Пам'ятки Тернопільської області

Гора "Дівочі скелі" у Кременці - пам'ятка природи державного значення.

Мальовничий скельний відрог висотою 376 метрів розташований у північно-східній частині міста, в межах Національного парку "Кременецькі гори".

З горою пов'язана легенда про полонених татарами дівчат - мешканок розореного кримчаками Кременця. Не бажаючи потрапити в рабство, дівчата кинулися в прірву зі скелі, яку відтоді називають "Дівочою".

Ламані, нагромаджені в первозданному хаосі брили, стрімкі урвища та дивовижні кам'яні композиції, чорні прірви гротів та печер довгою стрічкою довжиною 2,6 кілометри опоясують гору. Черепашкові щільні вапняки, що виходять на поверхню стрімкими карнизами, створюють своєрідну неповторність та красу.

Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії ордену домініканських обсервантів збудований вінницьким старостою, полковником Людвіком Калиновським у стилі пізнього бароко.

Проєкт костелу розробив відомий архітектор Ян де Вітте, комендант Кам'янецької фортеці. В плані храм виконано в формі родового герба Калиновських - стріли з двома зірками біля роздвоєного хвоста. Роль зірок виконують багатогранні вежі, вістря стріли вгадується у вівтарній частині. Фасад увінчує скульптура Діви Марії.

Поруч із костелом знаходиться монастирський корпус, який після скасування домініканського монастиря австрійською владою у 1784 році використовувався як будинок священика.

За радянських часів храм був закритий і покинутий, нині іноді проводяться служби. Розпочато реставрацію.

Етногалерея "Спадок" заснована в Тернополі у 2016 році родиною підприємців Тараса та Ірини Демкур на основі їх приватній колекції автентичного українського національного вбрання, вишиваних рушників, прикрас та ужиткових речей.

Галерейний простір розташовується в бізнес-центрі "Атріум" у центрі міста. Тут представлено близько 5000 рідкісних зразків народно-прикладного мистецтва зі всієї України. Це етнічні українські строї, старовинні жіночі прикраси, колекційні рушники, козацькі та писані домашні ікони, глиняні вироби, рідкісні документи та багато іншого. Також є артефакти трипільської культури, козацької доби та визвольного руху України.

Особливою гордістю Етногалереї "Спадок" є колекція борщівських вишиванок, вишитих чорними нитками на білому полотні. У 2020 році борщівську народну вишивку внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.

Є можливість відвідати галерею з екскурсією.

Етнографічно-меморіальний музей Володимира Гнатюка заснований у селі Велеснів у 1969 році з ініціативи і за участі видатного українського краєзнавця, етнографа, літературознавця та громадського діяча Остапа Черемшинського.

Експозиція музею розміщена у восьми кімнатах та фойє, чотири з яких розповідають про життя і наукову діяльність Володимира Гнатюка - українського етнографа, фольклориста, мовознавця, літературознавця, мистецтвознавця, перекладача та громадського діяча, академіка. Зокрема, містяться світлини Володимира Гнатюка, мапи Австро-Угорщини за 1895-1902 роки, рукописи, альбоми, книжки та окремі збірники з автографами вченого, книжки й збірники праць багатьох письменників і вчених України та інших європейських держав, що видані ним, домоткані рушники, верети, створені батьком академіка – Михайлом Гнатюком.

П’ята кімната присвячена вшануванню пам’яті Володимира Гнатюка - тут зібрано унікальні видання з повідомленнями про його смерть та некрологами.

Шоста кімната відтворює інтер'єр вітальні родини Володимира Гнатюка. В сьомій кімнаті відтворено його робочий кабінет - тут є особисті речі вченого та членів його сім’ї, рукописи і листи Гнатюка, рукописні фольклорні збірки Осипа Бодянського,  Франтишека Главачека, Сергія Грабовського, Зориана Доленги-Ходаковського, Івана Франка з архіву Володимира Гнатюка, спогади про нього Івана Крип’якевича, видання праць вченого, книги з його бібліотеки, альбоми.

Восьма кімната – фондова та виставкова.

Загалом в у фондах музею зібрано понад дві тисячі експонатів, понад п'ятсот з яких представлені в експозиції.

В 1971 році перед музеєм встановлено бронзове погруддя академіка (скульптор Лука Біганич, архітектор Володимир Блюсюк).

Етнографічно-мистецький музей імені Якова Гніздовського було відкрито в 1992 році в селі Пилипче, на батьківщині всесвітньо відомого американського художника українського походження Якова Гніздовського, чиї картини ("Зимовий пейзаж" і "Соняшник") прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді в Білому домі.

Яків Гніздовський працював в різних жанрах живопису і графіки - портрет, пейзаж, натюрморт, іконопис, побутовий жанр, екслібрис, прикладна графіка. Малював олійними фарбами й темперою, різними твердими барвниками, гравірував на дерев'яних і металевих дошках, іноді займався скульптурою малих форм. Його спадщина складає сотні картин, а так само більш ніж 300 гравюр (ксилографії, офорти та ліногравюри). 

Музей розташовується в приміщенні Пилипченської загальноосвітньої школи. На початку музей мав невелику експозиційну площу та згодом його було розширено і він став музейним комплексом до якого входять: етнографічно-мистецький музей Якова Гніздовського, де виставлені оригінали його робіт і архівні матеріали з його біографії; музей історії села; музей дитячої творчості. Нині загальна площа музею становить 160 квадратних метрів. 

Етнопарк "Агроленд" відкрився у 2025 році в селі Великий Ходачків за 10 кілометрів від Тернополя в бік Бережан. Це етнографічно-розважальний комплекс для відпочинку та знайомства з історико-культурною спадщиною Тернопільщини.

На території комплексу відтворено точні копії кількох історичних житлових і господарських будівель кінця ХІХ – початку ХХ століття. Серед них типові сільські хати мешканців Волині, Опілля та Поділля, а також лемківська світлиця. Також є діючий тартак (лісопилка). Представлена старовинна сільськогосподарська техніка та знаряддя праці селян. Окрема виставка присвячена подіям сучасної російсько-української війни.

Для відвідувачів "Агроленду" працює ресторан сучасної української кухні "Велика миска", де можна не тільки смачно поїсти, а й побачити близько тисячі розписаних тарілок, зібраних з усіх куточків України. Для дітлахів облаштовано дитячий майданчик та контактний минізоопарк.

Величний комплекс будівель єзуїтського костелу, монастиря та колегіуму в стилі бароко є архітектурною домінантою Кременця. В XVIII-XIX сторічях Кременецький колегіум був одним із найбільших центрів освіти на подільських та волинських землях.

Монахів-єзуїтів запросив до Кременця князь Януш Вишневецький для створення католицького колегіуму на базі братської школи Богоявленського монастиря. В 1731-1743 роках відомий італійський архітектор Паоло Фонтана коштом Вишневецьких збудував костел Святого Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки (зараз Преображенський собор Православної церкви України) з прилеглими до нього навчальними корпусами.

В 1805 році з ініціативи історика та просвітителя Тадеуша Чацького колегіум в Крменеці було перетворено спочатку на Волинську гімназію, а потім на Волинський ліцей. Відомий паркобудівник Діонісій Макклер (Міклер) заклав при ньому ботанічний сад, що існує й досі. В 1832 році, після придушення польського повстання, вищу школу було закрито, а її бібліотечні фонди та викладацький склад стали основою для створення Київського університету. Замість ліцею було відкрито духовну семінарію.

Після повернення поляків на початку XX століття ліцей було відновлено, а за радянських часів на його базі відкрили педагогічне училище. Нині це Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка.

Заліщицький краєзнавчий музей знаходиться у приміщенні будинку народної творчості міста Заліщики.

Заснований у 1929 році, ще за Польщі, учителем семінарії Йосипом Шварцем.

Основу колекції музею склали речі, знайдені під час археологічних досліджень, а також подаровані місцевими краєзнавцями. Після Другої світової війни краєзнавчий музей в Заліщиках був відроджений у 1964 році. Деякий час перебував у закритій радянською владою Покровській церкві, а в 1985 році переїхав до нинішнього приміщення.

За роки роботи музеем зібрано 18 тисяч експонатів. В останні роки експозиція поповнилася матеріалами про участь жителів Заліщиків в УГС, ОУН, УПА та інших патріотичних організаціях.

Заліщицький парк на березі Дністра є пам'яткою садово-паркового мистецтва.

Парк у ландшафтному стилі площею 5 гектарів заснований в середині ХІХ століття на території колишнього палацу баронів Бруницьких у Заліщиках (зараз Центральна районна лікарня). У парку росте понад 50 видів дерев, кущів та ліан, серед яких є рідкісні, екзотичні та реліктові: баобаб, гінкго, тюльпанне дерево, залізне дерево, софора японська, бундук канадський, вікові дуби, ясені тощо.

Заліщицький парк входить до складу заповідної зони регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон"

Замок у Залізцях закладений у 1516 році гетьманом польним коронним Мартином Кам'янецьким, який отримав ці землі від польського короля Сигізмунда I.

Саме звідси в 1604 році розпочав свій похід на Москву Лжедмитрій I, чоловік Марини Мнішек та зять Юрія Мнішека, якому в той час належав Залозецький замок. Після повалення Лжедмитрія замок перейшов до рук Вишневецьких, які перетворили його на магнатську резиденцію.

Замок був чотирикутним, з чотирма кутовими та надбрамною вежею. У північній частині був двоповерховий палац.

У XVIII столітті Залозецький замок було переобладнано під суконну фабрику. До наших днів дійшов у руїнах. Збереглися фрагменти північної та західної стіни, а також напівпідвальний поверх з вузьким коридором.

Залозецький краєзнавчий музей засновано 2020 року з ініціативи місцевих краєзнавців. Музей розташовується у реконструйованому приміщенні актової зали і бібліотеки Залозецької поліклініки.

Експозиція розповідає про природу краю та історію селища від найдавніших часів. Зокрема, представлена скульптура святого Франциска ХІХ століття із руїн монастиря Ордену сестер Милосердя в Залізцях.

2023 року відкрилася археологічна експозиція Залозецького краєзнавчого музею. Тут можна побачити скам'янілі рештки молюсків Сарматського моря, кремнієві вироби доби Мезоліту, кераміку Висоцької культури, натільні хрести XII-XIII століть, козацькі люльки та срібні монети XVII століття та інші знахідки з археологічних розкопок на території Залізців.

Облаштовується експозиція пам'яті жертв політичних репресій в колишній катівні НКВС.

В музеї можна придбати сувеніри, замовити екскурсію та отримати довідкову інформацію про туристичні об'єкти району.

Руїни замкової вежі в Озерянах розташовані в самому центрі села біля перехрестя.

Ймовірно, замок відноситься до XVII сторіччя, коли Озеряни належали польському королю. Замок контролював соляний шлях, що проходить через село. Стіни вежі, що збереглася, мають товщину 1 метр. Прямокутна в плані вежа має розміри 10 на 7 метрів.

Зберігся тільки перший ярус і підземелля.

Невеликий та дуже простий за архітектурою замковий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в селі Кривче споруджений у XVII столітті - одночасно з Кривченським замком.

За іншими даними, костел перебудований із замкової порохової вежі в 1723 році. Служив усипальницею магнатів Голійовських.

Костел знаходиться в ялиновому гаю на краю замкової гори. Частково відреставрований.

Дві вежі та фрагмент оборонної стіни залишилися від Кривченського замку, спорудженого у 1639-1650 роках польськими шляхтичами Концькими у селі Кривче.

Кривченський замок Концьких мав майже правильну прямокутну форму з чотирма кутовими та однією в'їзною вежею. Протягом першого століття свого існування постійно перебував в епіцентрі польсько-турецьких воєн, переходячи з рук до рук. Під час Визвольної війни був захоплений козаками. У 1672 році тут зупинявся турецький султан Магомет IV, коли повертався із Бучача після підписання Бучацького миру.

Лише у XVIII столітті Кривченський замок втратив стратегічне значення і був перетворений на резиденцію польських магнатів Голійовських. У ХІХ столітті руїни викупив підприємець Лазар Зейдман, наказавши розібрати більшу частину на будматеріали для винокурні.

Спробу реставрації замку в Кривчому було проведено в 1920 році Подільським туристично-краєзнавчим товариством.

Наразі замок Концьких входить до складу заповідника "Замки Тернопільщини". Дві вежі  законсервовані, доступ вільний.

Замок у Золотому Потоці збудували у XVII сторіччі брацлавський воєвода Стефан Потоцький та його дружина Марія Могилянка (родичка засновника Києво-Могилянської академії Петра Могили).

Твердиня контролювала один із торгових шляхів із Галичини та Волині до Молдови та Покуття. Регулярний квадратний у плані Замок розташований на невисокому пагорбі у долині річки Татарки. Із чотирьох кутових шестигранних двоярусних веж із бійницями збереглися лише три, та й то зі значними змінами. Висота стін – близько 5 метрів, товщина – до 2 метрів. У центрі північно-східного фасаду замку розташована триярусна в'їзна вежа. Зовні замок був оточений валом та глибоким ровом із водою. На території був одноповерховий палац, а посеред двору - колодязь, з яким пов'язана легенда про походження назви Золотого Потоку (нібито, під час тривалої облоги змучені жагою захисники замку знайшли джерело, яке назвали "золотим").

Золотопотоцький замок кілька разів захоплювали турки та козаки, але щоразу його відбудовували, і до наших днів він дійшов у непоганому стані. Нині на території знаходяться майстерні.