забезпечує збереження лікувальних властивостей грязей протягом тривалого часу.

Функціонує курорт "Солоний лиман".

Трипрестольний Спасо-Нерукотворного Образу собор – головний православний храм міста Павлоград.

Закладений у 1892 році з ініціативи та коштом почесного громадянина Павлограда Якова Голубицького. На початку XX століття при соборі діяла бібліотека. У радянські часи цей храм єдиний не був зруйнований, але він сильно постраждав під час Другої світової війни. В 1960 році Спаський собор був остаточно закритий і переобладнаний на спортзалу.

Повернений церкві в 1991 році, проведено повну реставрацію.

Собор Преображення Господнього в Нікополі було збудовано в кінці ХІХ столітті як домовий храм для робітників цегельного заводу.

У 1937 році він був закритий, у роки німецько-фашистської окупації ненадовго відновлював роботу, а в 1960 році перетворений на планетарій. Останнім власником будівлі був місцевий радіовузол. Декор та розписи були повністю знищені, а замість хрестів встановлені антени.

З 1991 по 1993 рік тривав процес повернення храму православній громаді. Наразі собор відреставрований.

Історико-краєзнавчий музей села Спаське на Дніпропетровщині заснував в 1978 році місцевий вчитель-історик Опанас Матвієнко. Музей розташований у приміщенні старої школи.

Фонди музею налічують 1500 експонатів. Експозиція в п’яти залах розповідає про історію Спаського від заснування в 1650 році до сьогодення. Окремі експозиції присвячені Голодомору та подіям Другої світової війни.

Тернівська філія Криворізького міського історико-краєзнавчого музею заснована 1970 року як шкільний музей у селищі Веселі Терни, що нині є частиною міста Кривий Ріг.

З 1981 року музей має окреме двоповерхове приміщення. Сьогодні в експозиції представлені археологічні знахідки з курганів Криворіжжя, предмети козацької доби, матеріали про "Рудну лихоманку" на Криворіжжі кінця XIX століття та інше.

Постійно діють експозиції про природу та етнографію регіону.

Технічний музей "Машини часу" в Дніпрі представляє приватну колекцію раритетних автомобілів дніпровського колекціонера Михайла Пруднікова.

Розміщується в покинутому цеху термопластавтоматів неподалік центру Дніпра. В залі відтворено атмосферу міської вулиці 1950-1960-х років.

У музейному гаражі – близько 25 машин, переважно радянського виробництва, з невеликим ухилом у спорт. Представлені "Запорожці", "Москвичі", "Жигулі", "Волги", "Перемоги", "Чайки" різних модифікацій та років випуску, а також позашляховики, вантажівки та автобуси.

При музеї ретроавтомобілів працює кафе, оформлене у ретростилі.

Хата-музей Івана Манжури, відомого українського фольклориста та казкаря, поета та етнографа, відкрита в селі Рубанівське при Свято-Покровському храмі.

Храм був збудований родиною благодійників Василенків поблизу їх маєтку, де на початку 70-х років ХІХ століття на запрошення господарів працював прикажчиком Іван Манжура. Іван Григорович Василенко, нащадок запорозьких козаків, катеринославський земський діяч, людина передових демократичних поглядів, опікувався талановитим Іваном Манжурою. Ім’я його предка, Григорія Івановича Василенка, на прізвисько Трьомсин, який числився на Запорозькій Січі писарем Кодацького перевозу, увійшло в історію заселення Придніпровського краю наприкінці XVIII століття.

Своєму доброму приятелеві Іван Манжура присвятив поему-казку "Трьомсин Богатир" про мужнього козацького лицаря – Трьомсина, вірного і надійного захисника усіх покривджених і знедолених. Завдяки Василенкам Манжура обійшов мало не всю південну степову Україну, збираючи перлини фольклору. Так народилися його книги казок.

Дні пам'яті та творчі вечори Івана Манжури проводять у Рубанівському вже традиційно двічі на рік - в травні та в листопаді.

Виставка петриківського розпису працює при Центрі народного мистецтва "Петриківка".

Традиційний петриківський декоративний розпис прославився ще в XIX столітті, його вдалося зберегти і навіть поставити на конвеєр у радянські часи.

Центр народного мистецтва "Петриківка" виник на початку 1990-х років як перше підприємство, яке перебуває у власності самих народних умільців, і зараз об'єднує близько 40 майстрів петриківського розпису.

Постійно діє виставкова зала, відкриті для відвідування майстерні, проводяться екскурсії та майстер-класи для дітей. В експозиції представлені картини, розписні предмети побуту, прикраси. Тут можна придбати або замовити всілякі сувеніри.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці - найстаріший храм Нікопольщини, один із небагатьох, що зберігся з дореволюційних часів.

Знаходиться на західній околиці міста.

Різдвяна церква споруджена в 1812-1820 роках у стилі класицизму. В інтер'єрі збереглися розписи XIX століття, виконані видатним поетом і художником Максиміліаном Волошиним.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Новоселівці закладена в 1780 році.

Дерев'яний храм справно служив парафіянам до 1930-х років, потім був закритий більшовиками. Богослужіння відновили під час Другої світової війни. Церква діяла до 1960 року, потім була знову закрита, а у будівлі обладнали спортзал, потім склад. У 1981 році сільрада вирішила знищити будівлю церкви: дерев'яну будову вдалося зламати насилу, а гранітний цоколь і фундамент зруйнувати не змогли навіть бульдозером.

У 1985 році на фундаменті було споруджено невелику церкву в ім'я архангела Гавриїла. У 2003 році було освячено місце під будівництво нового храму, зведення стін якого було закінчено у 2008 році. Незабаром відбулося перше богослужіння у нижньому храмі Успенської церкви.

Шолоховський (Токівський) каскадний водоспад також відомий як "Червоне Каміння".

Довжина – близько 14 метрів. Каскад водоспадів бере свій початок від річки. Кам'янки, правої притоки Базавлука. У продовженні водоспаду розташовані гранітні "ванни".

У зв'язку з початком розробки Токівського родовища граніту води Шолоховського водоспаду забруднилися. Раніше тут росли рідкісні квіти, внесені до Червоної книги, а також лікарські рослини.

Це одне із найкрасивіших місць на Дніпропетровщині.