Пам'ятки Тернопільського району

Католицький костел Пресвятої Трійці у стилі пізнього бароко розташований навпроти палацу Потоцьких у Микулинцях та з'єднаний з ним кленовою алеєю.

Побудований у 1761-1779 pоках за проєктом архітектора Авґуста Мошинського коштом графині Людовіки Потоцької. Зразком послужив костел королівського палацу Хофкірхе у німецькому Дрездені, де навчався архітектор.

Декор храму та його витончені форми чудово гармонують із центральним фасадом палацу та органічно замикають перспективи регулярної частини парку.

Оригінальний інтер'єр не зберігся, оскільки за радянських часів приміщення використовувалося з господарською метою.

Нині Троїцький костел чинний, належить католицькій громаді Микулинців. Поруч із храмом знаходиться старий польський цвинтар із могилами членів графської родини Реїв.

Костел святих апостолів Петра і Павла в пізньоготично-ренесансному стилі має яскраво виражений фортифікаційний характер, оскільки входив до системи міських укріплень.

Споруджений в 1600-1620 роках з ініціативи тодішнього господаря Бережан Адама Єроніма Синявського за проєктом архітектора Павла Римлянина як костел Різдва Богородиці. Дзвіниця перебудована з оборонної вежі в 1741 році.

В радянські часи тут розмістили спортзал.

Нині храм знову належить католицькій громаді міста, освячений на честь Святих апостолів Петра та Павла.

Костел Святого Антонія у Залізцях збудований у XV сторіччі.

Багато разів перебудовувався та перепланувався. У формі будівлі поєднуються готика та ренесанс. Ґрунтовно костел перебудував у барочному стилі в 1730 році Юзеф Потоцький, коли замок у Залізцях перейшов у його власність після Вишневецьких.

Про колишню красу храму нагадують залишки декору вікон та прикраси стін.

У крипті лежать останки князів великого українського роду Вишневецьких.

Католицький костел святого Антонія і Матері Божої Святого Розарію в Струсові було споруджено в 1894 році коштом Юзефа Голуховського, власника Струсова того часу.

У 1902 році цей храм було консекровано під титулом Матері Божої Святого Розарію. Будівництво велося під керівництвом Яна Лесика і було завершене в 1903 році. У 1945−1990 роках святиню використовували як зерносховище.

Красива неоготична споруда тягнеться до неба високою баштою, яка увінчана хрестом. З її боків знаходяться дві башти меншої висоти. З обох боків від головного входу в костел розташоване красиве вікно у формі троянди. Готичні вікна, високі й красиві, прикрашають будівлю. У найвищій вежі храму знаходяться великий та малий дзвони.

Ошатний фасад костелу прикрашають загострені конусні вершини, що піднімаються тонкими хрестами, а також триярусна вежа, в якій розташований центральний вхід в храм у вигляді арки. Сьогодні костел знаходиться в хорошому стані і є діючим храмом.

Костел Святого Йосифа зведений у Полупанівці в 1894 році на вершині Святої гори поруч із православною каплицею Святого Духа, що стоїть над цілющим джерелом.

За легендою, близько 200 років тому тут було явлення Божої Матері. З того часу Свята гора є місцем паломництва християн різних конфесій.

У радянські часи костел було закрито, але в 1991 році богослужіння було відновлено. Нині це Санктуарій Матері Божої Святої Скапулярії. В 2010 році біля костелу відкрито "Хресну дорогу" з бронзовими скульптурами на 14 стаціях.

Римо-католицький костел святого Шарбеля збудований у Байківцях в 1936 році коштом заможних родин Фредберг та Несоловських.

Храм у стилі модерну споруджено з каменю у формі хреста. Над бідевлею височить витончена дзвіниця з шатровим дахом. Вхід у костел прикрашає портик із колонами.

Костел святого Шарбеля є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Костел Святої Анни у Скалаті відновлений у 2002 році на місці старого католицького храму ХІХ століття, який був підірваний у середині XX століття.

Костел виконаний у стилі неоготики.

Знаходиться поряд із Скалатським замком.

Оборонний костел Успіння Пресвятої Богородиці в селі Біще офіційно датований 1664 роком, однак є припущення, що він міг виникнути набагато раніше - у XVI або навіть у XIV сторіччі.

За однією з версій, костел збудували ченці-домініканці, яких запросив засновник міста Біще, шляхтич Ян Бощ. Масивна триярусна оборонна вежа костелу є зразком переходу від романської архітектури до готики. Портал костелу виконаний у стилі ренесансу. Його оборонну міць посилювали кам'яні стіни та вали. Потужні контрфорси прибудовані під час реконструкції 1730 року.

Під час Другої світової війни Успенський костел у Біщому сильно постраждав, і тривалий час перебував у напівзруйнованому стані. З 2013 року тривають реставраційні роботи. Наразі костел Успіння Пресвятої Богородиці частково відновлений.

Марійський духовний центр у Зарваниці – головна святиня греко-католиків України.

Народний переказ розповідає про київського ченця, якому тут з'явилася уві сні Діва Марія і наказала заснувати монастир. На цьому місці забило цілюще джерело і з'явилася ікона Божої Матері, яку назвали Зарваницькою. Тоді ж було засновано печерний монастир.

Вважається, що першу церкву в Зарваниці збудував у XIII сторіччі князь Василько Теребовлянський після свого чудового зцілення.

Письмова згадка про монастир датується 1458 роком. У XVII сторіччі татари кілька разів розоряли монастир, але чудотворну ікону вдалося зберегти.

В 1754 році граф Мйончинський відбудував храм Пресвятої Трійці, який зберігся до наших днів (у ньому зараз зберігається ікона Божої Матері Зарваницької). В 1867 році папа Пій IX коронував Зарваницьку ікону, після чого монастир став великим центром паломництва.

За часів радянської влади монастир зрівняли із землею, але місцевим жителям вдалося врятувати ікону. До 1988 року богослужіння проводили таємно. Лише в 1991 році почалося відродження святині.

На схилі гори біля річки Стрипа зведено величний Собор Зарваницької Божої Матері з чотириярусною дзвіницею заввишки 75 метрів. Поруч - надбрамна церква, каплиця над джерелом та співоче поле.

Меморіальний музей-садиба Соломії Крушельницької був відкритий 1963 року в одному з будинків маєтку Крушельницьких у селі Біла поблизу Тернополя (нині територія Білецької загальноосвітньої школи).

Тут пройшли дитячі та юнацькі роки видатної української оперної співачки й педагога Соломії Крушельницької, сюди вона неодноразово приїжджала у гості до батьків і сестри.

Музейна експозиція в хронологічному порядку розповідає про життя і діяльність актриси. Представлені особисті документи співачки, афіші, програми, запрошення, листи, рукописи спогадів сучасників, сценічні прикраси, одяг, предмети побуту та меблі. Зокрема, можна побачити оригінальну платівку фірми Columbia (США) із записом української народної пісні у виконанні Соломії Крушельницької, а також почути голос співачки на першому записі, здійсненому електричним способом з використанням мікрофону.

Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса розташований в селі Старий Скалат, де збереглася меморіальна хата його діда, священика Пилипа Курбаса.

Тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього видатного українського режисера.

Біля церкви, де служив Пилип Курбас, поховані рідні Леся Курбаса: дід та бабуся, батько, молодший брат Нестор.

Меморіальний музей-садиба Іванни Блажкевич був створений на громадських засадах у селі Денисів у рідній садибі письменниці в 1986 році з ініціативи Тернопільского обласного краєзнавчого музею і за згодою рідних. У цьому будинку і надалі проживають нащадки Іванни Блажкевич, проте дві кімнати та ганок віддано під експозицію музею.

У першій кімнаті, в якій письменниця провела останні роки життя, зберігаються її особисті речі, старовинні меблі, книгозбірня, картини і фотографії. У скриньках – листи письменниці, рукописи спогадів, творів, виступів, статей, фотографії. У кімнаті також є стенди, на яких експонуються твори письменниці, видані за життя та після смерті.

У другій кімнаті знаходиться портрет Іванни Блажкевич та інші картини, книги, сувеніри, подаровані особисто письменниці, а також музею.

В 1997 році музей отримав статус "Народного музею". В саду встановлений пам'ятник поетесі.

Меморіальний музей-садиба письменниці Іванни Блажкевич є філією Денисівського краєзнавчого музею.

Замок у Микулинцях відомий як єдиний в Україні житловий середньовічний замок.

Перші дерев'яні укріплення на пагорбі біля річки Серет існували тут ще за княжих часів. Кам'яний замок збудувала в 1550-1555 роках господиня Мікулінців Ганна Йордан (Йорданова) з роду Сенявських, дружина каштеляна краківського Спитко Йордану. Пізніше Микулинецький замок належав магнатам Зборовським, Конецьпольським.

Отримавши ушкодження під час Визвольної війни 1648-1657 років, замок було вдосконалено та розширено. У 1672 році фортеця була взята турками після 15-денної облоги. Тоді знищили все чоловіче населення Микулинців.

Далі фортеця належала Любомирським, Мнішекам, Потоцьким. Саме тоді вона втратила оборонне значення, а представницькі функції став виконувати побудований поруч палац. У ХІХ столітті барон Ян Конопка переобладнав її під сукняну фабрику.

Спорудження чотирикутне у плані, з чотирьох кутових веж збереглося дві. По периметру внутрішній двір забудований житловими та господарськими корпусами, частина з яких також збереглася.

На початку XX століття, коли Микулинці належали графині Юзефі Рей, у замку оселилася її улюблена служниця Анна. Вона залишилася жити там і після приходу радянської влади, коли графиня померла, а її син загинув. Нині власницею житлових приміщень пам'ятки архітектури залишається донька служниці Стефанія Балой.

Микулинецький замок входить до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", але доступ на територію закрито.

Невеликий заміський палац магнатів Потоцьких, яким у ХІХ столітті належали сусідні Бережани, був збудований на місці старого мисливського будиночка Сенявських.

В різні часи гостями маєтку були князь Ференц Ракоці, гетьман Івана Мазепа, цар Петро І.

Нинішня будівля, перебудована на початку ХІХ століття, розташована на території занедбаного ландшафтного парку.

Тривалий час приміщення займав дитячий санаторій.

В 2022 році палац Потоцьких став прихистком для людей, що постраждали від російсько-української війни.

Кармелітський монастир-фортеця з ренесансним Успенським костелом споруджено в Теребовлі на березі річки Гнізна в 1617 році коштом Петра Ожиги.

Обнесений фортечною стіною із чотирма кутовими вежами з бійницями. Найпримітнішою спорудою монастиря є колишній теребовлянський парафіяльний костел, будівництво якого було завершено в 1639 році. Тут зберігалася чудотворна ікона Божої Матері, яка зараз знаходиться у Гданську.

За радянських часів у приміщеннях монастиря кармелітів розміщувалася фабрика ялинкових іграшок.

В 1990 році комплекс передали громаді Української автокефальної православної церкви. Костел переосвятили на православну церкву Святого Володимира, у монастирських приміщеннях відкрилася духовна семінарія.