Пам'ятки Золочівського району

Історико-краєзнавчий музей села Маркопіль розташований у приміщенні Маркопільської середньої школи.

З 1998 року працює на громадських засадах. Музейна експозиція розділена на періоди "Давня історія", "Маркопільський замок", "Маркопіль у період світових воєн", "Шкільна освіта Маркополя".

В музеї представлено близько 1000 експонатів.

Благовіщенський василіанський монастир у Підгірцях, або просто Підгорецький монастир, заснований у XVII сторіччі на пагорбі, на якому за часів раннього середньовіччя стояло літописне давньоруське місто Пліснеськ (X-XIII сторіччя).

Ще в 1180 році на цьому місці княгиня Олена, донька Белзького князя Всеволода, заснувала першу обитель. Навколо частково збереглися оборонні вали городища. Онуфріївська церква в стилі бароко із сонячним годинником на фасаді збудована в 1750 році. Зберігся пишний об'ємний іконостас зі скульптурами роботи Павла Гіжицького.

В 1861 році тут відбулася перша у західноукраїнських землях панахида за упокій Тараса Шевченка.

Нині комплекс належить греко-католицькій церкві. Повна назва обителі - монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії чину Святого Василія Великого.

На території ведуться розкопки на місці давньоруського храму.

Монастир католицького ордена капуцинів навпроти Олеського замку збудовано коштом волинського воєводи Северина Ржевуського.

Проєкт розробив подільський арітектор Мартин Добравський. Будівництво закінчили в 1739 році. Монастирський комплекс складався з костелу Святого Антонія, зведеного в стилі бароко, та квадратного келійного корпусу із внутрішнім двориком.

В 1939 роцімонастир було закрито. Після 1945 року тут розмістилося сільськогосподарське училище.

Наразі комплекс належить Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького і використовується як фондосховище, доступ закритий.

Боярський двір у Золочеві, також відомий як Золочівський арсенал, - колишня укріплена резиденція власників міста, зведена в XV сторіччі представниками боярського роду Щечонів.

Це найдавніша архітектурна пам'ятка Золочева. Після спорудження Золочівського замку будівля стала використовуватись як міський арсенал, потім була передана парафіяльному костелу для опіки над убогими.

До останнього часу будівля Боярського двору була в занедбаному стані. В 2012 році передана Українській греко-католицькій церкві Воздвиження Животворящого Хреста, що провела реконструкцію та відкрила там монастир Чесного Хреста Святого Дам`яна Братів Менших (францисканців) та каплицю Возвиження Чесного Хреста Господнього.

Підгорецький замок - найкрасивіший замок "Золотої підкови Львівщини", яскравий зразок переходу від оборонної до палацової архітектури дворянських резиденцій.

Побудований за проєктом італійського архітектора Андреа дель Акви та військового інженера Гійома де Боплана (автора відомого "Опису України" та укладача "Генеральної карти України") для коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського на північній околиці давньоруського Пліснеського городища.

Був одним із найпрекрасніших палаців на території Східної Європи, втілював модний на той час тип аристократичної резиденції, що поєднував розкішне житло з бастіонними укріпленнями (так зване palazzo in fortezza).

Після Визвольної війни Собеські, які нволоділи замком з 1648 року, відновили палац та прикрасили інтер'єри. Тут відбувалися грандіозні бали за участю європейських монархів. Російський цар Петро I, який побував тут в 1711 році, вивіз до Петербурга кілька скульптур італійських майстрів і невдовзі розгорнув будівництво Петропалацу. Новий власник Підгорців Вацлав Ржевуський у 1728-1779 роках провів масштабну реконструкцію замку, почав збирати колекцію скульптури та живопису, а також організував приватний театр. У ті часи Підгірці прославилися "галицьким Версалем".

Останні власники - князі Сангушки - перетворили свою резиденцію на музей, але на початку Першої світової війни змушені були рятувати колекцію. В 1939 році Роман Сангушко вивіз багату колекцію творів мистецтва до Бразилії та створив Фонд Сангушків, яким керують його нащадки.

За радянських часів палац був пограбований, інтер'єри знищила пожежа, в приміщеннях розмістили туберкульозний санаторій. У радянському телесеріалі "Д'Артаньян і три мушкетери" Підгорецький замок виконав роль міської ратуші, де проходив бал у міських старійшин, куди бравий гасконець доставив алмазні підвіски королеви (багато хто вважає, що це був Лувр або Версаль).

З 1997 року ведеться реставрація та створення музею. Для відвідування доступний двір з колодязем, тераса на бастіонах, виставка старих фотографій у казематах, а також підземелля замку з експозицією "Біла пані", яка присвячена легенді про привид Підгорецького замку.

Палац у Буську в парку над Бугом, останнім власником якого був граф Казимир Бадені, збудований в 1810 році буським поміщиком Войцехом Мієром як житловий будинок і канцелярія.

Намісник Галичини Казимир Бадені придбав його в 1876 році та перебудував під власну літню резиденцію. Одночасно з палацом було закладено парк (зараз імені Івана Франка), алеї якого плавно спускаються до Бугу. Комплекс складається з основної двоповерхової будівлі та двох бічних крил. Окрасою палацу є двоярусний портик з колонами та балконом з балюстрадою. В інтер'єрах зберігся старовинний паркет, викладений сімома кольорами, а також ліпний герб графської родини Бадені.

У період після Другої світової війни тут розташовувалась військова частина. Наразі покинута будівля перебуває у власності Міністерства внутрішніх справ України. В травні 2016 року міністерство передало палац графа Бадені громаді міста Буськ. Внаслідок пожежі в листопаді 2016 року пошкоджено покрівлю та перекриття на площі 150 квадратних метрів.

Розглядається питання про реставрацію та створення музею.

Витончений палац в англійському стилі збудувала в Бродах у 1909 році графиня Тишкевич.

Палац Тишкевичів знаходиться в передмісті Старі Броди, на березі мальовничого ставка. Невелика двоповерхова будівля з колонадою багато прикрашена ліпниною. Інтер'єри не збереглися.

Наразі тут знаходиться Бродівський держлісгосп, який підтримує будівлю та територію в порядку.

Пліснеське городище - вали та оборонні рови літописного міста Пліснеск, що існувало з VII по XIII сторіччя на кордоні Галичини та Волині.

Це торгово-ремісниче місто тривалий час мало право на самоврядування. Його територія разом із посадом та передмістями займала майже 160 гектарів.

Будівельники використовували природні особливості високого плато, спорудивши дуже складну та важкодоступну оборонну систему із семи оборонних рубежів. Однак у 1241 році місто було повністю знищене військами хана Батия і з того часу не відновлювалося.

Пізніше на його території було засновано Підгорецький монастир.

У 2015 році створено історико-культурний заповідник "Давній Пліснеськ".

Поморянський замок споруджено на пагорбі при впаданні річки Махнівки до Золотої Липи у XVI сторіччі на місці дерев'яної фортеці, заснованої в XV столітті шляхтичем Миколою Свинкою.

Замок являв собою двоповерхову, прямокутну в плані споруду з кутовими вежами та замкнутим двором, оточену з трьох боків руслом та болотистою заплавою річки. По осі північного корпусу з боку міста знаходилася в'їзна брама з вежею та підйомним мостом.

У 1675 та 1684 роках Поморянський замок захоплювали турки, але до 1690 він був відновлений польським королем Яном III Собеським, ставши однією з його улюблених резиденцій.

У XVIII-XIX століттях замок кілька разів перебудовувався, переходячи з рук до рук різних власників. Останню велику реконструкцію провів на початку XX століття Юрій Потоцький, перетворивши середньовічну твердиню на розкішну садибу з палацем. Від старого замку збереглися два двоповерхові корпуси. Найбільш старий з них – східний, з круглою кутовою вежею. Пізніший, південний, має відкриту галерею з боку двору, добудовану в XVIII-XIX століттях. У круглій вежі з шатровим дахом влаштовані сходи, що ведуть на другий поверх. У стінах вежі збереглися бійниці на чотирьох рівнях.

Під час Другої світової війни у будівлі розміщувалося Гестапо, а після приходу радянської влади – райком КПУ, потім ПТУ. У 1978 році проведено реставрацію, але зараз Поморянський замок перебуває в жалюгідному стані.

Церква Воскресіння Господнього в Золочеві споруджена в 1624-1627 роках Яковом Собеським, батьком короля Яна III Собеського, як парафіяльний католицький костел.

У 1838 році, внаслідок договору з римо-католицьким приходом, храм перейшов до греко-католицької громади Золочева.

Виконана в стилі ренесансу Воскресенська церква відрізняється простотою форм.

Нині це чинний православний храм.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (так звана "Велика церква") протягом кількох століть була головним православним храмом міста Броди.

Заснована, ймовірно, у XVI сторіччі. Вважається, що перший дерев'яний храм було збудовано в 1600 році. У камені церква була відбудована в 1749 році, а в XIX столітті у дзвіницю вмонтували годинник.

У першій половині ХХ століття було зроблено розписи (Анатоль Яблонський, Михайло Осінчук, Микола Федюк).

Під час обох світових воєн Різдвяна церква не постраждала, а за радянських часів це був єдиний храм міста, що діє. Наразі належить Православній церкві України.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці в Кутах – пам'ятка дерев'яного зодчества галицької школи народної архітектури.

Побудована в 1750 році. До центрального зрубу прибудований бабинець з критим присінком і гранована п'ятистінна вівтарна частина. По периметру храм оточений дерев'яною галереєю. Спочатку був покритий гонтом, але в результаті реставрації у 1930-х роках автентичне дерев'яне покриття замінено на металеве.

В інтер'єрі церкви Різдва Богородиці зберігся монументальний олійний живопис пензля Ярослава Левицького (1936 рік) та дерев'яний, чотириярусний, різьблений золочений іконостас (друга половина XVIII сторіччя).

Поруч знаходиться двоярусна дерев'яна дзвіниця.

Храм розташований на сільському цвинтарі на в'їзді до Кутів з боку Олеська. Також на цвинтарі можна побачити старовинний склеп-каплицю у стилі класицизму.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Маркополі збудована у 1892-1896 роках на місці згорілого дерев'яного храму, відомого з 1763 року.

Нову кам'яну церкву Різдва зведено зодчим Ставарським із Синяви в стилі еклектики з використанням візантійських, романських та румунських елементів. Перед Першою світовою війною стіни церкви розписав львівський художник Антін Манастирський.

У 1926 році храм було відреставровано. Характерним румунським елементом є зіркоподібний підбанник з 12-ма пелюстками.

Дерев'яна церква Святого Іллі Пророка в Красному – пам'ятка архітектури національного значення.

Храм розташований у південній частині селища, на березі річки Гологірки.

Церква велика, тризрубна, накрита шоломоподібними куполами, центральний з яких завершений ліхтарем із маківкою.

Поруч знаходиться кам'яна дзвіниця, збудована у 1886-1900 роках.

Церква Святого Миколая у Буську була закладена в 1914 році на місці старого дерев'яного храму.

Проєкт розробив відомий архітектор Євген Нагірний. Будівництво коштом православної громади Буська велося до 1938 року.

В радянські часи Миколаївська церква була єдиним діючим храмом міста, проте під час перебудов церква втратила первісний вигляд. Зокрема, куполи замінили на прості шатрові дахи, зі стін прибрали всі деталі оформлення. Наразі планується відтворення храму у первісному вигляді.

Належить релігійній громаді Української греко-католицької церкви.