Пам'ятки Звенигородського району

Локацію з географічними координатами 49*01"39" північної широти та 31*28"58" східної довготи в 2005 році офіційно затверджено як географічний центр України рішенням Державного комітету природних ресурсів згідно з результатами досліджень НДІ геодезії та картографії.

До того вважалося, що географічний центр України знаходиться поряд із селищем міського типу Добровеличківка Кіровоградської області, де ще в 1989 році було встановлено пам'ятний знак. Точці в Добровеличківці присвоїли інше почесне звання - геометричний центр України.

Згідно з уточненими даними, центр України розташований посеред поля на схід від Шполи, поряд із селом Мар'янівка. Локація знаходиться за 3 кілометри від траси Н-16 "Черкаси - Умань", за залізничними коліями - на цьому місці встановлено невеликий пам'ятний знак.

Прямо навпроти повороту з траси до Мар'янівки в 2012 році розпочато будівництво історико-туристичного комплексу "Географічний центр України". Раніше на в'їзді до Шполи з боку Сміли було встановлено гранітну пам'ятку з контуром території України, відмітками Києва, Шполи та Мар'янівки та написом "Шполянщина - географічний центр України".

Костел святої Анни в Тальному споруджено в 1702 році родиною Потоцьких, яка володіла містом у XVIII-XIX століттях.

За радянської влади костел було закрито, будинок використовувався для господарських потреб.

У 1992 році святиню повернуто католицькій громаді міста, відреставровано під керівництвом художника Кулагіна.

Романтичний палац-замок графів Наришкіних-Шувалових в місті Тальне – один із найцікавіших палаців Черкащини, пам'ятка архітектури національного значення початку XX століття.

Садиба у Тальному була закладена ще в 1725 році графом Францішеком Салезієм Потоцьким, проте найбільшого розквіту досягла за Петра Шувалова. Саме він у 1902-1907 роках звів двоповерховий палац у формі французьких мисливських замків епохи Ренесансу за проєктом відомого данського архітектора Андреаса Клемменсена. Графський герб з єдинорогом прикрашає головний фасад будівлі.

Шувалов був одружений з Софією Наришкіною, донькою графа Льва Наришкіна, який, у свою чергу, отримав маєток як приданий від своєї дружини Ольги Потоцької, донька знаменитої Софії Потоцької, на честь якої було збудовано уманський парк "Софіївка". Біля палацу збереглися надгробки з могил Софії, Петра та Павла Шувалових.

Палац розташований посеред англійського парку "Тальнівського" XVIII-XIX століть, що є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. На території садиби збереглися й окремі споруди другої половини ХІХ століття: фундаменти старого палацу, підвал старої кухні, льох, будинки садівника та лісника тощо.

За радянських часів у палаці розміщувався музей хліборобства, оскільки на території міста було знайдено велике поселення трипільської культури, яку вважають найдавнішою хліборобською культурою у світі.

З 2022 року палац і парк перебувають в управлінні комунального підприємства "Тальнівський палацово-парковий комплекс Шувалових". У палаці багато років триває реставрація, планується створення музею. Про відвідування потрібно домовлятися з охороною.

Будинок дяка, в якому навчався грамоти Тарас Шевченко.

Єдине будівля на території села Шевченкове, що збереглася в оригіналі з тарасових часів.

Будинок збудований у 1782 році, відреставрований у 1999 році. Поміщений у скляний павільйон.

Музей історії села Вільшана розташований у приміщенні Будинку культури.

Експозиція музею розповідає про історію села та відомих особистостей, чий життєвий шлях пов'язаний з Вільшаною - це і Максим Кривонос, і Тарас Шевченко, і брати Клички, дід яких - Родіон Кличко - родом з Вільшани.

В музеї широко представлені предмети побуту давніх часів: рублі і качалки, жлукто і бодня, макітри і копистки, миски на миснику, різьблене ярмо і батіг, перші праски і калькулятори.

Не менш цікавими є фотознімки Вільшани кінця ХІХ століття, портрети жителів Вільшани у колоритних українських строях.

Військово-патріотичний центр-музей в Шампанії створено в 2011 році братами Олегом та Русланом Бойками за участі Української спілки ветеранів Афганістану.

На території підприємства "Шампаньтранс" можна ознайомитися з діючою військовою технікою радянських часів: різні модифікації БТР, БРДМ, БМП; ракетовоз БАЗ 6944 та тягач АТС-59; вантажівки ЗІЛ 157 та ЗІЛ-131; армійські всюдиходи, мотоцикли та інше.

Також представлено різноманітну стрілецьку зброю (кулемети MG-34, "Максим", КПВТ, ПТК; пістолети-кулемети "Томпсон", МР-38, ППШ, ППС, автомати АК-47 та їх модифікації, гвинтівки, пістолети тощо) та військова форма різних часів.

Екскурсії проводяться у парку техніки та на складі зброї. Є можливість переодягтися у військову уніформу різних армій та періодів (для фото зі зброєю), а також постріляти зі стрілецької зброї. Працює прокат військової техніки.

Городище "Бурти" розташоване за 1 кілометр на північ від села Чаплинка. Земляні вали заввишки 10-12 метрів оточують територію площею 1,9 гектари.

Традиційно "Бурти" відносять до скіфських часів (VI-VII сторіччя до нашої ери), проте недавні дослідження виявили в центрі городища поховання епохи бронзи (2-3 тисячоліття до нашої ери).

У козацькі часи вали використовувалися як укріплення військами гетьмана Богдана Хмельницького, потім полковника Семена Палія. У 8 кіорметрах на північний схід від "Буртів" проходив "Чорний шлях" набігів татар. Під час Корсунь-Шевченківської битви (Друга світова війна) німецькі війська розмістили тут артилерійську батарею, проте протрималися недовго. Тоді городище займало ще до 12 гектарів.

У 1960-1970-х роках "Бурти" інтенсивно розорювали. Нині це пам'ятник не лише археології, а й природи, оскільки серед місцевої рослинності трапляються представники "Червоної книги України".

Трипільське поселення-гігант, на базі якого в 2003 році створено Державний історико-культурний заповідник "Трипільська культура", знаходиться між селами Легедзине та Тальянки. Належить до III-IV тисячоліть до нашої ери. Займає площу 450 гектірв.

Це було найбільше відоме поселення людей того часу – тут мешкало до 15 тисяч осіб. До 3 тисяч дерев'яних жител трипільців розташовувалися концентричними колами, які були оточені захисним валом.

Зараз до складу заповідника входять 11 городищ у межах Черкаської області.

В Легедзиному створено Музей поселень-гігантів, де представлено трипільську кераміку та інші археологічні знахідки. Триває створення скансену (музею просто неба), де відвідувачі вже можуть пожити в реконструйованих трипільських будинках і взяти участь в археологічних розкопках.

Лисянський історичний музей створено в 1967 році, а в 1992 році йому було надано статус державного.

Експозиція, яка розгорнута в 5 залах, розповідає про всі періоди історії Лисянського краю. В першій залі представлено археологію, праісторію, трипільську культуру, князівську епоху, козацтво.

В наступних залах можна ознайомитися з подіями періоду XVIII-ХХ століть, колективізації та Голодомору, Другої світової війни та сучасності.

Представлено етнографічну колекцію, нумізматику, вироби місцевих майстрів, цінні історичні колекції.

Літературно-меморіальний музей видатного українського письменника Івана Нечуя-Левицького відкрито в Стеблеві в будинку, в якому він народився в 1838 році.

Тут же він прожив з 1851 по 1909 рік.

Експозиція розповідає про життя та творчу діяльність класика української літератури, до якого дуже насторожено ставилися як за часів царської росії, так і за радянської влади. Відтворено робочий кабінет письменника, зібрано його особисті речі.

Поряд із музеєм, за будинком культури, на горі Спаса знаходяться могили діда та батька Нечуя-Левицького.

Біля музею встановлено пам'ятник роботи скульптора Галини Кальченко, а неподалік - скульптура “Нимидора” (героїня повісті “Микола Джеря”).

Національний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" об'єднує три села, в яких минули дитячі роки майбутнього письменника: Шевченкове, Моринці, Будище.

Заповідник створений у 1992 році на базі літературно-меморіального музею Тараса Шевченка у Шевченковому. Саме тут була садиба батьків Тараса, в якій пройшли його дитячі роки, та яку він неодноразово описував у своїх творах.

В 1914 році садибу викупили київські діячі культури, а в 1939 році тут було відкрито музей. Батьківський будинок відновлено за малюнками Шевченка, у садку збереглася могила матері.

Експозиція в основній будівлі музею відтворює життєвий шлях Кобзаря. Представлені його особисті речі, перші видання книг, документи, портрети та фотографії.

Залишки садибних споруд та великий парк XVIII сторіччя біля колишнього маєтку княгині Варвари Голіциної, дружини князя Сергія Голіцина.

Княже подружжя оселилося в Козацькому в 1797 році. Особистим секретарем та вчителем дітей князя 4 роки служив байкар Іван Крилов. Тут він написав п'єсу "Тріумф або Підщипа", комедію "Пиріг", байку "Свиня під дубом".

В центрі маєтку знаходився палац у псевдоготичному стилі - з вежами, галереями та залами. В розкішному ландшафтному парку був ставок з насипним островом, водоспади, альтанки та сімейний мавзолей. Зберігся лише Будинок керуючого, в якому ставилася "Підщипа" Крилова, руїни флігеля, а також кілька будівель кінця ХІХ століття, які були зведені наступними господарями садиби - київським губернатором Іваном Фундуклеєм, баронесою Врангель, князями Куракіними.

Наразі ці приміщення займає ПТУ №37, будівлі в аварійному стані. В одній із будівель розміщено храм Святої Варвари.

Меморіальний музей Кирила Стеценка створено в 1959 році в рідному селі композитора на Корсунщині.

Кирило Стеценко народився в селі Квітки в 1882 році.

Музей розташований у відновленому будинку земської школи, де навчався Стеценко. Близько 400 експонатів розповідає про його життя та творчу діяльність. Незважаючи на досить коротке творче життя, Кирило Стеценко встиг створити низку видатних творів, серед яких патріотичні та духовні твори.

З 1994 року музей є філією Корсунь-Шевченківського історико-культурного заповідника.

Біля музею встановлено пам'ятник Кирилові Стеценку.

Садиба-музей Героя України В'ячеслава Чорновола, видатного українського державного діяча, радянського дисидента, лідера партії НРУ, відкрита у Вільховці в будинку, де він провів дитинство та юність.

В 1946 році, у дев'ятирічному віці, В'ячеслав разом із родиною переїхав до Вільховця зі своїх рідних Єрок. Тут він закінчив середню школу, і в 1955 році вирушив до Києва вступати на філологічний факультет Київського університету.

Після його трагічної загибелі в 1999 році його сестра Валентина Максимівна подарувала будинок Черкаському обласному краєзнавчому музею. В 2007 році, на честь 70-річчя від дня народження Чорновола, в цьому будинку було відкрито присвячену йому експозицію, а у дворі встановлено його погруддя.

Відвідувачі музею В'ячеслава Чорновола мають можливість познайомитись з оригінальними інтер'єрами кімнат, унікальними фотографіями та документами, книгами, особистими речами родини Чорноволів.

Двоповерховий палац у стилі класицизму побудований в середині ХІХ століття на околиці Шполи, що зветься Верхньою Дар’ївкою, відомим фінансистом та державним діячем Олександром Абазою, який придбав шполянський маєток у графа Орлова.

Головний фасад з білими колонами виглядає дуже просто і строго, проте з боку саду є відкрита тераса з чавунною колонадою з орнаментами на рослинні мотиви та вензелями з літерою "А".

Також зберігся флігель початку ХХ століття з дерев'яним різьбленням.

У невеликому парку зі штучною водоймою представлені місцеві породи дерев, а також кілька екзотичних: пірамідальний дуб, залізне дерево та інші.

В ХІХ столітті  садиба перейшла як посаг донці Олександра Абази Пелагеї, яка вийшла заміж за дипломата Лева Урусова. В 1917 році Урусови змушені були покинути маєток та емігрувати за кордон, а в палаці розмістили притулок для сиріт та дітей репресованих. Нині це спеціалізована школа-інтернат.