Пам'ятки Харківської області

Красноградський краєзнавчий музей імені Порфирія Мартиновича розташований в історичній будівлі в центрі Краснограда.

Носить ім'я засновника – українського живописця, фольклориста, етнографа Порфирія Мартиновича.

Фонди музею налічують 24 тисячі експонатів. Зокрема, експозиція розповідає про будівництво Української укріпленої лінії та Бєльовської фортеці (Більовської), з якої розпочалася історія Краснограда.

В розділі, присвяченому історії газової промисловості України, представлено макет бурової вежі, документи та фотографії буровиків, зразки гірських порід.

Куп'янський міський краєзнавчий музей розміщений у будинку, який входив до комплексу споруд зруйнованого за радянських часів Покровського собору (ХІХ століття).

Музей відкрито в 1972 році. Його фонди налічують понад 1 тисячі предметів. Тут зберігаються історичні документи та рідкісні фотографії, виставлені археологічні, етнографічні, нумізматичні колекції, що повністю відображають історію Куп'янщини.

25 квітня 2023 року російські окупанти завдали ракетного удару по центру Куп’янська та влучили ракетою С-300 в будівлю краєзнавчого музею. Дві працівниці музею загинули внаслідок російського удару по будівлі музею в Куп’янську.

Лозівський краєзнавчий музей працює з 1967 року, зараз знаходиться у підпорядкуванні Лозівської міської ради.

В археологічній експозиції представлені речі з поховання кочовика та кам'яні баби  ХІІ-ХІІІ століть. З історією краю знайомлять предмети козацької доби: шабля, глиняна фляга, фрагменти люльок.

Про заснування міста Лозова у ХІХ столітті розповідають фотографії, плани і розпорядження, які показують розбудову залізниці, предмети побуту перших залізничників, меблі різних верств населення.

В 2001 році  відкрито зал історії Лозівського ковальсько-механічного заводу.

Майданом Архітекторів називають сквер у центрі Харкова на перетині вулиць Пушкінської, Жон Мироносиць та Дарвіна біля станції метро імені архітектора Бекетова.

В 2009 році площа була повністю реконструйована та перетворена на своєрідний парк скульптури. Прокладено тротуари, розбито газони, встановлено лавочки. В центрі майдану встановлено романтичний Пам'ятник закоханим, створений за ескізом, який переміг у міському студентському конкурсі.

Навколо пам'ятника розташовані "Сім чудес Харкова" - біломармурові макети найкращих архітектурних споруд міста: Держпрому, Успенського Собору, пам'ятника Тарасові Шевченку, Благовіщенському собору, ротонди "Дзеркальний Струмінь", "Будинку зі шпилем", Покровського собору.

Майдан виник одночасно з Харківською фортецею та до XIX століття називався Ярмарковою площею (з 1659 року тут проходив щорічний Успенський ярмарок, що до середини XIX століття став одним з найбільших в країні).

Взимку площа була улюбленим місцем катання на санях. З часом площа отримала назву Миколаївської на честь однойменної церкви, яка розташовувалась на ній.

В ХІХ столітті на майдані з'явилися перші муровані будівлі. Зокрема, Дворянське зібрання, біля якого стояли дві гармати, що колись перебували на озброєнні Харківської фортеці (не збереглися). Навпроти за проєктом архітектора Олексія Бекетова були споруджені будівлі банків: Петербурзького міжнародного (будинок 22; нині Центральне відділення Ощадбанку), Волзько-Камського (будинок 24; нині Театр ляльок), Московського купецького (будинок 26; нині Будинок техніки) та Земельного (будинок 28 ; нині автотранспортний технікум).

На початку XX століття забудову площі доповнив готель "Метрополь", багатоквартирний житловий будинок страхового товариства "Росія" (будинок 1/17; нині Палац праці), будівля Азовсько-Донського банку (будинок 14; нині "Укрбізнесбанк") та інші.

В 1919 році Миколаївську площу назвали ім'ям члена Харківського підпільного обкому КП(б)У Мойсея Тевелєва. За радянських часів для прокладання трамвайної колії було знесено будівлю біржі та Миколаївську церкву.

Під час Другої світової війни багато будівель було зруйновано. Після звільнення міста харків'яни відновили майдан, зокрема бекетівські будинки. Довгий час площа мала ім'я революціонера Тевелєва, потім - Радянської України. З 1996 року - майдан Конституції.

В 2012 році в центрі майдану Конституції відкрили Монумент на честь Незалежності України, авторами якого є харківські скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова.

2 березня 2022 року, під час боїв за Харків в ході російсько-української війни, майдан Конституції в Харкові був обстріляний російською армією. Сильних руйнувань зазнав Палац праці. Постраждали сусідні до нього будівлі, зокрема прилеглий житловий будинок, будівля міської ради Харкова та інші.

Майдан Свободи в Харкові - центральна площа міста. Входить до двадцятки найбільших площ світу.

За легендою, на момент спорудження була найбільшою площею в Європі (11,9 гектарів), хоча насправді аналогічну площу тоді вже мала Шахова площа в Бордо (12 гектари), а площа Куйбишева в Самарі з прилеглими скверами була навіть більшою (17,4 гектари).

Майдан Свободи було споруджено в 1926-1928 роках як новий адміністративний центр Харкова, який тоді був столицею України. Спочатку носила ім'я революціонера Дзержинського, який займався будівництвом (вважається, що він і був ініціатором розчищення хаотичної забудови історичного центру Харкова).

З 1995 року площа має нинішню назву. Тут часто проходять політичні акції, ярмарки, фестивалі та концерти.

Під час російського вторгнення в Україну 1 березня 2022 року Майдан Свободи зазнав атаки російськими ракетами "Калібр". Одна з них влучила в історичну будівлю Харківської обласної державної адміністрації, травмувала двадцять людей, забрала життя десятьох. Були вибиті всі вікна та значно пошкоджені, а місцями - повністю зруйновані перекриття. За попередніми оцінками фахівців, будівля не підлягає відновленню.

Нинішній Сергіївський майдан нижче Університетської гірки, вздовж колишнього валу, утворився на початку XVIII сторіччя як торгова площа з лавками та харчевнями, на якій 4 рази на тиждень проходили торги.

Називався Базарною площею або Лопанським базаром. У ХІХ сторіччі на Лопанському базарі побудували дерев'яний критий ринок. У 1835 році всі будинки згоріли під час великої пожежі. В середині ХІХ століття почалося будівництво кам'яних торгових будівель, зокрема Сергіївського ряду, названого на честь харківського губернатора (площу стали називати Сергіївською). В 1868 році замість дерев'яних були побудовані кам'яні сходи, що знаходилися на місці нинішніх.

В 1875 році завершилося спорудження Ново-Сергіївського ряду, в якому незабаром відкрився міський музей. У 1890 році на місці згорілого Сергіївського ряду за проєктом архітектора Альфреда Шпігеля збудували двоповерховий Миколаївський ряд. В 1898 році на березі Лопані за проєктом академіка архітектури Олексія Бекетова збудували кам'яні магазини. В південній частині площі знаходився "Гранд-готель".

В 1932 році площу перейменували на Пролетарську. Після Другої світової війни площу було реконструйовано. Уздовж берегів Лопані посаджено дерева, розбито сквер із клумбами та газонами. Упорядковано Університетську гірку та її схили, побудовано нові сходи.

В 2016 році площі повернуто історичну назву - Сергіївський майдан.

Найбільший у Харкові меморіальний комплекс відкрито на північній околиці міста в 1977 році на честь харків'ян, які загинули під час Другої світової війни.

Скульптори Василь Агібалов, Яків Рик, Михайло Овсянкін, художник Сергій Світлоруков, архітектори Ігор Алфьоров, Анатолій Максименко, Єрік Черкасов.

Відвідувачів зустрічають дві стіни із прапорами та написами на зворотному боці. Лісова алея веде до високої скульптури "Батьківщини-матері", біля підніжжя якої горить вічний вогонь. Зліва знаходиться стіна з барельєфами, що зображають різні епізоди оборони міста. Кілька років тому на площі було встановлено дерев'яний хрест, оточений клумбами.

Перший дерев'яний храм Миколи Чудотворця на Григорівці (передмістя Харкова) було споруджено в 1765 році.

В 1821 році за проєктом архітектора Євгена Васильєва на місці колишнього храму коштом полковника Олександра Норова була збудована однокупольна Миколаївська церква з дзвіницею з червоної цегли, що має форму хреста.

В 1938 році, під час гонінь на церкву, був заарештований і розстріляний диякон Філіпп (Ординець). В наш час зарахований до лику святих новомучеників Слобідського краю.

З 1960 по 1989 рік Свято-Миколаївський храм було закрито. В 1989 році залишки храму, що збереглися, були передані православній громаді УПЦ московського патріархату.

Харківський аеропорт почав працювати в 1932 році після завершення будівництва аеродрому "Основа" та службових будівель аеропорту.

В 1933 році йому було надано ім'я Павла Постишева. В 1936 році Харківський аеропорт був визнаний найкращим аеропортом СРСР. У довоєнні роки - самостійна госпрозрахункова одиниця безпосередньо підпорядкована Головному управлінню цивільної авіації. Через аеропорт проходять повітряні дороги, що ведуть у Крим, Кавказ. Найбільший пасажирський літак тих років - шестимоторний гігант П-124 (АНТ-20біс) робив, прямуючи до аеропорту Мінеральні Води, посадку в Харкові. В 1941 році на аеродромі була побудована бетонна злітно-посадкова смуга. З початком Другої світової війни особовий склад аеропорту увійшов до складу Київської та Харківської спеціальних авіагруп Громадянського Повітряного флоту.

Існуючий аеровокзал було споруджено в повоєнні роки за типовим проєктом, розробленим московським НДІ "Аеропроєкт" у 1951 році (архітектори Елькін, Крюков, Міткевич). Цей проєкт був застосований у Львові, Свердловську (нині - Єкатеринбург), Челябінську та інших містах СРСР. Будівництво аеровокзалу розпочалося в 1951 році, а його відкриття було присвячене помпезному святкуванню 300-річчя возз'єднання України з Росією. Зовні будівля аеровокзалу відрізняється підвищеною парадністю, характерною для "сталінської" архітектури 30-х - 50-х років. Центральний вхід прикрашає восьмиколонний портик із високим парапетом складного контуру. Над будинком височить витончена восьмигранна башточка зі струнким наметом і шпилем, увінчаним золоченим вінком. Інтер'єри рясно оснащені ліпними архітектурними деталями та розписами.

В 2010 році було відкрито новий міжнародний термінал "A", а старий - реконструйовано і перетворено на термінал з обслуговування VIP-пасажирів.

Харківський морський музей висвітлює історію мореплавання в моделях.

Експозиція наочно розповідає про те, як будували та спускали на воду дерев'яні кораблі, як були влаштовані військові кораблі XVII століття, як працювали зі знаряддями на старовинному вітрильнику, як діставали золото з затонулих галеонів.

В експозиції представлені чудово виконані моделі кораблів, створені впродовж десятків років. Також можна побачити прилади навігації, факсимільні карти, гравюри, документи (частково з архівів королівського товариства Великобританії), написані власноруч відважними мандрівниками.

Авіаційний музей просто неба створено авіаторами-ентузіастами з Харківського аероклубу імені Валентини Гризодубової.

На музейному майданчику аеродрому "Коротич" можна ознайомитися з історією та зразками літаків Ан-2, МіГ-21, МіГ-23, МіГ-27, Су-17 і Су-27, а також вертольотів Мі-1, Мі-2. Техніка належить до Університету повітряних сил.

Крім того, Харківський аероклуб проводить ознайомчі та тренувальні стрибки з парашутом (з десантним парашутом та в парашутній системі - "тандем"), польоти на літаках та вертольотах.

Також проводяться змагання (регіональні, всеукраїнські та інші) з парашутного, вертолітного та авіамодельного спорту.

Музей археології Харківського національного університету імені Василя Каразіна веде свою історію з 1807 року, коли при університеті було створено кабінет старожитностей.

Того ж року до нього надійшли артефакти та з розкопок Ольвії. Вони лягли в основу експозиції Музею витончених мистецтв та старожитностей, створеного при університеті у 1837 році. На початку XX століття Археологічний музей став самостійною науковою установою.

Сучасна експозиція розміщена у Виставковій залі в Головному корпусі університету. Тут представлені одні з найбільших в Україні колекцій предметів бронзового віку, скіфської доби, античного часу, черняхівської та салтівської культур.

Соколівський музей бойового братства відкрито в селі, у якому в 1943 році під час Другої Світової війни вперше вступили у бій проти німецько-фашистських військ чехословацькі добровольці 1-го окремого чехословацького батальйону під командуванням полковника Людвіка Свободи.

В ході битви було знищено близько 300 солдатів та офіцерів противника, 19 танків та 6 бронетранспортерів. Підпоручику Отакару Ярошу першому із закордонних громадян було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Ордени та медалі отримали й інші чехословацькі та радянські воїни, що билися з ними пліч-о-пліч.

Центральне місце в експозиції музею бойового братерства займає діорама "Бій 8 березня 1943 року в селі Соколове".

Також представлені документи, особисті речі, обмундирування чехословацьких воїнів, зразки бойової техніки. Окремо виставлені подарунки та сувеніри іноземних гостей.

Унікальний Музей води створено в 1983 році. на базі Кочетоцької водопровідної станції (сьогодні ПУВКГ "Донець") з ініціативи талановитого інженера Сергія Комара.

Понад 2 тисячі експонатів розповідають про історію річки Сіверський Донець, про будівництво водопровідної станції та роль води в житті людей взагалі.

Великий інтерес у відвідувачів викликають схеми басейну річки Сіверський Донець із колекціями археологічних знахідок та зразками корисних копалин.

Музей води розташований у будівлі громадсько-культурного центру ПУВКГ "Донець".