Пам'ятки Чортківського району

Буданівський замок збудовано на початку XVII століття Яном Ходоровським на місці спаленого татарами дерев'яного замку, закладеного в кінці XVI сторіччя воєводою Якубом Будзановським, чиє ім'я село носить й досі.

Новий кам'яний замок на вершині пагорба був чотирикутним у плані, з чотирма круглими кутовими вежами по периметру. За час свого існування замок кілька разів захоплювали та руйнували війська Богдана Хмельницького, а також турецькі війська. Щоразу його відновлювали, а в середині XVIII століття нові власники замку Потоцькі перебудували західну частину фортифікацій на костел.

До наших днів, крім костелу, збереглися дві круглі вежі та частина замкових стін. На території замку з радянських часів знаходиться жіноча психіатрична лікарня, але замок можна вільно оглядати як зовні, так і з внутрішнього двору.

Замок у селі Новосілка (стара назва Новосілка-Костюкова) був побудований у XVI сторіччі представниками шляхетського роду Костюків-Володієвських (вважається, що хтось із цього роду надихнув Генрика Сенкевича на створення образу пана Володієвського).

Замок був чотирикутний у плані, з чотирма вежами. Розташовувався на вершині пагорба і з трьох боків омивався водами річки Хромава. В 1672 році замок був зруйнований під час турецького вторгнення і відтоді не відновлювався. У руїнах він зберігся до середини ХІХ століття, після чого був розібраний на будматеріали для спорудження церкви та дороги.

В даний час від замку залишилися лише руїни однієї з веж, яка в деяких літературних джерелах називається вежею Володієвського.

Головна синагога в Чорткові - стародавня споруда, побудована в XVII сторіччі, за короля Яна III Собеського.

Відкриття синагоги було пов'язано з тим, що у Чорткові з'явилося кілька багатих єврейських сімей.

Всередині храм був багато розписаний, алтар був прикрашений золотом.

До побудови нової синагоги стара служила резиденцією головного рабина Чорткова.

Бохіт (Богит) є давнім язичницьким городищем на однойменній горі в Медоборах. Окремі елементи, такі як місцевий дольмен, датуються VI-V сторіччями до нашої ери, основні ж споруди відносяться до ІХ-Х сторічь.

Довжина городища - 300 метрів, ширина - 50-100 метрів. У центрі капища виявлена ​​вимощена каменем восьмипелюсткова постать із заглибленнями на краях. Подібний об'єкт має аналогію з елементами капища Перуна у Новгороді. Поруч із капищем виявлено квадратне земляне заглиблення для ідола.

У 1848 році на березі річки Збруч (район села Личківці) було знайдено кам'яний Збручанський ідол, походження якого пов'язують із городищем Бохіт. Існує думка, що після хрещення Русі більшість язичників залишили свої землі та перенесли свій духовний центр із Києва до цих місць. Підтвердженням цієї теорії є наявність поблизу інших городищ (Звенигород, Говда) та його супутників.

Заповідником "Медобори" розроблено туристичний маршрут та прокладено екологічну стежку по городищах.

Гримайлівський ландшафтний парк площею 13 гектарів розташований на березі річки в центрі селища Гримайлів.

Закладений у XVIII-XIX століттях навкола палацу, спорудженого на основі Гримайлівського замку XVII сторіччя графом Леонардом Пінінським. Останнім власником палацу були поміщики Волянські. Палац був розібраний вщент наприкінці Другої світової війни. Збереглися лише фрагменти фундаментів та руїни підвалів з арочними перекриттями.

У парку виростають 17 видів дерев та чагарників. Біля входу до парку встановлено пам'ятник уродженцю Гримайлова Івану Пулюю (1996 рік; скульптор Микола Обезюк), першовідкривачеві рентгенівського випромінювання, а також пам'ятник поетові Тарасу Шевченку (1956 рік).

Гусятинський краєзнавчий музей засновано в 1979 році. До 2006 року експозиція розміщувалася у старовинній будівлі синагоги.

Фонди музею налічують понад 16 тисяч експонатів: кістки копалин тварин, кам'яні та бронзові знаряддя праці, гончарні вироби, старовинна вишивка тощо.

В одній із зал оформлено експозицію городища-святилища Богіт, яке входило до "Збручського культового центру" (село Городниця). Представлено копію знаменитого Збручанського ідола.

Етнографічно-меморіальний музей Володимира Гнатюка заснований у селі Велеснів у 1969 році з ініціативи і за участі видатного українського краєзнавця, етнографа, літературознавця та громадського діяча Остапа Черемшинського.

Експозиція музею розміщена у восьми кімнатах та фойє, чотири з яких розповідають про життя і наукову діяльність Володимира Гнатюка – українського етнографа, фольклориста, мовознавця, літературознавця, мистецтвознавця, перекладача та громадського діяча, академіка. Зокрема, містяться світлини Володимира Гнатюка, мапи Австро-Угорщини за 1895-1902 роки, рукописи, альбоми, книжки та окремі збірники з автографами вченого, книжки й збірники праць багатьох письменників і вчених України та інших європейських держав, що видані ним, домоткані рушники, верети, створені батьком академіка – Михайлом Гнатюком.

П’ята кімната присвячена вшануванню пам’яті Володимира Гнатюка – тут зібрано унікальні видання з повідомленнями про його смерть та некрологами.

Шоста кімната відтворює інтер'єр вітальні родини Володимира Гнатюка. В сьомій кімнаті відтворено його робочий кабінет – тут є особисті речі вченого та членів його сім’ї, рукописи і листи Гнатюка, рукописні фольклорні збірки Осипа Бодянського, Франтишека Главачека, Сергія Грабовського, Зориана Доленги-Ходаковського, Івана Франка з архіву Володимира Гнатюка, спогади про нього Івана Крип’якевича, видання праць вченого, книги з його бібліотеки, альбоми.

Восьма кімната – фондова та виставкова.

Загалом в у фондах музею зібрано понад дві тисячі експонатів, понад п'ятсот з яких представлені в експозиції.

В 1971 році перед музеєм встановлено бронзове погруддя академіка (скульптор Лука Біганич, архітектор Володимир Блюсюк).

Етнографічно-мистецький музей імені Якова Гніздовського було відкрито в 1992 році в селі Пилипче, на батьківщині всесвітньо відомого американського художника українського походження Якова Гніздовського, чиї картини ("Зимовий пейзаж" і "Соняшник") прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді в Білому домі.

Яків Гніздовський працював в різних жанрах живопису і графіки – портрет, пейзаж, натюрморт, іконопис, побутовий жанр, екслібрис, прикладна графіка. Малював олійними фарбами й темперою, різними твердими барвниками, гравірував на дерев'яних і металевих дошках, іноді займався скульптурою малих форм. Його спадщина складає сотні картин, а так само більш ніж 300 гравюр (ксилографії, офорти та ліногравюри). 

Музей розташовується в приміщенні Пилипченської загальноосвітньої школи. На початку музей мав невелику експозиційну площу та згодом його було розширено і він став музейним комплексом до якого входять: етнографічно-мистецький музей Якова Гніздовського, де виставлені оригінали його робіт і архівні матеріали з його біографії; музей історії села; музей дитячої творчості. Нині загальна площа музею становить 160 квадратних метрів. 

Заліщицький краєзнавчий музей знаходиться у приміщенні будинку народної творчості міста Заліщики.

Заснований у 1929 році, ще за Польщі, учителем семінарії Йосипом Шварцем.

Основу колекції музею склали речі, знайдені під час археологічних досліджень, а також подаровані місцевими краєзнавцями. Після Другої світової війни краєзнавчий музей в Заліщиках був відроджений у 1964 році. Деякий час перебував у закритій радянською владою Покровській церкві, а в 1985 році переїхав до нинішнього приміщення.

За роки роботи музеем зібрано 18 тисяч експонатів. В останні роки експозиція поповнилася матеріалами про участь жителів Заліщиків в УГС, ОУН, УПА та інших патріотичних організаціях.

Заліщицький парк на березі Дністра є пам'яткою садово-паркового мистецтва.

Парк у ландшафтному стилі площею 5 гектарів заснований в середині ХІХ століття на території колишнього палацу баронів Бруницьких у Заліщиках (зараз Центральна районна лікарня). У парку росте понад 50 видів дерев, кущів та ліан, серед яких є рідкісні, екзотичні та реліктові: баобаб, гінкго, тюльпанне дерево, залізне дерево, софора японська, бундук канадський, вікові дуби, ясені тощо.

Заліщицький парк входить до складу заповідної зони регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон"

Руїни замкової вежі в Озерянах розташовані в самому центрі села біля перехрестя.

Ймовірно, замок відноситься до XVII сторіччя, коли Озеряни належали польському королю. Замок контролював соляний шлях, що проходить через село. Стіни вежі, що збереглася, мають товщину 1 метр. Прямокутна в плані вежа має розміри 10 на 7 метрів.

Зберігся тільки перший ярус і підземелля.

400-річне дерево липи (Золота липа), що росте біля дороги на Золотий Потік, є свідком історичної події - підписання в 1672 році принизливого для Польщі Бучацького миру з Туреччиною.

Напередодні турецька армія захопила Бучач і почала загрожувати звідси центральним областям Польщі. Згідно з мирним договором, східну частину України з Поділлям було оголошено незалежною державою під протекторатом Туреччини.

Літературно-краєзнавчий музей отця Маркіяна Шашкевича працює з 1993 року в приміщенні Чортківської гімназії, що також носить ім'я цього видатного українського письменника і громадського діяча. Ініціаторками створення були викладачки Стефанія Гринда і Анна Савка.

Основна експозиція кімнати-музею присвячена життю, творчості та громадській діяльності Маркіяна Шашкевича. Центральним експонатом є портрет Шашкевича, написаний місцевим художником Степаном Шевчуком.

Основу літературних фондів музею складають документи, копії, газети та журнали, художня, науково-публіцистична література з бібліотеки випускника гімназії Дмитра Штогрина. Є рідкісні, раритетні видання. В окремі експозиції скомпоновано матеріали про випускників гімназії: священників, діячів ОУН-УПА, бійців дивізії "Галичина".

Ще однією цікавою експозицією музею є етнографічні матеріали: меблі, речі побуту, одяг, взуття.

Коропецький народний історико-краєзнавчий музей розтащовується в центрі селища Коропець в приміщенні Будинку культури. Музей заснований у 1972 році з ініціативи Степана Кудринського. В 1975 році отримав статус "Народного музею".

Експозиція музею містить відомості про історичні, етнографічні, природничі особливості розвитку селища від найдавніших часів до сучасності.

Бернардинський костел і монастир було засновано в Гусятині в 1610 році польським магнатом Валентієм Александером Калиновським, який передав братам бернардинцям перший дерев'яний храм.

Через 10 років майбутній коронний гетьман Мартин Калиновський розпочав будівництво кам'яного храму в стилі бароко та двоповерхового монастирського корпусу. В 1648 році монастир зруйнували татари. Відновлювати його почали після звільнення міста від турецького панування, а закінчили лише в 1728 році.

За австрійців костел став парафіяльним, а за радянської влади був закритий. Відродження почалося в 1991 році зусиллями братів францисканців. В даний час це католицький храм Різдва Пресвятої Діви Марії, будівля потребує реставрації.