Пам'ятки Рівненського району

Шкільний етнографічний музей "Берегиня" був створений при Білокриницькому ліцеї у 1991 році. З 1995 року музей має статус "Народний музей".

В центрі експозиції - панорама села з мальовничими краєвидами. Відтворено внутрішній інтер’єр традиційної української оселі: піч, покуть, лави, стіл, скриня, діжа на лаві під образами, колиска, жертка, полиці, мисники з посудом, рушники, зразки українського національного одягу.

Чільне місце серед експозицій музею займають знаряддя праці, якими користувалися селяни.

Музейні фонди налічують понад 400 експонатів.

Заславська (Ізяславська) брама - єдиний кам'яний елемент зовнішніх оборонних укріплень середньовічного Межиріча, що зберігся.

У XVI-XVII століттях оборонний Свято-Троїцький монастир був цитаделлю Межирічської фортеці. Його оборонні вали були органічно об'єднані та вписані в систему земляних укріплень самого села. Тоді навколо Межиріча звели земляні вали з шестигранними бастіонами поставленими по кутках валу. У Межиріч можна було потрапити через дві проїзні брами: Заславську браму по дорозі на Ізяслав (колишній Заслав), яка збереглася досі, і Дубенську браму, яка знаходилася там, де зараз центр села.

Зоологічний музей у Рівному діє на базі Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені Степана Дем’янчука. Колекцію рідкісних тварин, яка налічує понад 2500 екземплярів, зібрав і систематизував біолог Ростислав Шикула.

Усі експонати є рідкісними для України. Здебільшого це екзотичні безхребетні мешканці морів та тропічних узбереж і лісів. Чималу частину колекції складає відділення, в якому представлені комахи Африки, Південної Америки, Південної і Південно-Східної Азії та суміжних островів.

Різноманіття ентомофауни України представлене колекціями жуків, метеликів, перетинчастокрилих, клопів та інших членистоногих. Серед рідкісних видів України є бражник мертва голова, аполон чорний, махаон, парусник подалірій, жук-олень, вусач мускусний, вусач великий дубовий, жук-самітник.

Найбільш цінним експонатом у колекції є жук-геркулес довжиною у 14,8 сантиметрів - він є і найбільшим жуком в світі.

На сьогодні в західних областях України схожою колекцією володіє лише Львівський національний університет.

Історико-етнографічний музей "Берегиня" Великомежиріцького ліцею був створений у 1992 році за ініціативи директора школа Сави Чумака. В 2004 році отримав статус "Народного музею".

Музейний фонд становить 450 одиниць зберігання, з них основного фонду – 400.

Експозиція представлена в трьох тематичних розділах: "Історія села Великі Межирічі", "Основні заняття та ремеслі жителів села" та "Українська вишивка – душа народу, його історія".

Добре укріплений Клеванський замок, що непогано зберігся, закладений у 1475 році князем Михайлом Чарторийським на місці давньоруського городища над річкою Стубла.

Клеванський замок оточений потужними стінами (товщина 3,8 метри) та оборонним ровом, через який перекинутий чотирихарочний міст. Будівництвом замку керував львівський інженер-фортифікатор Іван Лис, архітектор Львівського міського арсеналу. Від первісної споруди також збереглися дві кутові башти. У XVII-XVIII сторіччях тут розміщувалася колегія єзуїтів. Після перебудови, здійсненої в 1817 році Костянтин Чарторийським, у нових корпусах відкрили польську гімназію, потім духовне училище.

За радянської влади в Клеванському замку в різний час знаходилися школа-інтернат, училище механізації, пункт НКВС, потім його переобладнали під лікувально-трудовий профілакторій для алкоголіків.

Наразі будівлі перебувають у запустінні, обговорюються проєкти реконструкції та розвитку туристичної інфраструктури. Клеванський замок опікуються волонтерами зі спортивно-патріотичної організації "Щит".

Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир упродовж століть вважався духовною фортецею православ'я на Волині.

За легендою, заснований у 1064 році першим ігуменом Києво-Печерського монастиря Варлаамом. Двічі розорявся кочівниками. В 1571 році Корецький монастир був відроджений князем Богданом Корецьким як Воскресенський. В 1620 році почалося будівництво великого монастирського комплексу на новому місці, однак князь Самуїл Корецький, який прийняв католицтво, передав новий храм і келійні корпуси францисканським черницям. В ХІХ столітті католиків вигнали, а костел перебудували на Троїцький собор у візантійському стилі. На початку ХХ століття з'являються тепла Іоанно-Предтечинська церква та надбрамна дзвіниця.

За радянської влади обитель залишалася єдиним чинним жіночим монастирем на території України.

Головна святиня Корецького монастиря - чудотворна Корецька ікона Божої Матері "Суручниця грішних". На території знаходиться могила Анни Андро де Ланжерон, уродженої Оленіної, якій пропонував руку і серце Пушкін, присвятивши їй після відмови вірш "Я вас любив...".

В саду - оригінальний вулик у формі монастиря.

Для фотографування на території потрібен особливий дозвіл.

В канонічному плані підпорядковується напряму московському патріарху Кирилу та не є частиною УПЦ московського патріархату - власником монастиря зазначений Священний синод російської православної церкви.

У другій половині XVII століття магнати Любомирські, яким на той момент належали Великі Межирічі, заснували римо-католицький колегіум.

При ньому в 1702-1725 роках було збудовано величний костел Святого Антонія у стилі бароко за проєктом архітектора Войцеха Ленартовича.

Храм кам'яний, зального типу, з хорами, де колись був орган. Інтер'єри прикрашала багата ліпнина. Костел прикрашений трьома фронтонами пізньобарочного характеру. З вівтарного боку будівлі збереглася двоповерхова прибудова колегіуму з бібліотекою та екзаменаційною залою.

Нині костел Святого Антонія в дуже занедбаному стані, хоч і є пам'яткою архітектури національного значення.

Однонефний костел Святого Лаврентія в Тайкурах з витягнутою гранчастою апсидою і двома бічними капелами в половину висоти нефа обнесений з усіх боків напівзруйнованою, але досі міцною кам'яною стіною.

У західному кутку прибудовано дзвіницю у вигляді високого фронтону з трьома вертикальними щілинами для дзвонів. Колись костел мав вінчаючу баштуну пінак над коньком скатного даху. Незважаючи на занедбаний стан, в інтер'єрі костелу добре видно основні елементи архітектурного оформлення: пілястри, горизонтальні пояски, карниз зі складним набором профілів. Завершує композицію головної частини внутрішнього простору циліндричне склепіння з глибокими розпалубками в місцях примикання до вікон, пружними арками і пучками хибних нервюр. Інші приміщення перекриті звичайними хрестовими склепіннями.

За переказами, костел Святого Лаврентія був побудований завдяки випадковості: собака шляхтича Пепловського, шукаючи дичину, підстрелену господарем, викопав із землі золотий скарб. На тому місці на подяку долі шляхтич збудував костел.

Костел Святого Яна Непомука у Мізочі стоїть на місці зруйнованого козацького храму.

Будівлю у стилі ампір почав будувати генерал Кшиштоф Дунін-Карвицького у 1795 році, а закінчив його син Казимир після 1830 року.

Після 1945 року костел Яна Непомука був розділений у середині на дві частини балками. Внизу була бібліотека, а зверху знаходився кінотеатр.

У підземеллях костелу було поховано представників роду Дуніних-Карвицьких, а також князівну Ядвігу Любомирську.

Нині це православна церква Різдва Пресвятої Богородиці Православної церкви України. Внутрішнє оздоблення у первісному стилі не збереглося.

Костопільський краєзнавчий музей розташований у маленькому одноповерховому будиночку в центрі міста Костопіль.

Представлено 10 виставок про природу, історію та етнографію краю. В експозиції "Природа рідного краю" найцікавіші діорами "Річка та луг" та "Ліс".

В етнографічному куточку музею реконструйовано інтер'єр поліського будинку, представлено повний процес виготовлення тканини.

Археологічна колекція включає знаряддя праці доісторичних часів, фрагменти глиняного посуду, бронзові вироби.

Про історію краю розповідає виставка "Костопільщина з ІХ століття по 1921 рік".

Стенди "Костопільщина сьогодні" фактично є рекламною виставкою продукції місцевих підприємств.

На майданчику перед музеєм виставлено велику колекцію військової техніки періоду Другої світової війни, відкриту до 40-річчя перемоги. Серед 17 експонатів - танк ІС-3, реактивний міномет БМ-13 "Катюша", самохідно-артилерійські установки ІСУ-122 та ІСУ-152, 203-мм гаубиця Б-4, автоматична зенітна установка тощо.

Народний етнографічно-краєзнавчий музей села Липки заснований у 1967 році. Носить ім'я свого засновника та багаторічного директора - відомого краєзнавця, поета, літератора та вчителя Івана Шишка.

В експозиції музею в хронологічній послідовності висвітлюється історія села, представлені знаряддя праці, предмети побуту, одяг різних часів, в альбомах зібрані описи обрядів, сільські пісні.

У другій половині 1980-х років силами ентузіастів було відновлено селянську хату зразка XVIII-XIX століть для розміщення частини експозиції, що демонструє традиційний устрій побуту. В хаті є селянська піч, скриня, ткацький верстат, плетена підвісна дитяча колиска, полик для спання, на стінах - образи в рушниках. У коморі - солом’яники, ступа, короби. В сінях - терлиця, жорна.

Літературно-меморіальний музей видатного українського письменника та громадського діяча Уласа Самчука відкрився в Дермані в 1995 році за фінансової підтримки торонтівського товариства "Волинь" (Канада).

Музей розташовується в будівлі Дерманської гімназії (колишньої вчительської семінарії), в якій свого часу навчався Самчук.

Музейна експозиція розповідає про дитинство Уласа Самчука, його родину, навчання, можна побачити ікони з хати письменника, а пізніше
його дядька. З цінних експонатів музею – світлини письменника різних років, книги, видані Уласом Самчуком у Мюнхені, кілька особистих речей (палиця, окуляри, візитівки). Окремі експозиції присвячені дослідникам творчості Уласа Самчука й вшануванню його пам’яті.

Протягом кількох останніх років музей зібрав значну кількість додаткових матеріалів, які розширюють і доповнюють експозицію: це фотодокументи, матеріали преси минулих часів і публікацій сьогодення, спогади сучасників Уласа Самчука. Значна кількість книг творчого доробку письменника надійшли від української діаспори Канади, де Улас Самчук провів останні роки, та США (ще не видані в Україні).

На фасаді гімназії встановлено меморіальну дошку на честь Уласа Самчука.

Видатний архітектурний ансамбль оборонного Межиріцького Свято-Троїцького монастиря ось уже шість століть прикрашає мис, утворений злиттям річок Вілія та Світенька в Межирічі.

Ця пам'ятка волинської архітектурної школи поєднує в собі традиції давньоруських конструктивних прийомів із елементами готично-ренесансного зодчества XV-XVII сторічь.

За переказами, православний монастир на цьому місці був заснований києво-печерськими ченцями за часів монголо-татарської навали. В XV столітті князь Костянтин Острозький розпочав будівництво дерев'яного замку з Троїцькою церквою в центрі двору, які стали основою укріпленого монастиря. Його нащадки невдовзі звели кам'яний храм у давньоруських формах.

На початку XVII століття Межиріцький монастир перейшов у розпорядження католицького ордена францисканців, які додали храму готичний та ренесансний декор, прибудували два двоповерхові корпуси келій з парними круглими вежами по кутах, а також оточили комплекс кам'яними фортечними стінами із зубчастими оборонними вежами в ренесанному стилі. Все це надало обителі вигляду витонченого середньовічного замку.

В середині ХІХ століття комплекс Межиріцького монастиря знищила пожежа, він тривалий час залишався занедбаним.

Нині Межиріцький монастир передано православній церкві московського патріархату. Тут зберігаються коронована католиками Межиріцька ікона Божої Матері "Життєподавниця" (XVI століття) - родова ікона князів Острозьких, а також чудотворна ікона Антонія Великого.

Музей історії поліції Рівненщини заснований у 1982 році при Головному управлінні Національної поліції України в Рівненській області.

У зборі музейних матеріалів активну участь брали працівники і ветерани органів внутрішніх справ, їх рідні та близькі, а також родини загиблих правоохоронців. Нині експозиція музею складає понад дві тисячі експонатів.

В 2012 році була проведена повна реконструкція музею та оновлена його експозиція, яка відображає історію правоохоронних органів Рівненщини за часів російської імперії, Польщі, часів Української революції.

Структура музею складається із дев’яти тематичних розділів.

В 2015 році Музей історії поліції Рівненщини отримав статус "Народного музею".

Приватний музей "Верхівська садиба" створюється в селі Верхів на Рівненщині родиною лікарів – Ігорем та Людмилою Корчаками. Вони взялися відреставрувати українське сільське обійстя, збудоване у 1920-1930-х роках місцевим мещшканцем Сидором Забіякою.

Автентична садиба має характерні для першої половини XX століття будівлі – цегляний будинок з пічкою, клуню та кузню з майстернею. Також на подвір'ї розмістили дерев'яний будинок кінця XIX століття, перевезений із села Нова Мощаниця та наново зібраний із дерев'яних брусів. Покрівля також автентично відновлена під стиль будинку.

В експозиції будуть представлені відреставровані меблі столітньої давнини, елементи старовинного одягу, різноманітний посуд, знаряддя хатньої праціі, теслярські інструменти, риболовні снасті тощо.

Засновники садиби планують відновити не лише архітектуру та обстановку, а й господарчий побут того часу. Відвідувачі зможуть побачити, як жили наші предки, відчути атмосферу тієї епохи.