Пам'ятки Тернопільської області

Історико-меморіальний музей політичних в'язнів розташований у Тернополі в підвальних камерах тимчасового ув'язнення колишнього слідчого ізолятора Тернопільського управління НКВС-КДБ.

Експозиція розповідає про боротьбу українських націоналістів з комуністичним режимом, репресивні методи радянських спецслужб та життя засуджених у таборах ГУЛАГу.

В 28 камерах попереднього ув'язнення відтворено тюремну обстановку. Відвідувачі можуть побачити карцер, знаряддя тортур, одяг та предмети побуту ув'язнених. Також виставлено макети сибірського концтабору та вагона-"телятника".

Кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Катедра) в Тернополі - пам'ятка архітектури пізнього європейського бароко.

Великий римо-католицький храм із двома витонченими вежами споруджений у 1749-1779 роках в історичному центрі міста за проєктом архітектора Августа Мощинського (за іншими даними – Яна де Вітте) на місці давньоруської православної церкви. Одночасно було збудовано двоповерховий келійний корпус монастиря домініканців. Між ними розташований так званий "італійський дворик", нині недоступний для туристів.

Домініканський костел сильно постраждав під час Другої світової війни, відновлений у 1953 році. Використовувався як картинна галерея Тернопільського краєзнавчого музею, у монастирському корпусі й досі розташований архів.

В 1992 році будівлю відреставровано та передано громаді греко-католиків. Інтер'єри не збереглися.

Поруч із собором встановлено пам'ятник митрополиту Йосипу Сліпому, а в сквері навпроти храму - пам'ятник князю Данилові Галицькому.

Розкішний палац у стилі класицизму з елементами французького ренесансу збудував у Вишнівці останній із роду Вишневецьких, великий польський магнат Михайло Сервацій.

Над будівництвом працювали українські, польські та французькі архітектори протягом 30 років. Палац заснований на фундаментах середньовічного Вишнівецького замку, який неодноразово перебудовувався та розширювався з XVII століття.

Палац Вишневецьких складається з кількох об'ємів, об'єднаних під час перебудови в кінці XVIII століття в симетричну П-подібну композицію з осьовими та кутовими ризалітами. На першому поверсі розташовувалася дзеркальна зала завдовжки 80 метрів – точна копія дзеркальної зали Версаля, парадний хол був прикрашений білою керамічною плиткою із блакитним малюнком. Від палацу до річки спускалися 3 каскади садів.

У 1744 році маєток перейшов до Мнішеків, родичів Вишневецьких. Вони перетворили палац Вишневецьких на першокласну магнатську резиденцію в стилі пізнього рококо з чудовою картинною галереєю. Палац вважався найрозкішнішим на Волині. Оноре де Бальзак, який відвідав Вишнівець у 1848 році, назвав його "малим Версалем".

Останні господарі мало дбали про пам'ятку, а особливо він постраждав під час Другої світової війни. Відновлений в 1950 році, але без внутрішнього оздоблення. Тут розташовувалися різні установи.

Нині це філія заповідника "Замки Тернопілля". З 2005 року ведеться повна реконструкція, у відреставрованих залах вже розміщена експозиція, проводяться екскурсії.

Домініканський костел Матері Божої Святого Розарія та святого Станіслава в Чорткові збудовано в стилі неоготики на початку XX століття за проєктом архітектора Яна Кароля Сас-Зубжицького на місці старого собору, збудованого в 1610 році господарем міста Станіславом Гольським як свою усипальницю.

Спочатку костел входив до комплексу оборонного домініканського монастиря, оточеного стінами з вежами та бійницями, але перед Першою світовою війною він був повністю перебудований (з тильного боку зберігся фрагмент оборонної стіни).

Домініканський костел у Чорткові вважається однією з найкрасивіших неоготичних споруд в Україні. Архітектор Сас-Зубжицький, будучи прихильником історичних стилізацій, яскраво втілив у цьому храмі характерні риси власного архітектурного стилю "надвіслянської готики". Нижня частина костелу виконана з каменю, а верхня - із червоної цегли. Фігури святих виготовили скульптори Чеслав Стовп та Діаман Станкевич.

Храм від 2009 року є санктуарієм (святим сховищем) ікони Божої Матері Святого Розарію (Чортківської Богородиці).

За радянської влади костел було закрито, але в 1989 році повернуто домініканцям.

Величезний костел Святого Антонія, що є центральною спорудою бернардинського монастиря, добре видно із замкової гори.

Заснував монастир князь Юрій Збаразький у 1627 році, будівництво первісного комплексу завершилося в 1650-х роках зусиллями Януша Корибута-Вишневецького та його дружини Євгенії. В нинішньому ренесансно-бароковому вигляді храм відбудовано в 1723-1755 роках коштом київського воєводи Юзефа Потоцького (архітектор Ян Ганц). При монастирі працювало філософське училище, потім гімназія, госпіталь.

За радянських часів комплекс був покинутий, але в 1990 році його знову повернули бернардинцям. Ведеться реставрація, відбуваються богослужіння.

В інтер'єрі збереглися вівтарі зі скульптурами Антона Осінського (XVIII сторіччя), фрагменти фресок XVIII-ХІХ століть.

Римо-католицький костел Успіння Пресвятої Богородиці збудований в Ягільниці польськими магнатами Лянцкоронськими.

Кам'яна будівля у стилі бароко зведена в ХІХ столітті на місці першого дерев'яного костелу, заснованого ще в 1478 році. Фасад прикрашає герб Лянцкоронських.

У радянські часи тут розташовувався спортзал, потім склад.

У 1992 році за сприяння фонду Кароліни Лянцкоронської храм було відроджено.

Кам'яний Кременецький замок на місці давньоруського городища виник у XII сторіччі на вершині Замкової гори (Бони). В XV столітті, за наказом Великого князя Литовського Вітовта, його зміцнили оборонними мурами.

Розквіт Кременецького замку пов'язаний з ім'ям неаполітанської принцеси Бони Сфорца, дружини польського короля Сигізмунда I, який подарував їй Кременець у 1536 році. Родичка римського імператора, Бона зміцнила замок, що мав на той час три вежі, високі стіни та озброєний гарматами гарнізон. На замковому дворі розміщувалися казарми, пороховий льох, облоговий колодязь (80 метрів) та палац, який Бона перетворила на розкішну резиденцію. Хоч достовірних відомостей про перебування королеви Бони в Кременці немає, але з тих часів ходять легенди про її красу, темперамент, досвідченість в інтригах, але також і про крайню жорстокість.

В 1648 році Кременецький замок був узятий штурмом і повністю зруйнований козацьким загоном Максима Кривоноса. Збереглися вежа з воротами та оборонні стіни.

Екскурсії проводять працівники Кременецько-Почаївського державного історико-культурного заповідника.

Літературно-меморіальний музей видатного українця, письменника, публіциста та громадського діяча Уласа Самчука відкрився у селі Тилявка, на малій батьківщині митця, в 1993 році у приміщенні місцевої школи.

Музей було засновано за ініціативи місцевого етнодослідника, вчителя історії та багаторічного директора музею Петра Панасюка за підтримки дружини Уласа Самчука пані Євгенії Пастернак, яка у 1994 році передала із Торонто великі фонди матеріалів, творів, особисті речі Уласа Самчука та бібліотеку письменника. Тож нині в Тилявському літературно-меморіальному музеї Уласа Самчука можна побачити стіл, за яким творив видатний майстер слова, письмове приладдя, фотоапарат, магнітофон, друкарську машинку, окуляри, телефон, предмети одягу тощо.

Музей Уласа Самчука включає в себе 5 відділів - чотири експозиційних та один науковий. У фондах музею нараховується близько п’яти тисяч експонатів. Особиста бібліотека письменника, яка представлена в музеї, нараховує більше тисячі примірників.

В 2005 році перед школою, в якій розташований меморіальний музей письменника, встановлено погруддя Уласа Самчука.

На околиці Тилявки, по вулиці Дерманській, розташоване обійстя Самчуків - хата, побудована в 1920-х роках, до сьогодні повністю збереглася. На її фасаді встановлено меморіальну табличку на честь Уласа Самчука.

Музей просто неба "Табір УПА "Волинь-Південь" заснований у 1992 році в урочищі Дігтярня поряд з Антонівцями, де у 1942-1944 роках діяв штаб військового округу Української повстанської армії.

Штаб був створений легендарним командиром партизанського загону Іваном Климишиним, відомим під псевдонімом "Крук", який прославився рядом успішних бойових операцій проти фашистів. В результаті територія "Антонівецької республіки" серед Шумських лісів була вільна від окупантів. Тут працювала школа старшин, шпиталь, курси медсестер, пекарня, миловарня, видавалася газета УПА "Повстанець". У 1943 році табір витримав удар дивізії СС генерала фон дем Баха за підтримки авіації.

В 1944 році в урочищі Гурби відбувся найбільший бій в історії УПА, коли 5-тисяч повстанців прорвали оточення 35-ти тисячного з'єднання військ НКВС та Радянської армії. В пам'ять про ці події на території Антонівецького табору створено меморіал УПА, відтворено об'єкти табору: штаб військового округу "Волинь-Південь", літній клас школи старшин, табірна каплиця поруч із джерелом, бункер-криївка.

В 2008 році затверджена обласна програма створення духовно-культурного музейного комплексу "Антонівецька республіка". Розпочато реконструкцію музею просто неба "Табір УПА "Волинь-Південь".

Палац у стилі ампір з оригінальною колонадою та флігелем збудував в Заліщиках у 1831 році барон Ігнацій Бруницький на місці мисливського замку Понятовських.

Тут зупинявся австрійський імператор Франц II під час подорожі Галичиною. Також було закладено парк площею 5 гектарів, де зараз зростає понад 400 дерев 40 видів та форм.

Палац зберігся донині, до останнього часу в ньому розміщувалося відділення районної лікарні.

Заліщицький парк входить до складу заповідної зони регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон"

Елегантний палац графської родини Бадені збудований у Коропці на початку ХІХ століття.

Спочатку був виконаний у класичному стилі.

У 1906 році граф Станіслав Бадені перебудував старий палац у стилі віденського ренесансу. Фасад будинку прикрашений трьома ризалітами та портиками. Середня частина палацу на першому поверсі була декорована фресками. Фронтон оздоблений декоративним рельєфом. У центральній частині палацу був вестибюль, а з боку саду – велика зала для балів. З трьох сторін вестибюль оточувала галерея, від якої спускалися дубові сходи. У залі був камін із чорного мармуру. Верхню частину стін було вкрито трьома рядами портретів польських королів. Зліва від королівської зали знаходилася їдальня, а за нею – бібліотека. У бальній залі стояв мармуровий стіл із різьбленням у стилі Людовіка XVI. Палац оточував ландшафтний парк.

У роки Першої світової війни палац був пошкоджений, але Бадені встигли відновити його до Другої світової війни.

Нині на території садиби розташований дитячий інтернат, а у приміщенні палацу розміщено музичну школу.

Гіпсова печера Вертеба в Більче-Золотому – одна з найбільших у Європі. Довжина підземних ходів становить 7820 метрів.

Печера складається із широких галерей, розділених вузькими перемичками. Стінки гладкі і темні, на склепіннях - карбонатні натічні утворення у вигляді кірок, рідше - невеликих сталактитів. Середньорічна температура у печері 9-10 градусів при відносній вологості 92-100%.

У V-IV тисячолітті до нашої ери печера Вертеба використовувалася людьми як притулок у разі небезпеки.

В XIX сторіччі, коли ці землі належали князям Сапегам, у печері було знайдено понад 300 цілих керамічних глечиків та величезну кількість фігурок, черепків, кам'яних та кістяних знарядь праці, що належать до Трипільської культури. Більшість із них осіла у різних польських музеях, але деякі предмети можна побачити у Борщівському краєзнавчому музеї.

У Вертебі відкрито печеру-музей трипільської культури, де експонується колекція скульптур та кераміки у трипільському стилі.

Найприкметніша будівля Борщова розташована в центрі, в пішохідній зоні.

Українське товариство "Руський народний дім" було засноване в 1908 році з ініціативи адвоката Михайла Дорундяка та професора Михайла Грушевського. Тоді ж коштом громадськості за проєктом галицького архітектора Василя Нагірного було споруджено будинок з двома баштами у вигляді куполів, притаманних руській православній архітектурі.

"Руський народний дім" був центром розвитку споконвічної української (русинської, а не російської) культури, що відображено в назві. Почесним членом "Народного дому" був Михайло Грушевський, який часто бував у Борщові та стежив за будівництвом.

Наразі це також культурний центр міста - тут знаходиться краєзнавчий музей, а також музей Тараса Шевченка з картинною галереєю - перший у західній частині України. В експозиції зокрема представлені знамениті борщівські вишиванки чорним по білому.

Скульптурна композиція, увінчана фігурою Святого Яна Непомука, була встановлена в Бучачі на роздоріжжі доріг на Тернопіль та Чортків у 1750 році.

Це була одна з ранніх робіт видатного скульптора Івана Пінзеля. Празький священик Ян Непомук прийняв мученицьку смерть у 1393 році, відмовившись видати таємницю сповіді дружини імператора Вацлава IV Люксембурзького. Культ святого був поширений у XVIII сторіччі. Придорожню скульптуру Яна Непомука замовив Пінзелю граф Микола Потоцький, про що свідчить герб Потоцького "Пілява" на постаменті.

За радянських часів скульптура була знищена. Відновлена в 2007 році на колишньому місці (зараз розвилка доріг знаходиться трохи вище), автор копії Роман Вільгушинський.

Замкова церква Вознесіння Господнього збудована в 1530 році як родова усипальниця князів Вишневецьких. До її будівництва причетний був Іван Вишневецький, батько Дмитра-Байди.

У церкві поховано близько 20 представників роду Вишневецьких, у тому числі овруцький староста Михайло Вишневецький та його дружина Раїна Могилянка.

Храм має форму корабля і вирізняється чудовою акустикою. Усередині розташовані релігійні фігури, виконані народними майстрами.

У 1872-1873 роках проведено капітальний ремонт, відлито нові дзвони, позолочено іконостас. Дві ікони Пресвятої Богородиці, виконані у давньоруському та візантійському стилях, подаровані князями Костянтином та Михайлом-Сервацієм Вишневецьким.

За часів боротьби з православ'ям Вознесенська церква залишалася єдиним православним храмом на всю округу. В 1963 році храм було закрито та пограбовано, лише через 26 років його повернули православній церкві.

Нині церква Вознесіння Господнього належить до Православної церкви України.