Пам'ятки Полтавської області

Літературно-меморіальний музей родини Драгоманових створено в 1991 році в місті Гадячі, де народився видатний український громадський діяч Михайло Драгоманов, а також його сестра, відома письменниця Олена Пчілка, мати поетеси Лесі Українки.

Експозиція музею налічує 170 експонатів, які розкривають гадяцький період життя та творчості Драгоманових.

Найцікавіші експонати: статуетка "Єгиптянка", яку Леся Українка привезла з подорожі до Єгипту; скіфська амфора ІІІ-ІІ століть до нашої ери; дубовий меблевий гарнітур ручної роботи кінця XVIII – початку ХІХ століття. .

Полтавський літературно-меморіальний музей Володимира Короленка відкрито в будинку, в якому письменник із родиною прожив останні 18 років життя і де помер у 1921 році.

Творчість письменника тісно пов'язана з Україною, де він народився та провів дитинство, і куди повернувся під кінець життя. В Полтаві Короленко працював над великим автобіографічним твором "Історія мого сучасника", який мав узагальнити все, що він пережив, систематизувати його філософські погляди. Твір залишився незавершеним. Письменник помер, працюючи над четвертим томом. Він був похований на території парку Перемоги неподалік садиби.

Сама садиба відновлена ​​після війни. До комплексу входить будинок-музей (меморіальна частина), флігель (виставкова зала), сад. У реконструйованому кабінеті Короленка можна побачити його робочий стіл, письмові прилади, дерев'яну кушетку.

Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі розповідає про життя та творчість великого грузинського поета XVIII століття.

Класик грузинської літератури, який прожив у Миргороді останні 32 роки свого життя, писав про сучасну йому Грузію, Україну і, звичайно ж, Миргородщину.

На українській землі Гурамішвілі написав свої знамениті твори: у багатьох із них зливалися грузинські та українські пейзажі, чергувалися вірші, створені за мотивами українських та російських пісень. Його вірші широко перекладалися російською (Микола Заболоцький та іншы) та українською (Микола Бажан) мовами.

Гурамішвілі помер в 1792 році та був похований у миргородській Вознесенській церкві. В 1949 році на могилі поета споруджено пам'ятник.

У музеї представлені видання творів поета та книги про нього, грузинські та українські речі народного побуту минулих століть, зразки зброї XVIII століття, твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, вироби місцевих майстрів, грузинські сувеніри тощо.

Музей Героя України Олександра Білаша було засновано в 2004 році у його рідному Градизьку – в приміщенні Градизької гімназії, яка носить ім'я цього видатного українського композитора. Ініціаторкою створення музею була директорка навчального закладу Алла Салімон.

В експозиції представлені предмети музичної та літературної спадщини Олександра Білаша, які мають історичну і художню цінність. Зокрема, донька композитора Олеся Білаш передала в музей його особисті речі, нагороди, збірки віршів, музичні твори, подарунки.

Нині музей налічує понад 500 експонатів, які розміщені в семи експозиційних розділах: "Дитячі роки Олександра Білаша", "Навчання майбутнього композитора і поета", "Початок літературної діяльності", "Розквіт творчого таланту та співпраця з видатними діячами культури і мистецтва України", "Поетичні надбання", "Родинне коріння і сім'я Олександра Білаша", "Останні роки життя".

Літературно-меморіальний музей-садиба Олеся Гончара в селі Сухе облаштований у невеличкій селянській хаті, збудованій 1892 року дідом письменника Гаврилом Гончаром. Тут малий Олесь жив і виховувався з трьох років після смерті матері.

Експозиція у двох кімнатах сільського будинку розповідає про життя і творчість Олеся Гончара. Центральне місце посідає письмовий стіл, що відтворює робочий куточок письменника у його київській квартирі. Представлені особисті речі Гончара його рукописні занотовки, листи та книги, збережені його родичами. Різні етапи життя письменника ілюструють світлини з сімейного альбому.

Під час екскурсії відвідувачі мають змогу почути голос Олеся Гончара завдяки записам із фонотеки його родини.

Лубенський краєзнавчий музей імені Гната Стеллецького – один із найстаріших музеїв Полтавщини.

Заснований у другій половині ХІХ сторіччя. Спочатку це була кімната-музей при Лубенській чоловічій гімназії. Ініціатором відкриття та першим директором був український археолог, учитель Федір Камінський. Основу експозиції музею склали знахідки, зроблені ним під час розкопок на Лубенщині.

В 1918 році на базі націоналізованого музею гімназії було створено Державний краєзнавчий музей, що нині налічує у своїх фондах близько 30 тисяч експонатів. Займає старовинний одноповерховий особнячок в центрі міста.

В постійній експозиції Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького – археологічні знахідки Гінцевської стоянки епохи енеоліту, прикраси скіфської епохи, реліквії козацьких часів ХVІІ-ХVІІІ століть, матеріали про Мгарський монастир. Є колекція нумізматики, церковного начиння, старовинних книг.

Біля входу в краєзнавчий музей виставлено колекцію "скіфських баб".

Мануйлівський літературно-краєзнавчий музей у селі Верхня Мануйлівка почав працювати 13 липня 2022 року. Його створили на базі Літературно-меморіального музею Максима Горького, який закрили в травні 2022-го року за рішенням селищної ради в рамках декомунізації. 

Музей розміщений у п'яти залах будівлі у парку колишньої садиби поміщиці Олександри Орловської.

Наразі триває зміна формату музею. Над наповненням нових експозицій музею працює спеціально робоча група, створена з місцевих краєзнавців, а також фахівців із Полтави. 

Мануйлівський літературно-краєзнавчий музей формально працює, але експозицію тільки починають створювати.

Меморіал жертвам концтабору "Хорольська яма" створений у 1991 році в колишньому хорольському передмісті Дубки, де з 1941 по 1943 рік існував німецький концтабір для військовополонених.

Табір смерті розташовувався біля кар'єру цегельного заводу. Тільки за перші півроку його існування загинуло понад 37 тисяч осіб. Загалом у шести з відомих на сьогоднішній день братських могилах лежить прах близько 91 тисяч мешканців Хоролу та інших міст України, солдатів, офіцерів та партизанів.

Меморіальний музей-садиба гончаря Василя Омеляненка заснований 2025 року в опішнянському будинку, де він мешкав, працював та мріяв створити музей власних гончарних виробів. В недоторканому вигляді тут зберігаються всі його робочі інструменти й пристрої, предмети побуту, хатні речі.

Василь Омеляненко (1925-2021) народився і все життя прожив у Опішні. Він не був спадковим гончарем і не мав професійної освіти, але самотужки опанував техніку виготовлення глиняної іграшки й освоїв основні прийоми роботи за гончарним кругом. Від самодіяльного гончаря виріс до заслуженого майстра народної творчості України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Національної спілки художників України. Його твори стали візитівкою опішнянського гончарства й прославили українське народне мистецтво у світі.

В музеї-садибі Василя Омеляненка створено експозицію із застосуванням мультимедійних технологій, в якій представлено традиційний опішнянський глиняний зооморфний посуд та скульптури мистця. Наявний широкий масив писемних та аудіовізуальних керамологічних джерел про його життя та творчість: документи, публікації, світлини, відео тощо. Частиною експозиції стали особисті речі майстра.

Меморіальний музей-садиба гончаря Василя Омеляненка входить до складу Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні.

Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа відкрто в 2010 році в присілку Опішні Міські Млини.

Основу експозиції складає найбільша в Україні приватна колекція опішненської кераміки, яку впродовж 1960-1990 років було зібрано відомим українським ученим, доктором філософських наук, професором Леонідом Опанасовичем Сморжем. Колекція налічує близько 700 унікальних авторських глиняних творів відомих гончарів Опішного – Івана Білика, Михайла Китриша, Гаврила й Миколи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко. Переважна більшість з цих робіт існує лише в одному екземплярі, оскільки виготовлені на замовлення.

Окрім кераміки, в експозиції представлені вишиті українські чоловічі та жіночі сорочки, рушники й скатертини, а також близько 100 писанок, зібраних у різних регіонах України, що вражають яскравою кольоровою гамою й багатою символікою.

Також в музеї-садибі Леоніда Сморжа зберігається приватна бібліотека вченого, що становить близько 3000 книг, серед яких є й рідкісні видання. Велика кількість фотографій та особисті речі колекціонера, які представлені в експозиції музею, доповнюють експозицію.

Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа є одним із підрозділів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Меморіальний музей-садиба всесвітньо відомої гончарки Олександри Селюченко в Опішні розповідає про життєвий та творчий шлях заслуженої майстрині народної творчості України, однієї з найвидатніших майстрів традиційної глиняної зоо- та антропоморфної скульптури малих форм.

Вона народилася в 1921 році в родині простих гончарів і все життя прожила в Опішні, лише одного разу деякий час залишивши рідне село. Олександра Селюченко вважається неперевершеним майстром традиційної української глиняної іграшки.

В музеї можна ознайомитися з її творами та технологією виготовлення глиняних виробів у домашніх умовах.

На подвір'ї садиби зберігся старий гончарний горн, який використовувала керамістка.

Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко в Опішні є підрозділом Національного музею-заповідника українського гончарства.

Меморіальний музей-садиба Героя України, народної артистки України Раїси Кириченко офіційно створено у 2024 році. Раніше він функціонував на громадських засадах. Носить неформальну назву Музей-садиба "Мамина вишня" на честь популярної української пісні, яку виконувала артистка.

Музей розташовується в рідній хаті Раїси Кириченко у селі Корещина на Полтавщині. Тут вона народилася у 1943 році. До школи ходила в сусідньому селі Землянки, де вперше почала співати у хорі (у 2008 році перед школою встановлено пам'ятник).

В хаті збережена обстановка, яка була тут за життя народної артистки. Представлені особисті речі та світлини. Є можливість прослухати записи концертів Раїси Кириченко.

Найціннішим експонатом є титульний український сценічний стрій Берегині, подарований музею племінницею Раїси Кириченко.

Також у селі можна відвідати могилу Раїса Кириченко, де вона була похована, згідно із заповітом, поряд із могилою її матері у 2005 році.

Міністерська (державна) школа у Чорнухах збудована в 1900-1903 роках земством Лохвицького повіту. Ця двоповерхова будівля в стилі класицизму – найстаріша архітектурна пам'ятка селища.

Спочатку школа була двокласною, із п'ятирічним терміном навчання. З 1918 року носить ім'я Григорія Сковороди, який народився в Чорнухах. В 1972 році поруч було збудовано нову шкільну будівлю, але стара школа також продовжує використовуватися за призначенням. Нині це Чорнухінськи ліцей імені Григорія Сковороди.

Мототрек у Вишняках – домашня арена мотобольного клубу "Нива".

Тут відбуваються матчі чемпіонату України з мотоболу. У 1995, 2007, 2009 роках проходили матчі чемпіонату Європи.

Кременчуцький музей історії авіації та космонавтики відкрито в 2014 році з ініціативи ентузіаста та історика-аматора Анатолія Бишенка, через 6 років після початку робіт.

Музей розташований у підвалі будинку, поряд з яким силами активістів громадської організації "Кременчуцький музей історії авіації та космонавтики" раніше було розбито сквер та встановлено пам'ятник загиблим льотчикам-кременчужанам.

Музей висвітлює події, пов'язані з міською історією авіації, але загалом експозиція побудована на темі Другої світової війни. В музеї представлені військова та цивільна форма пілотів (як сучасна, так і часів ДСВ), документи, фотографії, нагороди, предмети побуту, зразки зброї, моделі військових літаків тощо.