Пам'ятки Чернігівської області

Зоопарк міста Мена – єдиний в Україні, що розташований у невеличкому містечку.

Заснований в 1977 році місцевим любителем природи Геннадієм Полосьмаком. Колишній сержант міліції організував у своєму будинку зоокуточок, який згодом переріс до приватного зоосаду, а потім і до зоопарку загальнодержавного значення.

Сьогодні Менський зоопарк займає площу майже 9 гектарів. Тут мешкають 560 тварин понад 120 видів. Найбільший інтерес відвідувачів викликають примати (мавпочки Василь та Ніна), тигр, лев, бурі ведмеді, бізони, антилопи Німогау, верблюд, крокодили, пітони.

Седнівська садиба протягом майже трьох століть була головною резиденцією дворянського роду Лизогубів, який походив із козацької старшини часів Богдана Хмельницького.

Першим відомим представником роду був простий козак Кіндрат Лизогуб з-під Золотоноші. Його сини, Іван та Яків, просунулися з рядового козацтва в старшину під час гетьманських усобиць періоду "Руїни". Яків став чернігівським полковником і оселився у Седневі, а його нащадки продовжили розпочате ним  облаштування садиби.

Велику перебудову садиби провели в ХІХ сторіччі брати Андрій та Ілля Лизогуби. Вони розширили парк і звели новий садибний будинок, а старий кам'яний будиночок (Кам'яницю Лизогубів) стилізували під маленький готичний замок і переобладнали під господарські потреби. В своїй садибі брати приймали поета Тараса Шевченка, байкаря Леоніда Глібова, художника Лева Жемчужнікова та інших уславлених діячів культури того часу (встановлені пам'ятники).

За радянських часів у садибному будинку Лизогубів  розміщувалася середня школа (зараз - у новому будинку по сусідству), а в іншій частині садиби було відкрито Будинок творчості художників. У парку збереглася 600-річна липа Шевченка, а також романтична альтанка Глібова, в якій було написано ліричний вірш "Кручина".

Перед входом до садиби встановлено пам'ятник колишнім господарям, поціновувачам мистецтва та меценатам Андрію та Іллі Лизогубам.

Чернігівський обласний історичний музей носить ім'я качанівського поміщика, підприємця та мецената Василя Тарновського, який у 1902 році організував у місті перший Музей українських старожитностей. В основу експозиції лягла його особиста колекція козацько-гетьманських старожитностей та реліквій.

Нині історичний музей розміщено в колишньому будинку губернатора на Чернігівському Валу (XIX століття).

В колекції музею представлено понад 130 тисяч експонатів, що належать до різних періодів історії Чернігівщини з давніх-давен до сьогодення. Окрасою музейної експозиції є багата колекція археологічних знахідок, стародруки, рідкісні документи, предмети козацької доби.

Особливий інтерес викликає діорама "Мезинська стоянка", що дає уявлення про життя первісної людини в епоху пізнього палеоліту за матеріалами археологічних знахідок у селі Мезин на Чернігівщині.

Регіональний ландшафтний парк "Міжрічинський" розташований на Чернігівщині у міжріччі річок Дніпро та Десна. Це найбільший РЛП України – його площа становить понад 102 тисячі гектарів.

Парк охороняє різноманітні ландшафти українського Полісся: тайгові ліси, заповідні верхові та низинні болота, льодовикові піщані дюни, заплава річки Десна тощо. Є дуби, яким приблизно 500 років. Зустрічаються десятки червонокнижних видів флори та фауни. На особливу увагу заслуговують льодовикові релікти – береза низька, верба чорнична, різні види орхідей. На болотах можна знайти цікаву комахоїдну рослину – росичку.

Чисельними мешканцями парку є лось, козуля, олень благородний, кабан, заєць-русак, бобер, ондатра, єнотовидний собака. Гордістю і окрасою парку є рись, що вже тривалий час живе і розмножується на території.

Територією парку прокладені екологічні стежки "Журавлина", "Поліська", "Бондарівське болото", "Соколиний луг" та інші. Вони проходить сосново-березовим лісом, заболоченими ділянками, заплавою Десни і знайомить із місцевою флорою і фауною.

В селі Отрохи, яке можна вважати неформальною столицею Міжріччя, діє створений відомим екологом Андрієм Сагайдаком Природничий центр "Міжрічинська Пуща" з Музеєм лісових промислів Полісся. Центр організує екскурсії територією Міжрічинського регіонального ландшафтного парку та надає інші туристичні послуги.

Найдавніша культова споруда Любеча – підземний храм, викопаний у XI сторіччі преподобним Антонієм Печерським.

Засновник і перший ігумен Києво-Печерської обителі народився в Любечі в 983 році. За переказами, звідси він вирушив до Палестини, прийняв постриг на Афоні, і, повернувшись через кілька років на Русь, став засновувати печерні монастирі - на Буковині, Києві та на Чернігівщині.

У Чернігів він пішов після конфлікту з київським князем, а останні роки життя провів на батьківщині – в Любечі, де й заснував свою останню печерну обитель. Антоніївський монастир проіснував до 1786 року, коли був закритий за наказом імператриці Катерини II.

У первісному вигляді збереглася Далека печера, що у лісі на південній околиці селища.

Нещодавно було відкрито Близьку печеру в центрі селища, поруч із кам'яницею Полуботка (ведуться розкопки).

Велике поселення стародавніх людей епохи пізнього палеоліту було виявлено біля села Мезин українським вченим, приват-доцентом петербурзького університету Федором Вовком у 1908 році.

Археологи розкопали житла з кісток мамонта, покриті шкурами бізонів. Мезинська стоянка здобула всесвітню популярність завдяки унікальним знахідкам, серед яких були рідкісні зразки стародавнього мистецтва: виготовлені з бивня мамонта та оформлені різьбленим орнаментом фігури жінок-птах, а також культові браслети. Пізніше було знайдено найдавніші музичні інструменти та місячний календар.

Частина археологічних матеріалів зберігається в Мезинському народному археологічному музеї, створеному в 1965 році з ініціативи місцевого краєзнавця Василя Куриленка.

Музей розміщений на місці археологічного розкопу в дерев'яному будинку XVIII сторіччя.

Комплекс торгових та комерційних будівель на Базарній площі будувався в центрі Новгорода-Сіверського протягом усього XIX століття.

Найстаріша споруда - Торгові ряди зі складами, які, незважаючи на свій статус пам'ятки архітектури, досі використовуються за прямим призначенням.

На розі з вулицею Губернською знаходиться історична двоповерхова будівля готелю "Центральний" (1898 рік), яка також зберегла свою функціональність.

На площі встановлений оригінальний кінний пам'ятник герою "Слова про похід Ігорів" Ігореві Святославичу (куля над головою вершника символізує сонячне затемнення, що передвіщало князю поразку в битві з половцями).

Батуринський Крупицький Свято-Миколаївський жіночий монастир, ймовірно, заснований ще до татаро-монгольської навали.

Вважається, що перший храм було споруджено на місці явлення ікони Святого Миколая Чудотворця (нинішня територія скиту).

За легендою, Крупицьким його стали називати після того, як у роки монголо-татарської облоги ченці були врятовані від голоду завдяки крупі, що сипалася з неба.

В XVII сторіччі обитель була відроджена як чоловічий монастир, перебувала під заступництвом українських гетьманів та російських царів. Спалена росіянами під час Батуринської різанини 1708 року, але незабаром відроджена.

В 1922 році Крупицький монастир було закрито, всі споруди розібрано.

В 1999 році розпочався новий етап відродження, до храму повернуто знайдену випадково чудотворну ікону святителя Миколая. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Бахмацький історичний музей імені Миколи Гнатовича Яременка пропонує ознайомитися з історією одного з найдавніших слов'янських міст.

Експозиція музею охоплює всі епохи: Стародавню Русь, Визвольну війну, гетьманство Івана Мазепи, будівництво Курсько-Київської залізниці.

"Блакитними озерами" під Олешнею на Чернігівщині називають затоплені піщані кар'єри (в Олешні добувають високоякісний кварцовий пісок).

Вважається, що кристально чиста вода чотирьох озер, розташованих серед соснового лісу, має певні цілющі властивості. Площа найбільшого озера становить 25 гектарів, глибина - близько 20 метрів. Вода в озерах має яскраво блакитний і навіть лазурний колір, оскільки їхнє дно покривають поклади особливого кварцового піску.

Ці мальовничі місця є популярною рекреаційною зоною з чистим повітрям та зручними пляжами. Відпочити на "Блакитних озерах" до Олешні щорічно приїжджають понад 250 тисяч туристів. Але і такої кількості місця на берегах озер не завжди буває достатньо за великої кількості охочих вдихнути на повні груди чисте повітря соснового лісу і насолодитися відпочинком біля кришталево прозорої, блакитної води. Також ці місця приваблюють рибалок та мисливців.

Бобровицький історико-краєзнавчий музей розташований у самому центрі міста Бобровиця.

Заснований у 1986 році коштом лікаря Михайла Замчинського. Основу експозиції склала колекція експонатів, зібраних місцевими школярами із гуртка юних слідопитів.

У 6 експозиційних залах музею представлений старовинний посуд, кераміка, предмети з металу, бронзи та міді, старовинні ікони, рушники, народний одяг та предмети побуту.

Також представлені документи про життя та діяльність декабристів Волконських та Поджіо, які поховані неподалік Бобровиці.

Історична місцевість, відома як Болдині гори, розташована за 1,5 кілометри від чернігівського дитинця.

Це ланцюг пагорбів висотою від 20 до 35 метрів, які в давнину були вкриті дубовим лісом (давньоруське слово "болд" означає "дуб"). З язичницьких часів Болдині гори мали важливе сакральне значення. Тут знаходиться один із найбільших давньоруських курганних могильників, що налічує понад 200 похоронних насипів, які датуються IX-X сторіччями. Найбільші з них - Гульбище та Безіменний.

З приходом християнства на схилах гори з'явилися Антонієві печери, було засновано Троїцько-Іллінський монастир. За радянських часів на Болдиній горі спорудили пам'ятник Невідомому солдатові з Вічним вогнем біля підніжжя.

Встановлено пам'ятники на могилах українського письменника Михайла Коцюбинського та український фольклориста і етнографа Опанаса Марковича.

В березні 2022 року в ході російсько-української війни Болдині гори були обстріляні російськими військами. Внаслідок влучення російського снаряду була знищена альтанка, яка була встановлена на початку ХХ століття до приїзду в Чернігів російського імператора Миколи ІІ.

Борзнянський народний історико-краєзнавчий музей було відкрито в 1962 році. Статус "Народного музею" отримав в 1968 році. Розташовується поруч з Борзнянським ліцеєм.

Музейні фонди налічують понад 1700 експонатів, серед яких дві унікальні україномовні збірки Любові Яновської, грамофон, колекція з 70 рушників датованих початком ХХ століття.

Нещодавно відкрилася стіна пам'яті "Пам’ятаємо. Не забудемо. Не пробачимо" як символ вдячності та поваги землякам, загиблим у боротьбі за незалежність та суверенітет України.

Будинок у псевдоготичному стилі побудовано в кінці ХІХ століття на тодішній північно-східній околиці Чернігова як ремісничий клас сирітського будинку.

В 1900-1901 роках його було перебудовано та розширено для розміщення в ньому історичної експозиції відомого мецената Василя Тарновського-молодшого, який заповів свою унікальну колекцію картин та рукописів місту. В 1902 році в оновленій будівлі відкрили Чернігівський музей українських старожитностей. Понад 700 предметів було присвячено Тарасові Шевченку.

До 1979 року в Будинку Тарновського, як прозвали будівлю, розміщувалася експозиція Чернігівського історичного музею, а з 1980 року тут розташована обласна бібліотека для юнацтва.

11 березня 2022 року внаслідок бомбардування Росією будівля зазнала значних пошкоджень. На подвір'я Будинку Тарновського та стадіон, що розташований поруч, російська військова авіація скинула три фугасні 500-кілограмові бомби. Бомба, що впала на подвір'ї, зруйнувала стіну Будинку Тарновського, дах та внутрішні перекриття.

Земська школа в Лемешах збудована на честь Наталії Розумовської (Розумихи) - матері гетьмана Лівобережної України.

Саме на цьому місці розташовувався батьківський будинок знаменитих братів Розумовських - Олексія та Кирила. Кошти на будівництво виділив їхній нащадок Каміл Розумовський.

Будівля земської школи одноповерхова, з 2-х колонним ґанком. Вперше на території України при будівництві використовувалися залізобетонні технології (колони та профілі віконних рам). Автором проєкту був Іван Якубович.

Будівля земської школи в Лемешах є яскравим прикладом архітектури українського народного стилю початку XX століття.

Від початку 2010-х будівля стоїть зачиненою і покинутою.