Пам'ятки Вінницької області

Садиба польського публіциста Міхала Чацького, брата історика та просвітителя Тадеуша Чацького, закладена у Серебринцях у кінці XVIII століття.

В 1828 році маєток отримав у спадок син публіциста Александер Чацький. У 1831 році він збудував двоповерховий палац у стилі зрілого класицизму, що зберігся до наших днів.

Будівля прямокутна в плані, виконана з цегли і відштукатурена. Колони, сандрики та інші деталі виконані з тесаного пісковика. Центри головного та паркового фасадів акцентовані чотириколонними портиками. Ліпне оздоблення інтер'єрів частково виконане з полірованого алебастру.

В одній частині будівлі розташовується селищна рада, решта занепадає.

Заслуговує на увагу мармурова (овальна) зала, де ще збереглися залишки ліпнини.

Також збереглися господарські споруди садиби, ставок, парк, розбитий садівником Діонсієм Макклером.

У міському парку Ямполя виставлено колекцію сучасної скульптури – понад 20 робіт сучасних скульпторів.

Парк скульптур на березі Дністра заснований в 1988 році, коли в Ямполі проходив симпозіум скульпторів.

В експозиції просто неба представлені роботи Олексія Альошкіна, Людимли Алешкіної, Юрія Багаліки, Юлія Синкевича, Миколи Білика, Якова Куленка, Василя Федорука, Петра Матова, Юрія Миська та інших.

Залишки фортифікаційних споруд Шаргородського замку, збудованого в 1585 році нязем Яном Замойським.

Замок розташовувався на пагорбі при впаданні річки Ковбасної в Мурашку, мав цитадель на п'ять веж, далекобійну артилерію.

У 1595 році фортецю зруйнували козаки Северина Наливайка, а в 1648 році її захопили загони Максима Кривоноса. Козацький гарнізон витримував польські облоги до 1651 року, коли їх змусила здатися армія гетьмана Мартина Калиновського.

З XVIII століття шаргородський замок втратив стратегічне значення і став руйнуватися. Незважаючи на спробу реставрації, зроблену в ХІХ столітті, до наших днів дожили лише руїни однієї вежі та фрагменти підпірних стін, які розташовані серед приватної забудови.

Літинський краєзнавчий музей імені Устима Кармалюка відкрито в 1980 році в приміщенні в'їзних воріт колишньої літинської в'язниці-фортеці.

Тюремний замок у Літині збудований на початку ХІХ століття за типовим проєктом Андріяна Захарова поруч зі старим польським замком, який не зберігся.

З 1813 по 1835 роки тут чотири рази перебував під вартою народний герой Устим Кармалюк, лідер місцевих повстанців. В 1832 році, чекаючи страти, він зміг втекти, розібравши стелю своєї камери. Це була одна з безлічі втеч, які Кармалюку вдалося здійснити з в'язниць та каторги за час його боротьби.

Колекція музею налічує близько 8 тисяч предметів. Основна експозиція розповідає про причини, розвиток та наслідки повстанського руху на Поділлі в 1813-1835 роки.

Також збереглася будівля в'язниці з камерою, де утримувався Кармалюк (зараз на території райспоживспілки, доступ обмежений).

Краєзнавчий музей у селі Печера на Вінничині працює при Печерському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (середній школі).

Розміщується в одноповерховому будинку поруч зі школою, в якому за часів Потоцьких проживав капельмейстер Надворський, що керував місцевим духовим оркестром.

Шкільний музей створено 1986 року, багато експонатів знайдено під час експедицій шкільного археологічного гуртка. Зокрема, представлено старовинні речі, пов'язані з історією садиби Потоцьких у Печері.

Арт-простір у селі Букатинка заснований родиною митців Олексія та Людмили Альошкіних, коли вони переїхали на Вінниччину у 1980 році. Це експозиція сучасної скульптури просто неба, комплекс хат-музеїв та місце для проведення різноманітних активностей.

Головним об'єктом комплексу є "Сад пам'яті", що складається з двох частин: перша повʼязана з чотирма стихіями, а друга присвячена героям України. Також у парку є плити з написами, що прославляють Україну та українських жінок-берегинь.

Біля "Хати легенд" стоять кілька памʼятників. Один із них присвячений Миколі Леонтовичу, а поруч – Тарас Шевченко.

Печерний "Храм Духа" викопаний Олексієм Альошкіним на основі природних тріщин у скелі. "Печера Любові" має криницю всередині, яку також викопав Олексій Альошкін.

В хаті каменотеса Данила Шпаркого 1918 року розташовується Музей кераміки. Тут зберігаються речі, повʼязані з пленером "Подільський оберіг": плакати, фотографії робіт, каталоги виставок учасників пленеру.

В "Хаті-галереї" розміщується експозиція картин Олексія та Людмили Альошкіних, Віктора Антончика, Олени Біхунової, роботи дітей.

Простора хата "Світлиця" використовується для проведення майстерень, поетичних читань. Містить твори різних художників та порожні стільці із підписами імен художників та просто добрих людей.

Хата-музей пленеру "Подільський оберіг" розписана образами оберегу, в які вписані імена учасників пленеру з різних міст України.

"Хата театру" призначена для театрально-музичних перфоменсів. У кімнаті ліворуч зберігаються ляльки для вистав. Кімната праворуч має сцену, підсвітку для театру тіней і багато музичних інструментів, що зроблені з речей побуту.

У хаті столяра Діда Максима зберігаються здебільшого витвори корнепластики. А у хаті мореплавця Кирила Любчика представлено експозицію про видатних людей Букатинки і всього краю.

За попередньою домовленістю проводяться екскурсії та майстеркласи.

Барський історичний музей заснований в 1985 року, розташовується на другому поверсі місцевого кінотеатру.

На сьогодні експозиція налічує близько 8000 екпонатів, які відображають важливі етапи історії краю від найдавніших часів.

В етнографічній експозиції представлені предмети традиційні домашнього вжитку: глиняний посуд, фрагмент ткацького верстату, старовинний одяг.

На особливу увагу заслуговують роботи відомих барських керамістів, серед яких Григорій та Олександр Решітники, Павло Самолович, Григорій Круликовський та інші. Наявна велика добірка картин заслуженої майстрині України Віри Бичкової – барельєфи, натюрморти, пейзажі, різьба по дереву.

Комунальний заклад "Бершадський краєзнавчий музей" засновано 1927 року з ініціативи місцевого краєзнавця і громадського діяча Іполита Зборовського.

Зараз фонди музею налічують понад 8500 експонатів, що відображають звичаї, побут, культурні традиції місцевих жителів. Музейна експозиція складається з трьох відділів: природи, історії та етнографії. Експозиція побудована за культурно-хронологічним принципом і відтворює історію Бершадщини від найдавніших часів до сьогодення. В етнографічній колекції відображені всі види ужиткового мистецтва: килимарство, ткацтво, вишивка, гончарство, лозоплетіння. Про найбільш поширені ремесла краю та їх розвиток розповідає виставка предметів народного побуту XIX-XX століть.

У музеї проводяться виставки народної творчості сучасних майстрів писанкарства, ткацтва, різьби на дереві, вишивки, музичних інструментів.

"Будинком городничого" у Могилеві-Подільському називають невелику будівлю у стилі модерн на перехресті колишніх вулиць Мийки, Вірменської та Олександрівського проспекту.

Побудований в кінці ХІХ століття будинок імовірно належав статському раднику Степану Міхалевському, який був повітовим лікарем та одним із почесних мирових суддів Могилева-Подільського.

Проте міська легенда приписує будинок якомусь "городничому Хаджі", з яким пов'язана популярна історія про "перший в російській імперії" пам'ятник Миколі Гоголю, встановлений навпроти будівлі. У Могилеві-Подільському ніколи не було градоначальника на прізвище Хаджі, хоча в місті жив купець Хаджі, але в іншому місці - на вулиці Київській.

Зараз у "Будинку городничого" розташована музична школа.

Вінницький будинок одеського купця грецького походження Олександра Кумбарі розташований на території маєтку, придбаного ним у 1894 році. На прізвище господаря ця місцевість на високому березі Південного Бугу з тих пір зветься Кумбари.

Будівля в стилі модерн побудована в 1913 році за проєктом архітектора Григорія Артинова для дружини Кумбарі. При будівництві вперше у Вінниці було застосовано технологію бетонної заливки.

Від будинку до берега річки спускаються довгі сходи, спроєктовані тим самим архітектором, генерал-лейтенантом військово-інженерної служби. Місцеві жителі називають її "Потьомкінськими сходами" за аналогією зі знаменитими одеськими сходами.

До останнього часу в будівлі розміщувалася дитяча поліклініка.

Будинок Сваричевського, особистого юриста доньки графа Потоцького, Софії Станіславівни Потоцької, розташовується в центрі Тульчина. Має статус пам'ятки архітектури місцевого значення.

Після 1917 року якийсь час в будинку розташовувалась денікінська контррозвідка, потім відділ освіти, а в роки радянської влади - місцевий відділ ЧК.

Нині в будинку Сваричевського розміщується дитяча музична школа.

"Бункером Ворошилова" у Вінниці називають об'єкт "Південний Буг" - командний пункт 3-го Летичівського укріпрайону, який створювався з 1931 до 1936 року для прикриття напрямку на Вінницю. Сам об'єкт "Південний Буг" споруджений у 1937 році під прикриттям будівництва військового санаторію, на території якого він зараз і знаходиться.

Комплекс підземних приміщень вирубано у гранітній скелі на березі Південного Бугу, складається з 28 приміщень різного призначення - від лазні до дизель-генераторної. Збереглася система вентиляції. Про те, чи бував сам нарком оборони Ворошилов, достовірних відомостей немає.

У 1941 році бункер був командним пунктом Південного фронту. Під час німецької окупації в ньому була ставка фельдмаршала Вільгельма Кейтеля, начальника штабу Верховного головнокомандування Вермахту.

Після Другої світової війни бункер використовувався військовими до 1980-х років, потім був покинутий. З 2003 року комплекс належить УПЦ московського патріархату, у ньому засновано Свято-Троїцький скельний храм. Відвідування можливе з дозволу священика.

Печі для випалу вапна на під'їзді до села Межирів побудовані в XIX столітті поблизу виступів вапняних відкладень.

Ці корисні копалини підтримували економіку села. Для випалу вапна з карбонатних гірських порід у схили вапняних пагорбів будували кілька великих цегляних печей діаметром понад 3 метри.

Нині вони частково зруйновані. Здалеку промислова споруда нагадує руїни замку.

Будівля Великої синагоги у Чечельнику зведена у XVIII сторіччі з вапняку. Зберегла елементи багатого декоративного оздоблення. Головним фасадом будівля виходить на невеличку вулицю Антонішина.

Після закриття в 1926 році синагога була перебудована під меблевий магазин, після відновлення Незалежності України будівлю було передано у приватну власність. Знаходиться в напівзруйнованому стані, обговорюється можливість відновлення.

Найкращий вид на молдавську фортецю Сороки відкривається із протилежного берега Дністра, з околиці українського села Цекінівка.

Сорокська фортеця закладена в 1499 році молдавським господарем Стефаном Великим, в 1543-1546 роках відбудована в камені. Кругла у плані фортифікаційна споруда з п'ятьма вежами відрізняється симетричною формою.

Фортеця Сороки контролювала річковий торговий шлях, що пролягав Дністром, і протистояла набігам татар. З українського берега Дністра замок у Сороках виглядає особливо переконливо, хоч і не справляє враження неприступного.