Пам'ятки Вінницької області

Садиба генерал-фельдмаршала Петра Вітгенштейна, героя франко-російської війни 1812 році, розташована в Бронниці, передмісті Могилева-Подільського.

Після виходу у відставку за станом здоров'я генерал вирішив влаштуватися тут, оскільки Бронниця відома джерелом цілющої мінеральної води "Бронничанка".

Садибу в німецькому стилі він збудував на високій горі над Дністром поряд із печерою "Бабина дюрка". Зберігся садибний будинок із високою вежею та сторожка, а також ландшафтний парк, на території якого тепер розташований дитячий санаторій "Гірський".

З альтанки в парку відкривається чудовий краєвид на каньйон Дністра і місто Могилів-Подільський, що розкинулося в долині.

Оратівська садиба закладена відставним генералом Михайлом Вороновичем, який переїхав до Оратова з Петербурга в другій половині ХІХ століття.

На березі річки Жива він розбив ландшафтний парк і збудував у 1892 році двоповерховий палац із бічними вежами.

За радянських часів будівлю було перебудовано до невпізнання і обкладено кахлем, використовувалася як дитячий будинок.

Садиба колишнього маєтку графа Дмитра Гейдена розташована на гранітних берегах Південного Бугу на околиці Сутисків з боку Тиврова.

Побудована в другій половині ХІХ століття. Посеред ландшафтного парку зберігся один із флігелів з високою вежею в стилі неоготики, а також деякі господарські будівлі та в'їзна брама зі стилізованою сторожовою вежею.

Зараз на території садиби розміщена школа-інтернат, в флігелі знаходиться їдальня.

Садиба в Круподеринцях збудована в кінці ХІХ століття графом Миколою Ігнатьєвим, який оселився тут після відставки з посади міністра внутрішніх справ росії. До того Ігнатьєв прославився як один із найкращих російських дипломатів. Завдяки його зусиллям у 1878 році було підписано вигідний для росії Сан-Стефанський мирний договір з Туреччиною, який завершив російсько-турецьку війну. Одним із найважливіших пунктів договору було відновлення державності Болгарії, за що болгари вважають Ігнатьєва національним героєм.

У Круподерницях граф зі своєю родиною провів останні роки життя, налагоджуючи зразкове господарство. Двоповерховий кам'яний садибний будинок Ігнатьєвих, що зберігся, прикрашений різьбленим портиком та іншими дерев'яними деталями.

Після більшовицького перевороту 1917 року в садибі розмістилася місцева комуна, потім дитячий будинок, а зараз – середня школа.

У 2011 році при школі було відкрито музей Миколи Ігнатьєва, в якому представлені документи та фотографії, пов'язані з його життям.

Палац Орловських у Северинівці збудований на початку ХІХ століття й зберігся донині майже без змін.

Северин Орловський був людиною скупою і не хотів вкладати великі гроші в будівництво пишного палацу за проєктом іменитого архітектора. Зовні будівля була досить скромною, проте зсередини вражала розкішшю та пишнотою.

У палаці було зібрано найбагатші колекції картин, срібла, старовинних монет, марок та інше. На жаль, інтер'єри не збереглися. Деякі картини із северинівського палацу зараз експонуються у музеях Варшави та Києва.

Навколо палацу було розбито парк, архітектором якого був Діонісій Міклер. Наприкінці парку височіє камінь-скеля з пісковика, з якого відкривається чудовий краєвид.

Поруч із палацом збереглася масштабна будівля колишнього манежу з брамою.

За радянських часів будинок палацу облицьовували кахельною плиткою. Нині тут знаходиться Северинівська лікарня відновного лікування.

Поміщицький палац у Котюжанах розташований на північній околиці села, серед пейзажного парку, що частково зберігся, з фруктовим садом, джерелами та водоспадом на північній околиці села.

У ХІХ столітті тут була садиба багатого лісопромисловця, яку на початку XX століття придбав відставний царський чиновник Іван Ценін. Його вдова Євгенія Ценіна на місці садиби, що згоріла під час селянських хвилювань, у 1912 році побудувала двоповерховий палац у суворих формах неоренесансу за проєктом петербурзького архітектора Оскара Мунца, стилістично схожий з Лівадійським палацом.

Палац П-образій у плані, з арочною лоджією на другому поверсі. На фасаді розміщені барельєфи з античними сценами та рослинними мотивами. На в'їзді в садибу збереглися два кам'яні арочні мости, перекинуті через струмок і яр. Власниця жила у палаці до більшовицького перевороту 1917 року, після чого виїхала за кордон.

У 1937 році час у колишньому маєтку Ценіних відкрився дитячий будинок. Під час Другої світової війни дітей намагалися евакуювати, але вони були змушені повернутися. На той час будівля була розграбована. 130 сиріт, що залишилися без даху над головою, взяли на виховання місцеві жителі.

Нині у маєтку розташовується Котюжанівська спеціальна школа для дітей із особливими освітніми потребами, які зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку.

До наших днів у колишньому пейзажному парку зберігся мурований триарковий міст. Сам парк перебуває у запустінні.

Свято-Миколаївська церква в Ямполі збудована у 1770 році у вигляді католицької каплиці з окремою дзвіницею.

У 1862 році збудовано восьмерик і купол, із заходу прибудовано кам'яну дзвіницю, зроблено залізний дах.

Нині церква Святого Миколая належить УПЦ московського патріарату. Головна святиня – ікона Геннадія Ямпольського.

Свято-Миколаївська церква в Котюжанах зведена відносно недавно, проте її дзвіниця становить особливий інтерес, оскільки вона датується 1701 роком. Це єдина частина первісного храму, що збереглася.

Свято-Троїцький Браїлівський жіночий монастир, заснований у 1635 році в Вінниці з ініціативи магната Михайла Кропивницького, із середини ХІХ століття займає комплекс колишнього католицького монастиря.

У 1740 році волинський воєвода Францішек Потоцький заснував його як монастир католицького ордену тринітаріїв. Ченці цього екзотичного для України ордена спеціалізувалися на викупі християн із турецького полону. Перші монастирські споруди були дерев'яними. Будівництво нинішнього архітектурного ансамблю було завершено в 1778 році подільським магнатом Станіславом Потоцьким. Монастир складався з костелу з високою вежею у стилі бароко та прибудованих з обох боків келій. У 1787 році польський король Станіслав Август спеціально відвідав Браїлів, щоб помилуватися розписами монастиря роботи художника Іоанна Прахтеля (похований на території), які зараз частково відреставровані.

Після польського повстання 1831 року тринітарський монастир було закрито, і в 1845 році до нього перевели Троїцький жіночий монастир із Вінниці. У ході реконструкції для надання костелу православного вигляду до вежі додали шатрове завершення, над двосхилим дахом звели невеликий восьмерик, а перед входом збудували ворота в стилі московського бароко.

Головна святиня – ікони Браїлівсько-Почаївської Божої Матері та Браїлівсько-Ченстохівської Божої Матері.

Скеля Михайла Коцюбинського або ж Камінь Коцюбинського у Вінниці – це геологічна пам'ятка природи, що названа на честь видатного українського письменника Михайла Коцюбинського, який жив у Вінниці і часто відвідував цю місцевість.

Група мальовничих гранітних скель здіймається над лівим берегом Південного Бугу у Сабарівському лісі на південній околиці Вінниці, поблизу греблі ГЕС. Скелі розбиті вертикальними і горизонтальними тріщинами на окремості неправильної форми. Вік цих гранітів сягає 2,15 мільярда років.

Каменем Коцюбинського називають одну зі скель, що виступає від берега на кілька метрів. За спогадами сучасників, на цьому камені часто відпочивав письменник Михайло Коцюбинський під час прогулянок Сабарівським лісом. Дослідники припускають, що тут могли бути написані ранні твори молодого письменника: "Андрій Соловійко", "21-го грудня, на Введеніє" та інші. На камені по цей час проступають викарбувані цитати з повісті "Fata Morgana". Встановлено меморіальну табличку.

Скеля Коцюбинського є кінцевою точкою екологічного маршруту "Стежка Коцюбинського" довжиною 6 кілометрів, який прокладено Сабарівським лісом від комплексу відпочинку "Територія SUN" на вулиці Синьоводській.

Ставка "Штайнбрух" (Steinbruch - каменоломня) головнокомандувача військово-повітряних сил Німеччини, рейхсмаршала Германа Герінга часів Другої світової війни.

Розташовувалася за 5 кілометрів на північний схід від Калинівки, поряд з військовим аеродромом у Гулівцях.

Будівництво ставки Герінга почалося в 1941 році одночасно зі ставками Гітлера і Гіммлера, що розташовувалися неподалік. Комплекс складався з двох підземних бункерів, з'єднаних між собою тунелем, казарми для охорони, їдальні та кількох підсобних приміщень. Оскільки Герінг бував тут рідко, переважно ставка використовувалася як командний пункт "Люфтваффе".

В 1944 році перед відступом німці підірвали бункери. Збереглися вражаючі уламки.

Стара синагога – найстаріша будівля в Озаринцях. Збудована у XVI сторіччі (за іншими даними - у XVIII сторіччі), коли у селі з'явилася велика єврейська громада.

Будівля двоповерхова, прямокутна у плані. Синагога згоріла під час Другої світової війни та відтоді не відновлювалося.

Також у Озаринцях була нова синагога, яка не збереглася до наших днів.

Старе єврейське кладовище біля Ямполя розташоване на березі Дністра на півдорозі до сусіднього села Пороги, недалеко від кар'єру.

У ХІХ столітті євреї становили майже третину населення Ямполя, у місті діяли 4 синагоги. Серед інших на цвинтарі похований цадик Борх Рабінович, "Золочівський Магід", правнук засновника хасидизму Ізраеля Бешта. Над його могилою зведено усипальницю.

Тиврівський краєзнавчий музей розташований на другому поверсі сільради. Створений в 1978 році місцевим вчителем малювання Леонідом Панкошею.

Колекція налічує 3 тисячі предметів. Зокрема, представлена ​​трипільська кераміка, нумізматична колекція, колекція ікон, зброї XVII-ХХ століть, предметів побуту та документів ХІХ-ХХ століть.

Етнографічна колекція представляє вишивку, ткацтво, гончарство, різьблення по дереву, знаряддя праці.

Великий інтерес представляє колекція зразків рекламної продукції промислових підприємств Тиврівщини ХІХ-ХХ століть, які належали Ярошинським, Гейденам.

Тростянецький краєзнавчий музей на Вінничині заснований 1976 року, розташовується в колишньому приміщенні початкової школи.

Музейна колекція нараховує близько 1500 предметів. Експозиція музею розповідає про природу й історію краю.

Найцікавішими колекціями є збірки нумізматики, народного одягу місцевого населення, предметів побуту та виробів декоративно-прикладного мистецтва.