Пам'ятки Сумської області

Давньоруське городище на пагорбі над Сеймом розташоване в самому центрі сучасного Путивля.

Будівництво прикордонного міста-фортеці "на шляху" почалося за наказом київського князя Володимира Святославовича для захисту Русі від кочівників. Будучи стольним градом, у X-XII сторіччях Путивль мав потужні оборонні споруди. Під час розкопок знайдено фрагменти оборонних стін та фундамент храму Вознесіння, звідки в 1185 році виступив на половців князь Ігор Святославич (залишки законсервовані під землею). Згідно з "Словом про похід Ігорів", на стінах Путивля плакала княжна Ярославна, яка чекала чоловіка з половецького полону.

Після монголо-татарської навали фортецю було відновлено, до XVII сторіччя вона складалася з 9 рубаних дубових веж. Вестова вежа досягала 27 метрів заввишки. До кінця XVIII століття фортеця втратила стратегічне значення та була розібрана. Зберігся рів і невисокий вал.

На території розбито парк із видовим майданчиком, встановлено пам'ятник Ярославні.

Свято-Успенська церква у Верхній Сироватці була збудована в 1805-1812 роках за проєктом поета та просвітителя Олександра Паліцина, який жив у сусідньому маєтку "Попівка", коштом і під керівництвом нащадка старшинського роду поручика Миколи Власовського. Цегла та іконостас були придбані з розібраного Сумського монастиря.

У 1844 році блискавка вдарила в дзвіницю і, пройшовши всередину храму, обпалила позолоту іконостасу, але храм уцілів. Особливою пошаною користувалася храмова Ченстоховська ікона Божої Матері, яку за переказами ще до старої дерев'яної церкви приніс польський шляхтич із Ченстохови.

Великий кам'яний Успенський собор розташований на терасі над селом Межиріч, біля підніжжя плато високого правого берега річки Псел.

Закладений у 1759 році на замовлення та коштом місцевого уродженця Луки Білоуса, архімандрита Києво-Печерської лаври, як соборний храм сотенного містечка Межиріч. Зразком послужив Успенський собор в Охтирці (1728-1738 роки, не зберігся).

Споруджений у рідкісному храмовому стилі, властивому Слобожанщині, собор є цінною пам'яткою української національної архітектури доби бароко.

Фонтан-пам'ятник Сумці, встановлений у 2008 році на одній із центральних пішохідних вулиць Сум, символізує легенду про заснування міста.

За переказами, перші переселенці-козаки з містечка Пруда на Київщині на чолі з отаманом Кондратьєвим влітку 1655 року знайшли на місці, де невелика річка впадала в Псел, три мисливські суми з монетами. Річку назвали Сумкою, а засноване тут місто – Суми.

Скульптор Олексій Шевченко відтворив легенду в камені: над криницею з водою висить сумка з грошима, з якої також витікає вода. З'явилася нова міська традиція - змочувати обличчя, сумки та гаманці "чарівною" водою з колодязя.

Лебединський міський художній музей імені Бориса Руднєва розташований у старовинній будівлі в центрі міста.

Початок створення художнього музею в Лебедині було покладено в 1918 році інженером-технологом з Харкова Борисом Руднєвим. Експозиція створювалася на основі націоналізованих колекцій місцевих поміщиків, зокрема зі Строганівської садиби в Хотіні під Сумами.

Наразі в експозиції близько 2 тисяч раритетів. Серед них непогані колекції українського портрету XVIII століття, роботи художників Дмитра Левицького, Василя Полєнова, Сергія Васильківського, Григорія Мясоєдова, Валентина Сєрова, родини Кричевських тощо.

Центральний міський парк Глухова – невелика паркова зона у самому центрі міста.

На Соборному майдані поряд із парком стояв садибний будинок, у якому до 1758 року жив відомий український композитор, основоположник духовного хорового співу Дмитро Бортнянський. В 2002 році на місці садиби Бортнянського встановлено пам'ятний знак із барельєфним зображенням композитора, відлитим із бронзи.

У парку навпроти площі знаходиться пам'ятник Бортнянському. Поруч із ним встановлено пам'ятник композитору Максиму Березовському, який також народився у Глухові.

Оригінальний за архітектурою храм Архістратига Михаїла з куполами-кульками на тонких "шиях" побудований на околиці Охтирки в 1884 році як військова церква.

Рельєфна кладка з червоної цегли з декоративними елементами візантійської та руської архітектури XVII століття віддалено нагадує образ військових церков початку XX століття, що зустрічаються на Правобережній Україні.

Особливістю декору інтер'єру Михайлівської церкви є протягнутий під люнетами пояс глибоких напівциркульних ніш із творами станкового живопису. Олійним тематичним розписом покрита конха. Оздоблення інтер'єру було виконане пізніше.

Церква Архістратига Михаїла в Охтирці вирізняється оригінальністю об'ємно-просторового рішення, чіткістю силуету.

Перший дерев'яний храм побудував у Низах засновник селища Герасим Кондратьєв ще в 1678 році на згадку про загиблого сина Івана.

Нинішня цегляна церква Іоанна Богослова споруджена цукрозаводчиком Миколою Сухановим у 1910 році.

За радянської влади будівлю церкви використовували як овочевий склад.

Нині храм діючий.

Церква Казанської ікони Божої матері була закладена в Басівці у 1906 році на честь загиблих у російсько-японській війні. В 1912 році Казанську церкву освятили.

Внутрішній інтер'єр був прикрашений фресками, присвяченими пам'яті жителів Басівки, що загинули при Порт-Артурі, в Маньчжурії, на кораблях 1-ї, 2-ї та 3-ї Тихоокеанських ескадр. Також в інтер'єрі було зображення Святої Трійці – копія розпису храму Христа Спасителя в москві.

Нині храм у напівзруйнованому стані.

Церква Миколи Козацького у стилі українського бароко збудована в XVIII сторіччі коштом жителів Путивля – українських козаків.

Відрізняється незвичайним силуетом із двома рівними по висоті вежами. Спочатку храм був побудований тричастинним і одноверхнім, але пізніше із західного боку до нього прибудували багатоярусну дзвіницю. Н першому поверсі двоярусного храму знаходиться "тепла церква" з низькими склепіннями. На другому поверсі – "холодна церква" з високим центральним верхом.

Нещодавно завершено реставрацію, в храмі планують відкрити експозицію музею "Слова про похід Ігорів".

Церква Покрови Пресвятої Богородиці височить на крутому березі річки в центрі села Вирівка.

Закладена в 1892 році коштом купця першої гільдії Юхима Школяренка, який під кінець життя зайнявся благодійністю.

Храм вражає не тільки розмірами та архітектурою, а й внутрішнім оздобленням.

За радянських часів церква вціліла, хоча багато років перебувала в занедбаності.

Наразі храм відреставрований, у ньому зберігається портрет засновника.

Мурована однобанна церква Різдва Іоанна Предтечі зі дзвіницею знаходиться на північно-східній околиці Сум, яка має історичну назву слобода Лука.

Церква є головною архітектурною домінантою Луки, добре проглядається із залізниці, з Липенського городища та з берегів річки Псел. Територія церкви оточена стіною з двома кованими орнаментальними брамами кінця XIX століття.

У 1687 році сумський полковник Герасим Кондратьєв заснував на Луці дівочий Іоанно-Предтеченський монастир, в якому в 1691 році було збудовано однойменний дерев'яний храм. Монастир був закритий в 1787 році.

На його місці в 1837 році коштом родини місцевих дворян Линтварьових була побудована кам'яна тричасткова церква з дзвіницею як парафіяльний храм для Луки та сусіднього села Баранівки. У 1907 р. до церкви прибудували два бічні вівтарі – Святої Трійці та Святого Іоанна.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці в Юнаківці – видатна пам'ятка архітектури класицизму.

Прекрасна п'ятиглава двоярусна церква в стилі класицизму, виконана за проєктом архітектора Олександра Палицина, нагадує твори архітектора кінця XVIII – початку ХІХ століття Джакомо Кваренгі. Будівництво було розпочато в 1793 році на місці старого дерев'яного храму і тривало 13 років коштом князя Михайла Голіцина. Кам'яний храм мав три престоли: в ім'я Святого Миколая Чудотворця, Архістратига Михаїла та головний – на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

У 1874 році в нижньому підвальному поверсі храму також було облаштовано теплу церкву Трьох Святителів. Діяла церковно-парафіяльна школа.

Церква Різдва Богородиці тривалий час залишалася чинною навіть за радянської влади, але була закрита в 1960-х роках, до наших днів дійшла у напівзруйнованому стані.

Церкву Різдва Христового, що входить до ансамблю Покровського собору в Охтирці, називають "Графською церквою", оскільки побудована вона коштом графині Анни Чернишової.

За легендою, її мати, баронеса  фон Ведель (Вейдель), дорогою до Петербурга смертельно захворіла в Охтирці. Перед смертю в Покровському храмі їй було явлення Божої Матері, яка наказала роздати статки жебракам, а двох її малолітніх доньок обіцяла взяти під свою опіку. Незабаром після смерті баронеси її доньки-сироти опинилися при дворі і вдало вийшли заміж, і з того часу робили великі пожертвування для Покровського храму. Зокрема, профінансували будівництво Христоріздвяної церкви.

Храм оригінальний за своїм об'ємно-просторовим та декоративним рішенням, і більше схожий на палацову споруду, ніж на культову. Дійсно, у бічних приміщеннях були передбачені житлові кімнати, в яких побожна графиня нерідко жила місяцями, проводячи час у молитвах.

Церква Різдва Христового – найстаріша будівля у Шостці. З її закладки розпочалося будівництво міста в 1779 році. Зведення тривало 6 років.

Церква Різдва Христового побудована на приватні пожертвування робітників та службовців порохового заводу. У 1809 році було прибудовано дзвіницю.

На Церковній площі біля храму Різдва Христового проводились усі урочисті заходи у Шостці: Хресні ходи, військові паради, урочисті богослужіння.