Пам'ятки Києва

Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (у народі – Старий Ботсад) розташований за Головним (Червоним) корпусом університету.

Основними мешканцями саду є рослини-інтродуценти (переселені за межі природного ареалу), які насамперед призначалися для вивчення студентами університету. Перші посадки в саду було здійснено в 1839 році рослинами, переселеними з Кременецького ботанічного саду. Закінчилося формування основної колекції саду в 1850 році.

Нині сад займає площу 22,5 гектари. Територія поділена на зони, які здебільшого відповідають походженню рослин. Посередині розташований басейн, оточений екзотичними рослинами. Весною тут цвітуть найкрасивіші магнолії, колекція яких, що налічує 65 видів, є найбільшою в Україні та вважається однією з головних домінант саду.

Однією з найцінніших в колекції є пальма лівістона південна, яка надає неповторного колориту експозиції субтропічної флори Австралії. Вік її понад 200 років, висота майже 28 м. Центральне місце в експозиції займає унікальний екземпляр енцефаляртоса колючого, що є одним з найстаріших в країні, його вік понад 200 років. 

Доступ до відкритої частини ботанічного саду можливий без оплати через центральний вхід біля станції метро "Університет". Для проведення групових екскурсій з відвідуванням оранжерей обов'язкове попереднє замовлення. Також можна відвідати Музей історії Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна, що відкрився 2009 року в окремому приміщенні.

Будівлю караїмської кенаси побудовано в Києві в 1900 році архітектором Владиславом Городецьким коштом "тютюнових королів" Когенів.

Будівництво замовила київська громада караїмів, яких вважають нащадками давніх хозар (тюрки за походженням, юдеї з віросповідання). Когени були найвпливовішими представниками караїмської громади міста.

Будівля виконана у незвичайному мавританському стилі. Вона вважалася одною з найкрасивіших у місті, вражала розкішшю оздоблення та майстерністю виконання. Зовнішня обробка виконана з найпрогресивнішого на той час матеріалу - цементу. Стіни мають товщину 1,5 метри біля основи. Будівлю вінчав купол зі шпилем.

В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр, кінотеатр, а з 1981 року - Будинок актора. Проходять спектаклі, концерти, виставки та літературні заходи.

Гарна будівля з безліччю веж-шпилів належала прибалтійському барону Володимиру Ікскюль-Гільденбанду (його герб зберігся над здвоєною аркою парадного входу та в'їзду).

Побудована в 1901 році за проєктом цивільного інженера Миколи Вишневського як прибутковий будинок, оформлена під готику. У Другу світову війну дерев'яні частини вигоріли, було втрачено готичні шпилі. Після війни будівлю відремонтували, змінивши планування. Вціліли основні деталі фасаду та красивий стильний вестибюль (його можна бачити в одному з епізодів фільму "Ад'ютант його превосходительства").

В останні роки будівлю знову реконструювали, за авторськими кресленнями, що збереглися, відновили шпилі, додали прибудову у двір.

Будівлю Будинку вчителя побудовано спеціально для педагогічного музею на початку XX століття.

У 1917-1918 pоках тут проходили засідання революційного українського парламенту - Центральної Ради, яка проголосила незалежність України та створення УНР.

Сьогодні у приміщеннях Будинку вчителя розміщено Педагогічний музей України та деякі організації.

В 2009 році відкрито Музей УНР, який розповідає про події Української революції 1917-1921 років. Центром експозиції є 4-й Універсал Центральної Ради, яким проголошено повну державну самостійність УНР 22 січня 1918 року.

Поряд із Будинком вчителя встановлено пам'ятник видатному історику, голові Центральної Ради Михайлу Грушевському. 29 квітня у приміщенні Будинку вчителя Центральна Рада обрала Грушевського президентом Української Народної Республіки, що дає підставу вважати його і першим президентом України, проте на цій посаді Грушевський не пропрацював жодного дня - внаслідок державного перевороту влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського.

Цей будинок на замовлення чиновника з особливих доручень Ковалевського спроєктував та збудував у Києві архітектор Павло Альошин.

Виконаний у стилі середньовічного замку, з величезним переважанням елементів романського стилю в декорі фасадів. При проєктуванні особняка перед архітектором стояло непросте планувальне завдання: на невеликій ділянці розміром 46 на 35 метрів розмістити садибу зі стайнею, корівником, гаражем та садом. Архітекторові довелося використати навіть підземний простір - під замощенням двору знаходилися погріб із льодовиком та сарай для дров та вугілля.

Цікаві особливості - гранована вежа з шоломоподібним куполом прикрадає, що будівля збудована під кутом 78 градусів, під яким вулиці примикають одна до одної; водостічні труби заховані в стіну, щоб їхня тінь візуально не розбивала фасад; а на барельєфі з боку вулиці Шовковичної зображено архітектора власною персоною в образі кота.

Письменницький будинок кооперативу "Робітник літератури" (Роліт) на перехресті вулиці Богдана Хмельницького та вулиці Михайла Коцюбинського - "найпам'ятніший" будинок Києва. На його фасаді встановлено 29 меморіальних дощок – своєрідний рекорд.

Будівля в стилі конструктивізму та класицизму за проєктом Василя Кричевського побудована в 1934 році житловим кооперативом Спілки письменників. У різний час тут мешкали близько 130 літераторів та інших митців, серед яких Олесь Гончар, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Остап Вишня та інші. Тут створювався "Собор" Олеся Гончара та була написана "Пісня про рушник" Андрія Малишка.

Письменницький будинок також згадується у кількох літературних творах та мемуарах письменників.

У 1970 році будинок "Роліт" було оголошено пам'яткою історії.

"Замком барона" іноді кияни називають одну з найкрасивіших та найромантичніших будівель дореволюційного Києва - будинок Підгорського.

Будинок на розі Ярославова Валу та вулиці Лисенка, поряд із Золотими воротами, збудований у кінці ХІХ століття на замовлення польського поміщика Михайла Підгорського (архітектор Микола Добачевський) у популярному тоді стилі модернізованої готики. Будинок увінчаний високим шпилем, фасад прикрашений скульптурами фантастичних тварин. "Замком барона" його прозвали не лише за характерний "лицарський" вигляд, а й оскільки сусідній з ним будинок справді належав барону Рудольфу Штейнгелю, і багато хто вважав, що барон володіє обома будинками.

Будинок Підгорського був прибутковим. На першому поверсі розташовувалося кафе-кондитерська "Біля Золотих воріт" (потім кінозал), а на решті поверхів - житлові квартири, які здавались в оренду.

До наших днів екстравагантна будівля дожила у майже незмінному вигляді. В багатьох приміщеннях будинку збереглася ліпнина, красиві каміни та інші елементи декору. Протягом усього радянського періоду у ньому розміщувалися комунальні квартири.

Наразі будинок Підгорського у приватній власності, йде реставрація. На першому поверсі розмістилася Галерея-різниця "Чудотворні ікони Афона" з копіями (списками) найзнаменитіших афонських ікон: "Ігуменя Святої Гори Афонської", "Солодке лобзання", "Всецариця", "Відрада і втіха", "Гідно є", "Скоропослушниця”, “Іверська” (або “Воротарниця”), “Триручниця” та інші.

Особняк у стилі модерн був збудований у 1907 році архітектором Едуардом-Фердинандом Брадтманом на замовлення полтавського купця 2-ї гільдії Сергія Аршавського.

В 1918 році будівля була націоналізована, донині в ній розміщуються урядові структури.

Фасад прикрашає сумне жіноче обличчя, яким під час дощу стікає вода, і здається, що маска плаче. Звідси народна назва особняка.

Будинок Сироткіна - ошатна будівля в стилі ренесансу на розі вулиць Володимирської та Прорізної колись був найвищим житловим будинком у Києві.

Колись на цьому місці стояла невелика будова, що належала дворянину Андрію Тарновському. В 1898 році він продав ділянку купцю Миколі Григоровичу-Барському. Незабаром тут розпочалося будівництво прибуткового будинку за проєктом архітектора Карла-Йогана Шимана.

Закінчував будівництво в 1902 році вже новий господар, купець Олександр Сироткін. На першому поверсі нового будинку розмістилося відоме у Києві кафе “Маркіз”, яке згадується у романі “Біла гвардія” Михайла Булгакова: “Лампи, повиті циганськими шалями, кидали два світла – вниз білий електричний, а вбік і вгору – помаранчевий. Зіркою блакитного запорошеного шовку розливалася стеля, у блакитних ложах виблискували великі діаманти і блищали рудуваті сибірські хутра”.

За радянських часів працював популярний ресторан "Лейпциг".

Після нещодавньої реставрації будівля законсервована.

Центральний будинок художника в Києві є головним виставковим майданчиком Національної спілки художників України.

Його восьмиповерхова будівля, зведена у 1977-1978 роках за проєктом архітектора Анатолія Добровольського у формах радянського модернізму та функціоналізму, є частиною архітектурного ансамблю Львівської площі.

Фасад, оздоблений білим інкерманським каменем та кольоровою керамікою, прикрашають сім алегоричних фігур – символів різних видів мистецтв: мистецтвознавства, сценографії, скульптури, архітектури, живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва (в народі – "сім повішаних").

Будинок художника має п'ять виставкових залів площею від 90 до 360 квадратних метрів, а також концертний зал на 350 глядацьких місць. Тут відбуваються великі щорічні всеукраїнські виставки ("Мальовнича Україна", "Різдвяний вернісаж", "Осіння виставка" тощо), виставки графічного, скульптурного, текстильного мистецтва, персональні виставки художників.

В комплекс входять художній салон, готель, кафе.

Світла будівля Верховної Ради України - одна з найкращих у Києві архітектурних споруд радянського періоду.

Інтер'єри вестибюлю та головного фойє оформлені ліпниною, інкрустаціями та монументальним живописом у стилі соцреалізму з елементами українського народного декоративного мистецтва. В центральній частині будівлі - восьмикутна сесійна зала, перекрита скляним напівсферичним куполом.

В 1991 році тут було проголошено державну незалежність України. Наразі Верховна Рада - головний політичний центр країни. В сесійні дні на площі часто відбуваються мітинги та пікети.

Інформаційне управління проводить екскурсії про історію парламентаризму для організованих груп підприємств, навчальних закладів, громадських організацій.

Музей залізничного транспорту, що відкрився у 2011 році на вокзалі "Київ-Пасажирський", представляє виставку рухомого складу історичних локомотивів та вагонів.

Музей висвітлює різні етапи розвитку залізничного транспорту в Україні: дореволюційний, радянський та сучасний. В експозиції представлені три паровози (серії Л, Ер, СО17), чотири пасажирські та чотири вантажні вагони, водяну колонку та діючий семафор.

Великий інтерес представляє обладнання вагонів-салонів для вищих чиновників: особистий вагон першого секретаря ЦК КПУ Володмира Щербицького (1957 рік) та вагон прем'єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна (1910 рік), на якому він прибув до Києва у роковому 1911 році, де його і було вбито.

Музей костюма та стилю Victoria Museum (Вікторія Музей) у Києві заснований у 2017 році приватною колекціонеркою Вікторією Лисенко.

Експозиція розташовується у відреставрованому прибутковому будинку в стилі еклектики, який збудував наприкінці XIX століття купець першої гільдії Лазар Чорнояров.

У семи демонстраційних залах на двох поверхах представлено понад 1500 автентичних експонатів XIX – початку XX століть, серед яких – одяг, взуття, аксесуари, дорогоцінності та звичайні побутові речі, якими користувалися мешканці міст тогочасної України та Європи.

У першій залі представлені костюми 1900-1920 років, що відображають дореволюційний стиль мешканців Києва. Друга зала використовується для тимчасових виставок. У третій залі експонується одяг кінця XIX століття, характерною особливістю якого були обов'язкові жіночі корсети. Експонати четвертої зали відображають моду першої половини XIX століття, для якої були характерні жіночі сукні з кринолінами. У п'ятій залі облаштована зона відпочинку та фотолокації. Шоста зала дає можливість детально роздивитися деякі експонати майже впритул. У сьомій залі облаштовано кінозал та ще одну фотозону.

Серед унікальних експонатів Victoria Museum – єдина в Україні сукня від Будинку моди Чарльза Уорта початку XX століття. Також представлена колекція віял XVIII-XX століть.

Вознесенський Флорівський монастир (іноді говорять Фролівський) - найстаріший з жіночих монастирів Києва, що діють.

Згадується в документах із XVI сторіччя як монастир Святих Флора та Лавра. В 1712 році комплекс було передано черницям закритого Вознесенського монастиря на Печерську і з того часу він має подвійну назву Флорівський-Вознесенський (іноді його помилково називають Фролівським).

В 1722-1732 роках на території монастиря звели Вознесенський собор з південним приділом на честь Казанської ікони Божої Матері. Дзвіницю, будиночок ігумені та Воскресенську церкву при монастирській лікарні збудував у ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський. Стіну трапезної прикрашає розпис. Згодом з'явилися й інші храми.

В 1929 році Флорівський монастир було закрито, храм Святої Трійці зруйновано. Під час Другої світової війни його знову відкрили та більше не закривали, але частину приміщень у черниць відібрали. Наразі всі храми (крім зруйнованого Свято-Троїцького) повернуто монастирю, що належить УПЦ Московського патріархату. Відновлюється Казанський храм. Флорівський монастир славився школою художнього шиття.

Збереглося діюче джерело святої води.

Галерея "Висоцький" - перший в Україні музей поета, співака та актора Володимира Висоцького.

Розташована на Воздвиженці в Києві, поряд з Андріївським узвозом. Тут зібрано цінні експонати, а також унікальні спогади сучасників Висоцького. Зокрема, представлено рідкісні фотографії роботи Аркадія Гершмана, книги з віршами Висоцького та про нього, диски з фільмами, в яких знімався Висоцький.

Працює кафе "Таганка", де постійно звучать записи пісень Висоцького. На згадку можна купити сувенірну продукцію - футболки, кружки тощо.

УВАГА! З початку 2020 року через карантин, а з 2022 року у зв’язку з воєнним станом експозицію музею тимчасово закрито.