Пам'ятки Києва

Центральна київська синагога збудована в 1897-1898 роках коштом великого цукрозаводчика Лазаря Бродського, неформально носить його ім'я.

Проєкт у мавританському стилі розробив архітектор Георгій Шлейфер. Будівля функціонувала як єврейський релігійний центр протягом трьох десятиліть. В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр. З 1992 року відновлено богослужіння.

В холі синагоги створено невеликий музей - тут можна побачити ханукію роботи відомого ізраїльського скульптора Франка Мейслера, фрагмент сувоя Тори II-V століть, копію ключа з відкриття синагоги в 1898 році, старовинні книги, стоси, тфіліни, мезузи, свічники.

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України створений 1966 року за сприяння голови правління Спілки письменників України Олеся Гончара.

Розташовується в історичній будівлі Бурси Софійського монастиря (1763-1767 роки), на території Національного заповідника "Софія Київська". 

У фондах архіву-музею зберігаються документи з літератури, мистецтва й культури України XVIII–XX століть, біографічні та епістолярні матеріали, рукописи творів, графічні праці та світлини багатьох українських письменників, художників, композиторів, діячів театру та кіно. Деякі з цих матеріалів представлені в експозиційних залах музею. 

Особливий інтерес становлять відтворені інтер'єри робочих кабінетів з особистими речами видатних діячів української культури. Серед них мемтріальні кабінети кінорежисера Олександра Довженка, письменників Юрія Яновського, Михайла Стельмаха, Івана Микитенка, поета Андрія Малишка, художника Миколи Глущенка. 

При державному архіві-музеї працює читальний зал, де можна замовити для ознайомлення архівні документи.

Відділом Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України є музей "Літературно-мистецькі Плюти" на околиці Києва.

Київ-Пасажирський – головна пасажирська залізнична станція Києва. Належить до Центральної залізниці, що діє з 1860-х років. Складається зі старого Центрального, нового Південного та Приміського залізничних вокзалів. В безпосередній близькості від Приміського вокзалу розташована станція метро "Вокзальна".

Закладка центральної будівлі відбулася в 1927 році на місці старого вокзалу, спорудженого у формі англійської готики в 1868-1870 роках. Перша черга почала працювати в 1932 році.

Під час Другої світової війни вокзал було частково зруйновано, а після війни - відновлено. У 1954-1955 роках були прокладені пішохідні тунелі від Вокзальної площі до платформ, у 1967-1969 роках споруджено навіс над першою платформою, а два первісні переходи на рівні другого поверху замінено великою залою очікування з виходами на платформи.

Вокзал розраховувався на 72 пари поїздів та 40 тисяч пасажирів на добу. Основний об'єм має загальну симетричну композицію, у центрі якої – вестибюль відправлення площею понад 1200 квадратних метрів і висотою 32 метри.

У 2001 році було проведено генеральну реконструкцію вокзалу, в ході якої було оновлено фасад центральної будівлі, а вестибюль став значно просторішим. Його стіни обробили гранітом та мармуром різних кольорів, а під склепіннями виклали панно з краєвидами історичних пам'яток столиці. Біля центрального входу встановили великий ескалатор, який доставляє пасажирів на другий поверх. Тоді ж було зведено простору семиповерхову будівлю Південного вокзалу, яка вважається одним із найкрасивіших залізничних терміналів у Східній Європі.

Парафіяльний храм Воскресіння Христового розташований в Києві поряд з територією Києво-Печерської лаври, у Старій Печерській фортеці.

Побудований в 1698 році коштом козацького полковника Костянтина Мокієвського в формах українського бароко. Дзвіниця прибудована в 1860-1862 роках.

У радянські часи його закрили, використовували як архівосховище, згодом - приміщення реставраційних майстерень. В 1978-1985 роках було проведено реставрацію з відновленням автентичних архітектурних форм. Збережено й реставровано старі розписи в інтер’єрі.

З листопада 1991 року в Воскресенській церкві відновилися богослужіння. Нині церква відома як "Афганська", оскільки належить громаді УПЦ, яка складається з сімей загиблих ветеранів Афганістану (у сквері встановлено пам'ятник афганцям).

Церква Святителя Миколая Чудотворця – перша в Україні, що збудована на воді.

Розташована біля Іллінської церкви на Подолі (ряд істориків вважає, що саме на цьому місці відбувалося хрещення Русі). Будівництво неподалік Київського річкового вокзалу було розпочато у 2003 році з ініціативи і коштом компанії "Укррічфлот", і вже через рік храм було освячено.

Церкву на честь небесного покровителя річників зведено в акваторії Дніпра на опорах, за 15 метрів від набережної. Висота – 23 метри.

Церкву на честь Святого Миколая Чудотворця (Миколи Доброго) у Києві заснував на початку XVII сторіччя гетьман Війська Запорозького Матвій Кушка (Самійло Кішка) на подяку Богу за порятунок із турецького полону.

За однією з версій, "доброю" церкву прозвали за сусідство з богадільнею. У 1716 році храм відбудували в камені, поряд звели кам'яну дзвіницю. У 1800-1807 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського на місці занепалої церкви було споруджено новий кам'яний храм у стилі класицизму. У 1913 році в церкві Миколи Доброго письменник Михайло Булгаков вінчався з першою дружиною Тетяною Лаппа.

Храм був зруйнований більшовиками у 1937 році., але дзвіниця збереглася. У 1992 році в дзвіниці було влаштовано вівтар, вона освячена як церква Святого Миколая. Богослужіння у ній проводить громада Української греко-католицької церкви.

Церква Миколи Набережного (Набережно-Микільська церква) на Подолі в Києві - один із найкращих творів видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського.

За легендою, першу дерев'яну церкву Миколи Набережного було засновано в XI сторіччі на місці чудового порятунку немовля, яке потонуло в Почайні. В письмових джерелах храм вперше згадується в 1552 році.

В камені церкву відбудували в 1772-1775 роках у стилі пізнього бароко за проєктом Івана Григоровича-Барського. Поруч у 1863 році за проєктом архітектора Михайла Іконнікова було збудовано шатрову дзвіницю з теплою церквою в єпархіальному стилі. В середині XIX століття було проведено розпис. Значний художній інтерес представляє іконостас, встановлений у 1852 році, вирішений у формах пізнього класицизму.

Поруч із храмом Миколи Набережного встановлено гранітний хрест із написом "Тим, хто поклав життя на вівтар України".

Храм Святого Миколая (Миколи) Притиска - один із найдавніших на Подолі.

За легендою, ікона Святого Миколи, що впала, "притиснула" злодія, який намагався пограбувати храм. За іншою версією, найменування походить від образу Миколи Притиського, що стояв неподалік пристані ("притику").

Точна дата заснування первісної дерев'яної церкви невідома (ймовірно, вона була збудована в XVI сторіччі на місці давньоруського храму), а кам'яна будівля зведена в XVII столітті коштом купця на прізвисько "Залізний Грош".

Тричі храм Миколи Притиска реконструювали після пожеж. Остання реконструкція проведена за проєктом архітектора Андрія Меленського із збереженням початкових форм.

Поруч знаходиться двоповерховий церковний будинок, у якому жили священики, була церковна школа та бібліотека.

Церкву Покрови Пресвятої Богородиці на Пріорці у Києві споруджено в 1902-1906 роках на місці дерев'яного Димитрієвського храму.

Назва цієї місцевості пов'язана зі словом "пріор", тобто настоятель католицького монастиря на Подолі, скасованого в XIX столітті.

П'ятикупольний храм виконаний у нео-руському стилі з використанням наличників, кокошників та цегляного орнаменту. У західній частині знаходиться дзвіниця, також увінчана куполом. У храмі три престоли: головний - на честь Покрови Пресвятої Богородиці, у північному боці - в ім'я Святого Миколая Чудотворця, в південному - в ім'я Святого Великомучеників Георгія Побідоносця та Дмитра Солунського.

У 1920-ті роки Покровська церква належала Українській автокефальній церкві, потім старослов'янській громаді, а тепер – УПЦ московського патріархату.

Дату заснування дерев'яного храму Різдва Христового на Подолі встановлено за переказами. В писемних джерелах він уперше згадується в 1520 році.

Кам'яна споруда церкви Різдва Христового зведена на Контрактовій площі в 1809-1814 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1861 році тут відбулося прощання киян із прахом Тараса Шевченка, який перевозили з Петербурга до Канева.

Подільський храм Різдва Христового був знищений більшовиками в середині XX століття та відновлений у 2003 році в первісному вигляді.

Церква Святителя Миколая на Татарці “Пам'яті жертв Чорнобиля”(також відома як Чорнобильська церква) побудована на початку ХХІ століття.

Церква є архітектурною домінантою Меморіального комплексу пам'яті жертв Чорнобиля, створеного за проєктом Миколи Жарикова. Форма фасадів церкви нагадує обриси першого саркофага над четвертим енергоблоком ЧАЕС, що робить її архітектуру унікальною. У плані має вигляд восьмикутної зірки, що робить її схожою одночасно на Вифлеємську зірк і на Зорю Полин. Щороку до роковин Чорнобильської трагедії тут відбуваються урочисті заходи.

До церкви прилягає регіональний ландшафтний парк “Смородинський”, створений в 2016 році (загальна площа 22 гектари).

Парафія святого Миколая “Пам'яті жертв Чорнобиля” на Татарці належить до Православної церкви України.

21 березня 2024 року під час масованого ракетного удару росіянами по Києву, в Свято-Миколаївський храм влучили уламки російської балістичної ракети - розпʼяття посічене, ікони побиті склом, вікна і двері вибиті, капличка поряд понищена, біля храму - вирва.

Струнка дзвіниця грецької церкви Святої Катерини є головною домінантою Контрактової площі.

На цьому місці в XIII сторіччі існував перший у Києві католицький костел, потім православний монастир Петра та Павла. У 1787 році в будівлю перевели ченців грецького монастиря Святої Катерини, заснованого в 1738 році. Під час великої пожежі 1811 року грецький монастир вцілів лише тому, що не відчинив дверей погорільцям, що втікали з пожитками.

При відбудові Подолу монастир зайняв своє місце. У 1915 році були споруджені нові дзвіниця в стилі класицизму (архітектор Володимир Ейснер) і корпусу (архітектор Федір Лідваль).

На початку 1920-х років храм закрили. Деякий час будівлю використовували як виставковий павільйон, потім більшу частину будівель розібрали. У наші дні приміщення належить Національному банку. Тричі на тиждень проводяться богослужіння.

Церква преподобного Феодосія Печерського збудована на місці, де в 1091 році, під час перенесення мощів одного із засновників Києво-Печерської лаври з Далеких печер до Успенського собору, ченці зупинилися на відпочинок. Пень дуба, на якому стояла рака, став основою вівтаря.

Дерев'яна Феодосіївська церква вперше згадується в 1630-х роках. Кам'яний храм відбудовано в 1698-1700 роках у стилі українського бароко коштом полковника Війська Запорізького Костянтина Мокієвського.

В 1992 році на базі церкви святого Феодосія відкрився Свято-Феодосіївський ставропігійний монастир. Після Об'єднавчого собору українських православних церков від 15 грудня 2018 року він увійшов до складу об'єднаної Православної церкви України.