Пам'ятки Шептицького району

Шептицька філія Львівського музею історії релігії розташовується в палаці Потоцьких, що є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Кристинопільський замок побудований у XVIII столітті за проєктом французького архітектора П’єра Ріко де Тірреджеллі для представників могутнього роду польських землевласників Потоцьких. У своїй архітектурі будівля поєднує два стилі: бароко та ранній класицизм.

Палац Потоцьких мав близько 40 кімнат, декілька салонів, велику бальну залу, китайський кабінет і бібліотеку. Архітектурний комплекс також включав будівлі кухні, броварні, винокурні, казарм, стайні та інші господарські приміщення. Нинішній вигляд палацу значно змінений в наслідок численних пожеж та перебудов.

Музей релігії розташовується у ньому з 1990 року. Основна експозиція розповідає про історія Кристинополя (Шептицького) у ХVІІ-ХІХ століттях та про його засновників.

Також представлена колекція вишиванок та іншого одягу колишнього Сокальського повіту, старовинні предмети побуту, макет палацового комплексу.

У підвалі виставлені зразки цегли, яка застосовувалась під час будівництва палацу.

Історико-краєзнавчий музей Радехівщини розпочав свою роботу в 2004 році в приміщенні старовинної вілли в центрі міста Радехів.

В шести залах розміщено понад 1500 експонатів. Експозиція розділена на кілька розділів: "З історії створення Української держави", "Археологічні пам'ятки та етнографія краю", "Освіта та історія шкільної Радехівщини", "Флора та фауна краю", "Видатні люди Радехівщини", "Національно-визвольна боротьба на Радехівщині".

Кожна кімната в музеї відтворює сімейне та суспільне життя краю. Цікавим є інтер'єр селянського будинку з одягом, зразки гончарних виробів, старовинні монети, знаряддя праці, макет криївки та куточок Ігоря Білозіра.

Собор святого рівноапостольного князя Володимира зведений в Шептицькому на початку XVIII століття у стилі бароко як католицький костел Зіслання святого Духа у монастирському комплексі бернардинів.

Є найдавнішою спорудою міста, найбільш помітна будівля Шептицького.

Заснований у 1692 році разом із монастирем римо-католицького ордена бернардинців. Після пожежі, що знищила дерев'яні споруди, комплекс був відбудований в камені в 1760 році коштом Юзефа-Феліціана Потоцького. Інтер'єри розписали Джузеппе Бальцані та Станіслав Строїнський.

У 1951 році храм було закрито. В 1988 році будівлю було передано православній громаді, перебудувано під православний храм та переосвячено на православну церкву святого рівноапостольного князя Володимира.

Художній музей “Людина. Земля. Всесвіт” у Сокалі створено в 1985 році зусиллями родини Анатолія та Наталії Покотюк, а також Григорія Костюченка.

В 1990 році музей став філією Національного музею у Львові, з 1995 року – філія Львівського музею історії релігії.

В десяти музейних залах розгорнуто експозиційні виставки: "Людина і Всесвіт", "Свята Україна", "Ісус Христос - найвеличніший із синів людства", "Під покровом Божої Матері", "Що є істина", "У пошуках істини", " Космічне мистецтво", "Вчення життя - заклик у майбутнє", "Тарас Шевченко - апостол правди та світоч духу", "Києво-Могилянська академія".

У фондах музею зберігаються документи з історії Сокальщини ХVII-XIX століть, рідкісні матеріали про відомого українського композитора Віктора Матюка (родом із села Тудорковичі на Сокальщині), матеріали про історію церков Сокальщини, про духовних просвітителів та культурних діячів, кераміку відомого майстра XIX століття Василя Шостопальця, зразки унікальної сокальської вишивки, предмети побуту ХІХ-ХХ століть.

Угнівський історико-краєзнавчий музей відкрився в 2006 році при Угнівському аграрно-будівельному ліцеї з ініціативи викладачки Галини Губені.

Експозиція музею дає можливість ознайомитися з історією міста, побутом, традиціями та легендами, познайомитися з визначними людьми, які народилися та проживали в місті Угнів.

Усі експонати є автентичними та унікальними: угнівський одяг, образи, жорна, побутові предмети мешканців Угнева, історичні документи. Зокрема, представлені знамениті чоботи-"угнівці", по які до міста приїжджав Іван Франко.

Художній музей "Сокальщина" відкрито в 1981 році до 30-річчя входження Шептицького до складу України.

Близько 1000 експонатів: унікальна колекція творів народного мистецтва, предметів побуту, старовинних меблів. Специфікою експозиції музею є те, що вона представляє народне мистецтво Сокальщини, дуже оригінальне та своєрідне, яке свідчить про вишуканість та обдарованість сокальчан.

В експозиції - "добрячинські" чорно-білі вишиванки, букети весняних квітів на "завишенських" сорочках. Сокальщина славиться своїми майстрами вишивки: чорна вишивка – це раритет музею, кожна сорочка є ексклюзивним виробом, і жоден орнамент не повторюється. Зразки весільних костюмів вражають своєю вишуканістю – в одній сорочці майстер використовував 6-7 різних технік виконання.

Гордістю музею є виставка унікальних зразків чорної кераміки та неповторні писанки Тараса Городецького.

Також цікавим є інтер'єр сокальського житла кінця XIX - початку XX століття.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці закладена в Угневі у 1780 році (за іншими даними – у 1797 році) на місці старого дерев'яного храму, відомого з 1500 року.

Тривалий час храм залишався недобудованим. У 1855-1857 роках купець Степан Жуковський реконструював церкву власним коштом. Будматеріалами стали залишки розібраних міських укріплень.

Угринівська церква Різдва Пресвятої Богородиці вважалася однією з найкрасивіших на Галичині. В 1936 році інтер'єри розписав художник Дем'ян Горняткевич. Поряд зі святими були зображені історичні постаті: король Данило Романович, гетьман Іван Мазепа, митрополит Андрей Шептицький, поет Тарас Шевченко та інші, проте за радянських часів ці фрески забілили.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці належить парафії Української греко-католицької церкви.

Ансамбль монастиря сестер домініканок у місті Белзі складається з величного костелу Непорочного зачаття Найсвятішої Діви Марії, що зараз є греко-католицькою церквою Святого Миколая, та напівзруйнованого комплексу монастирських келій. Пам'ятка архітектури національного значення.

Монастир жіночого католицького ордену Сестер домініканок у Белзі заснований у 1635 році дружиною віленського каштеляна Софією Ходкевич. Мурований храм у стилі бароко з двома симетричними вежами зведено у 1653 році. В нішах на фасаді встановлено чотири скульптури святих: Урсули, Катерини Сієнської, Розалії та ще однієї невідомої святої. У 1743 році дерев'яні кельї замінили на муровані.

За влади Габсбургської монархії 1785 року монастир був ліквідований, костел передано греко-католицькій громаді міста і переіменовано в церкву святого Миколая. У 1893 році встановлено новий іконостас, виконаний перемишльськими малярами. На початку XX століття церкву розписав львівський маляр Михайло Боярський, на фронтоні розмістили мозаїчне зображення святого Миколая.

Протягом нетривалого часу після Другої світової війни храм знову став польським костелом, але після виселення поляків був закритий, приміщення почали використовувати як склад.

У 1991 році споруду повернули греко-католицькій громаді міста та відреставрували. Зараз вона належить парафії Перенесення мощей святого Миколая Чудотворця УГКЦ.

Дерев'яна церква Святої Параскеви П'ятниці у Белзі на Львівщині – пам'ятка архітектури національного значення. Можливо, це найдавніша вціліла архітектурна споруда міста. Розташована на старому цвинтарі, що у Люблінському передмісті.

Інформація про дату будівництва церкви є суперечливою. За деякими даними, вона походить ще з XV століття. Податковий реєстр 1515 року однозначно свідчить про існування П'ятницької церкви у Белзі, але не відомо, чи саме про цю будівлю йдеться. В документах Української греко-католицької церкви першої половини XX століття згадується, що первісно церква була збудована в селі Прусинів і на теперішнє місце перенесена у XVIII столітті.

Згідно з офіційними даними Державного історико-культурного заповідника у місті Белзі, нинішня церква Параскеви П'ятниці постала між 1762-1766 роками. Зведена на замовлення пароха, отця Данило Зборовський із соснових брусів на дубових підвалинах. Наприкінці ХVІІІ століття церква була перетворена на поховальну каплицю на міському цвинтарі.

Будівля багато разів перебудовувалась. За часів СРСР стояла пусткою. Лише у 1977 році було здійснено реставрацію, хоча, на жаль, змінено її первісний вигляд. Бабинець було розібрано, чим церкву перетворили на дводільну капличного типу.