Пам'ятки Києва

Свято-Троїцький Китаївський монастир (Китаївська пустинь) усамітнено розташований у районі, який через складний рельєф називають Мишоловкою.

Засновником вважають князя Андрія Боголюбського (XII сторіччя), прозваного Китаєм. За іншою версією, назва походить від тюркського слова "китай", що означає "стіна" або "фортеця".

До XVII століття тут був невеликий лаврський скит із печерами. В 1767 році збудовано Свято-Троїцький храм, потім дзвіницю, трапезну, житлові корпуси, богодільню та інші будівлі.

Вхід у печери вільний.

Сирецький парк у Києві – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Закладений в кінці ХІХ століття німцем Мейєром як показовий парк декоративних культур при квітковому господарстві. Досі збереглися висаджені на той час тиси, туї, ялини, клени та липи.

Роботи з розширення території парку, формування декоративних дерево-чагарникових груп, а також розширення колекції декоративних рослин було продовжено в 50-60 роках XX століття відомим дендрологом, великим ентузіастом своєї справи Миколою Птіціним.

Наразі парк займає територію 6,5 гектарів.

Дендропарк не має власного входу. Щоб потрапити на його територію, потрібно пройти через прохідну агрофірму "Квіти України".

Коштовний літопис України у ювелірних виробах із дорогоцінних металів та коштовного каміння від епохи бронзи й античності до сучасності пропонує для ознайомлення Скарбниця Національного музею історії України в Києві.

Це музей українських історичних коштовностей, що є філією Національного музею історії України. Розташовується в Ковнірівському корпусі Києво-Печерської лаври – пам'ятці архітектури доби українського бароко, зведеній у середині XVII століття за проєктом київського архітектора Стефана Ковніра.

Скарбниця заснована у 1963 році як Золота комора Державного історичного музею. Основою експозиції стала колекція золотих прикрас, знайдених археологом Олексієм Тереножкіним у 1954 році під час розкопок скіфського кургану IV сторіччя до нашої ери в Мелітополі. Близько 1500 експонатів різних епох надійшли з колекції київського мецената Богдана Ханенка.

З творчістю українського, російського та західноєвропейського золотарства знайомлять ювелірні прикраси, посуд, предмети церковного призначення, виконані талановитими майстрами в стилях бароко, рококо та класицизму. Також представлена унікальна колекція єврейського церемоніального срібла.

Зараз фонди музею налічують понад 56 тисяч предметів археології та ужиткового мистецтва з золота, срібла і коштовного каміння. Експозиція в дев'яти залах побудована за історико-хронологічним принципом.

Гордістю музею є найбільша за обсягом колекція скіфського золота, зокрема славетна золота пектораль IV сторіччя до нашої ери з розкопок кургану Товста Могила. також представлені пам’ятки ювелірного мистецтва доби раннього середньовіччя, Давньої Русі, українського ювелірного мистецтва XVI – першої чверті XX століття.

Крім оглядової екскурсії експозицією, відвідувачам Cкарбниці Національного музею історії України також пропонують театралізовану екскурсію "Таємниці степових курганів".

Храм святого великомученика Георгія Побідоносця має статус Собору залізничників України.

Розташований на Привокзальній площі Київського залізничного вокзалу (Південний термінал). Храм був збудований при спорудженні Південного вокзалу в рекордно короткі терміни (за 72 дні), за що був занесений до Книги рекордів Гіннесса. Ще 40 днів знадобилося, щоб зробити внутрішнє оздоблення храму.

Храм висотою 42 метри виконаний у візантійському стилі. Автором проєкту став визначний український архітектор Роман Сивенький. Доповненням до храму стала дзвіниця в стилі модерн, у вигляді двох арок, що перетинаються. Настінні розписи, виконані майстрами Художньої академії України під керівництвом відомого українського академіка Миколи Титова, вдало поєднують у собі мальовничі біблійні сюжети та яскраві візерунчасті орнаменти. Інтер'єр прикрашає дерев'яний іконостас із різьбленим куполом над вівтарем та позолоченими фігурами ангелів.

Тут зберігається частка мощей Святого Георгія Побідоносця.

Стадіон "Динамо" імені Валерія Лобановського – домашній клубний стадіон футбольного клубу "Динамо Київ", який до останнього часу залишався однією з головних спортивних арен України.

Побудований у 1932-1934 роках на місці теплиць Маріїнського палацу, де після радянсько-української війни почала розвиватись спортивна інфраструктура. Після реконструкції до Олімпійських Ігор 1980 року в Москві місткість зменшилася з 23 до 18 тисяч глядачів.

До Другої світової війни стадіон "Динамо" був спортивною базою однойменної футбольної команди НКВС. У 1942 році в окупованому Києві відбулася серія футбольних матчів між сформованою з "динамівців" командою "Старт" та різними командами німецьких окупантів, які незмінно закінчувалися перемогою киян. Останній поєдинок між "Стартом" та збірною німецьких зенітників Flakelf увійшов до історії як "Матч смерті". За легендою, за відмову програти німцям четверо "динамівців" було розстріляно. На території встановлено пам'ятник загиблим футболістам.

З 2002 року стадіон "Динамо" носить ім'я легендарного тренера Валерія Лобановського, котрий привів ФК "Динамо" до висот європейської футбольної слави.

Стадіоном проводять екскурсії, в ході яких можна побачити роздягальні, приміщення Фан-клубу, конференц-зал, виставку завойованих трофеїв, поле стадіону та його трибуни.

Національний спортивний комплекс (НСК) "Олімпійський" – головна спортивна арена України. Є основним місцем проведення домашніх футбольних матчів національної збірної України з футболу.

Центральний стадіон міста Києва (колишній "Республіканський стадіон") розташований у самому центрі міста, біля підніжжя Черепанової гори. Її схил послужив основою для спорудження південної та східної трибун "Червоного стадіону імені Лева Троцького", який вперше відкрився у 1923 році. Вже 1936 року за проєктом архітектора Михайла Гречини розпочалася реконструкція стадіону з доведенням місткості до 50 тисяч глядацьких місць, але через Другу світову війну відкриття відбулося лише 1946 року.

Після чергової реконструкції 1966-1968 років з добудовою другого ярусу трибун стадіон став вміщати 100 тисяч глядачів, ставши одним із найбільших у СРСР та Європі. Двічі його модернізували, а 2011 року стадіон НСК "Олімпійський" відкрився після повної реконструкції до футбольного чемпіонату "Євро-2012".

Центральною частиною стадіону є велика спортивна арена з футбольним полем, легкоатлетичними доріжками та двоярусними трибунами для глядачів. Місткість поменшала до 70 тисяч місць за рахунок розширення проходів на сектори, VIP-лож, місць для коментаторів та місць для людей з інвалідністю. Над трибунами спорудили навіс із сучасного матеріалу, що накрив усі посадкові місця.

У 2013 році відкрився Музей історії НСК "Олімпійський", де представлені афіші історичних матчів, м'ячі, якими грали великі спортсмени, 3D макети та інтерактивні інсталяції подій, рідкісні експонати з Олімпіади-1980 та багато іншого.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують Олімпійський дворик, арену та роздягальні футболістів.

У комплексі також функціонують Музей футбольного клубу "Динамо Київ" та Музей спортивних досягнень братів Кличків.

Південний тунельний перехід під Дніпром – один із об'єктів так званого "Будівництва №1", як значився у секретних документах, проєкт підземної транспортної системи, що дублює залізничні мости через Дніпро в районі Києва.

Два залізничні тунелі на південь і на північ від Києва (зараз у межах міста) призначалися для забезпечення надійного, безпечного і таємного перекидання військ і вантажів між правим і лівим берегами Дніпра. Рішення про початок "Будівництва №1" було прийняте в 1938 році. Оскільки ініціатива належала Йосипу Сталіну, а будівництво вели мтеробудівці, згодом об'єкт прозвали "Сталінським метро".

Загальна кількість задіяних робітників та службовців становила від 5 до 10 тисяч осіб. Були споруджені надземні тунелі та залізничні насипи. Прохідниками під Дніпром на південь від Києва, в районі Жукова острова, було пройдено понад 240 метрів Південного тунелю (труби) діаметром 6 метрів. Північний тунель почали споруджувати пізніше.

З початком Другої вітової війни, в 1941 році, усі роботи припинили, а техніку та обладнання затопили у Дніпрі. Після війни об'єкт вважали нерентабельним і будівництво не відновили.

Наразі Південна труба "Сталінського метро" на Жуковому острові - одна з найдоступніших і видовищних конструкцій "Будівництва №1". Є залізобетонним тунелем зі зниженням у бік Дніпра. Західний кінець височить над землею майже повністю, східний – зовнішньою поверхнею лише на десяток сантиметрів над рівнем озера (виходить під воду). Загальна довжина - 600 метрів. Тунель затоплений, взимку можна пройти льодом від західного до проміжного входу.

Також доступні залишки тунелю та оголовок на Осокорках. На Оболоні зберігся кесон Північного тунелю (так званий "Бетонний корабель").

Старокиївська гора – історичне серце Києва. Саме тут, за переказами, князь Кий у V сторіччі заснував своє місто, про що нагадує пам'ятний знак – камінь із накресленими словами "Звідси є пішла земля руська…" Зараз тут розташовується Національний музей історії України.

Збереглися вали княжого дитинця та фундамент заснованого князем Володимиром на Русі першого кам'яного християнського храму – Десятинної церкви (989-996 роки) у візантійському стилі (князь виділив на утримання десяту частину доходів). Церква була зруйнована під час татаро-монгольської навали, поховавши під собою останніх захисників міста. Відновлена в XIX столітті у візантійсько-московському стилі, в 1929 році знищена більшовиками. Працює Музей історії Десятинної церкви.

Поруч росте посаджена митрополитом Петром Могилою чотирисотрічна липа. Виявлено фундамент палацу княгині Ольги (X сторіччя). В 1937-1939 роках споруджено Музей історії України.

На сусідній Андріївській гірці, де, згідно з легендою, апостол Андрій проголосив виникнення одного з вічних міст світу, споруджено барокову Андріївську церкву (1749-1754 роки) за проєктом Франческа Бартоломео Растреллі. Поруч – пам'ятник героям кінофільму "За двома зайцями" Голохвастову та Проні Прокопівні.

Труханів острів - одне з найулюбленіших місць відпочинку киян.

За легендою, острів названо ім'ям половецького хана Тугорхана, оскільки наприкінці XI століття на ньому була резиденція його доньки - дружини київського князя Святополка.

Довгий час ця земля була безлюдною, з XIX століття стала набувати популярності як зона відпочинку з Центральним пляжем. У 1950-х роках була з'єднана з Правим берегом Дніпра підвісним Пішохідним мостом, який відчутно вібрує під ногами при великому скупченні народу.

Ремісничі поселення на Подолі виникли за часів Київської Русі, назви вулиць Гончарна, Кожум'яцька та Дегтярна відображають характер діяльності мешканців.

За радянських часів місцевість занепала.

В даний час ведеться забудова елітними особняками в стилі ХІХ століття.

Публічна експозиція "Подарунки президентам України" є загальнодоступною частиною Фонду президентів України, що функціонує на базі Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського в Києві.

Фонд заснований у 1996 році. Колекція музею подарунків президентам України нараховує близько 2000 предметів і документів, пов’язаних із життям та діяльністю керівників української держави. Тут є подарунки з різних куточків світу.

Серед експонатів різноманітні твори мистецтва, як, наприклад: предмети народних промислів (вишиванки, дерев’яні скриньки, килими, вази, посуд тощо), музичні інструменти, декоративна зброя (шаблі, мечі, булави тощо), картини (виконані різними техніками на полотні, шовку, папірусі, з використанням каміння, гаптовані тощо), предмети одягу (мантії, національний одяг тощо), макети військової техніки, почесні нагороди та відзнаки президентів України, скульптури та нумізматичні експонати тощо.

Особливу увагу привертає килим з портретами 12 президентів пострадянських країн, подарований Леоніду Кучмі таджицьким колегою Емомалі Рахмоном у 1997 році.

Хрещатий парк на пагорбі біля початку Володимирського узвозу в Києві також називають Купецьким садом.

Спочатку ця територія була частиною Царського (Міського) парку, доки київське купецтво не взяло в оренду у міста куточок саду, що примикав до будівлі Купецьких зборів (нинішня Національна філармонія України).

На дніпровській кручі за філармонією в 1982 році на честь 60-ї річниці створення СРСР було встановлено скульптурну композицію, яка складалася з Арки Дружби народів та двох скульптурних груп під нею. В 2022 році, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, скульптурна частина монумента була демонтована, а арка перейменована на Арку Свободи українського народу.

Звідси відкривається мальовнича панорама Дніпра. У водонапірній вежі (1877 рік) неподалік розташований Музей води. Будівля поряд, що нагадує казковий замок, - нове приміщення Київського академічного театру ляльок (2005 рік).

Хрещатий парк з'єднує з Міським садом 60-метровий Парковий місток (1912 рік) - одне з найромантичніших місць у Києві. Також відомий як Місток закоханих (за традицією закохані залишають тут написи та стрічки) або Чортовий міст (нещасні часто обирали це місце для зведення рахунків із життям).

Хрещатик - головна вулиця Києва, найпопулярніше місце прогулянок містян із ХІХ століття і до наших днів.

Назва походить від Хрещатого яру, від якого починалася вулиця в районі нинішньої Європейської площі. В свою чергу назву яру пов'язують з подіями хрещення Русі або зі словом "хрещатий" - хрестоподібний.

Довгий час тут була пустка, перші будинки з'явилися в XVIII сторіччі. Завдяки вигідному становищу між Верхнім містом, Подолом та Печерськом, Хрещатик швидко став центральною та найфешенебельнішою вулицею міста. Більшість старої забудови було знищено в 1941 році, після війни відбудовано в "сталінському" стилі.

Вулиця починається від Європейської площі, на якій домінує сучасна будівля Українського дому. Квадратна вежа над Будинком профспілок стала візитною карткою Києва завдяки світловому табло електронного годинника, встановленого в 1981 році (нині його замінюють плазмові панелі). Найстаріша будівля на Хрещатику - Готель Кане (1874 рік), де зараз розташований Центральний гастроном. Дорогі магазини та ресторани, як і раніше, можна знайти в Пасажі (1914 рік) та на вулиці Архітектора Городецького. Закінчується вулиця Бессарабською площею, де знаходиться найстаріший у Києві критий Бессарабський ринок (1910-1912 роки).

У вихідні та святкові дні Хрещатик перетворюється на пішохідну зону. Тут відбуваються концерти та інші масові заходи.

Центр сучасного мистецтва М17 (ЦСМ М17) в Києві - культурна інституція, що функціонує як освітньо-дослідницька платформа та експозиційний майданчик сучасного мистецтва України та світу.

Був заснований влітку 2010 року. Центр М17 займає 2 поверхи, його площа – 1238 квадратних метрів.

М17 співпрацює з Національною спілкою художників України та є одним із найбільших окремих недержавних виставкових просторів у Києві.​ Технічне оснащення Центру відповідає міжнародним стандартам, що вже дозволило втілити ряд знакових проєктів музейного рівня. 

Арт-центр надає підтримку та продюсування українського сучасного мистецтва (contemporary art). У залах проводяться виставки молодих та провідних художників України.

Центр української культури та мистецтв у Києві створено в 2005 році з метою відродження національних звичаїв та традицій.

Дітей тут навчають техніці та культурі вишивання, ткацтва, розпису та інших видів декоративно-ужиткового мистецтва, а також знайомлять зі старовинними звичаями та обрядами.

З 2011 року Центр української культури та мистецтв має власну будівлю на Подолі, де розміщено галерею традиційного українського мистецтва, проводяться виставки та різноманітні акції.