Пам'ятки Тернопільського району

Вірменський костел Різдва Діви Марії в Бережанах побудований коштом вірменської громади, яка у XVII-XVIII сторіччях грала значну роль життя міста.

Костел збудований в стилі бароко з оборонними елементами. На фортифікаційне призначення споруди вказують оборонні стіни, що оточували її. Під час пожежі 1810 року костел сильно постраждав, але за 50 років йому повернули первісний вигляд.

Після Другої світової війни, коли львівську вірмено-католицьку архієпархію було ліквідовано, храм було закинуто і перетворено спочатку на зерносховище, пізніше - клуб колгоспника. Згодом будівля костелу тривалий час не використовувалася і почала поступово руйнуватися.

За часів незалежності України, з метою запобігти руйнації костелу, силами греко-католицької громади було проведено капітальний ремонт храму. Наприкінці 2016 року місцева греко-католицька парафія Пресвятої Трійці передала вірменській громаді міста ансамбль колишнього костелу Різдва Діви Марії.

Старовинний кам'яний водяний млин на річці Гнізна у Збаражі - пам'ятка промислової архітектури місцевого значення. У цьому місці на річці під Збаразьким замком влаштовано греблю.

Будівля водяного млина перебуває в занедбаному стані.

Денисівський краєзнавчий музей відкрився в селі Денисів у 1967 році за ініціативи письменниці та видатної громадської діячки Іванни Блажкевич, яка подарувала музею велику кількість народних вишивок, предметів побуту, картини та колекцію старовинних монет.

Від початку експозиція розміщувалась у будинку Денисівської школи. В 1984 році музей було перенесено в будинок визначного музичного та культурно-громадського діяча Галичини отця Йосипа Вітошинського.

В 1989 році Денисівському краєзнавчому музею було надано статус народного, в 1993 році – державного.

Понад сім тисяч експонатів музею розміщені в дев'яти експозиційних залах. Це предмети декоративно-прикладного мистецтва, цінні документи, рідкісні книги та рукописи, колекція нумізматики, у тому числі і й українських ювілейних і пам’ятних монет, старі та цінні фотографії, немала кількість речових предметів, творів образотворчого мистецтва, археологічних знахідок, технічних засобів тощо.
 
Всі вони тематично поділені на окремі експозиції: "Козацькому роду – нема переводу", "Інтер’єр селянської хати кінця ХІХ століття", "Перша світова війна", "Українське січове стрілецтво", "Українська Народна Республіка", "Діяльність ОУН-УПА", "Друга світова війна", "Діорама: Україна повстала 30 червня 1941 року", "УГД УНА", "Репресовані і реабілітовані", "Літературно-мистецький Денисів", "Повоєнні десятиліття: заснування колгоспу, евакуація людей із Лемківщини, Холмщини, Посяння, Поляшшя", "Освіта. Культура", "Політичні партії та культурно-громадські організації", "Наша славна діаспора".

При краєзнавчому музеї функціонує його філія – музей-садиба письменниці Іванни Блажкевич.

У 2002 році Денисівський краєзнавчий музей визнаний найкращим сільським музеєм Тернопільщини.

Етногалерея "Спадок" заснована в Тернополі у 2016 році родиною підприємців Тараса та Ірини Демкур на основі їх приватній колекції автентичного українського національного вбрання, вишиваних рушників, прикрас та ужиткових речей.

Галерейний простір розташовується в бізнес-центрі "Атріум" у центрі міста. Тут представлено близько 5000 рідкісних зразків народно-прикладного мистецтва зі всієї України. Це етнічні українські строї, старовинні жіночі прикраси, колекційні рушники, козацькі та писані домашні ікони, глиняні вироби, рідкісні документи та багато іншого. Також є артефакти трипільської культури, козацької доби та визвольного руху України.

Особливою гордістю Етногалереї "Спадок" є колекція борщівських вишиванок, вишитих чорними нитками на білому полотні. У 2020 році борщівську народну вишивку внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.

Є можливість відвідати галерею з екскурсією.

Етнопарк "Агроленд" відкрився у 2025 році в селі Великий Ходачків за 10 кілометрів від Тернополя в бік Бережан. Це етнографічно-розважальний комплекс для відпочинку та знайомства з історико-культурною спадщиною Тернопільщини.

На території комплексу відтворено точні копії кількох історичних житлових і господарських будівель кінця ХІХ – початку ХХ століття. Серед них типові сільські хати мешканців Волині, Опілля та Поділля, а також лемківська світлиця. Також є діючий тартак (лісопилка). Представлена старовинна сільськогосподарська техніка та знаряддя праці селян. Окрема виставка присвячена подіям сучасної російсько-української війни.

Крім того, на території етнопарку "Агроленд" діє Музей преси та друкарства. Тут можна побачити газети від 1918 року і до сучасних, сфотографуватися на робочому місці головного редактора та побувати у діючій фотолабораторії.

Для відвідувачів "Агроленду" працює ресторан сучасної української кухні "Велика миска", де можна не тільки смачно поїсти, а й побачити близько тисячі розписаних тарілок, зібраних з усіх куточків України. Для дітлахів облаштовано дитячий майданчик та контактний минізоопарк.

Історико-краєзнавчий музей "Зборівська битва" заснований в місті Зборів у 1993 році з ініціативи письменника і журналіста, багаторічного в’язня сибірських таборів, Григорія Барана-Радошівського. Музей розташований у двоповерховій будівлі, закладеної австрійським банкіром у 1895-1896 роках.

В експозиційній залі другого поверху розміщена діорама "Зборівська битва 1649 року", виконана уродженцем Зборова Степаном Нечаєм, а також горельєфи "Молитва дружинника", "Літописець Нестор" та "На козацькій раді" скульптора Володимира Ропецького, фігура козака Івана Підкови скульптора Петра Кулика, погруддя полковника Івана Богуна скульптора Василя Садовника. В 2002 році фонди музею поповнили знахідки Міжнародної археологічної експедиції, що досліджувала поле Зборівської битви.

В нижній залі розміщені експозиції, присвячені діяльності Українських Січових стрільців, ОУН-УПА та чеським і словацьким легіонерам періоду І Світової війни.

З 2012 року ведеться робота по створенню Державного історико-культурного заповідника "Поле Зборівської битви 1649 року".

Історико-народознавчий центр національно-культурного відродження "Просвіта" діє на базі відділення професійної підготовки "Тернопільського фахового коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" з початку 1990-х років.

В експозиції краєзнавчого музею центру представлено документи, матеріали та фотографії, які розповідають про історію, культуру, звичаї та традиції Тернопілля.

Центр національно-культурного відродження "Просвіта" є постійно діючим осередком дозвілля та творчого розвитку – тут систематично проводяться різноманітні майстер-класи (бісероплетіння, писанкарство, виготовлення оберегів та ляльок-мотанок) і тематичні виставки та екскурсії.

Козівський замок споруджено у XVI столітті представниками шляхетського роду Потоцьких, яким тоді належало містечко Козова. Укріплення з оборонними ровами, кам'яними стінами та вежами розташовувалися на підвищеному мисі при впадання безіменної притоки в річку Коропець.

Протягом XVI-XVII століть замок піддавався численним нападам татар і зрештою був цілком спустошений. Поблизу його залишків новий власник Козови Август Олександр Мошинський у 1755 році збудував палац-резиденцію (зараз це адміністративна будівля). А замкові руїни у XIX столітті були використані для будівництва фабрики розолісів (трояндових лікерів) графа Генрика Шеліського. Пізніше тут діяла броварня, потім завод безалкогольних напоїв та звичайний склад.

Зараз занедбаними будівлями колишнього Козівського замку опікується громадська організація "Інститут міської культури". Планується ревіталізація споруди та перетворення її на сучасний мультифункціональний культурний центр Козівської громади.

Козівський краєзнавчий музей розташований в центрі селища Козова. Планується перенесення експозицій музею до приміщення колишньої синагоги, яку за радянської влади було перетворено на кінотеатр.

Етнографічна колекція музею розповідає про побут селян кінця ХІХ століття. В експозиції представлені старовинні вишивки, ікони, предмети побуту, історичні світлини, стародруки тощо. 

Костел блаженного Якова Стрепи заснований в Старому Скалаті в  1910 році. Будівництво храму в неороманському стилі завершилося в 1912 році.

В радянські часи будівля використовувалася як склад. Святиня відновлена вже після здобуття Україною Незалежності, в​ 1995-1997 роках.

Костел Божої Матері Невтомної Допомоги у Шибалині закладений у 1925 році. Кошти на будівництво виділили місцеві шляхтичі Якуб Потоцький та Станіслав Вишневський. Головний вівтар виконав Ян Войтович.

Освячення костелу відбулося в 1928 році. Проте вже в 1945 році, після встановлення радянської влади, храм було закрито та перетворено на склад. Досі костел Божої Матері Невтомної Допомоги залишається покинутим.

Костел Воздвиження Святого Хреста в селі Хмелиська заснований у 1897 році як католицька каплиця Святого Якуба.

Храм збудований польською громадою села на землі, виділеній поміщиком Розенстоком. У 1905 році поряд був збудований парафіяльний будинок. Каплиця була пошкоджена під час землетрусу 1911 року.

В 1931-1938 роках було споруджено новий кам'яний Воздвиженський костел за проєктом архітектора Яна Кароля Сас-Зубжицького, автора Домініканського костелу в Чорткові. В архітектурі помітно вплив неоготики.

В радянські часи костел був закритий, використовувався як складське приміщення.

Нині костел Воздвиження Святого Хреста відроджено.

Руїни Костела Пресвятої Трійці – головна пам'ятка Підгайців.

Костел був збудований у 1634 році магнатами Потоцькими на місці раніше знищеного костелу 1463 року. Дзвіниця храму (1643 рік) збудована у стилі ренесанс, має оборонну вежу. Належить римо-католицькій церкві.

На сьогоднішній день стан костелу Пресвятої Трійці аварійний, роботи з відновлення не ведуться.

Костел Святого Антонія у Залізцях збудований у XV сторіччі.

Багато разів перебудовувався та перепланувався. У формі будівлі поєднуються готика та ренесанс. Ґрунтовно костел перебудував у барочному стилі в 1730 році Юзеф Потоцький, коли замок у Залізцях перейшов у його власність після Вишневецьких.

Про колишню красу храму нагадують залишки декору вікон та прикраси стін.

У крипті костелу Святого Антонія лежать останки князів великого українського роду Вишневецьких.

Костел Святого Йосифа зведений у Полупанівці в 1894 році на вершині Святої гори поруч із православною каплицею Святого Духа, що стоїть над цілющим джерелом.

За легендою, близько 200 років тому тут було явлення Божої Матері. З того часу Свята гора є місцем паломництва християн різних конфесій.

У радянські часи костел було закрито, але в 1991 році богослужіння було відновлено. Нині це Санктуарій Матері Божої Святої Скапулярії. В 2010 році біля костелу відкрито "Хресну дорогу" з бронзовими скульптурами на 14 стаціях.