Пам'ятки Вінницької області

Вінницький літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського відкрито в будинку, в якому майбутній письменник народився та прожив до 33 років.

Садибу збудував його дід Максим Абаза на початку ХІХ століття, придбавши землю на околиці Вінниці, на Замості.

В 1926 році, з ініціативи брата письменника, було проведено реставрацію та створено музей. Експозиція побудована за монографічним принципом та розміщена у п'яти кімнатах батьківського будинку Коцюбинського. Експонати (прижиттєві видання, переклади, живопис) послідовно розкривають творчий шлях письменника та його громадську діяльність.

Лядівський Усікновенський скельний монастир розташований на високих крейдяних кручах з цілющими джерелами, з яких відкривається приголомшлива панорама долини Дністра.

За переказами, заснований у 1013 році преподобним Антонієм Печерським, який повертався тим часом з Афона до Києва. Це був перший печерний скит, заснований Антонієм Печерським, і перший християнський монастир у цьому краї (збереглася печерна церква Антонія Печерського та його келія, святе джерело).

Монастир відігравав важливу роль у політичному житті України. Так, у 1649 році ігумен Лядівського монастиря Павло з ієромонахом Никифором стали першими послами Богдана Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича.

До 1745 року тут розташовувався василіанський монастир. У ХІХ столітті була побудована печерна церква Усікнення Глави Іоанна Предтечі зі дзвіницею, храм Святої Параскеви-П'ятниці, готель. Частина споруд була підірвана за радянських часів.

У 1998 році монастир було відроджено ченцями УПЦ московського патріархату, відновлено багато святинь. До монастиря веде крута стежка. Відвідувачі повинні дотримуватися традиційних формальностей в одязі: чоловіки у штанах, жінки у спідницях та хустках.

31 жовтня 2022 року, Лядівський Усікновенський скельний чоловічий монастир постраждав внаслідок російської ракетної атаки в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну.  Загинув один послушник.

"Меморіал мучеників за віру ХХ століття" відкрився у Тиврові в костелі святого Архангела Михайла 1 вересня 2018 року у 80-ту річницю найважчих переслідувань за віру ХХ століття, коли в Україні було закрито всі храми. Музейні експозиції зайняли приміщення нульового поверху костелу.

Величний костел у Тиврові колись вражав величчю мандрівників, які під'їжджали до міста скелястими берегами Бугу. Перший католицький храм Архангела Михайла був заснований тут ще в 1569 році, але його зруйнували повстанці під час Визвольної війни. У 1742 році брацлавський хорунжий Міхал Ян Калетинський побудував на місці старого храму новий костел, а пізніше привіз у Тиврів ченців ордена домініканців і заснував при храмі католицький монастир. Добудовував його в 1760 році Захарій Ярошинський. Окрасою будівлі були дві гостроверхі вежі, які не збереглися до наших днів. Двоповерховий П-подібний корпус келій охоплював костел замкнутим каре. Інтер'єр відрізнявся надзвчайною пишністю. Головною святинею була копія ікони Божої Матері Ченстоховської. В 1832 році монастир було закрито, костел став парафіяльним. За радянських часів монастирський комплекс було перебудовано під фабрику пластмасових виробів. До останнього часу понівечена перебудовами будівля була покинута. Наразі костел Святого Архангела Михайла у Тиврові належить католицькому ордену Місіонерів Облатів Непорочної Марії, ведеться реставрація. У 2015 році було освячено монастир Святого Євгена де Мазенода та Молодіжний центр Святого Іоанна Павла ІІ.

В експозиції "Меморіалу мучеників за віру" представлена колекція фотографій, архівних документів, листів, відео і аудіо-записів. Найціннішими експонатами вважаються особисті речі людей, яких називають мучениками за віру через те, що вони постраждали в часи атеїзму та переслідувані віруючих.

Експозицію "Меморіалу" складають 14 локацій, що ототожнюються з 14 стояннями Хресної Дороги. Кожна локація відтворює певну сторінку із життя мучеників за віру. В одній із кімнат, як приклад, зібрано синтетичний образ комуністичної реальності. Там є навіть кайдани, виписки з Кримінального кодексу та виступи представників комуністичного режиму. Відвідувачі можуть ознайомитися з тим, яким був інтер’єр будинку віруючої людини, а також антирелігійна пропаганда у тодішній школі. Кілька "стоянь" розповідають про діяння отців, які зазнали переслідувань у ті часи, коли перебували у концтаборах або загинули. Є локація під назвою "Келія смерті". Вона імітує в’язницю і кімнати для тортур. На виході з "Меморіалу" розташована експозиція "Життя після смерті". Її доповнює табличка із символічним написом: "Ми вистояли".

Також експозиція розповідає про історію Церкви в Україні в період тоталітаризму. Експонати збирали з усієї країни, але левову частку надали з фондів Місіонерів Облатів Марії Непорочної, також долучалися священики інших парафій.

Використання сучасних технологій - музики, світла, візуальних засобів - допомагає відвідувачам глибше пережити і усвідомити ще зовсім недавню дійсність.

Потрапити до "Меморіалу мучеників за віру" можна у будь-який день безкоштовно. Ініціатори створення експозиції планують розповідати відвідувачам про людей, які були вбиті чи зазнали тортур або переслідувань через віру.

Дерев'яна церква Святого Миколая в Вінниці зі дзвіницею на величезному кам'яному фундаменті - один із найкращих зразків подільської школи дерев'яної народної архітектури.

Для будівництва Миколаївської церкви в 1746 році обрали місце на протилежному від центральної частини міста березі Південного Бугу, на території Старого міста, біля підніжжя гори, де колись стояв старий вінницький замок.

Храм відрізняється архаїчними архітектурними елементами - рубані стіни і склепінчасті галереї, що спираються на стовпи. Дзвіниця, поставлена на розі гранітної підпірної стіни, в разі нападу ворогів могла служити вежею, з якої прострілюються дві стіни укріплення.

За радянських часів в приміщенні Миколаївської церкви розміщувався краєзнавчий музей, В 1970 році проведено реставрацію.

Дерев'яна Михайлівська церква на Ганщині у Вороновиці– типовий подільський тричастковий храм XVIII сторіччя.

Мальовничо розташована на схилі пагорба над ставком.

Інтер'єр прикрашений розписом ХІХ століття та безліччю рушників з різноманітною вишивкою, що надають храму особливий колорит і затишок. Вирізняється позолочений різьблений іконостас та дерев'яний різьблений портал із вороновицької церкви Різдва Богородиці.

Музей-квартиру Миколи Леонтовича в Тульчині відкрито в 1977 році до 100-річчя від дня народження композитора.

В цьому будинку він жив у 1908-1921 роках, працюючи викладачем співу в єпархіальному жіночому училищі (зараз - школа-інтернат).

Збереглися інтер'єри кімнат та особисті речі Леонтовича: камертон, диригентська паличка, диван, робочий стіл, дорожня валіза, стіл тощо.

Національний музей-садиба Миколи Пирогова розташований у мальовничому парку на березі озера на південно-західній околиці Вінниці. Відкрився у 1947 році в садибі "Вишня", де протягом останніх 20 років свого життя мешкав і працював видатний вчений, хірург, творець воєнно-польової хірургії Микола Пирогов

Садибу "Вишня" Пирогов придбав у спадкоємців доктора медицини Гриколевського у 1859 році. Він упорядкував занедбане господарство, збудував новий будинок та аптеку, посадив фруктовий сад. Тут Пирогов приймав пацієнтів і проводив складні хірургічні операції.

Основна експозиція музею про життя і діяльність Пирогова розміщується у півтораповерховому садибному будинку. Зокрема, відтворено інтрер'єр робочого кабінету з меблями тих часів. Представлено особисті речі вченого, нагороди, книги, хірургічні інструменти, фотографії членів родини. 

Поруч знаходиться музей-аптека з інтер'єрами приймальної та операційної. Основними елементами експозиції є фігури аптекаря, фельдшера, хворих і самого Миколи Пирогова. Експозиція також містить старовинні терези, копії рецептурних бланків, підручники з фармакології.

Садиба розташовується на території меморіального парку площею 6 гектарів. Його окрасою є вікова липова алея, яка була улюбленим місцем прогулянок Миколи Пирогова. Збереглися дві величезні ялини, посаджені 1862 року самим Пироговим.

За 1,5 кілометрах від садиби, в колишньому селі Шереметка розташована Миколаївська церква-мавзолей, де зберігається забальзамоване тіло Пирогова. Ініціаторкою бальзамування була його дружина – Олександра Пирогова. Тіло помістили в склеп, над яким у 1882–1885 роках було споруджено храм за проєктом архітектора Віктора Сичугова. Нині церква-некрополь є пам'яткою історії національного значення.

Палац у неоготичному стилі збудований в Чернятині в 20-х роках XIX століття польським коронним обозним Гнатом Вітославським.

Автором проекту, ймовірно, був мальтійський архітектор Генрік Іттар. Ще до початку будівництва палацу відомим архітектором Діонісієм Міклером (Маклером) було закладено парк, у якому було зібрано понад сто видів дерев та чагарників.

Багато з зовнішнього та внутрішнього декору палацу збереглося до наших днів: мармурові фігури левів біля парадного входу, дві кам'яні вази з різьбленими зображеннями міфічних звірів та архангелів, палацова каплиця з готичним порталом, балконом і кропильницею, склепінчаста стеля у вестибюлі рельєфно прикрашений рослинними та геометричними композиціями, камін та кахельні печі, плитка на підлозі, сходи на другий поверх з готичним візерунком, ліпні розетки та інше.

В даний час в приміщенні палацу Вітославських розміщується аграрний коледж.

Палац графа Костянтина Ксідо, який служив ад'ютантом генерала Стесселя, збудований в Хмільнику в 1913-1915 роках за проєктом архітектора Івана Фоміна на основі литовського оборонного замку XVI сторіччя.

З литовських часів збереглася восьмигранна фортечна вежа (1534 рік), що служила мінаретом мечеті за часів турецького панування, а також фрагменти фортифікаційних споруд, що надають палацу середньовічного вигляду з боку річки, від кам'яного мосту через Південний Буг (1915 рік, архітектор Іван Фомін). Яскравий контраст їм створює парадний фасад, виконаний у ренесансному стилі та оформлений колонадою.

В приміщенні палацу до останнього часу працював готель, нині будівля в аварійному стані.

В Турецькій вежі в 1976 року краєзнавцем-ентузіастом відкрито історичний музей на громадських засадах.

Палац у стилі раннього класицизму збудував у Вороновиці польський магнат Франциск Ксаверій Ґрохольський.

Будівництво тривало з 1770 по 1777 рік. Архітектурні прийоми характерні для італійської школи зодчества епохи Палладіо. Можливо, проєкт розробив королівський архітектор Доменіко Мерліні.

Головний об'єм триповерхового палацу з портиком та фронтоном доповнено бічними галереями, які закінчуються павільйонами. Фасад прикрашений ліпниною: вінками, рослинними гірляндами та коров'ячими черепами (для відведення поганого ока). У палаці 43 кімнати. Найбільш багатим оформленням відрізняються парадні Овальна та Кругла зали 2-го поверху, де зберігся декор.

Палац оточений парком французького типу. В парку збереглася кругла водонапірна вежа в романському стилі.

За однією з версій, в середині ХІХ століття маєток належав княгині Кароліні Сайн-Вітгенштейн, у якої в 1847 році кілька місяців гостював угорський композитор Ференц Ліст, написавши фортепіанний цикл "Glanes de Woronince" ("Колоски, зібрані після жнив у Воронинці"), в основі якого лежали мелодії, почуті Листом в Україні (за іншою версією, маєток Вітгенштейн був у Воронівцях на Хмельниччині).

В 1869 році садибу купив капітан II рангу Микола Можайський (за іншою версією, виграв у карти). Його брат, контр-адмірал Олександр Можайський, який прожив тут з 1869 по 1876 рік, проводив дослідження та експерименти в галузі повітроплавання. Тут він виготовив першу модель планера, яка була успішно випробувана в сусідньому селі Потуш. В 1882 році у Петербурзі літак конструкції Можайського з паровими двигунами став першим у світі літальним апаратом важчим за повітря, що відірвалося від землі, але був пошкоджений в ході випробувань.

У 1971 році у приміщенні палацу, де тоді розміщувалася школа, було відкрито Музей історії авіації та космонавтики. Основу експозиції складають документи, фотографії, книги, особисті речі, малюнки Олександра Можайського, макет літака його конструкції, а також муляжі літаків вітчизняного виробництва, сучасне льотне спорядження.

В одному з приміщень також відкрито кімнату-музей кобзаря Володимира Перепелюка.

Палац княгині Марії Щербатової у Немирові збудовано в XIX-XX століттях на місці середньовічного замку та пізнішої садиби магнатів Потоцьких.

Княгиня Щербатова отримала немирівський маєток у спадок від свого діда - графа Болеслава Потоцького. На її замовлення чеський архітектор Їржі Стібрал за участі Генріха Грюндера та Еману ель Крамаржа побудував двоповерховий палац у стилі неокласицизму.

Навколо палацу бельгійський паркобудівник Ван Геерт розбив великий парк площею 85 гектарів, який налічує зараз понад 160 видів дерев і чагарників: дуб, сосна звичайна, чорна та веймутова, бук червоний, акація біла, ялина звичайна та блакитна, граб, ялиця дерево, гінкго, платан та інші.

Парковий фасад палацу охороняють дві скульптури сонних левів. Від старих садибних споруд залишилася лише квадратна водонапірна вежа у середньовічному стилі.

Під час Першої світової війни княгиня Щербатова влаштувала в палаці лазарет, де сама працювала сестрою милосердя. Загинула вона під час радянсько-української війни від випадкового пострілу червоноармійця-мародера.

Зараз у палаці розташований санаторій "Авангард", проте відвідувачі можуть вільно милуватися інтер'єрами, що добре збереглися. Стіни прикрашені картинами українських майстрів із колекції колишньої господині. В головному холі на почесному місці висить портрет самої княгині.

Від недавна в приміщенні палацу відкрили невеличкий музей історії палацу і родини Щербатових-Строганових. В трьох музейних кімнатах зібрана аутентична колекція предметів побуту періоду княгині Марії Щербатової та живопису.

Палац у Старій Прилуці збудований у XVIII столітті, коли містечком володіли магнати Варшицькі.

Будівля неодноразово перебудовувалася, востаннє - в 1906 році, за Сергія Мерінга, сина відомого київського лікаря та підприємця Федора Мерінга. Саме тоді воно набуло свого нинішнього необарочного вигляду.

Будівля дуже нагадує Маріїнський палац у Києві. Деякі приміщення, у тому числі вестибюль, оформлені в мавританському стилі та нагадують іспанський палац Альгамбра.

Збереглася майолікова обробка стель та стін у вестибюлі. У деяких кімнатах збереглися стелі із червоного дерева.

В даний час приміщення палацу частково використовуються школою-інтернатом.

Поруч знаходиться Покровська церква (1910 рік).

Палац Потоцьких у Тульчині - прекрасний архітектурний ансамбль, один із найкращих зразків класицизму в Україні.

Садиба закладена в 1757 році київським воєводою Францішком Салезієм Потоцьким. Після того, як його син Станіслав Щенсний Потоцький обрав Тульчин своєю головною резиденцією, в 1782 році було розпочато будівництво нового палацу за проєктом архітектора Жозефа Лакруа.

До складу ансамблю палацу також належать театр, манеж, турецька лазня. Інтер'єри оформляли дизайнер Меркс та художник Латур. Помпезний двоповерховий палац у стилі паладіо з'єднаний овальними галереями-оранжереями з двома великими флігелями. Навколо палацу англійський садівник Міллер розбив розкішний сад з екзотичними деревами та чагарниками, системою ставків та каналів, фонтанами, альтанками та скульптурами.

Розкішшю палац змагався з королівськими резиденціями Європи. Тут Станіслав Щенсний Потоцький приймав польського короля Станіслава Августа Понятовського. Можливо, саме тут граф уперше зустрів майбутню дружину Софію, на честь якої пізніше збудував парк в Умані, а поет Пушкін познайомився з доньками Потоцького Софією та Ольгою, яким присвятив "Євгенія Онєгіна" та "Бахчисарайський фонтан".

Наразі палац займає Тульчинське училище культури. Фасади центрального корпусу частково відреставровано, ведеться реставрація бічних флігелів. В інтер'єрі збереглися парадні сходи та печі.

Головний корпус Вінницького торговельно-економічного інституту – це будівля колишнього реального училища, збудована в 1889 році коштом купця Цаля Вайнштейна.

Проєкт розробив арітектор Микола Чекмарьов. У 1897 році було добудовано ліве крило. За архітектурним стилем та різноманітністю декору ця будівля помітно виділялася в забудові центральної частини Вінниці.

В 1881 році у вінницькому реальному училищі видатний український письменник Михайло Коцюбинський склав екстерном іспит на звання народного вчителя.

У роки Першої світової війни тут діяв шпиталь. У радянські часи в будівлі реального училища розміщувалися партійно-освітні установи. У 1968 році було відкрито філію Київського торговельно-економічного інституту.

Розкішний парк на березі Південного Бугу, кілька господарських споруд та мавзолей-усипальниця – все, що залишилося від колись багатої садиби Потоцьких-Свейківських у Печері.

Парк заклав ще в кінці XVII сторіччя молдавський воєвода Георгій Дука, який володів тоді Правобережною Україною. Його замок не зберігся, але пізніше нові господарі Потоцькі-Свейківські зайнялися розширенням парку та спорудженням нового палацу.

Майже повністю збереглося первісне прямокутне планування парку з величною чотирирядною липовою алеєю з 250-річними липами, що вела від головної брами до палацу. Парк терасами спускається схилом до річки і купалень, його прикрашають кам'яні хаоси, гроти і єдина паркова скульптура, що збереглася.

На зворотному боці парку знаходиться каплиця-мавзолей, побудована в неороманському стилі за проєктом архітектора Владислава Городецького у 1904 році на замовлення Костянтина та Янини Потоцьких. У радянські часи використовувалася як кінотеатр. Нині це костел Святого Андрія.

Також збереглося кілька господарських споруд, спроєктованих на початку XX століття Яном Гойріхом.

Палац Потоцьких був розібраний у 1920-х роках, на його фундаменті збудовано Обласну лікарню відновного лікування, яка функціонує досі (санаторій "Печера"). Розглядається можливість створення на базі садиби туристичного комплексу.