Пам'ятки Тернопільського району

Палацово-парковий комплекс у Микулинцях - один з небагатьох зразків палацової архітектури стилю ампір, що збереглися в Україні.

Палац заклала поряд із Микулинецьким замком Людвіка Потоцька у 1760-ті роки. Від первісної будівлі в палладинському стилі (ранній класицизм) збереглися оригінальні флігелі, сполучені з палацом напівкруглими галереями.

В середині ХІХ століття барон Ян Конопка вирішив створити у Микулинцях бальнеологічний курорт на джерелах сірководневих вод. Він ґрунтовно перебудував палац, надавши йому суворіші риси пізнього класицизму (ампір). Парковий фасад будівлі прикрашений восьмипіллястровим портиком коринфського ордену. Звідси ландшафтний парк крутими схилами спускається до річки, а ліворуч до нього примикають руїни замку. Парадна частина палацу підкреслена ризалітом із чотирма дерев'яними скульптурами атлантів і виходить на регулярний партер.

Останньою господаркою микулинецького палацу була графиня Юзефа Рей.

Наразі в приміщенні палацу розміщено Микулинецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню.

Пам'ятник давньоруському князю Данилові Галицькому, об'єднувачу західноукраїнських земель, встановлений у центрі Тернополя в 2002 році.

В середині XIII сторіччя Данило Галицький зумів об'єднати в своїх руках Галицько-Волинську державу, що дісталася йому в спадок від батька Романа Мстиславича, і в 1254 році став першим королем Русі. Також він був першим руським правителем, який зміг завдати поразки військам Золотої Орди. При ньому на руських землях почалося поширення західної культури, європейського типу державного та адміністративного управління.

Автор кінного пам'ятника Данилові Галицькому – скульптор Богдан Рудий.

Пам'ятник українському письменнику та громадському діячеві Іванові Франку встановлено у Тернополі в 1995 році.

Знаходиться у сквері за Домініканським костелом, на місці колишньої гімназії №1, де в  1902 році письменник зустрічався з тернопільськими гімназистами.

У Тернополі Франко бував неодноразово, зокрема. як кореспондент газети "Кур'єр львівський" на крайовій етнографічній виставці. У приміщенні Міщанського братства (тепер філармонія) він читав "Мойсея", часто зупинявся у готелі "Подільський" дорогою до села Вікно.

Автор пам'ятника Іванові Франку у Тернополі – скульптор Іван Сонсядло.

Перший у світі пам'ятник видатній оперній співачці Соломії Крушельницькій встановлений у Тернополі в 2010 році.

Фігура прими відлита з бронзи на повний зріст. Пам'ятник висотою 3,8 метри важить 3,5 тони.

Автори композиції – скульптор Володимир Стасюк (Рівне) та архітектор Ізабелла Ткачук, які працювали спільно з тернопільськими художниками Данилом Чепілем та Анатолієм Водоп'яном.

Досі пам'ять української співачки Соломії Крушельницької, яка народилася на Тернопіллі, увічнювали лише бюсти у Львові та Мілані, де вона виступала у театрі Ла Скала.

Пам'ятник керівникові Організації українських націоналістів (ОУН), лідеру українських націоналістів Степанові Бандері у Тернополі встановлено в 2008 році до 100-річчя від дня його народження.

Знаходиться в парку імені Тараса Шевченка, навпроти будівлі Тернопільської обласної державної адміністрації.

Автор пам'ятника Степанові Бандері у Тернополі - тернопільський скульптор Роман Вільгушинський.

Пам'ятник Тарасові Шевченку роботи скульптора Миколи Невеселого встановлений у Тернополі в 1982 році біля обласного драмтеатру, який носить ім'я поета.

Знаходиться у сквері праворуч від Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Комплекс із трьох гумористичних пам'ятників відкрито у центрі Тернополя біля торгового центру "Атріум" у 2010 році на День Незалежності України.

Два з них присвячені літературним творам, а третій – працівникам комунальних служб. Пам'ятник 12-му стільцю навіяний сатиричною книгою Ільфа та Петрова "12 стільців". Пам'ятник людині-невидимці відсилає до однойменного роману Герберта Веллса. Пам'ятник сантехніку присвячений працівникам тернопільського водоканалу.

Концептуально пам'ятники поєднує лише гумор автора ідеї – тернопільського мецената, власника торговельного центру. Автор робіт – тернопільський скульптор Дмитро Мулярчук.

Пивзавод "Микулинецький Бровар" у Микулинцях вважається однією з найстаріших пивоварень України.

На етикетках фірмового пива "Микулин" зазначена дата "1457", до якої відносять першу згадку про броварню в Микулинцях - при описі військового походу польського короля Яна Ольбрахта на Молдовське князівство, але насправді цей похід відбувся на 40 років пізніше.

Перша документальна згадка про Микулинецьке пиво зустрічається в австрійських джерелах у 1698 році. Промислове виробництво пива організував у Микулинцях граф Мечислав Рей у 1885 році, налагодивши випуск трьох сортів: "Лежак", "Фірмове" та "Бік".

В 1939 році завод був націоналізований, за радянських часів випускали "Жигулівське", "Українське" та "Ризьке" пиво, потім з'явилося "Подвійне золоте" та "Березневе".

В 1995 році на базі заводу було створено ТОВ "Микулинецький Бровар". Нині в асортименті близько півтора десятка сортів живого непастеризованого пива, в тому числі преміум-класу.

Проводяться екскурсії та дегустації.

Підгорянський монастир розташований на південній околиці Теребовлі, на високому пагорбі у передмісті Підгора. Відомий із XVII сторіччя.

Оборонний монастир ордена василіан був оточений кам'яною стіною із чотирма кутовими вежами, три з яких збереглися. Також була триярусна надбрамна вежа. До в'їзної брами примикає одноповерховий монастирський будинок із прибудованою до нього церквою.

Підгорянський монастир припинив існування в 1789 році. Монастирський храм деякий час використовувався як парафіяльна церква. Під час Першої світової війни церкву було зруйновано, монастирський комплекс з тих пір все сильніше занепадав.

Проте в 1993 році парафіяни сіл Зеленче та Підгора під скеруванням пароха Ярослава Стрілки розпочали перші греко-католицькі богослужіння в колишній церкві отців-василіян, а в 1999 році відреставрували церкву Різдва Івана Христителя (16 сторіччя).

Плебанівський міст-віадук, також відомий як Теребовлянський міст, привертає увагу своїми високими арками на під'їзді до Теребовлі з боку Чернівців.

Дев'ятиарковий кам'яний залізничний міст збудовано у 1896 році під час прокладання залізниці Тернопіль – Копичинці.

Сконструйований австрійськими інженерами міст добре зберігся до наших днів і продовжує використовуватись за призначенням.

"Полупанівська Свята гора" - ландшафтний заказник, створений у 1994 році на 11 гектарах території Медоборського хребта.

Тут зустрічаються рідкісні види степової рослинності та тваринного світу. Гора складена рифовими вапняками. Схили посипані величезними валунами. Розташування деяких каменів у формі дольменів дає підстави припускати, що у давнину на горі було язичницьке святилище.

У верхній частині гори є цілюще джерело, з яким пов'язана легенда про явлення Божої Матері.

Свята гора є місцем паломництва християн різних конфесій. У 2010 році на території ландшафтного заказника "Полупанівська Свята гора" відкрито "Хресну дорогу" з 14 стаціями, на яких встановлені скульптури, що ілюструють Страсті Христові.

Заповідне урочище Монастирок розташоване поряд із селом Лісники, західним передмістям Бережан.

Перша згадка про цю місцевість датується XIV сторіччям. У XVII столітті тут існував великий василіанський монастир. Остання служба у ньому була проведена в 1941 році. У 1980 році церкву спалили, на березі ставка влаштували зону відпочинку. На початку ХХІ століття на території урочища Монастирок відкрили однойменний ресторан, але за таємничих обставин заклад згорів.

З ініціативи місцевих жителів розпочалася реконструкція святині. На місці колишнього храму споруджено каплицю, облаштовується Хресний шлях.

Одна з найзагадковіших пам'яток урочища – мальовнича скеля Чортів камінь, на якому висічено розп'яття. Поруч знаходиться священне джерело, де можна обмити обличчя цілющою водою.

Синагога у Струсові побудована в XIX столітті. Розташовується неподалік замку.

Будівля єврейського молитовного будинку має досить великі розміри, що вказує на чисельність тогочасної єврейської громади. Має два поверхи та аркові вікна. Праворуч від головного входу в синагогу збереглися залишки прибудови для молитов жінок, яку розібрали ще за радянських часів. Така ж зовнішня прибудова була й ліворуч – для чоловіків.

Головний вхід прикрашає портал з білого каменю. Тут розміщена табличка з написом на івриті. Північно-західний кут храму має заокруглену форму, а південний і південно-східний виконані у формі колон, прикрашених обробленим білим каменем.

Нині приміщення синагоги використовується як господарське, проте поступово руйнується. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Стара синагога збудована в Скалаті у XVIII сторіччі. Особливістю архітектури є Т-подібне планування.

За радянських часів приміщення використовувалося як електрична підстанція. Наразі будівля в аварійному стані.

Скалатський замок є рідкісним зразком оборонного комплексу Пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу на території України, що має правильні геометричні форми.

Перші згадки про укріплення Скалата відносяться до 1503 року. Ймовірно, тоді це була дерев'яна фортеця з земляними валами. Нинішній кам'яний замок у Скалаті заклав у 1630 році галицький мечник Кшиштоф Віхровський. Замок він звів регулярний, майже квадратний у плані, оточений оборонним ровом. По його кутах розташовані п'ятигранні чотириярусні вежі з бійницями у формі замкових щілин. У підвали веж можна потрапити через тунелі.

Скалатський замок постраждав під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та під час польсько-турецької війни 1672-1675 років, у наслідок чого втратив оборонне значення. Лише наприкінці ХVІІІ століття його відбудувала нова господарка Марія Шиніонова з роду Водзіцьких. Вона розпорядилася прибудувати до східної стіни двоповерховий палацовий корпус та пишно оформити в'їзну браму (не збереглися).

Наприкінці ХІХ століття коштом графа Моріца Розенштока (Ростоцького) архітектор Теодор Маріан Тальовський зі Львова реконструював у неоготичному стилі башти та замковий костел. Споруди сильно постраждали під час двох світових воєн. У 1960 році було проведено консервацію руїн. Лише після того, як Скалатський замок увійшов до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", розпочалася його реставрація.

Зараз територія та збережені споруди замку розчищені, над вежами зведено шатрові перекриття, через оборонний рів перекинутий дерев'яний міст, центральна частина подвір'я  замощена бруківкою. У двох вежах відкрито картинну галерею і та історичну експозицію, де можна побачити вогнепальну фортечну зброю XV-XVII століть. У підвалах облаштовано експозицію замкової в'язниці. На оборонних мурах прокладено пішохідні обхідні доріжки для огляду панорами замку та містечка. Проводяться тематичні фестивалі з лицарськими боями.