Пам'ятки Вінницької області

Військово-історичний музей Повітряних сил Збройних сил України у Вінниці створено у 2001 році як музей ВПС України.

В 2005 році він поповнився експозицією, що присвячена військам ППО, які тоді структурно увійшли до складу ЗСУ.

Музей розташований на території колишнього Головного штабу командування ВПС України у Вінниці. В радянські часи це був штаб 24-ї Повітряної армії, а до того - штаб 43-ї Повітряної армії Далекої авіації, яка була сформована у 1949 році на базі 2-ї ВА ДА.

В музеї зібрано безліч зразків авіаційної, зенітно-ракетної, радіолокаційної техніки різних часів. Експозиція налічує 16 літаків різних класів, починаючи від навчального літака Як-11 та закінчуючи винищувачем четвертого покоління Су-27, а також 4 гелікоптери.

Особливий інтерес становлять пускові установки зенітно-ракетних комплексів С-300В1, С-300ПС, С-200В "Вега", С-125М1 "Нева", "С-75М2 "Волхов", Бук-1М".

Для відвідування музею іноземцями необхідно отримати дозвіл у Міністерстві оборони України.

Вінницький обласний краєзнавчий музей розташовується на території колишнього оборонного Єзуїтського монастиря XVII століття, що разом зі спорудами Домініканського монастиря складає історико-архітектурний комплекс "Вінницькі мури".

Музей заснований в 1918 році з ініціативи представників місцевої інтелігенції. У 1970 році було добудовано новий корпус, а експозицію суттєво оновлено.

Наразі колекція налічує 200 тисяч експонатів. Тут зберігаються унікальні предмети, що належать до скіфського та сарматського періодів, великі нумізматичні зібрання, етнографічна колекція: вироби гончарства, ткацтва, вишивки. народний живопис.

Представлений скелет мамонта, знайдений на території області.

Вінницький обласний художній музей розташований в одній із будівель архітектурного комплексу "Мури" – колишнього оборонного єзуїтського монастиря XVII-XVIII століття.

Музей заснований 1919 року з ініціативи вінницького художника, педагога і колекціонера В’ячеслава Коренєва. Основу галереї склала його приватна колекція живопису.

Зараз у музейній збірці музею – понад 7000 експонатів, 300 з яких демонструються у постійній експозиції в шести музейних залах. Серед них живописні твори західноєвропейського мистецтва XVII-XIX століть, українського та російського мистецтва XVIII-XX століть, а також скульптура, меблі, вироби із слонової кістки, срібла, бронзи.

Зокрема, представлено портрет графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького з синами, який був написаний у 1788-1791 роках королівським художником Йоганом Баптистом Лампі Старшим і потрапив до музею 1921 року з Немирівського маєтку княгині Щербатової. Полотно "Вакх", створене художником зі школи Караваджо, надійшло до музею з палацу Можайського у Вороновиці. Картина "Великий канал Венеції" належить пензлю Карла Леопольда Грeвенброка, учня Каналетто. Також експонуються роботи Іллі Рєпіна, Карла Брюллова, Миколи Ге, Костянтина Коровіна, Михайла Нестерова та інших.

Екскурсії проводяться українською, англійською, російською мовами.

Чотириповерхова будівля водяного млина в Круподеринцях збудована в 1896 році графом Миколою Ігнатьєвим на місці старого дерев'яного млина-круподерні (зернодробилки), який дав назву селу.

Млин і прибудована до нього олійниця наводилися в рух водами річки Рось. Яскравий зразок промислової архітектури ХІХ століття. Усередині й досі збереглося старовинне обладнання.

Водяний млин у Новофастові побудований у 1896 році поміщиками Боровськими. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

В наш час була спроба відновити роботу водяного млина – було забетоновано перекриття між поверхами, але потім усі роботи було зупинено.

Вознесенський костел у Межирові побудований в 1794 році коштом шляхтича Андрія Орловського.

На початку ХХ століття парафія налічувала 1438 парафіян. У 1945 році храм був закритий радянською владою, будівля використовувалася як колгоспне зерносховище.

Нині костел у напівзруйнованому стані. Усередині де-не-де можна розрізнити сліди ліпнини. Поруч така ж напівзруйнована тричастинна дзвіниця, типова для католицьких костелів.

Мистецьку галерею "Арт-драбина" в Буші відкрила у 2009 році вінницька художниця Світлана Телець. Її мальований будинок у центрі села здалека привертає увагу туристів.

На звичайному селянському подвір'ї мисткиня облаштувала експозиційну залу, криту веранду для майстеркласів та житловий будиночок із каміном, де можна орендувати кімнати.

В галереї експонуються картини худодниці та її особиста колекція подільських старожитностей. Під замовлення проводяться заняття з арт-терапії, майстеркласи з живопису, оформлення екстер'єру та інтер'єру.

Гніванський гранітний кар'єр розташований на березі Південного Бугу у південній частині Гнівані.

У ХІХ столітті належав подільському дворянину Йосипу Ярошинському. Промислова розробка родовища з виходом граніту на поверхню землі розпочалася в 1870 році під час прокладання через Гнівань залізниці Київ-Одеса, для будівництва якої потрібно багато місцевих будматеріалів. Гніванський граніт вирізнявся великою твердістю та красивим темно-сірим кольором - його широко використовували для мощення вулиць Києва, Варшави, Москви та інших.

Бурхливий розвиток підприємства припав на середину XX століття, коли було проведено реконструкцію виробництва та почала застосовуватися потужна сучасна техніка: екскаватори ЕКГ-5, кар'єрні самоскиди БелАЗ.

Переживши економічну кризу після розпаду СРСР, зараз підприємство відроджується. Кар'єр діє. Вражає вид згори.

Мінеральне джерело "Регіна", що розташоване за 5 кілометрів на північний захід від Мурованих Курилівців, у лісі на східній околиці села Житники, здавна вважається чудодійним.

За легендою, джерело названо ім'ям Регіни, дочки поміщика Олександра Собанського, якому в XIX столітті належав маєток Житники. У 1898 році Собанський привіз сюди тяжкохвору Регіну на лікування, оскільки почув від місцевих жителів про "живу воду". Кілька місяців Регіна пила лише мінеральну воду з цього джерела і повністю вилікувалась, а Собанський налагодив промисловий розлив води "Регіна" та постачання її до Європи.

Після Другої світової війни виробництво було поновлено. Наразі мінеральну воду розливає ВАТ "Мурованокуриловецький завод мінеральної води "Регіна".

Близько десяти ДОТів часів Другої світової війни збереглося в районі Мурованих Курилівців.

Неподалік звідси був північно-західний край 12-го Могилів-Ямпільського укріпрайону (МЯУР), зведеного у 1930-х роках на тодішньому південно-західному кордоні СРСР. Це була частина гігантської системи оборонних споруд "Лінії Сталіна", що простяглася від Балтики до Чорного моря.

У липні 1941 року МЯУР став кордоном оборони 18-ї армії Південного фронту. В районі Мурованих Курилівців бої вели дивізії 17-го стрілецького корпусу. Після того як німці прорвали оборону на північ, радянські війська роззброїли ДОТи і відступили на схід.

Один із ДОТів знаходиться на в'їзді до селища з боку Вінниці поряд із пам'ятником воїнам визволителям – танком ІС-2 на постаменті. Ще один ДОТ розташований перед мостом через річку Жван, а третій – на території садиби Комарів.

Замок-палац в Іванові веде свою історію з XV сторіччя, коли князь Збаразький збудував фортецю Янів.

У XVI столітті замок було перебудовано за бастіонною системою. Укріплення мали форму квадрата, по кутах якого розміщувалися бастіони з невеликими вежами, довкола був глибокий рів з водою.

У XVIII столітті, коли Янів перейшов у володіння до польських магнатів Холоневських, потреба у фортифікаційних спорудах вже відпала. Граф Адам Холоневський збудував на місці фортеці палац, використовуючи деякі стіни та вежі середньовічного замку. Палац був виконаний у стилі переходу від бароко до класицизму.

Зі старих інтер'єрів до наших днів дійшли Колонна зала із туковими колонами, Мармурова зала зі стінами, оздобленими під білий мармур, ліпні розетки на стелях, сходи на другий поверх.

Усе це можна побачити з вересня до червня, оскільки нині палац Холоневських займає школа-інтернат для сиріт та дітей із малозабезпечених сімей.

Іллінецький краєзнавчий музей засновано 1967 року з ініціативи краєзнавців району, початково розміщувався в місцевій церкві.

Наново відкрився після реконструкції у 2017 році на території спортивно-оздоровчого комплексу міста Іллінці, поруч із стадіоном "Колос".

Експозиція у п'яти залах розповідає про природу, історію і культуру краю. Зокрема, представлена археологічна колекція артефактів трипільської культури, етнографічна добірка предметів побуту та домашнього вжитку XVII-XX століть, колекції музичних інструментів, посуду, кераміки, нумізматики.

В картинній галереї експонуються роботи місцевих художників Валентини Когут, Аліни Шмигори, Анатолія Херовимчука та інших.

Іллінецька астроблема - метеоритний кратер, що виник 400 мільйонів років тому на місці падіння космічного тіла з масою близько 40 мільйонів тонн і діаметром 250-300 метрів.

Вперше Іллінецький кратер виявив у 1851 році професор Київського університету Костянтин Феофілактов, але лише в 1973 році було встановлено його космічне походження (грецькою "астроблема" - "зоряна рана", тобто ударний кратер). До того вважали, що це жерло стародавнього вулкана.

Породи, що оголюються, мають деяку зовнішню подібність з вулканічними туфами, проте насправді відносяться до зювітів - тендітних пород ударно-метеоритного походження. Протягом століть вони використовувалися місцевими жителями для виготовлення жорнів (звідси походить назва сусіднього села Жорнище).

Центр кратера внутрішнім діаметром 4 кілометри та зовнішнім діаметром 10 кілометрів розташований між селами Лугова та Іваньки. Побачити Іллінецький кратер у розрізі можна одразу за східною околицею села Лугова, де розташовані кар'єри, в яких місцеві жителі й досі видобувають будівельний камінь.

Історичний музей імені Василя Порика створений 1972 року, зараз є комунальним закладом Хмільницької міської ради.

Музей носить ім'я Героя Радянського Союзу та національного героя Франції Василя Порика (псевдонім "Базиль"), який народився 1920 року в селі Соломірка (нині село Порик).

Потрапивши у німецький полон під час Другої світової війни, він опинився в концтаборі Бомон на території Франції, де організував підпільну боротьбу з нацистами, а згодом утік та створив партизанський загін, що став частиною Руху опору.

Фонди музею налічують понад тисячу предметів. Основна експозиція розповідає про життя і бойовий шлях Василя Порика. Центральним експонатом є діорама, що відтворює розгром табору Бомон загоном Порика і звільнення в'язнів у квітні 1944 року.

Також у музеї є експонати, що розповідають про національного Героя Польщі Володимира Тушевського, прототипа одного з героїв кінофільму "Чотири танкісти і собака", який народився в селі Порик.

Залізничний вокзал - візитівка міста Козятин. Побудований у 1888-1889 роках за проєктом архітектора Валер'яна Куликовського під керівництвом українського архітектора Олександра Кобелєва. Вважався одним із найкращих вокзалів у російській імперії.

Будівля вокзалу у вигляді білого пароплава розташована островом, який з обох боків "омивають" рейкові колії.

Особливо гарний інтер'єр ресторану з величною багатоярусною кришталевою люстрою на каркасі із бронзових листочків.

На Козятинському вокзалі бували цар Микола II, лідер Української Народної Республіки Михайло Грушевський, гетьман Павло Скоропадський, поет Маяковський, а також радянські керівники  Хрущов та Брежнєв.