Пам'ятки Шептицького району

Аріанська вежа у Белзі, також відома як Каплиця Снопковських, є найдавнішою зі збережених архітектурних пам’яток міста. Зведена у 1606 році, про що свідчить кам'яна табличка з гербом "Равич" на фасаді.

Невисока цегляна шестикутна споруда розташована на давньому цвинтарі при в'їзді в середмістя Белза. За однією з версій, її звів белзький хорунжий Андрій Снопковський як каплицю-усипальню. Великий підвал з окремим входом, перекритий бочковим склепінням, очевидно є поховальною криптою родини Снопковських. Не виключено, що споруда могла виконувати й оборонні функції як частина міських укріплень.

Незвичайну архітектуру каплиці пояснюють тим, що її засновник міг бути прихильником аріанства – однієї з течій раннього християнства, яка відродилася у Речі Посполитій у XVI-XVII століттях у формі социніанства. Звідти й поширена назва – Аріанська вежа.

Від початку XIX століття споруда використовувалася як склад сорошна та солі. Зараз частково відреставрована. Є одним із об'єктів Державного історико-культурного заповідника в місті Белзі.

Найдавніша частина Белза при впадінні струмка Речиця в річку Солокія на в'їзді в місто з боку Великих Мостів зветься Замочком, оскільки саме тут розташовувався літописний Белзький замок. Його перші дерев'яні укріплення були зведені ще в XI столітті, проте невдовзі місто було зруйноване монголо-татарами.

За литовсько-польських часів замок був відроджений. Він залишався дерев'яним, але був зміцнений потужними земляними валами та захищений оборонним ровом, сліди яких досі простежуються. До нашого часу замок не зберігся, але про нього нагадують пізніші сакральні споруди, що надають території Замочку романтичного вигляду. 

У 1906-1911 роках на замчищі був збудований костел Пресвятої Діви Марії у стилі модерн з елементами неоготики за проєктом архітектора Калікста Кшижановського (нині це церква святого Миколи ПЦУ).

У 1933-1938 роках архітектор Вітольд Равський добудував комплекс сакральних споруд на Замочку. Поруч із костелом він звів дзвіницю у вигляді замкової вежі в стилі модерн з елементами романтизму. На її фасаді розміщено один з історичних гербів Белза у вигляді грифона. Інший герб Белза – гармаш з гарматою – можна побачити на триарковій в'їзній брамі. У модерновому стилі були збудовані також каплиця Святого Валентина та Хресна дорога у вигляді цегляної огорожі з маленькими вежами-каплицями, що нагадують оборонні мури.

Комплекс сакральних споруд урочища Замочок входить до складу Державного історико-культурного заповідника в місті Белзі.

Державний історико-культурний заповідник у місті Белз об'єднує комплекс архітектурних пам'яток середмістя, замчище княжої доби, храми різних конфесій, християнський та єврейський цвинтарі.

Головним об'єктом заповідника є Історико-краєзнавчий музей, розташований у приміщенні міської ратуші. Оскільки оригінальна ратуша на ринковій площі була зруйнована під час Другої світової війни, нині під магістрат пристосовано келійний корпус монастиря домініканів XVII століття з чотириярусною годинниковою вежею у стилі бароко. У 2004 році на третьому ярусі вежі знайдено єдині вцілілі стінописи монастиря.

Колекція музею відображає історію та культуру давнього населення міста Белз. Зокрема, в археологічному відділі представлені матеріали щорічних археологічних розкопок, найцікавішими з яких є наконечник стріли I тисячоліття до нашої ери та хрест енколпіон XI століття.

Колекція старовинного чоловічого і жіночого одягу, вишивок і предметів побуту, що пов'язані з ткацтвом і вишиванням, складають основу відділу народного мистецтва та етнографії Белзчини. Про культуру єврейської громади міста розповідають старовинна Тора, одяг белзьких хасидів, старі світлини.

Із сакральних пам'яток найціннішою є дерев'яна скульптура апостола Петра з церкви Святої Параскеви, датована кінцем XVI – початком XVII століття.

Костел Найсвятішого Серця Ісусового споруджений у Стоянові в 1901 році на місці старого дерев'яного храму, заснованого в 1624 році коштом родини Кадлубських.

Автором проєкту нового неоготичного костелу називають польського архітектора Теодора-Мар'яна Тальовського, вихованця та професора Львівської політехніки.

У 1930-х роках біля храму було встановлено постать Божої Матері, але в 1970-х роках її зруйнували. За радянських часів приміщення використовувалося під склад.

У 2000 році костел Найсвятішого Серця Ісусового було повернуто католицькій громаді Стоянова. Наразі він відреставрований та діє.

Костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії у Лопатині споруджений у 1772 році коштом Адама Холоневського за одним із проєктів, раніше розроблених львівським архітектором Бернардом Меретином.

До того у Лопатині існував дерев'яний костел. Новий католицький храм - репліка костелу Чесного Хреста в Берездівцях - був виконаний у пишному стилі бароко та оформлений багатими фресками Станіслава Строїнського. Освячення відбулося в 1828 році.

Після Другої світової війни святиня була закрита, а ікона Божої Матері Лопатинської, що зберігалася в костелі, вивезена до Польщі.

Нині костел Діви Марії повернуто віруючим та відреставровано коштом польської громадськості.

Костел Успіння Пресвятої Богородиці в місті Угнів побудований в 1695 році коштом Христофора Дуніна. Величезний храм у стилі бароко спроєктував архітектор Войцех Ленартович.

За радянських часів будівля Успенського костелу використовувалася як склад, проте храм непогано зберігся.

Єврейський молитовний будинок товариства "Ішре Лев" на південно-східній околиці Ринку в Белзі привертає увагу виразною архітектурою з дерев'яним еркером, завершеним цибулястою банею в орієнтальному стилі.

Будинок постав на розі колишніх вулиць Торгової і Кушнірської 1909 року коштом впливового белзького мешканця Файвеля Таубе. Саме він заснував у Белзі Товариство для підтримки хворих і убогих, що мало назву "Ішре Лев".

Сучасний вигляд молитовний будинок "Ішре Лев" отримав внаслідок перебудови, зумовленої пошкодженнями під час Першої світової війни. Відновлений коштом сім'ї Рокахів.

Монастир католицького ордену домініканців у Белзі заснований у 1394 році з ініціативи князя белзького та полоцького Земовита IV, але його перші дерев'яні споруди не дійшли до нашого часу.

Сучасний комплекс монастиря отців домініканів почали зводити у середині XVI століття. Центральною спорудою був Домініканськи костел, збудований як тринавна базиліка з трансептом та витягнутим циркульним вівтарем. Стіни були укріплені контрфорсами. Протягом свого існування споруда зазнавала перебудов, найбільші з яких припали на початок XVIII століття. У цей час було зведено двоярусну монастирську дзвіницю, яка збереглася до нашого часу. Сам костел був зруйнований під час Другої світової віни і дійшов до наших днів у вигляді руїн.

Також зберігся північний келійний корпус з чотириярусною вежею-дзвіницею в барочному стилі, який тепер слугує міською ратушею. Там же розташовується Історико-краєзнавчий музей.

Монастир і церква Святого Юра засновані в Шептицькому белзським воєводою Францішеком Салезієм Потоцьким у 1763 році для греко-католицького ордена василіан.

У 1771-1776 роках на місці дерев'яних споруд за проєктом архітектора Йогана Каспера Зельнера було зведено кам'яну церкву та келії. В архітектурі поєднуються риси пізнього бароко та класицизму.

Монастир було ліквідовано в 1946 році польською владою. У 1980 році в будівлі церкви було відкрито філію Львівського музею історії релігії та атеїзму, а в келіях – картинну галерею. В 1989 році музей було перенесено до палацу Потоцьких, а храмовий комплекс було передано греко-католицькій громаді.

Народний зразковий музей народознавства у Бишеві на Львівщині заснований у 1991 році при Бишівській загальноосвітній школі. Створений з ініціативи колишнього директора школи, дослідника пам’яток історії та культури Володимира Коваля.

Експозиція у п'яти залах розповідає про історію Бишева і сусідніх сіл, знайомить з культурою і ремеслами краю. Музейні фонди містять понад 3000 експонатів.

У першій залі експонуються старовинні ікони ХІХ-ХХ століть. Історична експозиція містить документи і старі мапи сіл Бишева, Забави, Ордова і Торок, колекцію старовинних годинників та великий шкільний дзвоник. Про старовинні ремесла галицького селянства розповідають знаряддя праці ткачів, теслярів, бондарів тощо. Унікальною пам’яткою є дерев’яний вулик-колода ХVІІ сторіччя.

У залі "Хата галицького селянина" відтворено інтер’єр оселі з пічкою, старовинними горщиками і тарелями та великою дерев’яною скринею. Експозиція "З бабусиної скрині" представляє колекцію вишиваних жіночих сорочок і костюмів, запасок, спідниць, рушників, хустин.

В експозиції "Ткацький цех" відвідувачам пропонують майстеркласи роботи на діючих ткацьких верстатах.

Музей оперного співака Олександра Мишуги відкрито в селі Новий Витків, де він народився в 1853 році.

Визначний український тенор завоював світове визнання наприкінці XIX – початку XX століття, виступаючи на найкращих сценах багатьох європейських столиць: Парижа, Риму, Відня та інших.

Згідно із заповітом, у 1922 році він був похований у рідному селі.

Музей Мишуги відкрито в приміщенні Народного дому Нового Виткова. Експозиція розповідає про його життя та творчість, про стосунки з видатними сучасниками – Іваном Франком, Миколою Лисенком, Соломією Крушельницькою, Модестом Менцинським. Відвідувачі можуть прослухати магнітофонний запис Мишуги.

"Музей рідного села" створений у селі Синьків 18 липня 1999 року з нагоди 500-річчя першої письмової згадки про село. Музей розташований на першому поверсі Синьківського ліцею.

Експозиція музею налічує понад 1000 експонатів та представляє колекцію старовинних ікон, книг, грошей, українських рушників, одягу та реманенту. Велику зацікавленість викликають копії та оригінали документів, церковні метричні видання, а також макет села за картою 1844 року, яка є великою цінністю музею.

Експозиція музею складається з розділів: "З глибини віків", "Під пануванням Австро-Угорщини та Польщі", "Карта земель села Синьків (1844 рік)", "Церква Покрови Пресвятої Богородиці", "З історії розвитку школи", "Село у ХХ столітті".

Музей постійно поповнюється новими експонатами та матеріалами, серед яких найцікавішим є "Літопис школи" та альбом екскурсій.

Народний історико-краєзнавчий музей селища міського типу Добротвір та навколишніх сіл носить ім'я свого засновника, місцевого історика, художника та колекціонера Йосифа Брикайла. Саме він зібрав музейну експозицію, яка відкрилася для відвідувачів у 1995 році.

Колекція музею налічує близько трьох тисяч пам'яток Надбужанщини. Тут представлена реконструкція житла та знаряддя праці первісних людей, фрагменти кераміки різних періодів, зброя князівських часів, предмети побуту та зразки ремісничої продукції місцевих мешканців XIX-XX столітm, історичні документи й світлини, портрети видатних особистостей.

Музей-садиба отця Маркіяна Шашкевича в селі Нестаничі відкрився 2011 року до 200-річчя від дня народження цього відомого українського письменника, поета, священика, громадсько-культурного діяча, керівника "Руської Трійці".

У селі Нестаничі Маркіян Шашкевич з 1938 по 1941 рік був парохом сільської греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Музей розміщено в розташованій поруч плебанії, збудованій 1913 року. Проєкт реконструкції будівлі розробив відомий художник Орест Скоп.

Основна експозиція музею зформована з фондів Львівського державного історичного архіву, бібліотек імені Стефаника та Драгоманова, львівського музею "Русалки-Дністрової". В одній із кімнат експонуються речі, пов'язані з перебуванням Шашкевича в Нестаничах, які зібрали мешканці села.

Найбільшою гордістю музею є унікальні зразки галицького сакрального малярства – ікони народних майстрів, що датуються кінцем XVII – початком XVIII століть.

Палац Лянцкоронських збудований у Тартакові в XIX столітті на місці замку Потоцьких, закладеного у XVIII сторіччі польським магнатом Феліксом Казимира Потоцьким. Від старого оборонного замку збереглися фрагменти валів та стін з південно-західного боку.

Новий палац у стилі французького необарокко збудував у Тартакові Збігнев Лянцкоронський. Вважається, що взірцем для архітектурного проєкту тартаківського палацу послужило Казино де Парі (Casino de Paris) в Монако. Двоповерховий палац з ризалітом та балконом має бічну вежу. З півдня до будинку прибудовано Г-подібний господарський корпус.

За радянських часів у палаці Лянцкоронських розміщувалася школа. В 2010 році пам'ятка архітектури була передана в концесію приватному інвестору за умови реставрації та створення туристичного центру.