Пам'ятки Тернопільського району

Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса розташований в селі Старий Скалат, де збереглася меморіальна хата його діда, священика Пилипа Курбаса.

Тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього видатного українського режисера.

Біля церкви, де служив Пилип Курбас, поховані рідні Леся Курбаса: дід та бабуся, батько, молодший брат Нестор.

Замок у Микулинцях відомий як єдиний в Україні житловий середньовічний замок.

Перші дерев'яні укріплення на пагорбі біля річки Серет існували тут ще за княжих часів. Кам'яний замок збудувала в 1550-1555 роках господиня Мікулінців Ганна Йордан (Йорданова) з роду Сенявських, дружина каштеляна краківського Спитко Йордану. Пізніше Микулинецький замок належав магнатам Зборовським, Конецьпольським.

Отримавши ушкодження під час Визвольної війни 1648-1657 років, замок було вдосконалено та розширено. У 1672 році фортеця була взята турками після 15-денної облоги. Тоді знищили все чоловіче населення Микулинців.

Далі фортеця належала Любомирським, Мнішекам, Потоцьким. Саме тоді вона втратила оборонне значення, а представницькі функції став виконувати побудований поруч палац. У ХІХ столітті барон Ян Конопка переобладнав її під сукняну фабрику.

Спорудження чотирикутне у плані, з чотирьох кутових веж збереглося дві. По периметру внутрішній двір забудований житловими та господарськими корпусами, частина з яких також збереглася.

На початку XX століття, коли Микулинці належали графині Юзефі Рей, у замку оселилася її улюблена служниця Анна. Вона залишилася жити там і після приходу радянської влади, коли графиня померла, а її син загинув. Нині власницею житлових приміщень пам'ятки архітектури залишається донька служниці Стефанія Балой.

Микулинецький замок входить до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", але доступ на територію закрито.

Невеликий заміський палац магнатів Потоцьких, яким у ХІХ столітті належали сусідні Бережани, був збудований на місці старого мисливського будиночка Сенявських.

В різні часи гостями маєтку були князь Ференц Ракоці, гетьман Івана Мазепа, цар Петро І.

Нинішня будівля, перебудована на початку ХІХ століття, розташована на території занедбаного ландшафтного парку.

Тривалий час приміщення займав дитячий санаторій.

В 2022 році палац Потоцьких став прихистком для людей, що постраждали від російсько-української війни.

Кармелітський монастир-фортеця з ренесансним Успенським костелом споруджено в Теребовлі на березі річки Гнізна в 1617 році коштом Петра Ожиги.

Обнесений фортечною стіною із чотирма кутовими вежами з бійницями. Найпримітнішою спорудою монастиря є колишній теребовлянський парафіяльний костел, будівництво якого було завершено в 1639 році. Тут зберігалася чудотворна ікона Божої Матері, яка зараз знаходиться у Гданську.

За радянських часів у приміщеннях монастиря кармелітів розміщувалася фабрика ялинкових іграшок.

В 1990 році комплекс передали громаді Української автокефальної православної церкви. Костел переосвятили на православну церкву Святого Володимира, у монастирських приміщеннях відкрилася духовна семінарія.

Перший на Заході України музей ретро-автомобілів "Ретро-Кортеж" відкрито в Тернополі в 2016 році з ініціативи підприємця Тараса Демкура.

Представлено понад 20 старовинних автомобілів, частина з яких має цікаву історію. Зокрема, в колекції є автомобіль "Ягуар", який належав президенту США Річарду Ніксону, а також "Майбах" зі ставки Гітлера "Вервольф". Найстаріший автомобіль датується 1933 роком.

Також представлені відреставровані мотоцикли, стара радіотехніка, колекція міні-автомобілів із різних куточків світу, військова техніка.

Обласний комунальний музей Богдана Лепкого в місті Бережани відкрився 1995 року в приміщенні Бережанської ратуші на площі Ринок.

Саме тут з 1805 року розташовувалася Бережанська гімназія, де навчався, а згодом і викладав видатний український поет, письменник, літературознавець і громадський діяч Богдан Лепкий. Тут він почав писати свої перші вірші та оповідання.

Основний фонд музею Богдана Лепкого налічує близько 3500 експонатів. Експозиція у шести залах складається з прижиттєвих видань творів письменника, оригінальних світлин, різного роду документів, підручників, публікацій в німецьких часописах та малярських робіт. 

Крім того, в приміщеннях Бережанської ратуші розташовуються Бережанський краєзнавчий музей, Музей сакрального мистецтва та історії церкви, Бережанський музей книги.

Музей історії Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької має музейну кімнату, яка знайомить з історією навчального закладу від часів його заснування у 1958 році.

Експозиція розповідає про кожне відділення, що функціонують у навчальному закладі: “Фортепіано”, “Оркестрові струнні інструменти”, “Оркестрові духові та ударні інструменти”, “Народні інструменти”, “Хорове диригування”, “Спів”, “Теорія музики”, “Образотворче мистецтво”.

В експозиції представлені концертні костюми оркестрів, хорів та ансамблів, старовинні музичні інструменти. Окремі стенди розкривають досягнення деяких випускників.

Музей національно-визвольної боротьби ОУП-УПА імені Якова Бусела в селі Бишки є відділом Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини.

Музей при Бишківській гімназії відкрито 1999 року в будинку, де в 1943-1945 роках розташовувався штаб Проводу ОУН-УПА. Тут працювали генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич, керівник служби безпеки УПА Микола Арсенич, керівник бойової референтури Дмитро Грицай та інші провідники організації.

Музей ность ім'я одного з ідеологів УПА Якова Бусола, який загинув у Бишках під час бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС.

В експозиції музею - особисті речі повстанців, зброя, світлини, документи, макети. Реконструйовано повстанську криївку.

Встановлено пам’ятник "Борцям за волю України".

Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини створений у 2019 році та об’єднав інші музеї області, пов’язані з історією визвольних змагань на території краю.

Експозиція розкриває історію боротьби України за незалежність, зокрема під час Революції Гідності та російсько-української війни.

Розроблена Українським інститутом національної пам’яті виставка "Люди свободи" розповідає про 26 громадських діячів минулого століття, завдяки чиїй боротьбі стало можливим відновлення незалежності України.

Відділом Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини є Музей національно-визвольної боротьби ОУП-УПА імені Якова Бусела в селі Бишки.

Музей сакрального мистецтва та історії церкви відкрився 2007 року в приміщенні Бережанської ратуші на площі Ринок.

В експозиції представлено понад 2300 експонатів, серед яких твори іконопису та скульптури, золотого шиття і карбування. Музей розповідає про тернистий шлях релігії на галицьких землях з періодами розквіту, десятиліттями забуття і відродженням наприкінці XX століття. Зокрема, представлено 12 стародруків: "Євангеліє" XVII століття, "Мінея", "Ірмологіон" та інше. 

Музей функціонує як підрозділ Державного історико-архітектурного заповідника у місті Бережани. Крім того, в приміщеннях Бережанської ратуші розташовуються Бережанський краєзнавчий музей, Бережанський музей книги, Музей Богдана Лепкого.

Музейна кімната Теребовлянського фахового коледжу культури і мистецтв відкрита у 1982 році.

Експозиція складається з трьох розділів, що розповідають про історію містечка Теребовля, заснування навчального закладу в 1940 році, його відомих випускників.

Представлені документи, світлини, книги, дипломні роботи студентів.

Музей-садиба Йосипа Сліпого - духовно-меморіальний комплекс у селі Заздрість.

Тут у 1892 році, в родині селянина Івана Коберницького-Сліпого народився патріарх Української греко-католицької церкви Йосип Сліпий, у миру Йосип Коберницький-Дичковський.

Він прийняв керівництво УГКЦ в 1944 році, після смерті митрополита Андрея Шептицького. В 1945 році був заарештований і перебував у радянських таборах до 1963 року. Помер у Римі в 1984 році. За заповітом прах його було перепоховано у крипті собору Святого Юра у Львові в 1992 році.

Музей Йосипа Сліпого підтримується зусиллями сестер ордена Святого Василя Великого.

Від музею до Зарваницького Марійського духовного центру веде Хресна дорога завдовжки 28 кілометри.

Особняк відомих польських юристів Громницьких у Підволочиську збудовано у ХІХ столітті.

На віллі Громницьких у 1919 році відбулася нарада Симона Петлюри з командуванням Української Галицької армії.

Наразі в особняку розташовується Підволочиський краєзнавчий музей імені Омеляна Ковча.

Дві зали музею присвячені історії визвольного руху ОУН-УПА. В експозиції 281 експонатів – особисті речі повстанців, зброя, фотографії, документи, макети, картини, триптих "Україна – непереможна".

Палац Голуховських у Струсові розташований на мисі, утвореному петлею річки Серет.

Побудований у кінці XVIII сторіччя шляхтичами Лянцкоронськими, які вирішили розібрати старий, напівзруйнований струсівський замок. З каменю, отриманого під час розбирання замку, було зведено двоповерхову будівлю в стилі ампір.

В кінці ХІХ століття граф Юзеф Голуховський, син австрійського міністра внутрішніх справ та намісника Галичини Аґенора Голуховського, провів реконструкцію палацу. Інтер'єри були прикрашені ліпниною та різьбленим деревом, кришталевими люстрами та двометровими канделябрами (фрагменти декору збереглися).

Палац оточений балюстрадою, центральний портал має 6 колон, парковий фасад оформлений монументальними сходами. Від них до берега річки Серет спускається гарний парк, де росте 250-річна сосна чорна австрійська, пам'ятка природі державного значення.

Наразі на території садиби розміщена Струсівська школа-інтернат для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи.

Палацово-парковий комплекс у Микулинцях - один з небагатьох зразків палацової архітектури стилю ампір, що збереглися в Україні.

Палац заклала поряд із Микулинецьким замком Людвіка Потоцька у 1760-ті роки. Від первісної будівлі в палладинському стилі (ранній класицизм) збереглися оригінальні флігелі, сполучені з палацом напівкруглими галереями.

В середині ХІХ століття барон Ян Конопка вирішив створити у Микулинцях бальнеологічний курорт на джерелах сірководневих вод. Він ґрунтовно перебудував палац, надавши йому суворіші риси пізнього класицизму (ампір). Парковий фасад будівлі прикрашений восьмипіллястровим портиком коринфського ордену. Звідси ландшафтний парк крутими схилами спускається до річки, а ліворуч до нього примикають руїни замку. Парадна частина палацу підкреслена ризалітом із чотирма дерев'яними скульптурами атлантів і виходить на регулярний партер.

Останньою господаркою мікулінецького палацу була графиня Юзефа Рей.

Наразі тут розміщено Микулинецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню.