Пам'ятки Звенигородського району

Локацію з географічними координатами 49*01"39" північної широти та 31*28"58" східної довготи в 2005 році офіційно затверджено як географічний центр України рішенням Державного комітету природних ресурсів згідно з результатами досліджень НДІ геодезії та картографії.

До того вважалося, що географічний центр України знаходиться поряд із селищем міського типу Добровеличківка Кіровоградської області, де ще в 1989 році було встановлено пам'ятний знак. Точці в Добровеличківці присвоїли інше почесне звання - геометричний центр України.

Згідно з уточненими даними, центр України розташований посеред поля на схід від Шполи, поряд із селом Мар'янівка. Локація знаходиться за 3 кілометри від траси Н-16 "Черкаси - Умань", за залізничними коліями - на цьому місці встановлено невеликий пам'ятний знак.

Прямо навпроти повороту з траси до Мар'янівки в 2012 році розпочато будівництво історико-туристичного комплексу "Географічний центр України". Раніше на в'їзді до Шполи з боку Сміли було встановлено гранітну пам'ятку з контуром території України, відмітками Києва, Шполи та Мар'янівки та написом "Шполянщина - географічний центр України".

Костел святої Анни в Тальному споруджено в 1702 році родиною Потоцьких, яка володіла містом у XVIII-XIX століттях.

За радянської влади костел було закрито, будинок використовувався для господарських потреб.

У 1992 році святиню повернуто католицькій громаді міста, відреставровано під керівництвом художника Кулагіна.

Романтичний палац-замок графів Наришкіних-Шувалових в місті Тальне – один із найцікавіших палаців Черкащини, пам'ятка архітектури національного значення початку XX століття.

Садиба у Тальному була закладена ще в 1725 році графом Францішеком Салезієм Потоцьким, проте найбільшого розквіту досягла за Петра Шувалова. Саме він у 1902-1907 роках звів двоповерховий палац у формі французьких мисливських замків епохи Ренесансу за проєктом відомого данського архітектора Андреаса Клемменсена. Графський герб з єдинорогом прикрашає головний фасад будівлі.

Шувалов був одружений з Софією Наришкіною, донькою графа Льва Наришкіна, який, у свою чергу, отримав маєток як приданий від своєї дружини Ольги Потоцької, донька знаменитої Софії Потоцької, на честь якої було збудовано уманський парк "Софіївка". Біля палацу збереглися надгробки з могил Софії, Петра та Павла Шувалових.

Палац розташований посеред англійського парку "Тальнівського" XVIII-XIX століть, що є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. На території садиби збереглися й окремі споруди другої половини ХІХ століття: фундаменти старого палацу, підвал старої кухні, льох, будинки садівника та лісника тощо.

За радянських часів у палаці розміщувався музей хліборобства, оскільки на території міста було знайдено велике поселення трипільської культури, яку вважають найдавнішою хліборобською культурою у світі.

З 2022 року палац і парк перебувають в управлінні комунального підприємства "Тальнівський палацово-парковий комплекс Шувалових". У палаці багато років триває реставрація, планується створення музею. Про відвідування потрібно домовлятися з охороною.

Архітектурно-ландшафтний етнографічний комплекс "Совин Яр" відкрився у 2024 році з ініціативи ректора Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, колишнього губернатора Черкаської області Олександра Черевка в його рідному селі Водяники на Черкащині.

45 архітектурних об'єктів, скульптурних композицій та пам'ятників розповідають про історію краю, його легенди та перекази. Серед них знак заснування села Водяники "Тризуб", реконструкція козацької Вознесенської церкви XVII століття, церковно-приходська школа з дзвіницею, комплекс вітряків, скульптурна композиція "Сім Святих" та старовинні козацькі хрести.

Основою комплексу є Катеринин парк, названий на честь дружини засновника комплексу. Його архітектурні елементи присвячені темам кохання та родини: "Водяницький родовід" (скульптор Микола Теліженко), "Арка вічності", "Легенди Совиного Яру", "Ангел-охоронець Катерининого парку" тощо.

На берегах ставків облаштовано зони для відпочинку. Поруч розташований відпочинковий комплекс з готелем і рестораном.

Будинок дяка, в якому навчався грамоти Тарас Шевченко.

Єдине будівля на території села Шевченкове, що збереглася в оригіналі з тарасових часів.

Будинок збудований у 1782 році, відреставрований у 1999 році. Поміщений у скляний павільйон.

Музей історії села Вільшана розташований у приміщенні Будинку культури.

Експозиція музею розповідає про історію села та відомих особистостей, чий життєвий шлях пов'язаний з Вільшаною - це і Максим Кривонос, і Тарас Шевченко, і брати Клички, дід яких - Родіон Кличко - родом з Вільшани.

В музеї широко представлені предмети побуту давніх часів: рублі і качалки, жлукто і бодня, макітри і копистки, миски на миснику, різьблене ярмо і батіг, перші праски і калькулятори.

Не менш цікавими є фотознімки Вільшани кінця ХІХ століття, портрети жителів Вільшани у колоритних українських строях.

Військово-патріотичний центр-музей в Шампанії створено в 2011 році братами Олегом та Русланом Бойками за участі Української спілки ветеранів Афганістану.

На території підприємства "Шампаньтранс" можна ознайомитися з діючою військовою технікою радянських часів: різні модифікації БТР, БРДМ, БМП; ракетовоз БАЗ 6944 та тягач АТС-59; вантажівки ЗІЛ 157 та ЗІЛ-131; армійські всюдиходи, мотоцикли та інше.

Також представлено різноманітну стрілецьку зброю (кулемети MG-34, "Максим", КПВТ, ПТК; пістолети-кулемети "Томпсон", МР-38, ППШ, ППС, автомати АК-47 та їх модифікації, гвинтівки, пістолети тощо) та військова форма різних часів.

Екскурсії проводяться у парку техніки та на складі зброї. Є можливість переодягтися у військову уніформу різних армій та періодів (для фото зі зброєю), а також постріляти зі стрілецької зброї. Працює прокат військової техніки.

Городище "Бурти" розташоване за 1 кілометр на північ від села Чаплинка. Земляні вали заввишки 10-12 метрів оточують територію площею 1,9 гектари.

Традиційно "Бурти" відносять до скіфських часів (VI-VII сторіччя до нашої ери), проте недавні дослідження виявили в центрі городища поховання епохи бронзи (2-3 тисячоліття до нашої ери).

У козацькі часи вали використовувалися як укріплення військами гетьмана Богдана Хмельницького, потім полковника Семена Палія. У 8 кіорметрах на північний схід від "Буртів" проходив "Чорний шлях" набігів татар. Під час Корсунь-Шевченківської битви (Друга світова війна) німецькі війська розмістили тут артилерійську батарею, проте протрималися недовго. Тоді городище займало ще до 12 гектарів.

У 1960-1970-х роках "Бурти" інтенсивно розорювали. Нині це пам'ятник не лише археології, а й природи, оскільки серед місцевої рослинності трапляються представники "Червоної книги України".

Історико-етнографічний комплекс "Тарасова криниця" було створено в Лисянці в 2007-2008 роках в рамках програми "Золота підкова Черкащини".

Майбутній поет і художник Тарас Шевченко бував у Лисянці в юному віці, коли втік сюди з Керелівки, щоби вчитися малюванню у місцевого дяка Юхима. На цьому місці знаходилася криниця, з якої маленький Тарас носив воду до своєї школи.

Нині комплекс перебуває у запустінні.

Трипільське поселення-гігант, на базі якого в 2003 році створено Державний історико-культурний заповідник "Трипільська культура", знаходиться між селами Легедзине та Тальянки. Належить до III-IV тисячоліть до нашої ери. Займає площу 450 гектірв.

Це було найбільше відоме поселення людей того часу – тут мешкало до 15 тисяч осіб. До 3 тисяч дерев'яних жител трипільців розташовувалися концентричними колами, які були оточені захисним валом.

Зараз до складу заповідника входять 11 городищ у межах Черкаської області.

В Легедзиному створено Музей поселень-гігантів, де представлено трипільську кераміку та інші археологічні знахідки. Триває створення скансену (музею просто неба), де відвідувачі вже можуть пожити в реконструйованих трипільських будинках і взяти участь в археологічних розкопках.

Краєзнавчий музей села Залізнячка відкрився у 2024 році у приміщенні Залізняцької сільської бібліотеки-філії Єрківської публічної центральної бібліотеки.

В експозиції представлено макет традиційної пічи з усім належним реманентом, керамічні горщики, горнятка та миски, старовинні предмети народного вжитку, долівки та діжки, вишиті сорочки, рушники та подушки, картини народних художників. Всі ці речі зібрані небайдужим мешканцям села.

Стародавній Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир розташований на схід від села Лебедин у мальовничому та відокремленому місці, оточеному лісом та озерами.

Заснований черницями Магдалиною та Трифілією в 1779 році на землях князя Франциска Ксаверія Любомирського. Збереглося цілюще джерело, відкрите святителем Опанасом. У народі Джерело називають "Магдалинінським" на згадку про першу ігуменю монастиря.

Спочатку всі монастирські споруди були дерев'яними, але у ХІХ столітті більшу частину їх замінили кам'яними. Серед них Миколаївська церква (1800 рік) та Варваринська церква (1839 рік), яку зруйнували за радянських часів, але у 1990-х роках вона знову була відбудована. У 1837 році на місці дерев'яної було збудовано нову цегляну дзвіницю заввишки 34 метри, через яку було влаштовано головний вхід до монастиря (збереглася лише третина).

У 1929 році монастир було закрито, на його території утворили комуну "Червоний Жовтень", потім інтернат для безпритульних дітей, а згодом і для дітей репресованих. Під час Другої світової війни німецька влада відродила монастир, але у 1961 році він був знову закритий. Цінності було вивезено, дзвони передано до музею міста Черкаси. На території розмістили туберкульозну лікарню, а потім інтернат.

Відродження Лебединського монастиря почалося в 1992 році. Нині у стінах обителі розташовані дві церкви, каплиця, корпуси келій, а трохи осторонь - комплекс господарських споруд. Усі споруди, крім північної стіни, перебувають у відмінному стані. Монастир належить московському патріархату.

Лисянський історичний музей створено в 1967 році, а в 1992 році йому було надано статус державного.

Експозиція, яка розгорнута в 5 залах, розповідає про всі періоди історії Лисянського краю. В першій залі представлено археологію, праісторію, трипільську культуру, князівську епоху, козацтво.

В наступних залах можна ознайомитися з подіями періоду XVIII-ХХ століть, колективізації та Голодомору, Другої світової війни та сучасності.

Представлено етнографічну колекцію, нумізматику, вироби місцевих майстрів, цінні історичні колекції.

Літературно-меморіальний музей видатного українського письменника Івана Нечуя-Левицького відкрито в Стеблеві в будинку, в якому він народився в 1838 році.

Тут же він прожив з 1851 по 1909 рік.

Експозиція розповідає про життя та творчу діяльність класика української літератури, до якого дуже насторожено ставилися як за часів царської росії, так і за радянської влади. Відтворено робочий кабінет письменника, зібрано його особисті речі.

Поряд із музеєм, за будинком культури, на горі Спаса знаходяться могили діда та батька Нечуя-Левицького.

Біля музею встановлено пам'ятник роботи скульптора Галини Кальченко, а неподалік - скульптура “Нимидора” (героїня повісті “Микола Джеря”).

Національний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" об'єднує три села, в яких минули дитячі роки майбутнього письменника: Шевченкове, Моринці, Будище.

Заповідник створений у 1992 році на базі літературно-меморіального музею Тараса Шевченка у Шевченковому. Саме тут була садиба батьків Тараса, в якій пройшли його дитячі роки, та яку він неодноразово описував у своїх творах.

В 1914 році садибу викупили київські діячі культури, а в 1939 році тут було відкрито музей. Батьківський будинок відновлено за малюнками Шевченка, у садку збереглася могила матері.

Експозиція в основній будівлі музею відтворює життєвий шлях Кобзаря. Представлені його особисті речі, перші видання книг, документи, портрети та фотографії.