Пам'ятки Львівської області

Дрогобицька вежа - найдавніша будівля ранньосередньовічного періоду, що збереглася в Дрогобичі.

Потужні кам'яні та дерев'яні оборонні споруди були збудовані в XIII сторіччі, за часів Галицько-Волинського князівства.

В XVI сторіччі на території замку було зведено монументальний костел Святого Варфоломія, а вежа стала використовуватися як його дзвіниця. В ХІХ столітті решту міських укріплень розібрали, оборонні рови засипали, а над вежею-дзвіницею був надбудований третій ярус з арочними вікнами.

Перед вежею встановлено пам'ятник середньовічному вченому Юрію Дрогобичу, який був ректором болонського університету та вчителем Миколая Коперника.

Висока годинникова вежа нинішньої дрогобицької ратуші піднялася над містом у 1927 році, коли Дрогобич повернувся до складу Польської держави, але традиції самоврядування в місті набагато старші.

Дрогобич отримав Магдебурзьке право в 1460 році, і тоді була побудована перша дерев'яна ратуша. До 1829 року ця будівля сильно застаріла і стала непридатною, тому була побудована нова ратуша в австрійському стилі - цього разу з каменю. Необхідність у новому приміщенні виникла після Першої світової війни. Архітекторами проєкту стали Ян Семкевич та Мар’ян Нікодимович.

Триповерховий будинок квадратом оточує невеликий внутрішній дворик. Головне приміщення – мармуровий зал засідань. У будівлі розміщується Музей терезів, що налічує понад 500 експонатів.

Також тут розташований Туристично-інформаційний центр Дрогобича, який, зокрема, організує екскурсії на вежу ратуші, що дозволяють оглянути механізм годинника та побачити кращу панораму міста.

Дрогобицька солеварня - підприємство-музей, що безперервно діє з ХІІІ сторіччя й до сьогодні. Вважається одним із найстаріших постійно діючих промислових підприємств в світі та найстарішим в Україні.

Солеварня в Дрогобичі вперше згадується в 1250 році. З того часу вона безперервно працює на тому ж місці – біля озер соляної ропи, з якої сіль видобувають випарюванням. Саме навколо цього підприємства розвинулося місто Дрогобич, ставши значним промисловим та торговим центром Галичини.

Найбільшого розквіту солеварня досягла за австрійських часів. Технічна база за радянських часів була оновлена, виробництво солі досягало 10-11 тисяч тонн на рік, проте зараз технологія повернулася на кустарний рівень. На сьогодні це єдине підприємство в Європі, де сіль виготовляють тим же методом, що й тисячоліття тому – виварюванням з природної ропи. Дрогобицький солевиварювальний завод щодня виробляє приблизно 700 кілограмів солі.

До останнього часу завод орендувало ЗАТ "Дрогобич-Галка", проте в 2013 році підприємство було повернуто до держвласності. Планується будівництво нового цеху та створення музею на базі старовинних виробничих приміщень.

Проводяться екскурсії.

Дрогобицька цісарсько-королівська гімназія імені Франца Йосифа I відкрита в Дрогобичі в середині ХІХ століття.

У 1867-1875 роках тут навчався майбутній письменник Іван Франко (встановлена пам'ятна табличка).

У 1896 році гімназію перевели до нового триповерхового приміщення, а в цій будівлі розмістилася жіноча гімназія імені Королеви Ядвіги.

Зараз колишню будівлю гімназії займає Філологічний факультет Дрогобицького педагогічного університету. До будівлі примикає університетський парк, у якому ще в 1894 році було встановлено пам'ятник Адамові Міцкевичу (скульптура відновлена після Другої світової війни).

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка створений у 1940 році.

Його головний корпус збудовано у 1896 році як гімназію, яка до того розміщувалася у меншій будівлі, що на протилежному кінці Університетського парку (зараз там розташований Філологічний факультет університету).

У 1939 році тут викладав всесвітньо відомий письменник та художник Бруно Шульц, який загинув під час Другої світової війни у дрогобицькому гетто. В учительському кабінеті Шульца відкрито музей письменника, де представлені перші видання його творів.

Два дуби в центрі села Добряни посаджені місцевими мешканцями в 1914 році з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Ухваливши на загальних зборах рішення відзначити цю дату, добрянці доручили посадити три дуби найшанованішим громадянам села: Іванові Солонинці, Йосипові Білецькому та Йосипові Федуну. Восени 1914 року, коли село потрапило у фронтову смугу, до одного з дубів потрапила куля та знищила його. Тому залишилося лише два дерева.

В 1976 році було вирішено встановити пам'ятну плиту з барельєфним зображенням Тараса Шевченка та обгородити дуби.

Шкільний етнографічний музей села Стільсько розташований у приміщенні місцевого навчально-виховного комплексу. Його експозиція налічує 460 оригінальних експонатів.

Зокрема, представлені карти та малюнки Стільського городища, світлини з археологічних розкопок. Відтворено інтер'єр селянської світлиці кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Етнографічна колекція включає вишивку, гончарні вироби, знаряддя праці, музичні інструменти тощо.

Етнографічний музей "Український хутір" відкрився у 2024 році на території еколандшафтного парку "Козацька слобода Раковець", що в селі Воля Якубова на Дрогобиччині.

Музейний комплекс відтворює автентичний український двір XVIII-XIX століть: відновлена українська хата з теплою піччю, стодола з господарським реманентом, хлів зі свійськими тваринами. На подвір’ї розташовані діюча карпатська кузня, справжній віз, колодязь із журавлем і критий навіс для відпочинку.

Експозиція є інтерактивною. Тут можна навчитися кувати залізо, спробувати спекти хліб або накоптити реберець у розмальованій печі. Проводяться екскурсії.

Теперішня будівля пологового будинку в південно-західній частині Львова є колишньою єврейською лікарнею Бет Хулім, збудованою відомим лікарем Яковом Раппопортом коштом фундації Мавриція Лазаруса.

Монументальна будівля спроєктована в мавританському стилі та прикрашена східними та європейськими символами. За архітектурним та образним рішенням лікарня нагадує найбільшу в Східній Європі синагогу в Будапешті.

Автором проєкту шпиталю на 100 місць був відомий львівський архітектор Казимир Мокловський, який співпрацював з архітектурно-будівельним бюро Івана Левинського, який реалізував проєкт.

Колегіум при монастирі єзуїтів був заснований у Самборі в 1680 році.

Тут навчався гетьман Петро Сагайдачний.

Нинішня будівля в стилі бароко збудована в 1756-1759 роках архітектором Каршницьким.

Пізніше єзуїтський колегіум було перетворено на гімназію. Нині це Самбірський коледж культури.

Триповерхова будівля єзуїтського колегіуму у Львові збудована у 1839-1842 роках у стилі класицизму за проєктом архітектора Фіделіса Штадлера. Після заборони ордену єзуїтів у приміщенні певний час розташовувалися казарми. У 1851 році будівлю було передано Львівському університету.

Нині в приміщенні колишнього єзуїтського колегіуму біологічний та геологічний факультети ЛНУ, а також Музейний комплекс університету, що включає Зоологічний музей, Палеонтологічний музей, Мінералогічний музей та Музей рудних формацій.

Зоологічний музей ЛНУ належить до числа найстаріших університетських музеїв Європи – він був заснований ще у 1784 році як Кабінет натуральної історії. Близько 10 тисяч експонатів у чотирьох залах репрезентують тваринний світ усіх континентів та всіх акваторій земної кулі. Зали обладнані мультимедійними панелями, які дозволяють почути співи птахів та побачити життя тварин у природному середовищі.

Палеонтологічний музей ЛНУ експонує рослинні і тваринні рештки у вигляді скам'янілостей, які розповідають про розвиток життя на планеті. Музейні фонди налічують понад 18 тисяч палеонтологічних і геологічних зразків, виявлених у різновікових відкладах усіх континентів.

Мінералогічний музей ЛНУ імені академіка Євгена Лазаренка заснований у 1852 році. В його колекції представлені кристал-велетень апатиту з Забайкалля, гігантські кристали моріону і польового шпату з камерних пегматитів Волині, пірити з Березівського золоторудного родовища на Уралі, унікальні друзові агрегати димчастого кварцу з Уралу й самородної сірки з родовища Шор-Су в Середній Азії, зразки метеоритів.

Музей рудних формацій ЛНУ експонує різноманітні руди з більш як 500 родовищ України та світу.

Музей Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української греко-католицької церкви відкрито в Трускавці поряд із храмом Святого Миколая.

Експозиція розповідає про життя та діяльність видатних діячів католицької церкви східного обряду, таких як архієпископ Йосафат Кунцевич, митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосип Сліпий.

Представлені старовинні книги, церковне начиння, інші предмети сакрального мистецтва. Священні реліквії музею: мощі Святого Йосафата, пасмо волосся митрополита Андрея, накидка митрополита, особисті речі патріарха Йосифа, копія грамоти Берестейської унії.

Жовківська ратуша в стилі неоренесансу входить до ансамблю Ринкової площі.

Перша міська ратуша в Жовкві була збудована архітектором Петером Бебером в 1687 році. На її стінах розміщувалися сонячний годинник і зразок аршина. Старий будинок розібрали в 1832 році через аварійний стан, і протягом цілого століття магістрат засідав в замку.

Нинішня ратуша збудована в 1932 році. Її звели за конкурсним проєктом архітектора Броніслава Віктора на місці колишніх казарм і казематів.

У передвоєнні часи з годинникової вежі міський сурмач опівдні виконував мелодію "гейнал". Тепер опівдні дзвони годинника виконують уривок гімну України.

У вежі ратуші розміщується історико-краєзнавча експозиція "Музей "Жовківська вежа" з виходом на оглядовий майданчик.

Найдавніша частина Белза при впадінні струмка Речиця в річку Солокія на в'їзді в місто з боку Великих Мостів зветься Замочком, оскільки саме тут розташовувався літописний Белзький замок. Його перші дерев'яні укріплення були зведені ще в XI столітті, проте невдовзі місто було зруйноване монголо-татарами.

За литовсько-польських часів замок був відроджений. Він залишався дерев'яним, але був зміцнений потужними земляними валами та захищений оборонним ровом, сліди яких досі простежуються. До нашого часу замок не зберігся, але про нього нагадують пізніші сакральні споруди, що надають території Замочку романтичного вигляду. 

У 1906-1911 роках на замчищі був збудований костел Пресвятої Діви Марії у стилі модерн з елементами неоготики за проєктом архітектора Калікста Кшижановського (нині це церква святого Миколи ПЦУ).

У 1933-1938 роках архітектор Вітольд Равський добудував комплекс сакральних споруд на Замочку. Поруч із костелом він звів дзвіницю у вигляді замкової вежі в стилі модерн з елементами романтизму. На її фасаді розміщено один з історичних гербів Белза у вигляді грифона. Інший герб Белза – гармаш з гарматою – можна побачити на триарковій в'їзній брамі. У модерновому стилі були збудовані також каплиця Святого Валентина та Хресна дорога у вигляді цегляної огорожі з маленькими вежами-каплицями, що нагадують оборонні мури.

Комплекс сакральних споруд урочища Замочок входить до складу Державного історико-культурного заповідника в місті Белзі.

Зоопарк "Лімпопо" в Мединичах – найбільший зоопарк у Львівській області.

Тут містяться понад 300 тварин, що представляють сотні різних видів світової фауни. Територія зоопарку становить понад 3 гектари.

На території зоопарку розташовано кафе та літній дворик.