Пам'ятки Тернопільської області

Дві вежі та фрагмент оборонної стіни залишилися від Кривченського замку, спорудженого у 1639-1650 роках польськими шляхтичами Концькими у селі Кривче.

Замок мав майже правильну прямокутну форму з чотирма кутовими та однією в'їзною вежею. Протягом першого століття свого існування постійно перебував в епіцентрі польсько-турецьких воєн, переходячи з рук до рук. Під час Визвольної війни був захоплений козаками. У 1672 році тут зупинявся турецький султан Магомет IV, коли повертався із Бучача після підписання Бучацького миру.

Лише у XVIII столітті Кривченський замок втратив стратегічне значення і був перетворений на резиденцію польських магнатів Голійовських. У ХІХ столітті руїни викупив підприємець Лазар Зейдман, наказавши розібрати більшу частину на будматеріали для винокурні.

Спробу реставрації було проведено у 1920 році Подільським туристично-краєзнавчим товариством.

Наразі замок Концьких входить до складу заповідника "Замки Тернопільщини". Дві вежі  законсервовані, доступ вільний.

Замок у Золотому Потоці збудували у XVII сторіччі брацлавський воєвода Стефан Потоцький та його дружина Марія Могилянка (родичка засновника Києво-Могилянської академії Петра Могили).

Твердиня контролювала один із торгових шляхів із Галичини та Волині до Молдови та Покуття. Регулярний квадратний у плані Замок розташований на невисокому пагорбі у долині річки Татарки. Із чотирьох кутових шестигранних двоярусних веж із бійницями збереглися лише три, та й то зі значними змінами. Висота стін – близько 5 метрів, товщина – до 2 метрів. У центрі північно-східного фасаду замку розташована триярусна в'їзна вежа. Зовні замок був оточений валом та глибоким ровом із водою. На території був одноповерховий палац, а посеред двору - колодязь, з яким пов'язана легенда про походження назви Золотого Потоку (нібито, під час тривалої облоги змучені жагою захисники замку знайшли джерело, яке назвали "золотим").

Золотопотоцький замок кілька разів захоплювали турки та козаки, але щоразу його відбудовували, і до наших днів він дійшов у непоганому стані. Нині на території знаходяться майстерні.

Мальовничі руїни замку Творовських прикрашають високий берег річки Стрипа у Підзамочці поряд із Бучачем.

Напис над головною в'їзною вежею свідчить, що замок збудував у 1600 році воєвода Ян Бучацький-Творовський. Ренесансний портал споруди прикрашає герб з перехрещеними стрілами, походження якого невідоме, оскільки він не відповідає ні гербу "Абданк" роду Бучацьких, ні гербу "Пілява" роду Потоцьких, які володіли замком пізніше (можливо, це древній герб Бучацьких або герб позашлюбного сина власника Бучача).

Замок захищав підступи до Бучача із північного сходу, а також служив заміською резиденцією місцевим феодалам. Неодноразово руйнувався, в XVIII столітті скасований австрійською владою. Нині у занедбаному стані.

Від руїн відкривається захоплююча панорама долини Стрипи.

Збаразький замок, що чудово зберігся, протягом століть служив резиденцією литовським князям і польським шляхтичам.

Будівництво нової твердині замість зруйнованої татарами фортеці у Старому Збаражі розпочали в 1620 році князі Христофор та Юрій Збаразькі, замовивши в Венеції проєкт відомому архітектору та інженеру Вінченцо Скамоцці. Його робота втілила передові досягнення тогочасного фортифікаційного мистецтва.

Замок складається з палацу в стилі ренесанс, казематніх валів, що оточують його, в'їзної вежі та рову. На подвір'ї зберігся облоговий колодязь глибиною 70 метрів, з'єднаний підземними ходами з монастирем Бернардинів на іншому кінці Збаража.

В XVII столітті нові господарі Збаразького замку князі Вишневецькі зміцнили його чотирма бастіонами. В 1649 році замок витримав семитижневу облогу козацького війська Богдана Хмельницького, а у 1734 році був захоплений гайдамаками.

Магнати Потоцькі в XVIII сторіччі перетворили військову твердиню на звичайний палацовий маєток.

Протягом першої половини XX століття споруда сильно постраждала під час війн, і лише в 1985 році було завершено реставрацію. На базі Збаразького замку створено Державний історико-архітектурний заповідник, він є центром Національного заповідника "Замки Тернопілля".

В приміщеннях розгорнуто археологічну та етнографічну експозиції, виставлено колекцію зброї, демонструються унікальні роботи різьбяра по дереву Віктора Лупійчука, йде створення діорами "Осада 1649 року".

В одному з казематів розміщено ресторан "Легенда", в панському будинку (XIX століття) на околиці парку відкрито готель "Гетьман".

400-річне дерево липи, що росте біля дороги на Золотий Потік, є свідком історичної події - підписання в 1672 році принизливого для Польщі Бучацького миру з Туреччиною.

Напередодні турецька армія захопила Бучач і почала загрожувати звідси центральним областям Польщі. Згідно з мирним договором, східну частину України з Поділлям було оголошено незалежною державою під протекторатом Туреччини.

Поблизу Подільських Товтр на околиці села Вікно на широкій галявині знаходяться карстові озера, які називають у цих краях "вікнами".

20 мільйонів років тому тут плескалися хвилі теплого Сарматського моря. Від його підводного рифу сформувалися гігантські бічні утворення (товтри), а коли море відступило, утворилися пагорби заввишки кілька сотень метрів. Тепер у низині – поле, де й утворилися карстові озера.

Раніше їх було кілька десятків, потім залишилося п'ять, але після меліорації у 1980-х роках збереглися лише два озера: Синє та Безодня. Озера утворилися у вапнякових порожнинах, глибину яких неможливо визначити. Хоча дно озер сягає чотирьох метрів, підземні ходи, звідки б'ють потужні джерела, набагато глибші.

Температура води в озерах завжди залишається на рівні +12 градусів. Поверхня води в них покрита водоростями, тому протягом дня, залежно від освітлення, озера змінюють свій колір – від темно-синього до блакитного та фіолетового.

Карстові озера не замерзають у найміцніші морози і світяться вночі.

Кафедральний собор Різдва Христового в Тернополі - напрочуд гарний храм, один із найкращих зразків подільської архітектурної школи XVII сторіччя.

Церкву споруджено в 1602-1608 роках майстром на ім'я Леонтій біля східних міських воріт. Набула сучасного вигляду внаслідок подальших перебудов та реставрації у 1937 році.

Нині належить Православній церкві України. Головна святиня - ікона Тернопільської Божої Матері.

Бернардинський костел і монастир було засновано в Гусятині в 1610 році польським магнатом Валентієм Александером Калиновським, який передав братам бернардинцям перший дерев'яний храм.

Через 10 років майбутній коронний гетьман Мартин Калиновський розпочав будівництво кам'яного храму в стилі бароко та двоповерхового монастирського корпусу. В 1648 році монастир зруйнували татари. Відновлювати його почали після звільнення міста від турецького панування, а закінчили лише в 1728 році.

За австрійців костел став парафіяльним, а за радянської влади був закритий. Відродження почалося в 1991 році зусиллями братів францисканців. В даний час це католицький храм Різдва Пресвятої Діви Марії, будівля потребує реставрації.

Окремі будівлі монастиря босих кармелітів розташовані на схід від палацу Вишневецьких, ліворуч від центральної брами.

Будівництво монастиря велося у 1640-х роках одночасно із спорудженням нового Вишнівецького замку, монастир став частиною його оборонної системи.

У 1645 році Іван Вишневецький заклав бароковий костел Святого Михайла, а закінчив будівництво його нащадок Михайло Сервацій. Саме в Михайлівському костелі було поховано всіх Вишневецьких, які сповідували католицизм.

У 1648 році монастир було зруйновано козаками Максима Кривоноса, які захопили Вишнівець, але незабаром відроджено. Закритий в 1832 році, згодом занепав. Костел був підірваний за радянської влади. Зберігся келійний корпус та огорожа з монументальними воротами у стилі бароко.

Римо-католицький костел Матері Божої Неустанної Помочі в Сороцькому збудований у 1937 році. Дуже цікавий зразок неоготичної архітектури початку XX століття.

На стіні храму зберігся подвійний польський сімейний герб, що поєднує в собі герби "Прус" та "Лебідь" (ймовірно, герб засновників костелу). У вікнах частково збереглися вітражі.

Наразі костел закритий і покинутий.

Римо-католицький костел Матері Божої Святого Скапулярія у Борщові збудовано в 1763 році замість знищеного татарами дерев'яного храму.

Триярусна дзвіниця перебудована із оборонної вежі замку XVII сторіччя. Грановані верхні яруси мають барочне завершення.

У 1928-1930 роках проведено реставрацію. Нині костел чинний.

Римо-католицький костел Небовзяття Пресвятої Діви Марії збудований в Скалі-Подільській у 1719 році коштом Валентія Межеєвського, який володів на той час містом.

Виконаний у стилі неоготики, шпиль дзвіниці закінчено в XIX столітті. Дзвіницю прикрашають баштовий годинник, встановлений в ході реконструкції 1852 року. Тоді ж будівлю костелу було обнесено оборонними стінами з кутовими вежами.

За радянських часів храм був закритий, у ньому розміщувалися склади та електростанція.

Наразі костел Небовзяття Пресвятої Діви Марії повернуто віруючим та відреставровано.

В центрі села Трибухівці на Замковій горі височить старий оборонний костел Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії.

Цей костел був збудований на початку XVIII сторіччя в стилі ренесансу та входив до оборонної системи замку. Храм реставрували у 1728 році, про що свідчить латинський напис над вхідним порталом храму.

Поруч із костелом колись був цвинтар, де було поховано багато знаменитих для села людей, серед яких поет Тимон Заборовський. Але з приходом радянської влади цвинтар зрівняли із землею, а костел закрили. Будівлю почали використовувати як сховище хімікатів.

Сьогодні костел в аварійному стані: стіни у плісняві, всередині приміщень ростуть дерева, в 2008 році обвалився дах.

У храмі поховано Яна Шептицького, генерал-адьютанта Війська Польського, учасника наполеонівського походу на Москву.

На Замковій горі збереглося також два монументи. Перший, "Тіням померлих душ", поставлений на згадку про жертви чуми, яка вирувала в Трибухівцях у 1830 році, коли померло понад 200 людей. На жаль, від алегоричної фігури Скорботи на постаменті залишилися лише ноги. Другий монумент є високим кам'яним вістрям, на який посаджений шолом. Поставлений на честь Михайла Заборовського (1812 рік).

Католицький костел Пресвятої Трійці у стилі пізнього бароко розташований навпроти палацу Потоцьких у Микулинцях та з'єднаний з ним кленовою алеєю.

Побудований у 1761-1779 pоках за проєктом архітектора Авґуста Мошинського коштом графині Людовіки Потоцької. Зразком послужив костел королівського палацу Хофкірхе у німецькому Дрездені, де навчався архітектор.

Декор храму та його витончені форми чудово гармонують із центральним фасадом палацу та органічно замикають перспективи регулярної частини парку.

Оригінальний інтер'єр не зберігся, оскільки за радянських часів приміщення використовувалося з господарською метою.

Нині Троїцький костел чинний, належить католицькій громаді Микулинців. Поруч із храмом знаходиться старий польський цвинтар із могилами членів графської родини Реїв.

Руїни Костела Пресвятої Трійці – головна пам'ятка Підгайців.

Костел був збудований у 1634 році магнатами Потоцькими на місці раніше знищеного костелу 1463 року. Дзвіниця храму (1643 рік) збудована у стилі ренесанс, має оборонну вежу. Належить римо-католицькій церкві.

На сьогоднішній день стан костелу аварійний, роботи з відновлення не ведуться.