Пам'ятки Києва

Геологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка розташований у приміщенні Інституту геології КНУ.

Музей започаткований у 1834 році як Мінералогічний кабінет кафедри мінералогії та геогнозії Університету Святого Володимира. Початковим фондом для нього стали матеріали ліквідованого  Волинського ліцею, Луцької гімназії та Віленського університету. Після доєднання палеонтологічної колекції у 1997 році був створений нинішній Геологічний музей.

Експозиція розгорнута на площі 880 квадратних метрів. Геологічний музей має відділи загальної геології та геологічних процесів, історії Землі та палеонтології, мінералогії і петрографії, геології і корисних копалин України.

Експозиція музею демонструє положення Землі в космічному просторі, особливості її будови та розвитку, еволюцію органічного світу. Експонуються близько 10 тисяч зразків мінералів, гірських порід, коштовного та декоративного каміння, скам'янілих залишків фауни і флори, серед яких чимало унікальних.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – найпопулярніший у Києві.

Будівлю театру було споруджено в 1898 році на Миколаївській площі, що з'явилася на місці засипаного ставка, що розташовувався в садибі київського професора Мерінга.

Приміщення театру зводилося архітекторами Едуардом-Фердинандом Брадтманом та Георгієм Шлейфером для театру "Товариство драматичних артистів" Миколи Соловцова, який згодом став основою трупи іншого київського театру - імені Лесі Українки. Зал для глядачів оформлений в стилі рококо.

В 1919 році театр Соловцова був націоналізований та перетворений на Другий театр УРСР імені Леніна. В 1926 році будівля театру стала постійною сценою для театрального колективу імені Івана Франка. Театральний сезон 1926 року в перейменованому театрі відкрився постановкою "Вій" за мотивами твору Миколи Гоголя у переробці Остапа Вишні.

Тривалий час мистецьким керівником театру імені Івана Франка був народний артист СРСР та України Богдан Ступка.

Найвдалішими постановками із сучасного репертуару вважаються "Наталка Полтавка", "Шельменко-Денщик", "Пігмаліон", "Швейк".

Національний науково-природничий музей Національної академії наук України розташований у центрі Києва, у старовинному будинку з оригінальною архітектурою у стилі неокласицизму.

Заснований 1966 року. Зараз це великий музейний комплекс, що об'єднує 5 музеїв: археологічний, геологічний, палеонтологічний, зоологічний, ботанічний.

У 24 залах на площі 8 тисяч кваратних метрів зібрано понад 30 тисяч експонатів, що розповідають про виникнення Землі, її будову і еволюцію, рослинний і тваринний світ, а також про історію матеріальної культури племен і народів, що заселяли територію України в давні часи.

Чільне місце посідає комплекс діорам – близько 30 ландшафтних експозицій та біогруп. Зокрема, у палеонтологічній експозиції можна побачити діорами "Палеозойське море", "Північне Причорномор'я наприкінці міоцену" та "Стоянка первісної людини в печері Киїк-Коба", кістяки дейнатерія, мамонта, волохатого носорога і велетенського оленя, реконструкції жител з палеолітичних стоянок у Мезині та Межирічі.

На цокольному поверсі розміщується Археологічний музей Інституту археології НАНУ. Зокрема, тут представлено комплект розмальованих кісток мамонта доби верхнього палеоліту з Мезинської палеолітичної стоянки, інтерпретованих як найдавніші у світі музичні інструменти.

Провідним центром шевченкознавства та найбагатшою скарбницею творів найбільш відомого митця України є Національний музей Тараса Шевченка в Києві.

Тут представлена найбільша в Україні колекція його малярських робіт і графічних творів, а також рукописи його поезій, рідкісні фотографії поета та його друзів, першодруки творів Шевченка з його автографами, особисті речі Кобзаря. Загалом - 4 тисячі експонатів у 24 залах.

Головними експонатами є оригінали найвідоміших картин Шевченка: "Одаліска", "Катерина", "Марія", "Циганка-ворожка", портрет Ганни Закревської, кілька автопортретів. Також великий інтерес відвідувачів викликає портрет поета Василя Жуковського роботи Карла Брюллова, який був розіграний в лотерею для викупу Тараса з кріпаків.

Експозиція Національного музею Шевченка розміщена в особняку XIX століття, що належав колись меценату та підприємцю Миколі Терещенку. Після реконструкції 2014 року внутрішні приміщення музею перетворилися на сучасний культурно-мистецький центр, де практикуються інтерактивні виставки, дитячі та освітні програми.

До складу Національного музею Шевченка також входять Літературно-меморіальний будинок-музей Шевченка та меморіальний будинок "Хата на Пріорці", що відкриті у міщанських будинках, де поет жив в 1859 року під час візиту до Києва.

Конструктивістська будівля Національного центру "Український дім" з'явилася біля підніжжя Володимирської гірки в центрі Києва в 1982 році.

Будинок призначався для розміщення Київської філії Центрального музею Леніна, який займав ці приміщення в період з 1982 до 1993 року. В 1993 році експозицію колишнього музею було демонтовано, а будівлю передано щойно створеному центру "Український дім".

З 2004 до 2012 року тут тимчасово розміщувалася експозиція Музею історії Києва, який був "виселений" із Кловського палацу, а зараз займає нову будівлю на вулиці Богдана Хмельницького.

Наразі Національний центр "Український дім" надає послуги з організації проведення самітів, симпозіумів, конгресів, з'їздів, конференцій, презентацій, науково-технічних та торговельно-промислових спеціалізованих і міжнародних виставок, бізнес-форумів, літературно-мистецьких акцій, концертів, показу фільмів, корпоративних вечірок, балів, художніх виставок, вернісажів. Є постійним партнером київського етномузичного фестивалю "Віртуози фолку" та започаткував у грудні 2019 року власний святковий фестиваль "ДоДому на Різдво", який організатори планують зробити щорічним.

Історична вулиця Андріївський узвіз здавна пов'язує Верхнє місто з Подолом.

Мощена грубим каменем дорога круто звивається між старими одно-двоповерховими будинками. Це колоритне місце, що зберігає дух старого Києва, уподобане художниками та торговцями сувенірами, тут завжди багато туристів.

У верхній частині Андріївського узвозу знаходиться Андріївська церква, нижче розташовані музеї, театри, картинні галереї, антикварні магазини, ресторани та кафе.

Музей Булгакова відкрито у "Будинку Турбіних" (Андріївський узвіз, 13), де письменник створював "Білу гвардію". Поруч із музеєм встановлено пам'ятник Булгакову.

"Замок Річарда Левове серце" (Андріївський узвіз, 15) - прибутковий будинок купця Орлова у стилі англійської неоготики. Навпроти - сходи на вершину Замкової гори (дерев'яний замок стояв за часів польсько-литовського володарювання у XV-XVII століттях).

У будинку №2Б розташований Музей однієї вулиці.

Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (у народі – Старий Ботсад) розташований за Головним (Червоним) корпусом університету.

Основними мешканцями саду є рослини-інтродуценти (переселені за межі природного ареалу), які насамперед призначалися для вивчення студентами університету. Перші посадки в саду було здійснено в 1839 році рослинами, переселеними з Кременецького ботанічного саду. Закінчилося формування основної колекції саду в 1850 році.

Нині сад займає площу 22,5 гектари. Територія поділена на зони, які здебільшого відповідають походженню рослин. Посередині розташований басейн, оточений екзотичними рослинами. Весною тут цвітуть найкрасивіші магнолії, колекція яких, що налічує 65 видів, є найбільшою в Україні та вважається однією з головних домінант саду.

Однією з найцінніших в колекції є пальма лівістона південна, яка надає неповторного колориту експозиції субтропічної флори Австралії. Вік її понад 200 років, висота майже 28 м. Центральне місце в експозиції займає унікальний екземпляр енцефаляртоса колючого, що є одним з найстаріших в країні, його вік понад 200 років. 

Доступ до відкритої частини ботанічного саду можливий без оплати через центральний вхід біля станції метро "Університет". Для проведення групових екскурсій з відвідуванням оранжерей обов'язкове попереднє замовлення. Також можна відвідати Музей історії Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна, що відкрився 2009 року в окремому приміщенні.

Будівлю караїмської кенаси побудовано в Києві в 1900 році архітектором Владиславом Городецьким коштом "тютюнових королів" Когенів.

Будівництво замовила київська громада караїмів, яких вважають нащадками давніх хозар (тюрки за походженням, юдеї з віросповідання). Когени були найвпливовішими представниками караїмської громади міста.

Будівля виконана у незвичайному мавританському стилі. Вона вважалася одною з найкрасивіших у місті, вражала розкішшю оздоблення та майстерністю виконання. Зовнішня обробка виконана з найпрогресивнішого на той час матеріалу - цементу. Стіни мають товщину 1,5 метри біля основи. Будівлю вінчав купол зі шпилем.

В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр, кінотеатр, а з 1981 року - Будинок актора. Проходять спектаклі, концерти, виставки та літературні заходи.

Гарна будівля з безліччю веж-шпилів належала прибалтійському барону Володимиру Ікскюль-Гільденбанду (його герб зберігся над здвоєною аркою парадного входу та в'їзду).

Побудована в 1901 році за проєктом цивільного інженера Миколи Вишневського як прибутковий будинок, оформлена під готику. У Другу світову війну дерев'яні частини вигоріли, було втрачено готичні шпилі. Після війни будівлю відремонтували, змінивши планування. Вціліли основні деталі фасаду та красивий стильний вестибюль (його можна бачити в одному з епізодів фільму "Ад'ютант його превосходительства").

В останні роки будівлю знову реконструювали, за авторськими кресленнями, що збереглися, відновили шпилі, додали прибудову у двір.

Будівлю Будинку вчителя побудовано спеціально для педагогічного музею на початку XX століття.

У 1917-1918 pоках тут проходили засідання революційного українського парламенту - Центральної Ради, яка проголосила незалежність України та створення УНР.

Сьогодні у приміщеннях Будинку вчителя розміщено Педагогічний музей України та деякі організації.

В 2009 році відкрито Музей УНР, який розповідає про події Української революції 1917-1921 років. Центром експозиції є 4-й Універсал Центральної Ради, яким проголошено повну державну самостійність УНР 22 січня 1918 року.

Поряд із Будинком вчителя встановлено пам'ятник видатному історику, голові Центральної Ради Михайлу Грушевському. 29 квітня у приміщенні Будинку вчителя Центральна Рада обрала Грушевського президентом Української Народної Республіки, що дає підставу вважати його і першим президентом України, проте на цій посаді Грушевський не пропрацював жодного дня - внаслідок державного перевороту влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського.

Знаменитий київський "Будинок з химерами" - один з найекстравагантніших витворів архітектора Владислава Городецького (в цьому будинку він жив до 1920 року).

Будинок розташований на крутому печерському схилі, з одного боку має три поверхи, а з іншого шість. Фасади прикрашені хитромудрими скульптурами на теми стародавніх міфів та мисливства, які служили в першу чергу рекламою нового будівельного матеріалу - цементу. Легенда приписує похмурі скульптурні сюжети скорботі Городецького за його донькою, що потонула в Середземному морі.

В радянські часи будинок був комуналкою, потім лікарнею ЦК КПУ. Нині - Мала резиденція прийомів Президента України. Екскурсії організовує "Музей історії Києва". Навпроти розташована Адміністрація Президента України.

Будинок Сироткіна - ошатна будівля в стилі ренесансу на розі вулиць Володимирської та Прорізної колись був найвищим житловим будинком у Києві.

Колись на цьому місці стояла невелика будова, що належала дворянину Андрію Тарновському. В 1898 році він продав ділянку купцю Миколі Григоровичу-Барському. Незабаром тут розпочалося будівництво прибуткового будинку за проєктом архітектора Карла-Йогана Шимана.

Закінчував будівництво в 1902 році вже новий господар, купець Олександр Сироткін. На першому поверсі нового будинку розмістилося відоме у Києві кафе “Маркіз”, яке згадується у романі “Біла гвардія” Михайла Булгакова: “Лампи, повиті циганськими шалями, кидали два світла – вниз білий електричний, а вбік і вгору – помаранчевий. Зіркою блакитного запорошеного шовку розливалася стеля, у блакитних ложах виблискували великі діаманти і блищали рудуваті сибірські хутра”.

За радянських часів працював популярний ресторан "Лейпциг".

Після нещодавньої реставрації будівля законсервована.

Світла будівля Верховної Ради України - одна з найкращих у Києві архітектурних споруд радянського періоду.

Інтер'єри вестибюлю та головного фойє оформлені ліпниною, інкрустаціями та монументальним живописом у стилі соцреалізму з елементами українського народного декоративного мистецтва. В центральній частині будівлі - восьмикутна сесійна зала, перекрита скляним напівсферичним куполом.

В 1991 році тут було проголошено державну незалежність України. Наразі Верховна Рада - головний політичний центр країни. В сесійні дні на площі часто відбуваються мітинги та пікети.

Інформаційне управління проводить екскурсії про історію парламентаризму для організованих груп підприємств, навчальних закладів, громадських організацій.

Володимирський собор - класичний зразок русько-неовізантійського стилю у храмовій архітектурі. Висота хреста головного купола - 49 метрів.

Ідея спорудження у Києві величного храму на честь князя Володимира Великого виникла напередодні святкування 900-річчя Хрещення Русі. Початковий проєкт розробив архітектор Іван Штром, але через дорожнечу його довелося переробити. Будівництво доручили архітекторові Олександру Беретті, проте спроєктований ним будинок дав тріщини, і будівництво в 1864 році заморозили. Роботи завершив у 1882 році архітектор Володимир Ніколаєв за рекомендаціями всесвітньо відомого фахівця зі склепінних споруд Рудольфа Берганда.

Внутрішнім оформленням керував професор Адріян Прахов, який залучив до роботи 96 відомих художників, в тому числі Віктора Васнецова, Михайла Нестерова, Павла та Олександра Свєдомських, Михайла Врубеля, Миколу Пимоненка, які перетворили Володимирський собор на справжню мистецьку перлину. Композиційна система будується навколо монументального зображення Богоматері з Немовлям роботи Васнецова, який працював над найбільш значущими сюжетами біблійної історії та головними подіями із життєпису князя Володимира. Урочисте освячення відбулося в 1896 році у присутності імператора Миколи II.

За радянських часів майно храму націоналізували, дзвони переплавили "на потреби індустріалізації", у приміщенні відкрили антирелігійний музей, потім архів Академії наук. Служби у Володимирському соборі відновили лише під час гітлерівської окупації.

З 1992 року до створення Православної Церкви України в 2019 році, був головним храмом Української Православної Церкви Київського Патріархату. Тут зберігаються мощі Святої Варвари та Святого Макарія.

Вулиця Петра Сагайдачного - головна магістраль старої частини Подолу, одна з найколоритніших вулиць в Києві.

Поєднує Контрактову площу з Поштовою. Була частиною Подільсько-Печерської магістралі. Названо на честь гетьмана Петра Сагайдачного, пам'ятник якому встановлено у сквері на Контрактовій площі.

У вихідні та святкові дні вулиця Сагайдачного стає пішохідною зоною, тут розташовано безліч магазинів та кафе.

В центральній частині знаходиться Садиба Балабух (вулиця Петра Сагайдачного, 27).