Пам'ятки Вінницької області

Свято-Миколаївський шаргородський чоловічий монастир заснований в 1718 році отцями-василіанами, яких запросив магнат Станіслав Любомирський.

У 1782 році новий власник Шаргорода Юзеф Сильвестр Сосновський виділив частину руїн Шаргородського замку для будівництва уніатського монастиря та школи-бурси. В центрі комплексу було споруджено собор Миколая Мирлікійського.

Після приєднання краю до Російської імперії монастир було перетворено на православний, а школа - на семінарію. У 1806-1818 роках було проведено реконструкцію.

Монастир оточений оборонними мурами. До комплексу входить Миколаївський собор, надбрамний корпус із дзвіницею, братський корпус із Михайлівською церквою, кутова вежа.

Дерев'яна Свято-Михайлівська церква збудована в Дашеві в 1764 році за графа Плятера.

Знаходиться на протилежному від палацу березі річки, у частині селища, яку називають Старим Дашевом.

Цей яскраво-блакитний п'ятиголовий храм вважається одним із найкращих творів подільської школи дерев'яної архітектури. В інтер'єрі - олійний живопис ХІХ століття.

Свято-Преображенський кафедральний собор було споруджено в XVIII сторіччі як Костел домініканців Благовіщення Пресвятої Діви Марії, заснованого старостою Калиновським у 1624 році домініканського монастиря.

Оборонний храм в стилі бароко входив до системи укріплень Мури. В 1832 році був переданий у відання православного духовенства та освячений як православний храм.

До 1990 року використовувався як зал органної музики. З 1990 року до 2018 року був кафедральним собором православної церкви Московського патріархату. З грудня 2018 року перебуває під юрисдикцією Православної церкви України.

Дохристиянський скельний храм у Буші відкрито професором Володимиром Антоновичем в 1883 році.

Він виявив тут унікальний наскельний рельєф, що зображує Мирове дерево, півня, оленя, і людину, що стала навколішки. Над цими фігурами вирізаний таємничий прямокутник, який раніше містив напис "Азм есмъ Міробог жрець Ольгов" (зараз напис не видно).

Різні дослідники датують Бушанський рельєф різними історичними періодами - від ІІ до ХІІ сторіччя, а деякі відносять і до XVI століття. Можливо, печера використовувалася як християнський храм. Середньовічні написи свідчать, що у печері жили католицькі ченці.

В 1824 році місцевий шляхтич Ромуальд Овсяний знайшов і досліджував печеру, зробивши напис: "У пам'ять 1524 року. 3 червня. Р. О." (цього дня Буша була зруйнована татарами).

Наразі скельний храм входить до складу Державного історико-культурного заповідника "Буша". Для відвідування необхідно звернутися до адміністрації заповідника.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, що примостилася на високій горі над Південним Бугом, зустрічає всіх, хто в'їжджає до Печери з боку Немирова.

Знаходиться на великому, стратегічно вигідному плато, під яким приховані стародавні печери, що дали назву селу. Саме тут, на місці давньоруського городища, в XVII сторіччі збудував свій замок молдавський господар Дука, якого турецький султан призначив тоді правителем Правобережної України. Після вигнання Дуки, що прославився жорстокістю, з України в 1764 році замок розібрали на будматеріали, використавши їх для зведення фундаменту та огорожі церкви Різдва Богородиці. Пізніша дзвіниця, ймовірно, побудована на основі однієї з оборонних веж.

З плато перед церквою відкривається захоплююча панорама долини Південного Бугу з каскадом порогів.

Церква Святого Димитрія Солунського у Кукавці відома завдяки участі у її створенні знаменитого художника-портретиста Василя Тропініна.

Дмитрівська церква побудована в 1806 році коштом графа Іраклія Моркова, якому тоді належали ці землі. Тропінін був кріпаком графа Моркова. З 1804 по 1821 рік (з перервами) він жив у Кукавці, де, зокрема, спроєктував та розписав церкву Святого Димитрія Солунського.

У радянські часи розписи були зафарбовані, пізніше відреставровані, більшість вивезено до музеїв Києва та Вінниці. За деякими даними, пензлю Тропініна належать ікони "Зняття Спасителя з хреста" та "Чотири Євангелісти" на стінах храму, а також окремі образи в іконостасі.

До 1991 року ву Дмитрівській церкві розміщувався музей Василя Тропініна, який після повернення храму віруючим переїхав до будинку культури.

Перед церквою в Кукавці встановлено пам'ятник Василеві Тропініну роботи скульптора Миколи Крижанівського.

Чорноминський палац садиби Миколи Чорномського, керуючого графині Софії Потоцької, збудовано на початку ХІХ століття під керівництвом італійського архітектора Франческа Боффо, який тоді був головним архітектором Одеси.

Будинок будувався з лондонської білої цегли, вже тоді мав ліфт, а їжу з кухні носили підземними переходами. Будівлю з двох боків оперізує подвійна колонада, її зовнішній вигляд і планування дуже нагадують Білий дім у Вашингтоні, зображений на 20-доларовій банкноті: три поверхи з великими вікнами та напівкругла колонада. Актова зала зі стелями висотою понад 15 метрів схожа на Овальний кабінет. За однією з версій, архітектор користувався кресленнями американського особняка.

Нині в будівлі розташована середня школа.

Брацлавський млин у Немирові вважається однією з перших електростанцій в Україні. Розташований вздовж траси Брацлавського напрямку, звідки і походить назва.

Перший водяний млин біля греблі над ставком на березі річки Устя (Замчик) працював в Немирові з 1862 року. Поряд з ним граф Григорій Строганов у 1872 році відкрив цукрозавод (потім спиртзавод). На початку XX століття чеський архітектор Іржі Стібрал, який працював у Немирові на запрошення княгині Щербатової, доньки Строганова, розробив проєкт дизельної електростанції.

Споруда виконана у формах модернізованого центрально-європейського бароко під впливом англійської промислової архітектури вікторіанської доби. До останнього часу електростанція залишалася чинною. Примітна кладка з бутового каменю під розшивку швів з цеглою, характерна для архітектури Поділля кінця XIX - початку XX століття.

В даний час Брацлавський млин входить до комплексу Немирівського спиртзаводу, за призначенням не використовується. Планується реконструкція та створення готельно-ресторанного комплексу.

Оригінальна будівля в неоготичному стилі збудована в Могилеві-Подільському на початку XX століття.

Тут мешкав директор могилів-подільської пошти. Будинок і зараз розташований у дворі міського вузла зв'язку.

Потребує реставрації.

Мурами у Вінниці здавна називають комплекс оборонних споруд єзуїтського монастиря з костелом, колегіумом та конквітом (гуртожитком), що оточений фортечною стіною.

За рішенням брацлавського старости Валентина-Олександра Калиновського в 1610-1624 роках ченцями-єзуїтами було зведено монастир, який став головною оборонною спорудою міста та виконуючи роль феодального замку. В оборонний комплекс також увійшов домініканський костел, який згодом став православним Преображенським собором. У 1907 році будинок єзуїтського костелу було пристосовано до гімназії.

Нині в колишньому корпусі келій розміщується Вінницький обласний краєзнавчий музей, а в будівлі колегіуму - обласний архів. Комплекс займає квартал, обмежений вулицями Соборною, Мури та Монастирською. Частина споруд Мурів перебуває в аварійному стані.

Найзбереженіші фрагменти фортечних стін з кутовою вежею можна оглянути зі зворотного боку монастиря, спустившись від вулиці Соборної вниз до перетину вулиці Мури та вулиці Монастирської.

Старий водяний млин на порогах рцчки Південний Буг розташований між селами Сокілець та Печера.

Витончений чотириповерховий промисловий будинок збудований німецькими майстрами за проєктом архітектора Яна Гойріха в кінці ХІХ століття, коли цими землями володів граф Костянтин Потоцький. Стіни виконані з бутового каменю та червоної цегли, зберігся металевий декор та частина старовинного обладнання. Поруч знаходиться кам'яна будівля складу, а на протилежному березі каналу - крупорушка.

В 1951 році Сокілецький млин був перебудований під гідроелектростанцію та маслозавод. Електростанція згоріла в 1992 році.

В даний час існує проєкт відновлення гідроелектростанції, а також альтернативний проєкт створення готельно-туристичного та рекреаційного комплексу.

В 2007-2010 роках млин Потоцьких служив майданчиком для проведення етно-рок фестивалю "Млиноманія", який зараз проходить на протилежному березі річки.

Лісовий масив у каньйоні річки Бушанки на північно-західній околиці Буші здавна називають "Гайдамацьким яром".

Скелі пісковика формують тут мальовничі ландшафти посеред грабового лісу. Найбільш вражаючими вважаються скелі "Гриб", "Баран", "Висячка".

Перейшовши дерев'яним мостом на правий берег Бушанки і піднявшись крутою стежкою, можна дістатися Гайдамацької скелі з печерою, в якій, за легендою, в 1768 році знаходився один з таборів повстанців, що тут воювали.

Вхід на територію заказника "Гайдамацький Яр" платний.

Могилів-Подільський краєзнавчий музей розміщує свою експозицію в колишньому будинку купця Гальперіна, зведеному в 1905 році в стилі модерн.

Основу колекції складають картини з колекції Григорія Бронштейна (українські, російські та грузинські автори), а також колекція мінералів Володимира Афанасьєва, зібраних на території СРСР (1267 зразків), зразки меблів початку ХХ сторіччя.

Великий інтерес становлять зібрання археологічних знахідок, нумізматики, фалеристики та зброї XVII-XIX століть. Зокрема, сарматський котел VI століття до нашої ери, унікальні знаряддя побуту Трипільської культури, колекція зброї періоду XVI-XVIII століть, козацькі стріли та турецька нарізна рушниця, зброя та спорядження періоду Другої світової війни.

В етнографічному відділі представлено сільське домашнє начиння, подільський одяг, колекція творів декоративно-ужиткового мистецтва місцевих авторів, зокрема подільська вишивка та витинанка.

Кафедральний собор Різдва Христового в Тульчині розміщується в приміщенні колишнього костелу монастиря домініканців, що був збудований у 1780 році в стилі раннього класицизму.

Перший католицький храм з'явився на цьому місці ще в 1636 році, але невдовзі був зруйнований. Відроджений коштом польського магната Станіслава Щенсного Потоцького. Тут граф Потоцький вінчався з легендарною Софією, для якої він пізніше збудував парк "Софіївка" в Умані.

Після 1831 року костел перебудували в православному стилі.

Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці розташований в центрі міста Бар поряд із костелом та міським парком, де збереглися залишки Барського замку.

Раніше на цьому місці була невелика Троїцька церква, яка згадується в 1738 році. За легендою, її заснував козацький полковник Семен Палій, який очолив у 1702 році антипольське повстання та захопив Бар.

Нинішній собор Успіння Пресвятої Богородиці збудовано в 1757 році. Спочатку будівля була однокупольна, хрестоподібна у плані. Храм був закритий у 1838 році через появу тріщин у стінах та куполі. Капітальний ремонт завершено в 1851 році. Купол перебудовано, змінено архітектуру споруди, надбудовано цегляну триярусну дзвіницю.

На стінах Свято-Успенського собору зберігся олійний живопис ХІХ століття.